Можна очікувати, що внутрішньополітичний спротив у США в наступні чотири роки ставатиме чимраз ліворадикальнішим. Бо ж наголосували собі на картинку немов з червоних плакатів початку минулого століття: розбещений правий консерватор з диктаторськими амбіціями на посаді президента в обіймах одного з найбагатших капіталістів планети, що вогнем і мечем нищить будь-який натяк на профспілкову діяльність. Трамп звик таврувати своїх опонентів комуністами. З високою ймовірністю друга його каденція зробить це пророцтво самоздійснювальним. Радіти тут, утім, нема чому: по результатах світ стане ще менш передбачуваним і безпечним місцем. Хоча, здавалося б, куди далі.

1000 днів триває триденна операція з захоплення Києва.

1000 днів та 1000 ночей Україну атакує ядерна держава із, здається, безкінечним запасом заліза та безкінечно безвольним народом.

1000 днів росія атакує Україну балістичними, крилатими та гіперзвуковими ракетами. КАБами та дронами. Атакує стратегічною авіацією, кораблями та підводними човнами. Рівняє із землею міста, підриває дамби та знищує енергетику.

Щоб атакувати Україну ядерній державі допомагають інші ядерні держави: вони діляться із нею ударними БпЛА, технологіями, чіпами, артилерією, снарядами, та живою силою.

Ще одна країна люб'язно надає росії свою територію, щоб їй було простіше атакувати Україну.

А ще у ядерної держави, яка 1000 днів атакує Україну, є чіт на гроші, який дозволяє їй простіше заганяти свій нікчемний народ на війну.

У цьому тексті немає жодної гіперболізації, скоріше навпаки. Це те із чим стикнулися українці за минулі 1000 днів. І знаєте шо?

Попри 1000 днів атак від божевільного сусіда-терориста, Україна стоїть! Стоїть із високо піднятою головою!

Україна дає гідну відсіч, попри усі занепокоєння Заходу. І архітектором цієї відсічі є Збройні Сили України.

Завдяки винахідливості, сміливості та мужності українського солдата, країна тримається вже 1000 днів.

При чому тримається настільки впевнено, що українці ходять на роботу, відвідують заклади, ходять на концерти, знімають на вулицях ТікТоки, грають у футбол та роблять меми.

Україна тримається завдяки людям, які просто люблять свою країну. Людям, які працюють, людям які допомагають та, звісно, військовим, які знищують!

Вічна слава усім, хто віддав життя за Україну. Слава Збройним Силам України! Слава людям, які залишаються поруч! Слава Україні!

Зараз вже можна сказати, що 24 лютого зрозуміло-якого-року я думав лише про те, як би пошвидше оформитися у військкоматі, аби зустріти смерть зі зброєю в руках. Ну ОК, гадалося мені, за найоптимістичнішого сценарію нам вдасться призупинити їх по Дніпрі, що дасть час на евакуацію центрів прийняття рішень і боєздатних залишків ЗСУ за Збруч, де вже можна буде сяк-так окопуватися - з Божою поміччю та молитвою до польських миротворців. Те, що ми, як держава та армія, триматимемося у прямому повномасштабному зіткненні з РФ 1000 діб, примудряючись при тім наносити завойовникам фантастичної вишуканості поразки, які увійдуть (вже увійшли) у підручники воєнного мистецтва, тоді здалося би мені в кращому разі наївною патріотичною казочкою для підняття бойового духу. Та це не казка і не диво. Це - залізобетонне спростування нашого багатовікового національного комплексу меншовартості, яке вже ніхто й ніколи не зможе вимарати з історії, щоб там далі не трапилося. Я до біса пишаюся дихати з вами одним повітрям і шкандибати по одній землі, дорогі співвітчизники!

Важливий для мене текст. Можна сказати, десять років збирався з силами, аби нарешті сісти його писати ) Вийшов лонгрід: декілька тез до теоретичного осмислення історичної події й водночас спроба рефлексії на тему того, що і в який спосіб ця подія зробила з тобою персонально та з усіма без винятку близькими тобі людьми.

Пам’яті Миколи Гаєвого, українського історика, добровольця 95-ї ОДШБр ЗСУ.

Читати на Українській правді: https://www.pravda.com.ua/columns/2024/11/21/7483933/

Україна стала першою у світі країною, проти якої застосували міжконтинентальну балістичну ракету — повідомляє СтратКом ЗСУ

Служити в піхоті - найважча робота у світі. Просто подивіться це відео

https://m.youtube.com/watch?v=NF1_HKVmdL8

Sociology of the Revolution of Dignity backs up academic ideas about nation-building usually referred to as "constructivist". Researchers from this school view national identity not as something given to a person at birth, simply "by virtue" of having been born in a specific ethno-cultural environment, but rather through the prism of his or her more or less conscious political choice. Identification with the community is key, therefore the nation – "moral consciousness" and "great solidarity", as defined by Ernest Renan – appears where there are people who aspire to be it. The Event category comes in handy here as well, enabling you to localise the outbreak of the process in time and space. It is undeniable that the events of 2013-2014 contributed to hundreds of thousands, if not millions, of holders of passports with a trident on the cover realising for the first time in their lives that they belonged to the Ukrainian national project. I was lucky enough to be one of them.

Read on Ukrainska Pravda:
https://www.pravda.com.ua/eng/columns/2024/11/21/7483933/

In memory of Mykola Haievoi, Ukrainian historian, a volunteer with the 95th Separate Air Assault Brigade of the Armed Forces of Ukraine

Перед тим, як долучитися до кампанії Трампа, протягом року Ілон Маск кожного дня багато годин із маніакальною впертістю грав виключно у "Діабло 4". Схоже, ми недооцінюємо загрозу, з якою матимемо справу в наступні чотири роки )

Грузинська нація складає вирішальний іспит на терпільство. Хочу побажати дорогим друзям із Сакартвело раз і назавжди розпрощатися з дебільною ідеєю про те, що падіння прокремлівського режиму в зоні геополітичного інтересу РФ у 2024 році може бути мирним. Тримайте в голові слова старого Енгельса, що революція - найавторитарніша річ у світі, і у вас обов'язково все вийде.

Якщо треба пояснювати - значить, не треба пояснювати

Домайданились…

Переконаний, що унікальна атмосфера 2014-го кричуще недостатньо представлена у відеоіграх. GSC Game World, ловіть ідею для третьої частини!

Скандал довкола 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ (де, нагадаю, військовослужбовців розпинали на хрестах і відряджали будувати комбрігові хату) ілюструє, чим хай недосконале, та все ж відкрите суспільство із незалежними ЗМІ відрізняється від герметичної автократії. У першому навіть в умовах війни продовжують працювати механізми інституційної конкуренції, тоді як друге засноване на принципі "рука руку миє". На практиці це означає, що в Україні, тільки-но подібне лайно випливає на поверхню, завжди знаходяться тисяча і один чиновник усіх рівнів, готові заробити собі трохи політичних балів на праведному покаранні лиходіїв. Етичні міркування тут, якщо й грають роль, то, вочевидь, не першої скрипки. Насамперед йдеться про логіку природного відбору у середовищі, де нічого не гарантує тобі збереження власної дупи у теплому кріслі на довшу перспективу (якщо ти не Олег Татаров, звісно). В подібних змагальних умовах фактор схвалення з боку публічної думки грає помітну, якщо не центральну, роль, і в цьому, безперечно, наша головна перевага над Росією з політичної точки зору. Проте наявність окремих, так би мовити, системно недоторканих персон в ОП і не тільки провокує побоювання, що й ця перевага може бути втрачена, варто лишень суспільству трохи "розслабитися".