Ностальгия по месту, в котором мы не были

Слово «ностальгия» происходит от двух древнегреческих слов: νόστος (возвращение на родину) и άλγος (печаль, боль). То есть, ностальгия — это печаль о родине, тоска по утраченному дому.

Ностальгия может быть предметной — то есть ощущаться как тоска по конкретной стране или региону, но чаще мы сталкиваемся с беспредметной ностальгией. Это тоска по месту, в котором мы никогда не были, но тем не менее чувствуем с ним невыразимую внутреннюю связь. В немецком языке есть более подходящее слово — sehnsucht, которое означает тоску по недостижимому идеалу, влечение к высшей действительности.

Но что это за место, по которому мы тоскуем? Опираясь на экзистенциализм М. Хайдеггера, мы могли бы сказать: так проявляет себя зов подлинного бытия, вот-бытие.

В архаических культурах считалось, что бытие проявляет себя через миф. Миф — это не выдуманная сказка или красивая фантазия. Миф — это отражение бытия, выраженное в форме устного сказа; бытия, в котором человек ищет свои внутренние истоки.

Когда мы возвращаемся к мифу — мы возвращаемся домой.

—————–
ВПЕРЕД — К АРХАИКЕ

🏔 Практичний анімізм на захисті Природи 🌳

🤖 Сучасний світ будується на найгіршій формі матеріалізму — тій, де ігноруються навіть інтерпретації матерії як духовного чи священного, де все нелюдське (а часто і деякі люди) є лише ресурсами для користування. Але іноді державам простіше визнати чиїсь релігійні переконання, аніж боротись із ними — і так з'являються чудові прецеденти!

🙌 Цього року у Новій Зеландії корінні захистили свою священну гору — Таранакі. Її законодавчо визнали особою, і наділили повними людськими правами та обов'язками.
👻 Як таке можливо? Корінні Нової Зеландії, маорі, буквально вбачають цю гору своїм предком та мають міцний духовний зв'язок із нею, а тож боряться проти її колонізації вже понад 250 років. Тепер же найпопулярніша гора країни та 1.2 мільйони акрів землі національного парку переходять під "опікунство" комітету із представників маорі та МінДовкілля — а тож, хоча і земля не повертається суто до корінних, там встановлять настанови для туристів, і маорі отримають більше інструментів захисту їхньої рідної землі.
💬 «Сьогодні ми підтвердили те, що завжди знали: наша гора ніколи не була власністю Корони, вона — наш предок, живе та дихаюче втілення нашої ідентичності».
🌋 Також вулкану офіційно повернули племінну назву (із часів колонізації гора називалась Еґмонт), а британська Корона визнала та вибачилась за викрадення окупацію конфіскацію вулкану і територій, переселення місцевих племен та перешкоджання доступу до води, їжі і священної землі.

Та для маорі це не перше таке досягнення!

🌊 У 2017-му правами наділили річку Вангануї — одну з найбільших тамошніх рік — також визнавши її предком місцевих племен та передавши під спільне опікунство. Це визнання означає, що закон не розрізнятиме шкоду племені та шкоду річці, оскільки вони є одним цілим. «З нашої точки зору, ставлення до річки як до живої істоти є найвірнішим підходом, на відміну від попереднього століття володіння та менеджменту».
🏞 Ще раніше, у 2014-му, так само уособили національний парк дощових лісів Те Уревера. Ось чудова стаття про те, як там нині живуть люди.
🐋 А нещодавно вожді тихоокеанських корінних з різних країн підписали декларацію, де визнають суб'єктність китів та дельфінів! Документ ще не має юридичної сили, але намір прекрасний.

І щоразу сотні представників племен збиралися на святкування досягнень у цій багаторічній боротьбі 😌

👐 Центральна думка анімізму — це персоніфікація, одухотворення начебто неживих об'єктів. Тобто ставлення до них із повагою, як до осіб із власними інтересами та життями. І сприйняття маорі гір, річок та лісів як своїх предків — це чудовий приклад анімістичного світогляду, що приносить людям радість у єдності із Природою.

💁 З іншого боку, є менш духовний, скоріше індивідуальний приклад персоніфікації — як-то передача улюбленому дереву прав!

🌳 У місті Афіни (Джорджія, США) росте білий дуб, що володіє собою та землею довкола себе.
📰 Легенда пішла у фольклор із місцевої газети 1890 року. Там йшлося про документ полковника Вільяма Джексона, в якому той передає дереву права на себе та його ділянку. І нині поруч стоїть табличка, де написано: «Зважаючи на мою велику любов до цього дерева та моє сильне бажання назавжди захистити його, я передаю йому повне володіння над собою та вісьма футами землі навколо нього».
🧑‍⚖️ Де-юре, на жаль, це дерево насправді не має прав — бо за законодавством США дерева не здатні набувати власності. Та й історія, судячи з усього, була вигадана газетою. Проте місцевим легенда сподобалась — тож дерево де-факто отримало певний публічний захист, і тепер є місцевою туристичною пам'яткою.
🪴 Та ще цікавіше те, що це не те саме дерево! Оригінальне дерево, віком близько 400 років, впало під час шторму у жовтні 1942-го. Проте місцеві садівники, підтримавши традицію, виростили нове дерево із жолудя померлої істоти! Звичайно, права "на себе" і на землю довкола перейшли дереву у спадок — тож вже друге покоління цієї дубової родини росте без загрози бути знищеним.

Якщо хтось буде висміювати веганів словами про «захист прав дерев та мінералів» — можеш показати їм цей пост 😉

ПЛЕМ’Я  🔥🐒