Під переселення з Закерзоння з осені 1944 до червня 1946 року потрапили різні етнографічні й регіональні групи.

З півночі Люблінського воєводства депортували південних підляшуків. Навколо Холма, історичного центру де був похований Данило Галицький, проживало близько 50 000 українців — це були холмщаки. В регіоні Надсяння, де під час Другої світової війни досить активно діяла УПА, жили галичани. Західні бойки ж були депортованими спочатку в 44-46 роках згідно з Люблінською угодою, а також пізніше в 1951 році. На чехословацькому, зараз словацькому кордоні, тягнеться Лемківщина, і там проживала етнографічна група лемків, яких теж переселили.

«Тобто це дуже різні люди з різними говірками. Православні й греко-католики. І коли після депортації вони опинялися на спільних територіях, їм доводилося вчитися порозуміватися один з одним. Бо для місцевих, українців в Україні, всі вони були чужими, з Польщі», — розповідає історик Роман Кабачій.

Чому польська комуністична влада налаштовувала поляків проти українців.
Як різні рухи польського підпілля тероризували Закерзоння.
Чому радянська влада всіляко намагалась розпорошити депортованих з Польщі.
Як лемки, бойки, холмщаки, підляшуки переживали депортацію та як їх приймали на землях України.

У новому випуску Пороблено Роман Кабачій, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні, та Анна Ніколаєва обговорили сумнозвісну операцію «Вісла», а також можливі причини цього обміну населення, яке влаштувала радянська та польська комуністична влада.

Переглянути епізод «Вирвані з корінням лемки, бойки, холмщаки та підляшуки. Депортація українців Закерзоння» можна на нашому ютуб-каналі або ж слухати на будь-якій зручній для вас подкаст-платформі.

Переглянути епізод на Youtube: https://youtu.be/0l5uM1_G7u8?si=Wr9-PxR6gqQGAYtk

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

До свята Здвиження команда “Пороблено” підготувала випуск про змій. Анна та Дар’я від походження свята заглибилися у міфологічні мотиви і традиційні вірування. Хочете дізнатися,о як змій пов’язаний з ініціацією? Що міг насправді символізувати мотив змієборства, такий відомий нам за іконами з Юрієм Побідоносцем? Як змій представлений у казках і який зв’язок він досі має з померлими? Вмикайте новий (уже 75-й!) епізод нашого подкасту:

https://youtu.be/KidGmp4-_fg?si=wq4ABwvw954-f2wi

Буде цікаво.

Сьогодні День народження в натхненниці, засновниці й співавторки "Пороблено" Анни Ніколаєвої.
Вітаємо іменинницю разом і бажаємо ще більше цікавіших відкриттів, підкорення нових висот, яскравих вражень, енергії та звісно ж, "поробленого" процвітання ✨✨✨

На честь своїх іменин Анна відкрила банку, щоб підтримати бригаду рідного брата. Якщо маєте змогу, будемо дуже вдячні за ваш подарунковий донат:

На потреби 53 ОМБР імені князя Володимира Мономаха, в якій служить Анін брат 💪

🎯Ціль: 70 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/4HDgymsoRD

💳Номер картки банки
5375 4112 2223 3251

Дякуємо! Пропонуємо також долучитися до привітань у коментарях і поділитися, який Ваш улюблений випуск з Анною🥰

А чи знаєте ви, як насправді виглядав змій з дитячих українських казок?

Згадаймо улюблені народні казки, де фігурував образ змія. В уяві більшості людей він матиме вигляд дракона.

Але, якщо розібратися, то в жодній казці немає конкретного опису. А популярний «драконоподібний» образ — це вже пізніші уявлення, які були зображені в манустриптах, книжках, мультфільмах тощо.

Що ми можемо знайти в казках?

«Це те, що змій багатоголовий. Може мати 3, 6, 9 чи 12 голів. Його неодноразово називають Змієм Гориничем. Тобто він живе десь в горах. Також те, що він прилітає, але при цьому незрозуміло як саме. Бо «крила» ніде не фігурують, принаймні в ранніх казках. Ще є історія, що змій з'являється, як вершник на коні — літає, але з конем.

Однак точного опису змія, щоб зрозуміти, яким його уявляли, немає», — розповідає Дарʼя Анцибор. Натомість є функцій, які відрізняються залежно від того, коли була створена казка.

Повну версію випуску «Образ змій у наших казках і віруваннях та до чого тут Здвиження Чесного Хреста» з Дарʼєю Анцибор та Анною Ніколаєвою дивіться за посиланням в шапці профілю.

Переглянути епізод на Youtube: https://youtu.be/KidGmp4-_fg?si=wq4ABwvw954-f2wi

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Сьогоднішній епізод присвячений темі, яка часто табуюється у суспільстві. Про історію українського жебрацтва ми запросили поговорити етнологиню і кандидатку історичних наук Наталю Жмуд.

Жебрацтво – це бізнес, шахрайство чи реальна потреба? У новому випуску подкасту “Пороблено” Анна розпитала пані Наталю про те, як раніше виглядало жебрацтво, які були правила в цій спільноті, хто ставав жебраками і що з тих часів змінилося.

Вмикайте епізод і дізнавайтеся також:
- яким було питоме українське жебрацтво,
- кого з жебраків можна вважати представниками субкультури,
- якою є християнська етика та її вплив на це явище.

Пані Наталя поділилася своїми дослідженнями вінницького жебрацтва, а також розповіла, чому у Вінниці немає відомих жебраків.

Переглянути епізод на Youtube: https://youtu.be/PU4h21sP_eE

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Хто такі компрачикоси?

З іспанської це слово перекладається як «скупник дітей». Так називали людей, які у XIII-XVII ст. викрадали, продавали дітей, калічили та спотворювали їх, щоб використовувати для заробітку. Ви могли читати детальніше про це явище у творі «Людина яка сміється» Віктора Гюго.

Однак не тільки в Європі були компрачикоси.

«Про подібні практики в Україні згадує Анатоль Свидницький  (український письменник, громадський діяч і фольклорист) у творі "Жебраки" з оповідання "Очерк из быта подольских компрачикосов". Він писав про Поділля, але є ще письменники, які згадують в цьому контексті інші території України», — зазначає Наталя Жмуд, етнологиня і кандидатка історичних наук у випуску «Подайте - не минайте! Історія українського жебрацтва: мандрівні старці, студенти та шахраї».

- Які форми жебрацтва виділяють в українській традиції: стихійне, старці, спудеї та жертви компрачикосів.
- Як церква толерує жебрацтво.
- Які обставини приводять до жебрацтва.
- Залаштунки жебрацтва, як бізнесу.
- Професійні жебраки за радянських часів та сучасні інтернет-жебраки.

Про все це і більше — за посиланнями.

Переглянути епізод на Youtube: https://youtu.be/PU4h21sP_eE
Слухати у форматі подкасту: https://linktr.ee/porobleno

А в коментарях діліться, чи доводилося вам особисто зустрічати або ж чути про випадки викрадання, каліцтва дітей для жебрацького бізнесу.

Ми продовжуємо розповідати про народну медицину, адже ця тема приховує ще дуже багато цікавого й неочікуваного. Сьогоднішній випуск присвячено епілепсії – одній з найзагадковіших і найбільш стигматизованих хвороб у традиційній культурі.

🧷 Як пояснювали причини появи цієї хвороби?
🧷 Які найпоширеніші й найнезвичайніші народні методи лікування епілепсії були і досі побутують?
🧷 Чому її називають чорною хворобою?

Якщо вам цікаво дізнатися, до чого тут серце їжака, кров бобра і оголений зад, вмикайте новий епізод подкасту “Пороблено”:

https://youtu.be/a4tAVQIrcr8?si=TVPg5Cy_mdAyROR5

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Чи можна зупинити епілептичний напад, сівши голим задом на обличчя людині?
Наші пра-пра-пра вважали, що так. За народними уявленнями епілепсія мала містичне походження. Хворобу повʼязували з духами, зуроченням та іншими надприродними силами. Тож для боротьби з недугою використовували різноманітні ритуали.

Сідати голим задом на людину, у якої стався епілептичний напад, — це лише один із багатьох дивних народних методів.
Крім того, могли накривати хворого темною тканиною (чорною хусткою) або ж власним оголеним тілом. На Волині лікували епілепсію, вживаючи кров бобрів або кротів. А подекуди для хворого варили серце їжака.
Навіть коли медицина почала пропонувати ефективніші способи лікування, люди продовжували вірити в магічні методи.

Про головні міфи, забобони та народні способи лікування епілепсії в українській народній традиції дивіться у випуску «Кров бобра, серце їжака, голий зад та амулети з могил: як раніше лікували епілепсію».

Якщо ви досі не переглянули епізод з Анною Ніколаєвою та Дарʼєю Анцибор, переходьте за посиланням:

Переглянути епізод на Youtube: https://youtu.be/a4tAVQIrcr8?si=TVPg5Cy_mdAyROR5

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

А щоб дізнатися, чому шипіння гарячої води біля печі вважалося методом лікування кору та які інші не менш приголомшливі методи народної медицини, підтримайте нас на Patreon, Buy Me a Coffee або станьте нашим спонсором на YouTube та дивіться додатковий випуск Пороблено про холеру, кір і малярію.

Посилання на Рatreon: https://www.patreon.com/POROBLENO

Як має виглядати здорова декомунізація в Україні? Це питання сьогодні актуальне як ніколи. Про пам’ять, повернення своєї історії, конструктивний діалог з мешканцями Анна Ніколаєва поговорила з Олександром Федоришеним, істориком та директором “Музею Вінниці”.

Олександр поділився декомунізаційним досвідом Вінниці та розповів про непроговорений біль Другої світової війни, перенесення Меморіалу Слави й чому похованням не місце у центрі українських міст.

❓Що треба робити з забальзамованим Пироговим? Чи треба його деколонізувати?
❓Як врятували найстаріший пам’ятник Вінниці – колону Магдебурзького права?
❓Як китайці та турки потрапили на Поділля і чому загинули тут і що робити з місцями чужої пам’яті?
❓Що насправді турбувало мешканців під час перенесення Меморіалу Славу?
❓Як освоюються місця чужої пам'яті?

Про переосмислення простору українських міст, абсурдність радянських місць пам’яті, туристичний потенціал Вінниці та інтерес до місць Другої світової дивіться у новому випуску подкасту “Пороблено”.

Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75Gw
Слухати у форматі подкасту: https://linktr.ee/porobleno

Як радянська влада перетворювала популярні зони відпочинку на місця пропаганди?

Після Другої світової війни в дію вступив ленінський монументальний план. Укожному місті ініціювали створення місць пам'яті. Постаменти зазвичай зводили у людних місцях і часто підсилювали їх похованнями.

Такі дії мали певну мету — нагадувати хто тут головний, хто переможець.

Цікаво, що ці поховання посеред міст могли бути фейковими. Приміром, Меморіал Слави у Вінниці — відомий монумент, присвячений Другій світовій війні, який знаходиться на місці колишньої зони відпочинку.

Ще на початку XX століття це був бульвар в центрі міста, де призначали зустрічі, відбувалися різноманітні події, політичні мітинги, концерти тощо. У 1920-х радянська влада зводить тут Меморіал Слави і ховає продзагонівців. Це були здебільшого китайці й росіяни, які здійснювали злочинну політику воєнного комунізму: грабували місцевих селян, забирали хліб.

У 1950-ті тут начебто перепоховують загиблих у вінницьких шпиталях червоноармійців. Цікаво, що пошукові дослідження не виявили їхньої присутності. Тобто фактично зробили фейкову могилу з іменами людей, останки яких насправді залишили на старих вінницьких цвинтарях.

«Потрібно зазначити, що в процесі досліджень на місці меморіалу таки виявили поховання Другої Світової, як індивідуальні, так і колективні. Однак ті, про які не знали. А поховання, які начебто мали там бути, виявилися фейковими. І я впевнений, що подібні сфальсифіковані місця пам'яті, цвинтарі існують в багатьох містах», — зазначає історик Олександр Федоришен.

