«Розклад безкастових суспільств»

–•–
В ім'я Господа, Який створив світ з мудрістю, даючи йому лад та порядок, щоб кожна частина творіння виконувала свою роль. Народи, як і людські душі, мають своє місце в цьому Божому устрої, і коли цей порядок порушується, настає руїна. Народи, без встановлених каст та гієрархії, що відкидають Божий порядок, схожі на дерева без коріння. Вони не мають твердої основи і, через це, легко піддаються бурям і руйнуванню. Безкастові народи, що не визнають чіткої гієрархії, призводять до того, що їхня спільнота розпадається, а кожен індивід прагне вирішувати своє питання за своїм бажанням, не слухаючи мудрости тих, хто має керувати. Ось бо як тіло має голову, що править ним, і серце, що його живить, так і народам потрібно мати тих, хто стоїть на сторожі істинної правди та чеснот. Тому нехай будемо як паства у стадові праведному, що віддана пастиреві, який веде їх праведними шляхами. Бо де немає пастиря, там розбредаються овечки, кожна у свій бік, і попадають у лапи вовків та в ями темряви. Нехай же возлюбимо порядок, що від Бога, і слухаємо тих, кому Бог доручив наставляти нас, щоб уникнути руїни та зберегти мир, бо руїна приходить до тих, хто не має єдности, а єдність – це дар Святого Духа, даний усім народам для спасіння.
–•–
Автор - Дмитро Донцов.

Сторінки - 18.

Дата публікації - 1941.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Корони та престоли: критика та баталія.»

–•–
Існує найвищий порядок буття, який глибоко вплетений у тканину нашого існування, що перебуває у постійній тязі до Світла. Єдиний принцип, що стоїть над людським розумінням і заперечує лінійний рух часу, є принцип влади як умови самої сутности світу. У правителі, у спадкоємности та в монархії ми бачимо весь глибокий, незмінний принцип, що проростає крізь історію та тримає її на гранях Не бесного й земного. Ми бачимо цілковите тяжіння до джерела абсолюту. Кожен порив до відокремлення завжди зрештою приводить до ще більшого прагнення до повернення до єдиного, і це є відгоміном вищого порядку, втіленого у правителі. "Даний для царства, даний від Бога нам монарх (Послання до Римлян 13:1-2), царювати він повинен серед смертних во плоті, але безсмертних во Христі, виконуючи обов'язок перед Богом".
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 8.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Парадокс роздріблености»

–•–
Єдність, що містить у собі весь задум буття, є основою всякої речі, бо поза нею всяка множина обертається на небуття, а дробовість втрачає сенс, не утримуючись у самій собі. Парадокс роздроблености полягає в тому, що вона, будучи явищем розрізнености, вказує на необхідність і неминучість з'єднувального початку, без якого дробовість стає безмовною тінню, нездатною до буття. Єдність перевершує дробовість не як щось, що протистоїть їй, але як істина, що відкриває справжню сутність відмінностей, які поза єдиним законом скочуються в хаос, ба більше, бо хаос теж має апрофолоігзм, що хоч і всерівно повертається у хаосний цикл, але не завжди безсенсовий. Тому прагнення до з'єднання речей і людей, до відновлення гармонії в собі і зовні є не просто чеснота, але шлях до самої основи життя. Саме у природній єдности, що з'єднує невидиме з видимим, розум з річчю, ціле з частиною, знаходиться вище благо, недоступне роздроблености, бо роз'єднане нездатне до повноти. Думка завжди перебуває цілісною в розмаїтті виразів, асвіт знаходить свою досконалість лише в нероздільній, але й незлитій єдности, звідки і розкривається справжня природа всякого сущого.
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 6.

Дата публікації - 2024.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Українська боротьба»

–•–
Український народ мусить знайти своє дзеркало. Чи буде це дзеркало чистим, чи зіпсутим чужими впливами — це питання не часу, але вічності. Війна — це знак, який ми мусимо тримати в голові, щоб не загубити себе. І доктрина наша має бути мов клинок, викуваний з історії, очищений від паразитських чужинських впливів і загартований у полум'ї нашого духу. Лише сильна, дисциплінована, згуртована Держава здатна утвердитися у світі. Ми маємо обов'язок бути готовими захищати своє. І ця готовність має бути не лише зброєю в руках, а світоглядом, що об'єднує всіх, хто живе під синьо-жовтим прапором. Народ, який не зрозуміє цього, приречений стати полем для чужих битв, а не суб'єктом власної історії; «Народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде змушений годувати чужу» — Наполеон Бонапарт. Тому наша військова доктрина повинна бути не лише технічним планом, а сакральним знанням, здатним єднати часи: минуле, в якому ми боролися за свободу, майбутнє, в якому ми її утвердимо і теперішнє, де нам доводиться ще раз ставати зі зброєю проти московського скота.
–•–
Автор - Михайло Колодзінський.

