Один теолог каже, що, щоб вирішити церковне беззаконня, Україні лишень треба стати ідеальною державою. Геніально - просто.

Для збереження православ’я й для гідного життя культури недостатньо. На самій культурі люди не спасаються і вона Церкву не розбудує. Без постійної праці Церкви зі своїм Переданням - тобто його застосування та тлумачення у теперішньому контексті для теперішнього покоління, покоління виростатиме без знання Бога, суть поганами, може з “правильною культурою, може й хрещеними, але не здатними втілити працю Духа у своєму житті.

Місто людей та Боже місто - різні речі. Не варто казати, що перше обов’язкове погане (бо воно не Боже місто) й непотрібне. На цій землі потрібне, ще й як потрібне. Але й не варто ототожнювати їх.

Тому стосунки з державою не є усім у всьому. Є багато способів як Церква може ставитися до держави. З крайнощів вона може або підтримувати державу, кожний її наративів, кожне рішення й від того насолоджуватися привілеями держави, або може опонувати усьому, іноді просто з принципа, навіть коли вона має рацію.

Держава подібно може по-різному ставитися, але тут є можливість, коли вона починає витворювати свій власний тип релігійності, який базується на спільному знаменнику між усіма групами чи релігіями. Ясно, що така релігійність не узгоджуватиметься з жодною групою, але цілком подобатиметься державі, яка об’єднує громадян. Це зміщує Христа і ставить державу у центрі.

Нагадую: зараз тиждень митаря та фарисея. Це означає, що православні християни не постують. Час для вечірок, шинки та сиру.

Притчу про митаря та фарисея варто читати у її контексті: у Євангелії від Луки вона йде у розмові з фарисеями про Суд Божий,одразу після випадку з десятьма прокаженими, з яких лише один був вдячним.

Отже ми бачимо Фарисея - релігійна людина, він чинить багато добра, дійсно це добрі речі, якомога краще старається виконувати заповіді Божі. Однак він гордий. Він вважає себе вищим, він уже виправдався і думає, що нічого не потребує більше, так наче вічне життя можна заслужити.

Друга фігура - митар, огидний пан, колаборант та обдирач людей. Він дійсно чинив погані речі. Однак він припадає у щирій молитві, упокорюється, не має ілюзій щодо себе. Він пропащий і це дійсно заслужено. Одначе, попри очікування світу, другий виходить більш виправданим, ніж перший.

Думка, що у старому Завіті йшлося про зовнішні ритуали, а стан серця не мав значення, а Христос у Новому це змінив, сказавши, що важливе внутрішнє - є цілком і абсолютно хибною.

У Старому завіті так само найважливішим є обрізання серця, покаяння, любов до ближнього - ритуали є конкретним втіленням цього, але без щирого покаяння вони огидні Богу.

Тому фарисей у засліпленні самовиправдання не бачить головного. Він вважає, що треба бути релігійною гарною людиною, добрим громадянином, загалом чудовим паном і покаяння й не треба. Митник бачить, що йому лишається лише покаяння.

Обидва вони мають можливість спастися у Христі - як митар Закхей, який зустрів Бога, і покаявся, покаявся ділами своїми. Як і апостол Павло, фарисей з фарисеїв, який зустрів Ісуса, і покаявся, і зрозумів, що ось є більший за Закон і річ досконаліша. Адже, він виконував Закон бездоганно, а став співучасником убивств. Закон добрий і його варто виконувати, і християни мають його виконувати, але він не є ані метою, ані пунктом призначення - Христос понад усе, Він є джерелом життя і лише через Його вірність ми здатні успадковуємо вічне життя у дар.

Святий Паїсій навчає, що думки подібні до літаків - вони собі літають, але не треба ж кожного запрошувати на посадку. Крім того, не треба кожного збивати.

З усіх подвигів - аскетичних дисциплін Церкви - молитва та постійна уважність є найважчими. Постійне пильнування своїх дій та думок є надзвичайно важким. Їсти та не їсти - дуже легко, як і давати та допомагати. Молитися та пильнувати - важко. Звичайно, у житті ми пильнуємо. Наприклад стоїмо на сторожі, дивимося за дітьми чи коли виконуємо яку роботу. Однак, коли це стосується нашого розуму, то ми звикли сприймати кожну думку, яка залітає нам в голову, як свою і не розрізняючи її. Деякі думки є демонічними нашіптуваннями, які зводять нас до гріха. Велике щастя могти виявити їх одразу та не прийняти.

У наш час, нас не лише бомбардують помисли, але й “гарячі новини” та сповіщення, які щохвилини нам конче треба сприйняти. Раніше, люди слухали чутки чи читали газети вранці, а зараз ми сприймаємо інформацію цілодобово. Нами легше маніпулювати, і як демони через помисли, викликають у нас якийсь стан, так і через інформацію ми стаємо підвладними пристрастям.

Христос дав нам свободу та силу. Улюблені, від Нього нас не відділить ніщо.

Хай думки літають, наша справа молитися та пильнувати свою посадкову смугу.

З новин переходів:
Євангельська спільнота Галіфакса, Англія готується приєднатися до православної Церкви. Звичайно, до Антиохійського патріархату. Пастор та більшість учасників спільноти стали оголошеними і готуються увійти до Церкви.
https://orthochristian.com/167338.html

Канали, які себе називають православними поширюють усякі наклепи, буцім святий Костянтин хрестився як аріанин. Це міф. Костянтин Великий хрестився як православний християнин православним канонічним єпископом.
Читайте свіжий переклад.
https://philosophicalorthodox.wordpress.com/2025/02/18/чи-хрестився-костянтин-великий-як-арі/

Поміркуймо про арку підготовки до посту.

Підготовка до посту налаштовує нас на покаяння.

Неділя про Закхея розповідає про зустріч Христа та Закхея. Начальник митників, великий грішник, Закхей вилазить на смоковницю, щоб побачити Спаса. Він запрошує Його додому, вони їдять. Закхей оголошує, що відшкодує та роздасть неправедне багатство своє та відновить справедливість. Тоді Ісус каже: “нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.” Христос сів та їв з грішником і ось він покаявся, відповів Христу на Його милість. Покаяння - це не зміна чогось там “в душі”, відірвана від дій та поведінки. Це зміна нашої поведінки, це відновлення кривди, це зцілення і примирення. Щоб то був за Бог, який хотів, щоб й далі Закхей обдирав би вбогих?

Неділя про Митаря та Фарисея продовжує цю тему, але каже: почнемо з налаштування серця. Адже, фарисей чинив добре. Іноді ми так говоримо, наче фарисей погані речі робив. Погані речі робив як раз митар. Але перед Богом перший думав про свою заслуги й нехтував ближнім, а останній бачив свою недостойність і лиш плакав. Тому митар і був більш виправданим, читай адекватніше налаштованішим до Бога та ближніх. Отже покаяння можна почати зі скрушення та відмови судити, а покладатися на милість Божу.

Неділя про Блудного сина показує, що покаяння можна почати і з того, щоб прибігти до Бога. Ми щойно почнемо вертатися до Нього як Він сам до нас вибіжить. Бог не боїться нашої недостойності і наших гріхів. Він чекає нас. Таким чином ці три тижні є рухом від наслідку, реальної зустрічі з Богом та дієвого покаяння та виправлення, до причин, правильного налаштування серця та повернення до Бога.

Євреї та Єгипет у контексті або “чи будували євреї піраміди?”

Історія Єгипту дуже довга та цікава, але в той час ще й дуже темна та неоднозначна. Питання навіть хронології не є точним і може переглядатися з часом. Загалом історія древнього Єгипту поділяється на три етапи - Старе, Середнє та Нове царство. Кожний етап завершувався якоюсь халепою й цивілізація відроджувалася наново.

Господь не дає нам точної дати Виходу євреїв чи імен фараонів. Приблизно перебування євреїв припадає на середнє та початок Нового царства. Це означає, що піраміди стояли уже тисячу років, коли Яків та сини прийшли в Єгипет - це уже була древня історія для них.

Що ж до відомих поховань у Долині царів, Карнаського храму, колосів Мемнона (хибно так відомих), могили Тутанхамона відомої своєю майже нерозграбованістю - то це усе артефакти Нового Царства. Це був час величі та надзвичайних міжнародних зв’язків - торгівля та культурна взаємодія відбувалася між Єгиптом Грецією, Ханааном, Сирією, Анатолією, Кіпром. Але це й був час страшного ідолянства та незнання Бога.

Що ж до Мойсея, то його ім’я означає єгипетською “дитина”. До слова, з 16 століття імена фараонів з часткою дитя стали популярними дуже - Рамзес, Тутмос і т.і. це імена які містять це слово “дитина”. Крім того, такі імена які сприймаються нами як єврейські - Аарон та Міріам - є єгипетськими за походженням. Мойсей, живучи у царя перші сорок років життя, був вихований та навчений найкращого знання на світі, бо Єгипет був найпотужнішою державою на світі. Це він усе покинув, щоб врешті пізнати Бога та стати Йому другом, говорити з Ним лицем до лиця.

