Дочитала "Бору" Галини Вдовиченко (прекрасна книжка). А на вихідних, скоріше за все, буду без книжок. Але якщо нападе натхнення, почну "Потяг" Людмили Колб.
Показуйте свої плани на останні вихідні 2024-го )
#що_читають_книгочитуни
Показуйте свої плани на останні вихідні 2024-го )
#що_читають_книгочитуни
Якщо ви ще не встигли витратити зимову єПідтримку, або Єкнигу (для 18-річних), зверніть увагу, що у Vivat також можна купити за них книжки. Ось тут деталі.
Діє в тому числі на передзамовлення, а не тільки на ті книжки, які вже надруковані. Головне, щоб біля книжки була позначка «Зимова єПідтримка» або Єкнига.
Наприклад, під обидві ці програми підпадають:
- Українська класика в оцьому красивому яскравому оформленні та зі зрізами;
- "Битися неможна відступити" Павла Паштета Белянського (бачила вже безліч хороших відгуків на цю книжку);
- "Довіра" Ернана Діаса (на неї ще й знижка зараз 20%);
- "Занулення" Ентоні МакКартен - трилер, у якому людям треба сховатися від сучасної системи спостереження. Мені зайшов;
- "Шлюбний портрет" Меггі О'Фаррелл (у мене лежить для найближчого прочитання).
А ще там безкоштовна доставка від 600 грн і багато акцій. Заходьте на сайт Vivat і обирайте книжечки )
пост #направахреклами
Діє в тому числі на передзамовлення, а не тільки на ті книжки, які вже надруковані. Головне, щоб біля книжки була позначка «Зимова єПідтримка» або Єкнига.
Наприклад, під обидві ці програми підпадають:
- Українська класика в оцьому красивому яскравому оформленні та зі зрізами;
- "Битися неможна відступити" Павла Паштета Белянського (бачила вже безліч хороших відгуків на цю книжку);
- "Довіра" Ернана Діаса (на неї ще й знижка зараз 20%);
- "Занулення" Ентоні МакКартен - трилер, у якому людям треба сховатися від сучасної системи спостереження. Мені зайшов;
- "Шлюбний портрет" Меггі О'Фаррелл (у мене лежить для найближчого прочитання).
А ще там безкоштовна доставка від 600 грн і багато акцій. Заходьте на сайт Vivat і обирайте книжечки )
пост #направахреклами
Видавничі плани РМ: новий роман Крістін Генни (про що ми знали), і несподівано - Томас Манн ("Доктор Фаустус"), Вільям Теккерей ("Ярмарок марнославства"), Генрік Ібсен та Віктор Гюго 🔥
Всі анонси тут
Всі анонси тут
Скільки книжок ви прочитали у 2024-му?
Anonymous Poll
1%
жодної
18%
до 10
24%
11-25
19%
26-40
10%
41-50
9%
51-65
6%
66-80
5%
81-100
6%
100-200
1%
200+
У видавництві "Ранок" скоро вийде тепла й затишна зимова книжка для зовсім найменшеньких - "Теплі речі для Татами".
Це історія про дівчинку Устину та її тата Михася. Коли вона була маленька і тільки починала говорити, називала його Татами (бо ж татоМихась). Так він з того часу і зветься )
Сюжет цієї книжки крутиться довкола зимових прогулянок з татом, коли вдягаєш 10 шарів одягу, щоб зігрітися. Але ідея цієї історії в тому, що найтепліше помацати не можна: приємні спогади, усмішки дорогих людей, їхню турботу й любов. Усі ці речі зігрівають серця, як шапки — вушка ☺.
Написали книжку Оксана Лущевська та Дзмітрий Бандаренка. А прекрасні кольорові ілюстрації намалювала Оксана Драчковська.
Написано, що книжка на 3-5, але тексту зовсім мало, тому можна починати читати й раніше.
Книжка наступного тижня з'явиться в продажу, а поки можна роздивитися її за оцим лінком. І не забувайте про мій промокод
пост #направахреклами
Це історія про дівчинку Устину та її тата Михася. Коли вона була маленька і тільки починала говорити, називала його Татами (бо ж татоМихась). Так він з того часу і зветься )
Сюжет цієї книжки крутиться довкола зимових прогулянок з татом, коли вдягаєш 10 шарів одягу, щоб зігрітися. Але ідея цієї історії в тому, що найтепліше помацати не можна: приємні спогади, усмішки дорогих людей, їхню турботу й любов. Усі ці речі зігрівають серця, як шапки — вушка ☺.
Написали книжку Оксана Лущевська та Дзмітрий Бандаренка. А прекрасні кольорові ілюстрації намалювала Оксана Драчковська.
Написано, що книжка на 3-5, але тексту зовсім мало, тому можна починати читати й раніше.
Книжка наступного тижня з'явиться в продажу, а поки можна роздивитися її за оцим лінком. І не забувайте про мій промокод
chytun, який діє на сайті "Ранок" на усі книжки, на які немає інших знижок ;) пост #направахреклами
Письменниця середнього віку раптом отримує у спадок від колишнього величезний двоповерховий будинок у Львові з антикварними меблями, майже палац, з оплаченою прибиральницею та комуналкою і садом. Вона переїжджає туди жити зі своєї пошарпаної двушки. Ідеальне місце, щоб у спокої дописати роман.
Якби це був який-небудь Кінг, або хоча б Рут Веа, далі з’ясувалося б, що будинок непростий, а з привидами, маніяками, прихованими дверима і трупом у підвалі. У героїні були б аб’юзивні стосунки з матір’ю в анамнезі, а колишній таким чином хотів їй помститися і вбити, а ми б розгадували, за шо.
Але це Галина Вдовиченко, тому тут у нас тепла й мила історія: дім починає наповнюватися випадковими людьми, які поступово в ньому лишаються, бо їм тут добре. Вдень вони щось ремонтують, підрізають дерева, готують і їдять, а ввечері біля каміну обговорюють відверті теми, щось згадують, ностальгують і зближуються. Авторка зводить в одному просторі різних персонажів різного віку, і дивиться, що з цього вийде )
Мені часто сниться, що я переїжджаю жити у великий дім і ходжу його розглядаю, знаходячи все нові дрібнички й кімнати. Тому я обожнюю такі сюжети у книжках: а в “Борі” це описано дуже колоритно й деталізовано: як героїня знайомиться з будинком, як звикає до нього, як вони всі разом продумують, що тут треба змінити або покращити. Я відчувала цей вайб: коли в усталене життя жінки 40+ раптом вривається щось масштабне й омріяне, і вона має привести це до ладу й прийняти рішення, що робити.
Атмосфера, як кілька дорослих людей, які ще недавно були чужими, опиняються в одному просторі і говорять про своє життя, як зникає їхня самотність - теж зайшла. Авторці вдалося створити затишну атмосферу між ними, аж захотілося стати однією з цих людей. І хоч динамічним цей сюжет не назвеш, читається це прекрасно.
При цьому, мене постійно не полишала думка, наскільки це нагадує “Мієчку” (але якщо в ній прибрати іронію). Хоча написано було за 10 років до неї. До речі, після "Бори" я почала читати новий роман Євгенії Кузнєцової “Вівці цілі”, і таке відчуття, що просто продовжую ту саму книжку )
У цьому перевиданні два твори поставили у хронологічному порядку, як вони були написані, але думаю, з “Бори” варто було починати - вона миліша, тепліша й щемкіша, і сильніше мотивувала би читати далі.
Але загалом обидва твори мені зайшли, у них схожий вайб, Галина Вдовиченко писала їх у віці 40+, коли у багатьох жінок відбувається переосмислення життя, з’являється бажання щось змінити (поки ще є сили) і водночас видихнути й подумати. Обидва романи в цій книжці крутяться довкола цієї теми: у “Тамдевін” така героїня кидає все і їде у карпатське село до подруги, а в “Борі” раптом отримує цілий будинок і переселяється туди. Тема зміни оточення і переосмислення життя є в обох романах, тому їм пасує бути в одній книжці. Під відповідний настрій - залітає як боженька ))
І можна було б покритикувати за легку наївність і неправдоподібність деяких подій, але не хочеться. Гадаю, це було самотерапевтичне письмо: авторці захотілося нафантазувати собі трошки іншого, милого життя, і вона зробила це кілька разів поспіль у різних книжках. Ця щирість відчувається, і нею хочеться насичуватися. Але читачам без відповідного запиту може здатися нудним і не зайти - таким можу порадити дожити до 40+ (або хоча б до 30+) і перечитати ще раз ))
Нагадаю, що про “Тамдевін” був окремий відгук, ось він.
#непозбувний_відгук
Якби це був який-небудь Кінг, або хоча б Рут Веа, далі з’ясувалося б, що будинок непростий, а з привидами, маніяками, прихованими дверима і трупом у підвалі. У героїні були б аб’юзивні стосунки з матір’ю в анамнезі, а колишній таким чином хотів їй помститися і вбити, а ми б розгадували, за шо.
Але це Галина Вдовиченко, тому тут у нас тепла й мила історія: дім починає наповнюватися випадковими людьми, які поступово в ньому лишаються, бо їм тут добре. Вдень вони щось ремонтують, підрізають дерева, готують і їдять, а ввечері біля каміну обговорюють відверті теми, щось згадують, ностальгують і зближуються. Авторка зводить в одному просторі різних персонажів різного віку, і дивиться, що з цього вийде )
Мені часто сниться, що я переїжджаю жити у великий дім і ходжу його розглядаю, знаходячи все нові дрібнички й кімнати. Тому я обожнюю такі сюжети у книжках: а в “Борі” це описано дуже колоритно й деталізовано: як героїня знайомиться з будинком, як звикає до нього, як вони всі разом продумують, що тут треба змінити або покращити. Я відчувала цей вайб: коли в усталене життя жінки 40+ раптом вривається щось масштабне й омріяне, і вона має привести це до ладу й прийняти рішення, що робити.