Сторінки - 9.

Дата публікації - 1940р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ ᴄᴨіᴧьнᴏ ɜ [☧] Пᴇᴩɯий Пᴀнциᴩний

«Онтольогія монархічної Держави»

–•–
Уся повнота влади належить Богові, бо лише Він, як джерело всього, має силу і право впорядковувати творіння. Влада, як явище, в своїй суті є прагненням до упорядкування і панування, проте вона за природою своїєю потребує межі, яка вказує на її істинне призначення. Коли ж людина, спираючись лише на свої сили, намагається привласнити владу як абсолют, вона неминуче зводить її до саморуйнування, бо людська душа обтяжена тлінністю і пристрастями. Там, де влада позбавлена орієнтиру на вищу реальність, вона стає слугою гордині і знаряддям хаосу. Саме тому людська влада, щоб уникнути розпаду, повинна визнавати своє походження від Абсолюту й тримати орієнтир на небесний порядок. У концепті божого помазання правитель отримує свою владу не як особисте право, а як священний обов’язок, що спонукає його до служіння законам Божим, а не людським примхам. Без цієї вищої санкції влада стає свавільною і схильною до абсолютизму, який перетворюється на деспотизм, коли в ньому зникає Божа присутність.
–•–
Автор - Ангарта.

Сторінки - 5.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Держава духу»

–•–
Коли Держава діє із Божим Законом, тоді народ здобуває правдиву свободу, а не ілюзію її, не свободу від, але свободу для: для служіння, для творення, для спільного блага. Ся праця є вираженням глибокої переконаности, що Українська Держава знала свою есенційну основу у світоглядних контурах віри Христової. Це не є питанням тільки духовної необхідности, але й метафізичної аксіоми, адже лишень через синтез державної ідеї та християнської догматики можливе подолання хаосу. На тлі ідейної поляризації між Центральною Радою, яка прагнула відокремлення релігії від суспільного життя, Директорією, що бачила релігію як приватну справу, що не повинна диктувати правил суспільному буттю, та Гетьманською Державою, яка проголосила православ’я провідною силою Держави — викристалізовується унікальний український шлях. Що є державність, коли її позбавити духовного сенсу? Гетьман, молячись у соборі Святої Софії, віддавав свою честь Богові, Державі, народу й українській традиції, яка зберігала свою національну спадщину крізь століття.
–•–
Автор - Петро Солуха.

Сторінки - 18.

Дата публікації - 1973р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

« Новий національний "Ерос". »

—•—
Те, чого бракує українській ідеї, це "цілком новий дух". Наша мандрівка по пустелі ще не скінчилася тому, що були в нас тисячі воль замість однієї, і сотки туманних, замість однієї, яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість. Бо що є нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу? Ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона одержала в спадщині по батьках і яку хоче залишити своїм дітям. Переклад наших підсвідомих хотінь на ясну мову понять, так означує Фіхте спосіб кристалізації всякої ідеї. З тих двох частин складається українська ідея. З ясно сформульованої мети, з образу ідеалу, до якого стремить національна воля, з самої волі, і з чуттєвої сторони, з національного "еросу", "емотивности" (Барес). 3 почування, що є мотивом діяння, і з думки, що надає почуванню означену форму (Спенсер).
—•—
Автор - Дмитро Донцов.

Сторінки - 7.

Дата публікації - 1926р.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ спільно зі [☧]ᏗЗᎩᎢ

«Зречення не як знищення права»

–•–
Монархія, у своєму найглибшому сенсі, є актом метафізичної орґанізації, що перевищує обмеження історії та персональних виборів. Зречення від влади, зречення від трону — це не кінець, це тільки трансформація того, що вже існує в метафізичній сфері. Це зміна форми, а не зміна змісту, адже вища істина, що існує у державному устрої, не підлягає забуттю чи знищенню. Навпаки, зречення є лише моментом переходу, в якому влада, як сутність, залишається, але набуває нової форми через духовну спадкоємність, що позначає нові горизонти для державної ідентичности. І навіть коли зовнішні умови диктують инші стратеґії, цей процес завжди обертається до фундаментальної природи монархії, яка має своє коріння в онтольогії людської цивілізації.
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 4.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Введення в хаос революції»