Про те, як правильно переосмислювати такі місця без руйнування пам’яті загиблих.
Про поховання османських воїнів на Поділлі.
Про ставку Гітлера під Вінницею: як місце історичної пам'яті успішно перетворили на туристичний магніт.
Про колону Магдебурзького права: пошуки та повернення одного з найстаріших пам’ятників Вінниці.

Декомунізація не просто процес, а переосмислення історії. Олександр Федоришен, історик та директор «Музею Вінниці» розказує, як це працює у випуску «Здорова декомунізація, або як Вінниці вдалося: секрети радянських поховань, ставка Гітлера і Пирогов».

Дивіться епізод на ютуб https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75Gw

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

🧵З чого робилися одяг і взуття?
🧵Що носили у будень і свято?
🧵Що слугувало спідньою білизною у давнину?

На ці питання ви почуєте відповідь у довгоочікуваному випуску про український традиційний одяг. Про те, що і як носили українці століття тому, нам розповів Володимир Щибря – етнолог, колекціонер, кандидат історичних наук і директор Центру фольклору та етнографії ННІФ КНУ ім. Тараса Шевченка.

Дар’я також розпитала Володимира про його шлях у колекціонуванні старовини, про те, як правильно зберігати і захищати старовинний одяг від шкідників та чи існують ситуації, коли можна носити автентику.

Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=z8hc9P6hT2w

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Носити автентику в сучасному житті чи ні?

Перекроювання, недбале поводження, приватне колекціонування чи навіть продаж старовинних українських речей за кордон — питання ставлення до автентики дуже чутливе. Адже кожен старовинний елемент вбрання, особливо вишиті сорочки або плахти, створювалися вручну і є унікальними.

Ці речі давні й вже не можуть витримати сучасного використання. Експерти розділяються в думках. Хтось радить одягати автентичний одяг лише раз на кілька років, в особливих випадках і з обережністю. Хтось категорично проти будь-якого носіння, лише за відшивання реплік старих зразків.

Найкраще зберігати такі речі у спеціальних умовах.
Сучасні бренди та майстри все частіше створюють репліки старовинного одягу. І це чудова альтернатива, щоб підтримувати традиції, водночас зберігаючи оригінальні речі для майбутніх поколінь.

В епізоді «"Постоли за день станцюєш": українське традиційне вбрання, колекціонування та етика зберігання» етнолог, колекціонер, кандидат історичних наук Володимир Щибря розповідає про те:

🧵що і як носили наші предки,
🧵з чого шили одяг та виготовляли взуття,
🧵яке значення мали ті чи інші елементи гардероба.

🧵А також розмірковує про те, як торгівля стародавніми речами власне підсвітила їх цінність для суспільства.

Напишіть в коментарях свою думку, чи згодні ви з позицією, що давні сорочки та інші елементи строю не варто носити в сучасному житті.

Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=z8hc9P6hT2w

Слухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Поява самопроголошених месій та медіумів, які начебто можуть енергетично повпливати на цей і той світ, періодично сколихують наше суспільство навіть сьогодні.
У новому епізоді “Пороблено” Анна Ніколаєва і Дар’я Анцибор роблять екскурс в історію спіритизму та відповідають на питання: Як відбувалися ці сеанси? Хто їх влаштовував? Що сприяло поширенню моди на спіритизм? Хто з відомих особистостей ставав на захист спіритів та як відбувалися шоу в українських містах?

Дивіться новий випуск на YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=Xq9l7lm8TK4

Слухайте у форматі подкасту та підтримайте нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

А для наших платних підписників ми підготували окремий мініепізод, де розповідаємо про віру в ходячих мерців у нашій традиційній культурі. Долучайтеся до нашої спільноти, щоб бачити більше унікального контенту.

Як львівські медіуми пересварилися з міжнародною спіритичною спільнотою та повпливали на друк часописів?

На початку XX століття Галичина стала осередком містичних практик, а спіритизм знайшов тут чимало прихильників. Серед галицької еліти, особливо в містах, спіритичні сеанси стали популярною формою проведення дозвілля.