Атмосфера, як кілька дорослих людей, які ще недавно були чужими, опиняються в одному просторі і говорять про своє життя, як зникає їхня самотність - теж зайшла. Авторці вдалося створити затишну атмосферу між ними, аж захотілося стати однією з цих людей. І хоч динамічним цей сюжет не назвеш, читається це прекрасно.
При цьому, мене постійно не полишала думка, наскільки це нагадує “Мієчку” (але якщо в ній прибрати іронію). Хоча написано було за 10 років до неї. До речі, після "Бори" я почала читати новий роман Євгенії Кузнєцової “Вівці цілі”, і таке відчуття, що просто продовжую ту саму книжку )
У цьому перевиданні два твори поставили у хронологічному порядку, як вони були написані, але думаю, з “Бори” варто було починати - вона миліша, тепліша й щемкіша, і сильніше мотивувала би читати далі.
Але загалом обидва твори мені зайшли, у них схожий вайб, Галина Вдовиченко писала їх у віці 40+, коли у багатьох жінок відбувається переосмислення життя, з’являється бажання щось змінити (поки ще є сили) і водночас видихнути й подумати. Обидва романи в цій книжці крутяться довкола цієї теми: у “Тамдевін” така героїня кидає все і їде у карпатське село до подруги, а в “Борі” раптом отримує цілий будинок і переселяється туди. Тема зміни оточення і переосмислення життя є в обох романах, тому їм пасує бути в одній книжці. Під відповідний настрій - залітає як боженька ))
І можна було б покритикувати за легку наївність і неправдоподібність деяких подій, але не хочеться. Гадаю, це було самотерапевтичне письмо: авторці захотілося нафантазувати собі трошки іншого, милого життя, і вона зробила це кілька разів поспіль у різних книжках. Ця щирість відчувається, і нею хочеться насичуватися. Але читачам без відповідного запиту може здатися нудним і не зайти - таким можу порадити дожити до 40+ (або хоча б до 30+) і перечитати ще раз ))
Нагадаю, що про “Тамдевін” був окремий відгук, ось він.
#непозбувний_відгук
Коли я бачу дебютну книжку української авторки, про яку ми ще нічого не знаємо, ключову роль грають анотація та обкладинка. Як на мій смак, у книжці "Ілюзія" української авторки Ірини Міщанчук все добре і з тим, і з іншим.
Це дві історії на тему самотності і відчуття зайвості:
1) Про хлопця, з якого знущаються через вроджену ваду. Проте все змінюється, коли в траві під осокорами він знаходить Предмет, з яким його вада стає невидимою для інших.
Тут є складні взаємини з його мамою і, можливо, прочитавши історію ви зрозумієте, що справа не в магії. Що мамина безумовна любов окриляє і навпаки, повна умовностей, а то й повна її відсутність, опускає глибше безодні.
2) Про соціопатичного чоловіка, який не памʼятає свого минулого і сахається людей. Утім, доля дарує нагоду змінитися і повернути собі себе.
У творі є автофікшин. Деякі події та переживання відбулися з авторкою. Ба більше, вона ототожнює себе з головним героєм. Каже, що вона і є той чоловік. Майже дід. Хоча сюжет історії — вигадка.
Авторка - Ірина Міщанчук — філологиня, що працює маркетологинею. А ще вона веде свій авторський канал - «Гарбузове намисто», у якому досліджує різноманітні слова української мови, які ви могли не знати. Наштовхує на думку, що авторка уважно ставиться до слів і мови - тепер цікаво почитати, як же це захоплення втілилося у книжці )
Ознайомчий фрагмент книжки "Ілюзія" можна прочитати на сайті. Купити книжку можна там же, або напряму у авторки, якщо бажаєте, щоб вона вам її підписала: @iren_neo.
пост #направахреклами
Це дві історії на тему самотності і відчуття зайвості:
1) Про хлопця, з якого знущаються через вроджену ваду. Проте все змінюється, коли в траві під осокорами він знаходить Предмет, з яким його вада стає невидимою для інших.
Тут є складні взаємини з його мамою і, можливо, прочитавши історію ви зрозумієте, що справа не в магії. Що мамина безумовна любов окриляє і навпаки, повна умовностей, а то й повна її відсутність, опускає глибше безодні.
2) Про соціопатичного чоловіка, який не памʼятає свого минулого і сахається людей. Утім, доля дарує нагоду змінитися і повернути собі себе.
У творі є автофікшин. Деякі події та переживання відбулися з авторкою. Ба більше, вона ототожнює себе з головним героєм. Каже, що вона і є той чоловік. Майже дід. Хоча сюжет історії — вигадка.
Авторка - Ірина Міщанчук — філологиня, що працює маркетологинею. А ще вона веде свій авторський канал - «Гарбузове намисто», у якому досліджує різноманітні слова української мови, які ви могли не знати. Наштовхує на думку, що авторка уважно ставиться до слів і мови - тепер цікаво почитати, як же це захоплення втілилося у книжці )
Ознайомчий фрагмент книжки "Ілюзія" можна прочитати на сайті. Купити книжку можна там же, або напряму у авторки, якщо бажаєте, щоб вона вам її підписала: @iren_neo.
пост #направахреклами