–•–
Де Местр, крізь фрагментарні віддзеркалення, постає у всеохопній ідеї осмислення незбагненного; подібности до сутінкової свідомости, що, звертаючись до свого першопочатку, губить власний лик у лабіринтах безкінечного. Автор говорить не до багатьох, а до небагатьох — до тих, хто ще зберіг у собі ядро Вищого, до тих, хто готовий підкорити себе і свій світ незворотному порядку, що не визнає слабкости і страху. У кожному реченні — боротьба: боротьба проти революції, проти животіння, проти самообману. Це гімн еліті, гімн тим, хто піднімається над масою, щоб стати гідними нести в собі сенс істинної революції. Революція — це чума, що несе із собою знищення всього, що було збудовано руками справжніх творців історії. Вона вириває з коренем порядок, розкидає його, як пил перед вітром, і натомість залишає тільки руїни. Люди, які підтримують революцію, не є творцями — вони руйнівники. Вони не будують храмів, а палять їх, вони не садять зерно, а зривають незрілий плід, аби голодувати завтра. Держави і цивілізації не зводяться в актах хаосу. Вони народжуються крізь залізну дисципліну, крізь жертовність і кров тих, хто розуміє: сила порядку — це єдиний стрижень, здатний тримати світ. Революція, що несе на світ або анархію, або республіку (одне иншому не заважає), забуває, що великого у тому нічого не існує.
–•–
Автор - Жозеф де Местр.

Сторінки - 14.

Дата публікації - 1829р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Метакриза та дезінтеґрація соціяльного суспільства.»

–•–
Ця робота являє собою аналітичну спробу осмислити феномен метакризи як комплексного стану соціяльної та культурної дезінтеґрації, що відображає кризу ідентичностей і систем цінностей за умов прискореної трансформації суспільства. Це перетин фільозофської антропольогії з соціологією. Ключова увага приділяється концептам постгуманістичної фільозофії, метафізики хаосу і нелінійної соціології, що використовуються для опису нового типу антропольогічних станів, які виникають у результаті ерозії клясичних катеґорій модерну. Генон припускає, що традиційні моделі об'єктивности та солідарности більше не здатні слугувати підставами для когерентного соціяльного буття, тобто суб'єктивізму у своїй ідеольогії, адже глобалізовані структури символічного обміну створюють умови для радикальної площинности людських стосунків, позбавлених осьової вертикалі. Робота має контекстуально зумовлений характер, пропонуючи аналітичну гіпотезу, а не нормативну модель. Викладені тут тези не являють собою остаточної позиції нашого ідеялізму, але спрямовані на стимулювання критичної рефлексії. Це — не декларація, а інструмент для проблематизації.
–•–
Автор - Рене Генон.

Сторінки - ×.

Дата публікації - 1927р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Етика каст та суспільств»

–•–
Суспільство - єдина смертна по плоті на цій землі субстанція, де кожен елемент виконує свою функцію. Справедливість - велична геометрія, в якій права й обов'язки врівноважуються не в егоїстичному й антионтольогічному сенсі, а в суворій симетрії соціяльности в клясах. Людина, будучи транзитною формою, входить у вузол у нескінченній мережі детермінізму, де вона знаходить місце для себе і державної гармонії. Етична справедливість у тексті набуває обрисів майже есхатологічного явища. Вона (етична справедливість) вимагає не тільки віддачі, а й жертви, де сильний перебирає на себе тягар управління, а слабкий знаходить сенс через служіння. Така влада зі служінням зобов'язані вести до ідеялу, який стоїть на подібній гієрархії, а ця гієрархія проповідується Святими Отцями християнської Цекрви, і проповідується не формою рабства, а формою «свого місця в організмі». Ця діялектика стає свого роду формою онтольогічної відповідальности.
–•–
Автор - Валеріян Горбачевський.

Сторінки - 9.

Дата публікації - 1959р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Падіння Заходу»

–•–
У текстах Донцова розкривається напружена поліфонія ідей, у якій циклічність історичного процесу стикається з есхатологічним передбаченням, а західна цивілізація - у своїх демонічних метаморфозах - виступає водночас як простір апостазії та втраченої сакральности. В сій роботі протиставлено два Заходи: один, занурений у хаос матеріяльного утилітаризму, інший - архетипний, що зберігає у своїх надрах світло християнської традиції. Дана критика хаосу, розгорнута через різку демаркацію між традицією і сучасністю, сполучається з трагічним усвідомленням двоїстости культурного коду. Сакральність - наш порятунок, що вислизає, а лібералізм - маніфестація антропольогічної катастрофи. Ідеял матеріяльної - деструкція внутрішнього «я» людини, її горизонтальна топольогія руйнує вертикаль духу, захоплюючи особистість у хаос вульгарного еґоїзму.
–•–
Автор - Ігор Загребельний.

Сторінки - 5.

Дата публікації - 2014р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot