Цю пісню ми дуже любили в дитинстві, слова і музику написала талановита Кристина Кулакова. Пісня вийшла дуже ніжною і зворушливою. Нещодавно я її переклала на українську мову. А вчора вона вийшла в студійному запису. Ділюся з вами перекладом і посиланням на цю пісню в оригіналі.

1. Мама - слово ніжне, рідне, мелодійне
Мама - світло у житті.
В цьому слові "мама" щось святе є, дійсно,
З нею можна все знести.

2. Вітри і негоди, бурі і тумани -
Все вона пережила.
Богові навчила довіряти мама,
Досвід свій передала.

Мама все прощає, мама забуває
І дає пораду в скрутний час
Поглядом уважним мовчки прочитає
Те, що так хвилює нас.

3. Знаєш, моя рідна, згадую із жалем
Що втрачала головне:
Мало говорила, мало обіймала,
Мамо, ти пробач мене

Чуєте, рідненькі, мам своїх цінуйте
Дайте їм достатньо теплоти.
Просто обійміть і квіти подаруйте
Мама - лиш одна в житті.

І тепло щоразу
На душі від фрази:
Мамо, я тебе люблю..

Автор К. Кулакова
Переклад Л. Татаренко

З початком зими у багатьох автоматично включається режим очікування зимових свят... Іноді здається, що навіть сніг падає не тихо, а приспівуючи "Джингл белс"...

І ми теж очікуємо. Я ось знайшла в архівах і дописала декілька віршів. Можливо, комусь будуть корисними.

Різдвяний день - історія про радість,
Про посмішки і подарунки, звісно.
Про гарний одяг і святковий настрій,
І вогники прикрашеного міста.

А ще Різдво - це повість про спасіння
Про майбуття, про всього людства долю.
Це передмова смерті й воскресіння,
Історія про радість серед болю.

Це радісне й сумне оповідання,
Початок і кінець епох несхожих,
Різдво Христове - свято надзвичайне,
Це безліч гарних подарунків Божих.

Татаренко Ліана

Вирішена проблема

З кожною новенькою людиною,
Більшає новим маленьким грішником.
Гріх став горя людського причиною
І його постійно тільки більшає.

Бог проблему людства дивно вирішив
Сина в світ послав дитям малесеньким
Він приніс надію бідним грішникам,
І життя купив нам смертю хресною

Він прийшов спасти від горя кожного,
Гріх і смерть лишивши права власності.
Досить жити з горем і тривожністю
Є тепер можливість жити радісно.

Татаренко Ліана

Свято в тиші

Різдво прийшло на землю зовсім тихо,
Без пафосних афіш і без реклами:
Ввійшовши в світ як ми, з дитячим криком,
Лежав великий Бог в долонях мами.

Щоб людство стало вільним і щасливим
Бог здійснював чудовий план спасіння,
Так непомітно відбувалось диво.
І свято почалося в бідних стінах...

Татаренко Ліана

Всім привіт. Вже багато людей написало з проханням допомогти знайти вірші на Різдво. Я не встигла відповісти всім і вирішила опублікувати тут цю збірку. Тут багато віршів, думаю, що кожен зможе знайти для себе.

С Рождеством Христовым! Неожиданно для меня самой в этом году ещё один стих стал песней. Слава Богу, что стихи живут и обретают новую жизнь.

Що казати людям в такому горі? І чи є сенс в цьому? Просто знайте що ваш біль - то і наш біль.

Україна плаче разом з вами
Спільним болем ставши ще рідніше
І сьогодні, певно, кожна мама
Обіймала діточок міцніше.

Ваше горе - спільне горе наше
Очі багатьох не висихають.
Хай Сам Бог слова потіхи скаже
Люди що сказати вам не знають.

Від бессилля й болю плачуть гірко
Хтось мовчить, хтось молиться з сльозами.
Ви сьогодні наші спільні рідні,
Ми сьогодні поруч, разом
з вами.

Плани, цілі - стали всі даремні,
Втратили і сенс, і актуальність..
Перед горем все таке нікчемне,
Смерть сьогодні більше ніж реальність

Боже, чуєш, дай же мир і спокій
Гине наш народ від рук ворожих...
Боже, так болить. Що далі, Боже?
Скільки горя... Боже, чуєш, доки?

Л. Татаренко.

🌸28! Мені 28🌸
Плюс рік, плюс досвід. Не підводжу підсумки, намагаюся просто жити далі. Так легше і радісніше. Мало пишу, менше говорю, більше читаю, багато думаю. Материнство і сімейне життя загалом робить мене обережною і відповідальною. Відчуваю, що від кожного слова і кожної дії може залежати щось важливе. Зрозуміла як ніколи, що можу і вмію впливати, тому зменшила швидкість. Хочу впливати якісно, м'яко і позитивно. Наступає довжезний етап життя, в який мені прийдеться багато віддавати, треба багато взяти, щоб було що давати. Писати просто так не хочу, а до того, що хочу - ще не доросла. Шукаю, збираю, аналізую, систематизую і не пишу. Поки так.

Сьогодні поділюся однією думкою яка була девізом минулого року мого життя. Чудового, цінного року, який багато чого поставив на свої місця. Здавалося, зі мною постійно працював Небесний логопед, намагаючись навчити мене одній-однісінькій фразі. Методично і системно Він знову і знову стимулював мене вимовити її, але пройшов рік, а я й досі не справилася. Наче картава дитина, я плутаю букви і слова, не можу запам'ятати послідовність і акценти, а іноді й зовсім забуваю з чого починати. Іноді мене штормить, я плачу, психую і кажу, що не здатна вимовляти такі важкі фрази. Потім заспокоююсь і починаю все спочатку: набираю повітря, зосереджуюсь і... зупиняюсь і розумію, що не можу, що не доросла. І тоді ми знову повертаємось до першої вправи. І так багато разів.

І хоча я поки що не здатна чесно, чітко і зрозуміло вимовити цю фразу, не все так погано. За цей час я багато зрозуміла. Наприклад, що вивчити обов'язково прийдеться. Що я вже згодна з цією фразою. Що саме в цих словах я знайду і себе, і відповіді на свої питання, і вирішення своїх проблем. Що цю фразу я змогла зрозуміти тільки в таких обставинах, в яких я зараз знаходжусь і в моєму житті не було нічого випадкового. Що цей вислів вже має право стати моїм девізом, тому що він став мені рідним, зрозумілим і багатозначущим, переставши бути просто яскравим поетичним образом. Він став моєю молитвою і частиною життя. Це коштувало безліч сльоз, розчарувань і обламувань. Я згадувала його в часи безсилля і слабкості, в хвилини відчаю і безнадії. І коли я здавалася і ламалася, то саме в ньому знову знаходила сили і надію, збирала себе по обламкам і йшла далі. І кожному підйому передувало добровільне усвідомлення особистої нікчемності і неспроможності і повна, хоча і часто вимушена довіра Тому, хто набагато розумніше і сильніше. І хоча я і досі не можу слово в слово повторити цю складну фразу, я чесно можу сказати на неї "Амінь". Я хочу щоб було так і вчуся цьому. Я не найкраща учениця, часто вперта, лінива і хитра. Але в мене чудовий і мудрий Вчитель, який знає якими вправами можна досягти чистої і гарної дикції. І обов'язково настане час, коли з покірністю і вдячністю скажу моєму Вчителеві ту саму фразу:"У Тобі всі джерела мої."

Всі. Мої. Джерела. Джерела мудрості, радості, спокою і впевненості в майбутньому. Безумовної любові і сили для самопожертви. Джерела здоров'я і краси. Фінансів і достатку. Джерела натхнення і розвитку. Оптимізму і здатності бачити і відтворювати прекрасне. І ще багато-багато різних джерел.
Де тільки я раніше їх не шукала. Думала що знайду в собі, в обставинах і умовах, в інших людях, іноді навіть лякаючи і відштовхуючи їх таким настирним пошуком. Мені здавалося що потрібно багато копати: глибше, ще глибше. І я копала і виснажувалася. Так хотілося пити і життєво важливо було знайти хоча б якесь джерельце. Я копала глибше, становилося важче, але води не було і я розуміла, що знову закопалася.

💦Але згодом Христос сказав і мені: "Хто прагне - приходь до Мене і пий." І раптом стало все зрозуміло і спокійно. Він вже все зробив, не потрібно копати. Треба приходити і пити. Важко перестати шукати, коли це стало звичкою. Постійно хочеться щось ускладнити і заплутати. Але все частіше зупиняюся і згадую ту саму фразу. Все частіше молюся по-іншому, встаю з колен з мокрими очима і відчуттям втоленої спраги. Я знаю Бога трішки більше ніж раніше і знаю де є вода.
🤍Дякую Богові за ці 28!

Що далі?

Періодично заходжу сюди і помічаю що кількість підписників стабільно зменшується. Сумно чи мені від цього? Чесно, трошки да. Тому що раніше я раділа що люди читають мої вірші, що канал зростає і відчувала себе корисною. Що я відчуваю і про що думаю зараз? По-перше, повністю розумію ситуацію: зараз майже не пишу, а якщо пишу - то українською мовою, при тому що і досі більшість моїх підписників російськомовні.
По-друге, здається, що на даний момент знаходжусь в режимі очікування. В пошуках Бога і себе я ще не знайшла свій шлях в поезії, свою місію в світі слів. Що я маю транслювати? Для чого я вмію і люблю говорити і писати? Писати про все разом - чи варте воно того? Вже стільки всього написано. Моя ціль не написати якомога більше і не зібрати більше читачів і, навіть, не виговоритися. Хочеться писати те, що треба і бути на своєму місці, а де воно - я ще не знаю. Знаю точно, що коли це зрозумію - не зможу мовчати. А поки що - хай побуде тут тиша. Дуже люблю слова однієї пісні: "Пусть порываются струны, лишь бы не даром звенели."

Іноді читаю все, що написала до цього. Деякі речі відверто недопрацьовані і неякісні. З деякими вже я і сама не згодна, бо вони писалися через звичку, тому що так треба. Церковне виховання і християнське коло спілкування давало про себе знати. Але в тих віршах немає справжнього життя, немає чесності і мене там теж немає. Це не стосується всієї творчості, але, нажаль, мало місце бути. Видаляти нічого не буду, навчилася користуватися принципом: простягатися вперед. Що там, попереду - не знаю, але впевнена що той Бог, який дав мені талант і здатність писати, Сам покаже куди йти і що писати.

Для тих, хто турбується, що мені нічим займатися і що закопую таланти, напишу ще пару речень. Зробивши мене дружиною і мамою, Бог дав мені багато обов'язків і зайнять. Бачу в цьому своє головне призначення і служіння. Якщо я стану здатною і спроможною служити в більшому обсязі, Бог це мені покаже. Бити повітря не хочу і не маю стільки сил.
Не виправдовуюсь, хочу бути відвертою і чесною. Все ж таки чомусь ви досі тут і, можливо, сподіваєтеся що тут з'явиться щось нове. Дякую Вам за це.

Стосовно мови. Тепер переважно пишу українською. І мені не хочеться прощатися з такою великою російськомовною аудиторією, тому я і не прощаюсь, хоча писати російською так багато як раніше не можу. Це не мій шлях. Мій народ тут, де я знаходжусь і моя мова має бути зрозумілою, приємною і прийнятною моєму народові. І хто як не я має послужити людям на тому місці, де я знаходжусь? Тим більше, що саме тут є велика потреба в україномовному контенті. Людям потрібні добрі слова. І можливо, їх маю написати саме я. В мене багато друзів-поетів, які пишуть російською і зовсім мало тих, хто служить українському народові. Розпилятися точно не зможу. Але відчуваю себе зобов'язаною вам. Як писав Антуан де Сент-Екзюпері: "Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив". Тому для російськомовних читачів нижче залишу посилання на канали тих авторів, чиєю творчістю захоплююся сама.

Підсумовуючи все, хочу запевнити вас що в мене все добре. Що мій шлях, і творчий в тому числі, в руках Великого Майстра. Що, можливо, колись Він скаже потрібні слова і я напишу свої найкращі вірші. І знаєте, так спокійно на душі, коли відчуваєш себе лише інструментом і що ініціатива порушити тишу знаходиться у Майстра.

(Перевод в комментариях)

Итак. Список каналов христианских поэтов, которые я однозначно рекомендую:
Начну с любимых:

1. Однажды я познакомилась с чудесной девушкой. Она была в льняном платье с воротничком, выглядела очень милой, естественной и веселой. "Поллиана", - сразу подумала я. И нет... Ее звали Лида. И так как мы познакомились на семинаре поэтов, то естественно что Поллиана(Лида) писала стихи. И прямо на семинаре (при всех!) она написала странный и смешной стих про рыбаков, которые съели собаку. А когда я уезжала, то Лида догнала меня, обняла и подарила открытку, на которой что-то написала. И почему-то я тогда подумала, что это про меня и ехала домой намного счастливее, чем ехала бы без открытки. Она у меня до сих пор лежит в Библии. Лида там написала:

Когда ты добрее, чем синь в поднебесье,
А в сердце и свет, и любовь, и участье,
Ты даже не знаешь какая ты песня,
Ты даже не знаешь, какое ты счастье. (Э. Асадов)

Вот. С тех пор я люблю Лиду. Подписывайтесь на её канал.

2. Канал Лены. Тут без разговоров. Просто надо. Патамушто.

3. У меня есть каналы, которые я иногда сначала лайкаю, а потом читаю. Канал Инны - один из них. Инна - одна из тех, чье христианство мне очень близко. Оно такое честное и живое, дышащее свежим воздухом и свежими мыслями. Мне оно  очень нравится. И Инна тоже. Люблю тактичных и эрудированных людей.

4. Канал Саши Щеглова. Тут реклама не нужна. Но если кратко, то здесь кратко, а еще ёмко и изящно обо всём. Как и полагается молодому и талантливому поэту от Бога.

5. Есть у меня замечательная подружайка... Настя Римашевская. Такое себе Настя-счастье. Пишет грамотно, сложно, ярко, делает себе вызовы, пробует себя в различных темах и даже сферах. Много учится и не боится рисковать. Далеко пойдет.

6. Настя Денисова... Она умеет сочувствовать и лечить душу стихами. Человек, чьи стихи хочется петь, даже если они не песенные. Подписывайтесь. Лечитесь. Пойте.

7. Аня Пономарева... Я ее не знаю лично, только по стихам и она мне нравится. Представляю ее очень уютной, мягкой, нежной... Ее стихи мне напоминают мой любимый соль-минор и кажутся мне светло-зелеными. Аня, по всей видимости, очень хорошая девочка и пишет очень хорошие стихи.

8. Аня Стрибуль... Мне иногда кажется что Аня - гений. Не понимаю, откуда она берет идеи для стихов и как справляется с потрясающим чувством юмора и своей эрудицией. Будь у меня её таланты, я бы, наверняка, стала гордой и важной. Но по отзывам и ощущениям, Аня неплохо справляется со своим хозяйством и остаётся простой и доступной.

9. Каналы Александра Рыжова и Маргариты Коломийцевой не мне рекламировать. А то еще подумаете что я с ними на короткой ноге. Не думайте так. Но если ссылки нужны, дайте знать в комментариях. Ещё очень люблю стихи Елены Проскуряковой, но не встречала её канал. Если появится - рекомендую.

10. Скорее всего, можно было бы еще какие-то каналы с поэтами рекоменднуть... Но пока я вспомнила этих. Всегда жду вкусняшек у них и с удовольствием читаю. Эти поэты не стоят на месте, учатся, развиваются, экспериментируют.

Вобщем. Надеюсь что этот пост был полезным и познавательным. Если нет, то исправьте ситуацию, напоследок прочитав этот рандомный факт из жизни муравьёв:
Королевы муравьёв могут жить до 30 лет, что примерно в 100 раз больше, чем одиночные насекомые такого же размера. Рабочие муравьи живут от 1 до 3 лет.
😊Выводы не спешите делать, это про муравьев и вас не касается.

До новых встреч)❤️

Рувим - утворено від давньоєврейського імені Rě'ūbēn – «дивіться: син»

03.06.2024

"Иисус - Он опять у двери,
Что хорошего есть во мне?
Сам себе я давно не верю,
Он же любит и верит мне."
В. Перебиковский

Якось так склалося, що завжди я мріяла про донечку. Навіть не сумнівалася що вона в нас буде і ще задовго до весілля придумала цілий список імен для дівчаток. Тому, коли в нас першою народилася донечка, я не здивувалася, була щаслива і задоволена. Час іде, а я й досі не нарадуюся цій дівчинці, милуюся нею і постійно дякую Богові за таку милу і ніжну донечку.