Що ж спричинило міжнародний скандал?

«Вважалося, що під час спіритичних сеансів дух не вселяється у тіло і не говорить з кимось конкретним. Він просто приходить, і всі присутні можуть чути його. Однак львівська спільнота вирішила, що обовʼязково має бути провідник — людина, яку дух використовує, щоб комунікувати зі спіритами», — розповідає Анна Ніколаєва.

Лондонська спіритична спільнота засудила такі зміни в проведенні сеансів та назвала неправильними. Закінчилося все спаленням львівських альманахів як протестом проти дій галицьких спіритів.

Хочете дізнатися, як сестри Фокс започаткували моду на спілкування з духами та чому Артур Конан Дойль став палким прихильником спіритизму?
Як відбувалися спіритичні сеанси в Києві та Львові?
Чому інтелігенція та навіть священики влаштовували спіритичні сеанси і як це явище поширилось в Україні?
Що спільного між духами, медіумами та екстрасенсами?

Дивіться наш новий епізод «Таємниці спіритичних сеансів: від перших контактів із духами до сучасних битв екстрасенсів» з Дарʼєю Анцибор та Анною Ніколаєвою.

Дивіться новий випуск на YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=Xq9l7lm8TK4

Слухайте у форматі подкасту та підтримайте нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

А для наших платних підписників ми підготували окремий мініепізод, де розповідаємо про віру в ходячих мерців у нашій традиційній культурі. Долучайтеся до нашої спільноти, щоб бачити більше унікального контенту.

Чи доводилося вам чути, що подружжя розлучилося через те, що на весіллі хтось пройшов поміж ними? А те, що високосний рік не сприятливий для укладання шлюбу? Чи що згасла під час вінчання свічка віщує погане?

Для того, щоб розібратися у весільних прикметах і заборонах, ми запросили на подкаст етнологиню, кандидатку історичних наук Світлану Маховську. Наша гостя розповіла:

🧷 що за народними уявленнями віщує дощ у день весілля,
🧷 у які дні та чому прийнято одружуватися,
🧷 що обов’язково за народною традицією варто було зробити до заходу сонця
🧷 як жіноцтво проходило “кастинг” на важливі ролі у підготовці весілля.

Вмикайте новий випуск “Пороблено”, щоб дізнатися більше:
https://www.youtube.com/watch?v=cW8SzgLp15A

Слухайте у форматі подкасту та підтримайте нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno

Дощ на весілля — на сльози чи на багатство? Де правда?

Наші предки вірили, що якщо в день весілля дощ, то молода буде плаксивою. Тобто віщує певні негаразди в стосунках з чоловіком. Водночас зустрічається протилежна конотація, коли дощ в день одруження сприймається як позитивна прикмета. Начебто це ознака майбутнього багатства молодят.

Звідки взялись такі трактування? Це може бути пов'язано з певними аналогіями. Дощ — це вода, сльози. Або з іншої сторони, дощ — до врожаю, а врожай — це про забезпеченість, багатство.

Окрім цього, важливим є уявлення про дощ як небесну воду, що поставало своєрідним благословенням померлих предків обох родів.

«Цікаво, що коли говорять про вітер, то це завжди була погана прикмета в інтерпретаціях людей. Сонце, зрозуміло, віщувало молодятам гарне і щасливе життя. А завірюха означала лиху свекруху», — розповідає етнологиня, кандидатка історичних наук Світлана Маховська.

Насправді залежно від території побутування в українській традиції може існувати як позитивне, так і негативне значення певної прикмети.

В нашому новому випуску Світлана Маховська ділиться знаннями про давні весільні традиції, зокрема про погоду в день весілля, особливості вибору дати, важливі обрядові дії та магію чисел.

Епізод «Високосний рік, "будеш маятися" і підпал фати: весільні прикмети та заборони» можна переглянути на ютуб чи слухати на зручній для вас подкаст-платформі.

Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=cW8SzgLp15A

Слухайте у форматі подкасту та підтримайте нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno