Тому, аж через два тижні, була не була, я відкриваю Вам душу.
Страшно, але нехай.
Дякую, світ за таких друзів, як Діма❤️

https://youtu.be/fg0iQO6KU1s?si=GaUOuLMvu-uy5OcK

Ох бляха, найважча частини книги.
.
.
.

Всі ми хочемо вічного життя.
Звучить неможливо і абсурдно, адже ми знаємо, що смерть і є точкою, в яку ми прибудемо.
Але чомусь у програмне забезпечення людини внесли цей пункт: «страх смерті», навколо якого будується великий відсоток інших програм.
І ми досі намагаємось її перемогти… адже в цьому і є суть еволюції.
Здається смерть— це найкращий подарунок, який дають людині при народженні. Вона веде її, розкриває, змінює, зустрічає в кінці.
Смерть будує дороги, людей і світ тоді, коли життя просто є.
Смерть—це щось більше ніж кінець.
Прийняти її — найважчий урок, що дає цей світ.
І все ж рано чи пізно, це необхідно зробити.
Повірити тій частині себе, яка прагне створити вічне життя.
І більше не сперечатися.
Ми всі закінчимось однаково, ким би не були.
Тож, не варто відноситися до життя занадто серйозно лише тому, що воно закінчується.

Здається в останні курила у @andriyivnaanna

Завтра нарешті побачу найважливішого чоловіка в своєму житті 🥰
Андрія Панченка молодшого❤️❤️
Трішки хвилююсь чи він памʼятає мене🥰

Душа моя — ми переможемо долю,
Силою щирості і любові.
Я триматиму твою руку в найтемніших видіннях.
Я плекатиму спокій твій у обіймах.
Я покажу тобі, як бути буремним,
Що руйнувати можна священно.
Хлопчику мій, у всіх шлях тернистий,
Але ми навчимося збирати намисто,
І дарувати його людям,
Як Христос і як Будда.
Я обійматиму тебе мантрами,
Плекатиму казками про Бальдра,
Вірою в тебе і твоє щастя
Аби ти нічого тут не боявся.
Аби ти лиш грався
Просто іграми грався❤️

Андрій Панченко (молодший)

Жити треба так, щоб тебе любили діти 🐸

Найгірше що вигадало людство— це розповідати теперішнім про колишніх.
Я вважаю, що це треба заборонити на державному рівні.
Бо це якесь блядство.
Наркомани, що сидять на голці порівняння.
Вчорашній день мертвий, але ж ми християни, у нас всіх один закон:
«Воскресіння всього мертвого».

Це не життя— це цілковите постійне повернення людства у точку, якої взагалі не існує.

Байдуже куди, аби повертатись—це лякає мене в собі і в людях.

Він був моїм коханим, що в перекладі означало — охоронець мого таланту.
Було би добре, аби ми всі закохувалися лише в таланти інших, тоді життя перетворилося б на постійне захоплення.

Ти дуже схожа на тіло…
Накшталт святої,
Але твоя сексуальність виривається
Цвітом гортензії.
Я хотів би тебе плекати рухами,
А не молитвами.
Молюся за тебе в темряві,
Огортаю тебе тінями.
Досить грати у світло,
Покажи світові
Цілісність чорно-білої істини.

Я дійсно боюсь всього радянського, можливо, тому воно мене переслідує.

Боюсь мріяти стати відомою художницею і увійти у НАЦІОНАЛЬНУ СПІЛКУ ХУДОЖНИКІВ.

Боюсь мріяти стояти на сцені, і зібрати цілий БУДИНОК КУЛЬТУРИ.

Боюсь написати книгу і знайти її в архівах БІБЛІОТЕК.

Боюсь пропахнутись нафталіном ще з молоду.

Творчість ще не вийшла з рабства совка…
А наука віє старістю.

Я досі граю з Богом у гру «Хто з нас розумніший?»
І сперечаюсь з усім, що він мені пропонує.
Інколи я затихаю і кажу, ну вигадай щось розумніше для мене, ти думав я поведусь на ці ігри.
Здається, десь дуже глибоко в душі, у мене зовсім інші молитви, в яких я оспівую свою злість на Бога.

Ранок починається з бомб.
Ніби сонце, передумало сходить і раптово впало на землю спаливши ще один район.

Часом те що для тебе абсолютно ніяке для когось може виявитись геніальним.
Секрет не в тому щоб постійно ставати краще, а в тому щоб дозволити собі якийсь час побути такою якою ти є.
В спокої прорізається талант, який був з тобою завжди, але ти не помічав його.