мала(2,5)гладить мене по нозі,посміхається і каже «вааауу така шкіра,така пухнаста ти»

ложкою було несмачно

Високі вібрації бідності: жити на сквоті

Низькі вібрації бідності: взяти кредит шоб закрити кредит

«деміюргос кохався в добірних досконалих і скомплікованих матеріялах— ми даємо першість тандиті. Попросту пориває нас,захоплює дешевість,нікчемство,тандитність матеріялу. Чи розумієте ви глибокий сенс сієї слабости,сієї пристрасти до пістрявої бібулки,до пап‘є-маше,до лакової фарби,до клоччя і трачиння?Се— наша любов до матерії як такої,до її пухнатости і поруватости,до її єдиної,містичної консистенції. Деміюргос,сей великий майстер і артист,робить її невидимою,велить їй зникнути під грою життя. Ми ж,навпаки,кохаємо її скрегіт,її непіддатливість,її халабудливу незґрабність.»
Бруно Шульц «цинамонові крамниці»

не знаю як вам ще довести,що діти мають нудьгувати
світла нема,я зайнята хатніми справами. Вона…пів години робить шось(я не розумію що але щось дуже цікаве)

смерть всім хто на пиришкоді добутья веселощів

«Жак каже Езу: "Подивися, Ез, у тебе вилазять труси". Пі, що знаходиться на іншому кінці кімнати, негайно повторює: «Подивися, у мене вилазять труси та сорочка».
У цьому немає жодного слова правди. Насолода повторювати заради повторення змушує Пі вимовити цю фразу; він отримує задоволення тому, що може скористатися почутими словами, і не для того, щоб долучитися до розмови, а щоб просто пограти ними»

Жан Піаже «мова та мислення дитини»

хакнула тоддлерку!

короче кожен раз коли вона «нізащо!ніколи!ні в якому лазі!» не хоче щось робити (одягатись,роздягатись,пшикати ніс,мити попу,етс) — я спокійно кажу «хм,може тиб хотіла зробити це сама?» 😈 дєло в шляпє

після цього існує два варіанти:
Або вона каже «нууу ні краще ти зроби» і все спокійно робиться

Або каже «так,я сама» а потім просить/я пропоную допомогу і все спокійно робиться

а ще таймери! таймери це магія(майже завжди)в домовляннях з дітьми будь-якого віку(від коли домовляння стає можливим)
Якщо треба шось почати/припинити я пропоную поставити таймер на якусь кількість хвилин і кажу що його дзвоник буде нам сигналом що настав час(йти додому,зробити перерву,готуватись до сну,будь-що)
зазвичай діти обирають його замість словесного нагадування і рідше сперечаються з ним ніж зі мною🙃
Сьогодні робила це з дворічкою на майданчику. Вона почула сигнал на відстані, в мене з кишені,я навіть не встигла нічого сказати.вона поклала іграшки,обтрусила руки і сповістила всіх в пісочниці, що це таймер і їй вже час йти,всім па-па

І чисто фофан,моє улюблене : коли домовляєшся з дітьми про час і вони такі «ну ще 5 хв🥹 ммм?» а я кажу «знаєш,можна навіть 7 чи 8!» і вони такі «!😍🫶🏼🤝!»

але сподіваюсь ніхто не думає шо я фея.бо в моїй няньскій практиці є і темні сумні моменти,коли я закриваюсь в туалеті і плачу від емоційного виснаження, оверстимуляції,безсилля і глибокої зневіри,коли я сиджу і думаю що полізла туди де мені не слід бути,наібала себе і всіх навколо буцімто я шарю а я чмо насправді,коли думаю чи всі ті дорослі були праві і «м’яка людина» це образа а не добродєтєль??

з днем їбучої вітрянки🤙🏼

в мене новий прікол—я тепер слухаю музику🌝

«та я не хочу на секс-вечірку!я на війну хочу!»