Сьогодні о 20:00 вийде перша частина відеорозмови Жадана з Ліною Костенко (ось лінк). Завтра друга (ось лінк), а після завтра - третя (лінк).

А ще Жадан задонетив Хартії свій профіль в Твіттері. Він вів його з лютого 2018 року, зібрав 260 тисяч підписників, спілкувався там з людьми, стібався та шерив свою творчість. Тепер каже, що не має на це часу, тож вирішив віддати. Її вже перейменували на Хартія.

Написано, що твіти Жадана, які там були до травня, лишаються на сторінці, а з липня за неї відповідає Хартія.

Блін, я не читала, там справді така жесть? 😅

Ми не знайдемо одне одного. Ми розгубимо одне одного. Ми втратимо одне одного. Не пробачимо одне одного, бо не навчилися жити разом, бо не могли жити разом, бо кожен із нас мав своє, бо кожен із нас жив своє, бо легше ненавидіти і не розуміти, вимагати і не пробачати, ніж мовчати, чекати, терпіти й любити те, що змінилося, а не те, що було до цих змін.

Тиждень не могла написати цей відгук. Треба було, щоб настоявся. Можливо, я упереджена щодо Артема Чеха, але наразі “Гра в перевдягання” у мене в ТОП-1 з прочитаного за цей рік.

Здавалося б, скільки вже написано і прочитано про цю війну, але він зміг знайти такі слова, що з одного боку, неможна відірватися, а з іншого, чіпляє за незримі гачечки і перехоплює дух.

Водночас це трохи ніяково читати: бо це настільки відверто, наче перед тобою вивернули оголену й вразливу душу. В якийсь момент ловиш себе на думці “а мені точно можна це все читати? чи не надто далеко мене пускають, чи гідна я того, щоб вриватися у аж таку чужу відвертість?”.

“Гра в перевдягання” - це фактично продовження “Точки нуль”, але від ще більш дорослого, глибшого та проникливішого Артема Чеха. Він пише дуже просто на рівні лексики, але за цією простотою відчувається глибина надзвичайних масштабів. Не знаю, як це можливо.

Книжка починається з початку повномасштабного вторгнення. Вже пройшовши через свій перший досвід війни, Чех описує, наскільки сподівався, що більше не доведеться це переживати. І тут знову нависає перспектива повторення цього досвіду. Я фізично відчула цей відчай: ну невже знову йти? Ну невже? Ну ні, будь ласка.

Але він піде, бо не піти для цього було б ще важче.

Хотіти воювати - це щось нездорове, потворне, мов велика земляна жаба. І я точно не був народжений для війни, я був народжений черешенькою, а не оце от все. Але ж знав. Знав, сука, що піду. Всі підемо. Хто мав би піти. Вдягнемо форму і, напевне, назавжди залишимося в ній. Так чи інакше. В труні чи в посадці. На плацу чи на паркеті.

Він був впевнений, що не повернеться з цієї війни живим. І описує, як намагався прийняти й усвідомити цей факт.

Тієї ночі, окрім всього іншого, я довідався про себе те, в чому боявся зізнатися останні шість років, відколи виїхав з засцяної й прокопченої посадки під Попасною: я не просто не люблю війну, я безмежно боюсь її. І цей страх, що паралізував до стану підгнилої в радянському овочевому моркви, змусив мене засумніватися в собі. В своїх силах, у своїй правді, у здатності діяти. А якраз діяти я і мусив: іти до військкомату, їхати в Гайсин до своєї рідної 59-ї бригади, шукати однодумців у Києві, рити окопи на Окружній.

У цій книжці все, як було: страх, намагання адаптуватися, фізіологічні подробиці (типу як він шукав собі окуляри, щоб бачити ворога, або як кілька днів в окопі не мав можливості сходити в туалет), втома, багато втоми, така величезна плита втоми, яка майже розчавлює людину своєю непідйомною вагою. А ще зневіра у те, що цивільні люди зможуть це коли-небудь зрозуміти, навіть якщо захочуть.

Я мріяв про життя після і життя замість. Відсутність повинності, право вільно розпоряджатися своєю свободою, можливість безпечно пересуватися країною. Бути з тими, з ким хочеться бути. Бути тим, ким хочеться бути: безрідним космополітом чи упередженим скептиком, неврівноваженим фриком чи малохольним авантюристом. І, звісно, не читати щодня некрологів, не лити сліз за тими, кого ніколи не знав, не питати дозволу на переміщення.

І, звісно, тут є про Бахмут. Мені було страшно навіть наближатися до цієї частини тексту (

Могла би ще дуже багато цитувати, але цей текст найкраще працює як цілісний, а не оцими куцими уривками. Мені здається, що це саме та книжка, яка має бути перекладеною на усі можливі мови світу, щоб без пафосу, але з мистецькою глибиною і щирістю показати, як виглядає наша війна очима військового, який ніколи не хотів бути військовим.

Прочитайте.

#непозбувний_відгук

Щойно почався ефір. Дивитеся?

https://www.youtube.com/watch?v=dPYcHKg52XY

На вихідних почну "Дерева" на позняківський клуб, бо лишається менше тижня, а я ще її не відкривала 🙁

Покажіть, #що_читають_книгочитуни на цих вихідних? :)

Вражає, скільки людей працювали над цим відео.
Скрін звідси

Який крутий чоловік!
Скрін звідси

Біжіть на сайт видавництва "Стилет і стилос", там щойно запустили акцію -40% на все 🫣.

Вони готують багато новинок, тому треба розвантажити склад і назбирати грошів.

Діятиме чотири дні - з 12 до 15 липня.

Хороша нагода взяти нарешті "Столиций Київ", або Юнґера, чи Флобера, чи Плутарха, або що ви там ще хотіли )

пост #направахреклами