Але хлопчик! Ще з дитинства я думала, що виховати хлопчика набагато важче і відповідальніше ніж дівчинку. Звісно, я знала, що в родинах періодично народжуються і хлопчики, але якось так склалося що ми з чоловіком не були готові до того, що це може трапитися і в нашій родині.  Не знаю чому так, але думка про те, що в нас може бути хлопчик, одразу і мені, і моєму чоловікові здавалася нелогічною... Ну не може ж Бог нам дати те, до чого ми ще не доросли...  Ми вважали себе дуже молодими для цього і недосвідченими.

Коли ми одружилися, то мали певні уяви про шлюб, відносини, один одного і, звісно, про себе. Йшов час і ми багато чого розуміли, багато чого дізнавалися. І чим більше ми дізнавалися, тим сумніше нам становилося. Ми приходили до усвідомлення нашої неспроможності відповідати очікуванням один одного і нездатності бути ідеальною родиною. Коли в нас народилася донечка, то ми зрозуміли, що і ідеальними батьками ми теж нездатні бути. Ні, ми не були у відчаї і розпачі від цього. Ми досить спокійно сприймали ці відкриття, працювали над собою і відносинами і ще більше шукали ідеали в Бозі. Він відкривався нам за цей період безумовно люблячим і ніколи не підводив. Він не ставив нас в тупики, з яких ми б не знайшли вихід. Він вчив нас вірити не тільки в Нього, а і один в одного, вчив довіряти, коли наче немає підстав для довіри і знову давати шанси, коли попередні були не виправдані. Нам здавалося що тепер ми досить об'єктивно знаємо один одного і себе. Ми не мали завищених очікувань від Бога і розуміли, щоб для того, щоб Він користувався нами, потрібно ще багато часу. Коли ми дізналися що чекаємо другу дитину, то були впевнені, що це дівчинка, яку ми маємо прийняти і любити. На даному етапі функцію батьківства ми зрозуміли як прийняти дитину і показати їй на практиці безумовну Божу любов і прийняття, бути її пастирями на шляху пошуку Бога і себе і не зламати те, що в ній вже є доброго. Але ж це стосується тільки дівчаток... Жіночність яка формується саме в обставинах любові і турботи не можна порівняти з мужністю... З хлопцями ж набагато важче... Їх же треба виховати гідними, сильними, самостійними... Ох який в нас був список якостей, які ми б хотіли бачити в своїх хлопцях. І як ми зможемо привити їм це, що для цього треба робити? Але Бог за деякий час знищив всі ці упередження з наших мозків. І не тільки їх. Ми думали що вже достатньо знаємо Бога, щоб передбачити Його дії. Уявіть наше здивування і розпач, коли ми дізналися, що в нас буде син. Знову і знову в голові виникало питання: "Хто Ти, Господи? Чому Ти знову довіряєш нам те, до чого ми не готові? Невже Ти віриш в нас настільки?"
І знову це розуміння, що ми нічого не розуміємо. Що Бог непередбачений і суверенний. Що він набагато неймовірніший ніж ми думали. Цей період очікування був наповнений хвилюванням і вдячністю. Бог нам ще не раз показав Себе з різних сторін. Він дав нам спокій і впевненість, що все буде добре, що Він буде поряд і з ним ми зможемо виховати нашого сина. І ось тепер, отримавши цей дорогоцінний подарунок, милуюся і стримую себе, щоб не закричати на увесь світ: нам, таким малоперспективним, немічним і недосвідченим довіряє Сам Бог. І як доказ цієї довіри: дивіться, син! Рувим!

(Перевод в комментариях)

Реальність сонної мами, яка хоче бути незламною...

Втома? Ні, такого ми не чули,
Чули лиш, що сон для слабаків.
Бачиш, он, блищать поли й каструлі.
І кружляють в пралці рушники.

Стрес? Та не стресуємо ми зовсім...
Сон? Ну це при збігу всіх умов...
Чуєш, знов дитина їсти просить.
Кажеш, сон? Колись і поспимо...

Хочеш зараз? Нащо? Це земне все.
А які в нас плани на весну?
А давай про вище, про небесне?
Спиш? Ех, зараз ковдру принесу.

Поки спиш я книжку почитаю...
Все одно, поспати не дадуть.
Важко? Важко. Варто? Варто! Знаю!
Труднощі побудуть і пройдуть.

