🔥 Вітаємо біля вогнища!

🎉 Раді повідомити, що проєкт, до якого ми долучились, нарешті доступний до завантаження за посиланням.

🐍 Гробниця зміїних королів — це навчальний модуль-підземелля, що містить поради для майстрів та гарно влаштований ігровий простір для гравців, що тільки починають свій шлях в іграх старої школи (osr).

🖇 Vlad Dracula та darkmentat зайнялись перекладом та редактурою, а Іллаір допоміг з дизайном та версткою.

Choose your own adventure наразі є дещо підзабутим жанром - його витіснили НРІ з одного боку і візуальні новели з іншого, тож для друкованих видань дійсно лишилося замало простору. Але в тому маргінесі, у який загнали цей субжанр зустрічаються і справді химерно-прикольні штуки)

Не можу назирці не запостити це)

Той випадок, коли дуже хочеться в екзотичні слова, але дуже лінь гуглити їхні значення.
Приготуйся рольова спільното! Твій сарафан буде покарано!

маленький братик доєднався до величенького)

🎬 "Арідник" попав в об'єктив Board Game Hangover - двох крутих чуваків із Латвії, які ведуть свій ютуб канал про настілки.

📝 Якщо коротко - "Арідник" сподобався 😍

А якщо розлогіше, то дивіться у відео:

https://youtu.be/UuxOu-dZvIo?si=LcYqAMttTJh_XI97&t=185

Цей день для мене назавжди залишиться маркером усвідомлення,наскільки крихким і вразливим є життя самотньої людини.

Повномасштабне вторгнення я зустрів вже дорослим, сталим чоловіком,якому вже було чим пишатися і ще було чого досягати. І раптом, буквально в
кілька коротких днів я зрозумів, що все, що я вважав своїм, все побудованенавколо мого Я – це лише нетривка конструкція зі скла і паперу. І тоді ж я
зрозумів, наскільки критично важливо бути частиною чогось більшого.
Відтоді минуло три роки.
Я розумію, що не можливо бігти марафон спринтерською технікою.Я почуваюся винним перед тими, хто багато років не випускає з рук зброю.
Розумію, що моя допомога – це лише маленька крапля, що на кожний виконанийзапит буде три нових – і ще сотня тих, про які я навіть не почую. Відчуваю
тягар зруйнованих міст і біль незворотної втрати землі, яка мене виростила. Землі,яка була мені домом – і яку я втратив. Навіть повернувши її, навіть відбудувавши,
я вже не поверну її такою, як вона була.
Сьогодні здається, що перемога ще більш примарна й далека,ніж була у 22-му. Але це не так. Вона ближча, ніж була – просто шлях, який вже
пройдений, виявився довгим і виснажливим. І дедалі більше хочеться зупинитися, простосісти, де зупинився – або навіть повернути назад. Це виглядає можливим, бо «яка
різниця, як називається вулиця». І це, певною мірою, правда. Росіяни не вб’ютьвсіх Багатьох, але не всіх. І є спокуса повірити, що от саме тебе вони не
зачеплять. Або що встигнеш втекти. Тож, простіше бачити ворогів не в них – вонипросто стихійне лихо, сила природи, на яку немає жодного впливу. Це зворотня сторона
слів «Вірю в ЗСУ». Бо ці слова означають, що ЗСУ – це теж якась трансцендентнасила, до якої, як в церкві, можна помолитися і залишити підношення в коробочці.
Але ЗСУ – це не ікони в храмі. Це такі самі люди, як я. Кожен
і кожна з них стали на захист свого дому і своїх близьких. Те, що я такожопинився під їхнім захистом – це не привілей, це – обов’язок. Обов’язок важчий
і більший, ніж може здатися – бо як виміряти вдячність людині, що загинула вбою? Людині, яка втратила кінцівку? Пожертвувала роки життя, щоби я далі міг жити
своє.
Тому цей день є для мене маркером – маркером розуміння, що живув час, коли власне Я може будуватися тільки за рахунок інших. Тому можна або
бути упирем, що вигризає у людей їхнє Я і з відірваних шматків будує своє – абозрозуміти, що існує МИ, і саме в ньому ми можемо відновлюватися й рухатися
далі.

Збір на антени для 225-го ОШБ
https://send.monobank.ua/jar/3799ySkY7w