Пізніше Єгипет прославиться своєю вірою, коли пустеля, раніше оселя бісів, стане оселею святих праведників.

Пуританські спільноти в Америці (простіть за такий приклад, звісно) стикалися з базовою проблемою християнства, коли воно стає встановленою вірою спільноти. Церква має бути спільнотою святих, вибраних, а не спільнотою, де беруть участь з причин конформізму, чи звички, чи культурного тиску. Ця проблема вирішується тим, що лише ті, хто мав підтверджений духовний досвід Бога, могли обіймати владні посади. Інакше, кажучи вони повинні мати певне особисте містичне підтвердження, щоб бути дійсно членами спільноти. Зрозуміло, що з часом таких підтверджень бракувало, що виробляло постійний сумнів, кризу, нервозність посеред людей.

Православна Церква, яка пережила свою легалізацію та впровадження в Імперії значно раніше, звичайно розуміла цей виклик і дала відповідь на нього. Це Великий піст. Це божественний час для покаяння, коли кожний християнин покликаний жити духовно інтенсивно до вищої міри, живе фактично як монах. Це час покаяння, виправлення спотворень нашого життя й наближення до Бога. Піст - це можливість показати, що віра дійсно щось значить і ми у ній не випадково, не за звичкою, не тому, що у нас така культура. Саме тому піст отримує важливість з охрещенням Імперії.

Крім того, це можливість відчути себе оголошеним. Адже період посту традиційно закінчувався хрещенням нових християн у Велику суботу. Людина, яка була хрещена у дитячому віці може пройти усе те, що проходять дорослі оголошенні, завдяки цій чудовій практиці Церкви.

Ось вже скоро час звільнити шлунки, молитися без кінця, давати щедро, вчитися та пом’якшувати наші серця. Як добре!

Час у Церкві циклічний - він йде за літургійним циклом. Є звичайні часи, є часи свята, є часи посту, є часи карнавальні. Усьому свій час. Не може бути постійного посту, чи постійного свята, чи постійної звичайності. Людина не може робити одне й те саме весь час - це одна з облуд стоїцизму. Усе має бути збалансовано.

Ось і завершується час карнавалу, що з латинської означає “м’ясо, прощавай”, а у православній Церкві більше відомо як сиропуст, бо м’ясопуст відбувся тиждень тому. Ми доїдаємо та допиваємо усе, щоб врешті у понеділок почати Великий піст. На завтрашній службі тема вигнання людей з Раю та прощення з’єднуються воєдино.

У нашому світі, де Традиційне, тобто літургійне, розуміння часу відійшло у бік, немає цього балансу. Має бути постійне свято (це добре для продажів) або й постійний карнавал, що ще гірше, бо карнавал є певною інверсією та перевернутістю. Якщо у вас є відчуття, що ми живемо у клоунському світі, то може так і є, бо карнавальне проривається усюди, ніщо несерйозне, ніщо несвяте, а правди немає. Утім, сиропусту майже кінець.

Післязавтра Піст.

Сьогодні ввечері православні християни читають першу четверту частину канону св. Андрія Критського. Якщо не виходить прийти в церкву, то можна почитати самому. Загалом, після ірмоса та кожного тропаря треба покласти три земні поклони. Ось частина на понеділок українською мовою.
(виправив дещо форматування і чомусь усюди "безсіменний" було "безсімейний", прикро якщо така версія гуляла інтернетом)

Ось і почався Великий піст. Вітаю.

Перший тиждень посту найсуворіший. Нормальний порядок цього тижня такий: понеділок, вівторок та середа до літургії - не їмо нічого.

У середу після Літургії та п’ятницю можна їсти прості страви без м’яса, набілу, риби, яєць, оливкової олії та вина (усього алкоголю). Четвер також стримання без їжі. Субота та неділя - завжди полегшення, тому дозволена олія оливи та вино.

У перші чотири дні читається з сотнями поземних поклонів канон Андрія Критського - це чудове розмірковування про покаяння та про Біблію, зокрема Старий завіт.

Загалом, наші зусилля до молитви, посту та справ милосердя треба потроїти на період посту.

Церква у піст читає книги Ісаї, Буття та Притчи Соломона. Перший тиждень наставляє нас на довгу дорогу до Пасхи.

А ось канон на вівторок.

А ось вже й середа. Канон святого Андрія Критського.

☦️🌿Вітаємо всіх Вас браття та сестри зі святом Торжества Православ'я та першою Неділею Великого посту!

Поможи нам всім Боже зберегти віру отців наших в чистоті та істині

У день нашого геніального Тараса Шевченка послухаймо його переспів 136 Псалма.
https://www.youtube.com/watch?v=SDXiUR00etE