Діти виростають дуже швидко...
Бачиш, вже і сонечко зійшло
Ніч пройшла щось дуже непомітно...
Кажеш, спала? Як це так було?

Коли не знаєш що буде завтра


Знаєш, нині життя - ненадійна штука...
В нас ні в кого немає гарантій від сльоз і болю...
І від цього стискається серце, німіють руки.
Крок... ледь другий.. на третій - немає ні сил, ні волі

Знаю, важко. Течуть від безсилля сльози,
І ночами хвилюють невисказані тривоги...
Це життя. Ось таке воно: справжнє, жорстке, доросле...
Знаєш, друже... Я вірю, ти знаєш: тобі до Бога.

Не шукай у людей потіхи. Її немає...
Справедливість? На жаль, хоч і модно, та все ж, нереально.
І не там, ой далеко не там всі її шукають,
Роздираючи цим тільки більше глибокі рани.

Знаєш... зараз розслабитися - ні до чого.
І не можна розклеїтися! Не на часі!
Нам готовими треба бути тепер до всього
І глибинних ресурсів поповнювати запаси

Знаєш, силу шукати де? Вірю, знаєш!
Хай, буває, все тіло болить і тремтить від втоми,
Я молюся про тебе і щиро тобі співчуваю
Не здавайся, тримайся, ти поки що ще не вдома!

©Ліана Татаренко

Довіряю. Бачиш, довіряю.
В недовірі не лишилось сенсу
Вперше обережно відпускаю
Страх, контроль, тривоги, пам'ять, стреси...
Все, до чого прикипіло серце.

Все що, часто спати не давало,
Час від часу нило і боліло,
І мене роками травмувало,
Зв'язувало руки, душу й крила

Відпускаю. Бачиш, відпускаю.
Ні про що не згадую з тугою,
І себе незвично відчуваю:
Цілісною, справжньою, живою

Врешті-решт останню зброю склала
Серце навстіж небу відчинила
Сльози? Справжні, легкі, чисті краплі -
В новій парадигмі це про силу.

Довіряю? Довіряю, Боже
І потрохи крила розправляю
І колись літати точно зможу,
Довіряю? Боже, довіряю!


Декілька останніх ночей наші діти вирішили остаточно доказати нам, що сон - це не обов'язково. Минулої ночі ранок в мене почався в 3 години. Спочатку хотілося плакати, потім думати. Багато думала, згадувала, аналізувала, мріяла, розмовляла з Богом. Під ранок записала думки і дивом вийшов вірш, я його майже не редагувала. Як записала, так і публікую. Перед цим показала деяким друзям і кожен побачив свій сенс. Цікаво, що в одному вірші різні люди бачать різне. Що ж, так і має бути, напевно.
Відпускаю вірш в світ як початок чогось нового

Лети🕊

Привіт)
Вриваюся у вашу стрічку з одним, як на мене актуальним постом...

Я його написала пару днів назад, але так вийшло, що публікую тільки зараз
Чомусь стало дуже популярним публічно підводити підсумки року. Впевнена, що було багато тих, кому такі пости були дуже болючими. Тих, хто не поставив всі галочки напроти своїх планів і цілей на рік. Дехто, навіть, не поставив жодної. А дехто вже і не планував нічого.

Цим нагадуванням я не хочу знецінити планування. Я поважаю дисципліну. Обожнюю ставити нові цілі і досягати їх. Але останнім часом мій планер часто пустує. Я знаю багато інструментів дисципліни і планування, але іноді нічого не працює так як хотілося. І це не добре, і не погано. Це такий етап і його треба пережити. Так не буде завжди.

Коли мені було особливо важко, я втішала себе одним віршем. Сотні разів я читала його самій собі. Хочу тепер залишити його як потіху всім, кому зараз важко. Хто так і не поставив всі галочки.

Особливо хочу підтримати українців. Тих, кому зараз неймовірно важко. Хто розуміє що іноді планувати немає сенсу. Хто ще довго не поставить усі галочки. Я давно хотіла перекласти цей вірш на українську мову. Але цей пункт так і залишився без галочки. Простіть мені це. Незважаючи ні на що, публікую. Хай буде від серця до серця. І якщо знайдуться ті, кому сьогодні вечором стане легше на душі, я буду щасливою. І хай Бог потішить кожного.