нічого позавчора не написала про кіру муратову

і вообщє вспомнила про її день народження, коли разом з женьою і костьою чуть не наступили на цвєти, які хтось поклали біля її таблички на алєє одеських звьозд

не то шоб я заядла фангьорл чи кінолюбітельніца, я не запам’ятовую усі важні дати важних для мене дєлательніц, просто колись случайно подивилася «три історії» якраз 5 листопада. тому ця дата ще пару років поспіль якось сама про себе нагадувала

а кіра муратова мені подобається ще з ранньої юності і до сьогодні. вважаю її режисеркою іронічною і чєловєколюбною - все шо є в її кіні я старанно стараюсь плекати в собі. і ось тепер, коли прожила в одесі півроку полюбила її ще більше за спостережливість і тьоплі приукрашуванія, преувеліченія, но і также за те, шо їй багато не нада

це я колись пливу

Є дві Одеси. В одній активісти та урбаністи переосмислюють наші набережні в термінах «доступність» і «комфорт», як недооцінений рекреаційний ресурс. В іншій Одесі брудний капітал підриває асфальт під іржавим, але пам’ятним аеросоляріем біля інклюзивного пляжу, щоб поспіхом звести СПА-комплекс до наступного сезону (одна із версій)

Дивуватися тут нічому. Капітальні споруди тепер можна узгодити в київському ДАБІ. У нас немає сталої стратегії розвитку морських зон відпочинку і набережних, натомість маємо примітивне зонування (ось вам лісок, ось вам пісочок, гектар того, кілометр сього). Норми регулювання відстані забудови від берега легко обходять, зараховуючи об'єкти до легких конструкцій чи навіть до МАФів. Схем багато і вони працюють. За наявності необхідного капіталу та знайомств не складе труднощів захопити громадський простір набережної, цінний саме своїм відкритим простором та соціальною інфраструктурою, що створює чимало благ для містян.

Це схоже на ситуацію з нашими парками, які були задумані як місця, де людина може перебувати у замкненій екосистемі, відокремленій від метушні, і де втручання комерційних послуг підриває саму ідею гармонії між людиною та природою. Часто прогулянкові маршрути вздовж набережних перериваються недоречними ресторанами, гучними лавками чи житловими будівлями. Втрачається цілісність і недоторканність, право на рівний доступ до панорамного виду на морську гладь.

Місто не заробляє стільки на оренді, щоб дозволяти пляжам і набережним хаотично заростати незаконними забудовами. Треба також розуміти, що кожен новий такий об'єкт зменшує ймовірність появи культурних і громадських зон з реінкарнацією іржавих і бетонних конструкцій колишньої інфраструктури, що руйнується через багаторічну занедбаність. Ось цей аеросолярій — це спадщина, аналогу якій немає і не буде. Його можна було б відновити, переосмислити й зробити локацію більш привабливою та зручною для одеситів. Ах так, він був би доступний для всіх.

Жоден СПА чи ресторан не зможе запропонувати альтернативу такому об'єкту відпочинку.

нагаадую знову про це, може упустили)

ну хоть шипов не поприклеювали

анджела девіс

королевска кобра