Forwarded from Українська Православна Церква
🕊Кам’янець-Подільське іконописне духовне училище молитовно відзначило 25-річчя заснування.
31 жовтня в Олександро-Невському соборі міста звершили Божественну літургію.
Очолив богослужіння митрополит Кам’янець-Подільський та Городоцький Феодор у співслужінні постійного члену Священного Синоду та Голови Навчального комітету митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, клірики єпархії та гості у священному сані.
В урочистостях взяли участь викладачі духовних шкіл УПЦ. Від Київської академії привітати Кам’янець-Подільське училище приїхав викладач, регент академічного хору архімандрит Леонтій (Тупкало), від Волинської духовної семінарії – проректор ВДС, настоятель Покровського храму Луцька архімандрит Феофан (Кирилюк).
Богослужбові піснеспіви виконували студенти іконописного училища.
Після святкового богослужіння та подячного молебню митрополит Климент прочитав слово Предстоятеля та вручив ректору училища протоієрею Вадиму Гаджаману грамоту від імені Предстоятеля.
Докладніше.
31 жовтня в Олександро-Невському соборі міста звершили Божественну літургію.
Очолив богослужіння митрополит Кам’янець-Подільський та Городоцький Феодор у співслужінні постійного члену Священного Синоду та Голови Навчального комітету митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, клірики єпархії та гості у священному сані.
В урочистостях взяли участь викладачі духовних шкіл УПЦ. Від Київської академії привітати Кам’янець-Подільське училище приїхав викладач, регент академічного хору архімандрит Леонтій (Тупкало), від Волинської духовної семінарії – проректор ВДС, настоятель Покровського храму Луцька архімандрит Феофан (Кирилюк).
Богослужбові піснеспіви виконували студенти іконописного училища.
Після святкового богослужіння та подячного молебню митрополит Климент прочитав слово Предстоятеля та вручив ректору училища протоієрею Вадиму Гаджаману грамоту від імені Предстоятеля.
Докладніше.
прεсвѷтεръ Юрїй
Зі святом всехвального апостола Якова Праведного, брата Господнього за плоттю і першого Єпископа Єрусалимського! Саме цього дня в Полтавській Місіонерській Духовній Семінарії УПЦ склалася прекрасна традиція — звершувати прекрасну Божественну літургію, що…
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Отака от думка щодо церковнослов’янських текстів єзуїтського ієромонаха Міґеля 🗣
«Замечание: Текст нужно читать медленно, чтобы можно было повторять про себя отдельные слова или даже целые фразы. Не обязательно, чтобы каждое старо-славянское слово было полностью понятно, можно довольствоваться каким-то общим пониманием, как делают сами Византийцы, или как делали наши бабушки, когда читали латинские молитвы, или как мы сами поём латинские песнопения, например Tantum ergo, не всегда все понимая. Но всё равно – эта молитва является доброкачественной молитвой перед Господом».
©️ MEDITATIO IX DE SS.EUCHARISTIA // Михаил Арранц О.I. Размышления перед Христовoй Трапезой. Рим, 1997. С. 84.
«Замечание: Текст нужно читать медленно, чтобы можно было повторять про себя отдельные слова или даже целые фразы. Не обязательно, чтобы каждое старо-славянское слово было полностью понятно, можно довольствоваться каким-то общим пониманием, как делают сами Византийцы, или как делали наши бабушки, когда читали латинские молитвы, или как мы сами поём латинские песнопения, например Tantum ergo, не всегда все понимая. Но всё равно – эта молитва является доброкачественной молитвой перед Господом».
©️ MEDITATIO IX DE SS.EUCHARISTIA // Михаил Арранц О.I. Размышления перед Христовoй Трапезой. Рим, 1997. С. 84.
🕊 Молитва за Україну 🎶
— урочиста пісня, відома також під назвою «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни» або як Духовний гімн України;
— написана 1885 року;
— автор музики – Микола Лисенко;
— автор слів Олександр Кониський;
— відомі аранжування священника УГКЦ Віктора Матюка, протоієрея УАПЦ Кирила Стеценка та етнографа і письменника-мемуариста Олександра Порай-Кошиця;
— в церковному вжитку зазвичай замість слів «Світлом науки і знання» використовують фразу «Світлом Христової правди» ✨
А допис до того, що цього дня 1️⃣1️⃣2️⃣ років тому упокоївся Микола Віталійович Лисенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Хай Господь упокоює спочилого раба Свого Миколая в оселях прохолоди та невимовної радості 🕯
— урочиста пісня, відома також під назвою «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни» або як Духовний гімн України;
— написана 1885 року;
— автор музики – Микола Лисенко;
— автор слів Олександр Кониський;
— відомі аранжування священника УГКЦ Віктора Матюка, протоієрея УАПЦ Кирила Стеценка та етнографа і письменника-мемуариста Олександра Порай-Кошиця;
— в церковному вжитку зазвичай замість слів «Світлом науки і знання» використовують фразу «Світлом Христової правди» ✨
А допис до того, що цього дня 1️⃣1️⃣2️⃣ років тому упокоївся Микола Віталійович Лисенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Хай Господь упокоює спочилого раба Свого Миколая в оселях прохолоди та невимовної радості 🕯
📖… Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її і говорив: «Я, премудрість, вселила світло, і розум, і тяму, я призвала страх Господній … мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать». Якщо ж бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, Євангельські повчання і Апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику …
©️ преподобний Нестор, літописець Києво-Печерський «Повість минулих літ»
©️ преподобний Нестор, літописець Києво-Печерський «Повість минулих літ»
Forwarded from Oleksandr Vasyliev
Післязавтра - пам'ять новосвященномученика Константина (Дьякова), митрополита Київського і Галицького, другого Патріаршого Екзарха України (†1937). Служби йому досі немає, а в новій київській Мінеї (2022) під 28 жовтня наші чудотворці примудрилися вліпити тропар і кондак, котрі насправді не мають до нього жодного відношення, бо то молитвослів'я святитетеві Константину I, митрополитові Київському та всієї Руси (†1159), продубльовані в день його пам'яті під 5 червня.
16 травня в тій-таки мінеї в службі сщмч. Онуфрію (Гагалюку) та всім новомученикам Слобожанщини є тропар, надписаний як тропар Константину (Дьякову), але насправді то тропар із "Службы общей новосвященномученику XX века единому" з "Минеи общей новомученикам и исповедникам российским XX века" (М., 2003).
16 травня в тій-таки мінеї в службі сщмч. Онуфрію (Гагалюку) та всім новомученикам Слобожанщини є тропар, надписаний як тропар Константину (Дьякову), але насправді то тропар із "Службы общей новосвященномученику XX века единому" з "Минеи общей новомученикам и исповедникам российским XX века" (М., 2003).
Forwarded from Oleksandr Vasyliev
Служба_ОБЩАЯ_новосщмч_XX_в_единому_Ред_AV2024.pdf
7.1 MB
Я сьогодні зробив редакцію служби єдиному новосвященномученику, поприбиравши звідти всіляку Росію й замінивши на "наш", "київський", "Україна". Хто хоче скористатися вже завтра ввечері - на здоров'я!
Як церковнослов’янською мовою писати назву нашої держави ❓
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
🗣 На мою думку, назву нашої держави церковнослов’янською мовою варто писати через букву і «-í-», а не іже «-ú-». Так, буква ї використовується у сучасному Лаврському Служебнику за 2014 рік, де прописується великовхідна формула поминання Предстоятеля УПЦ; і вона ж наявна в написі титулу на надгробку спочилого Київського Митрополита Іоасафа II (Лелюхіна; ✞24.IV.1966), на відміну від надгробка його попередника — Митрополита Іоанна V (Соколова; ✞29.III.1968).
📖 Втім, слід визнати, що паралельне використання назв «Украíна» та «Украúна» зумовлене «молодістю» появи цього топоніму у богослужбовій літературі Київської Митрополії, в якій остання назва, що застосовувалася до першого єпископа нашої землі була «Рώссіѧ», а сам Київський першоієрарх носив титул «Митрополúтъ Кíевскїй, Гáлицкїй и всеѧ Рώссїи, Єѯáрхъ Свѧтóгω Кωнстантїнопóлскогω Ѳрóну».
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
🗣 На мою думку, назву нашої держави церковнослов’янською мовою варто писати через букву і «-í-», а не іже «-ú-». Так, буква ї використовується у сучасному Лаврському Служебнику за 2014 рік, де прописується великовхідна формула поминання Предстоятеля УПЦ; і вона ж наявна в написі титулу на надгробку спочилого Київського Митрополита Іоасафа II (Лелюхіна; ✞24.IV.1966), на відміну від надгробка його попередника — Митрополита Іоанна V (Соколова; ✞29.III.1968).
📖 Втім, слід визнати, що паралельне використання назв «Украíна» та «Украúна» зумовлене «молодістю» появи цього топоніму у богослужбовій літературі Київської Митрополії, в якій остання назва, що застосовувалася до першого єпископа нашої землі була «Рώссіѧ», а сам Київський першоієрарх носив титул «Митрополúтъ Кíевскїй, Гáлицкїй и всеѧ Рώссїи, Єѯáрхъ Свѧтóгω Кωнстантїнопóлскогω Ѳрóну».
Це витяг із Кутейнського* Псалтиря 1650 року (Л. 252- об. 252) 📜
Молитва знаходиться одразу після всім нам відомої Утренньої молитви до Пресвятої Богородиці «Пресвятáя Владúчице моя Богородúце, отженù от менè смирéнного і окая́нного рабà Твоє́го…».
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
* Кутейнський Богоявленський монастир (Орша, Білорусь) — заснований як ставропігійний у 1623 р. (мав 200 осіб братії) і проіснував таким до 1772 р., коли царським указом статус ставропігії був ліквідований і наданий статус монастиря третього класу з відібранням обителі у Київської єпархії і переданням Могилівській.
Із 1630 р. один із типографічних осередків Київської Митрополії (друкар Спиридон Соболь видав тут перший білоруський Буквар), де перший дерев’яний собор монастиря із цегляним нижнім храмом на честь праведного Лазаря був освячений Митрополитом Петром Могилою у 1635 р., після смерті якого в обителі відкрилася Братська школа.
Типографія знищена у 1676 р., коли друкарське обладнання було вивезене до Московського печатного двору.
Молитва знаходиться одразу після всім нам відомої Утренньої молитви до Пресвятої Богородиці «Пресвятáя Владúчице моя Богородúце, отженù от менè смирéнного і окая́нного рабà Твоє́го…».
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
* Кутейнський Богоявленський монастир (Орша, Білорусь) — заснований як ставропігійний у 1623 р. (мав 200 осіб братії) і проіснував таким до 1772 р., коли царським указом статус ставропігії був ліквідований і наданий статус монастиря третього класу з відібранням обителі у Київської єпархії і переданням Могилівській.
Із 1630 р. один із типографічних осередків Київської Митрополії (друкар Спиридон Соболь видав тут перший білоруський Буквар), де перший дерев’яний собор монастиря із цегляним нижнім храмом на честь праведного Лазаря був освячений Митрополитом Петром Могилою у 1635 р., після смерті якого в обителі відкрилася Братська школа.
Типографія знищена у 1676 р., коли друкарське обладнання було вивезене до Московського печатного двору.
Forwarded from протоиерей Димитрий Гарчук (DG)
Отец, Сын и Дух Святой
Однажды магометанские или сарацинские учёные спросили святого Кирилла, брата святого Мефодия, кои братья были просветителями славян и изобретателями славянской азбуки – кириллицы:
– Как вы, христиане, единого Бога разделяете на три Бога? У вас есть Отец, Сын и Дух Святой?
– Не злословьте против Пресвятой Троицы, – отвечал святой Кирилл. – Отец, и Сын, и Дух Святой суть три Лица – Существо же едино. Посмотрите на солнце, от Бога в образе Святой Троицы на небе поставленное; в нём три вещи: круг, сияние и теплота; также и в Пресвятой Троице – Отец, Сын и Дух Святой. Солнечный круг есть подобие Бога Отца, ибо как круг не имеет ни начала, ни конца, так и Бог есть безначален; и как от круга солнечного происходит сияние и теплота, так и от Бога Отца рождается Сын и исходит Дух Святой. Сияние – подобие Бога Сына, от Отца рождённого и весь мир Евангелием просветившего; а теплота солнечная, происходящая от того же круга вместе с сиянием, есть подобие Бога Духа Святого, который от того же Отца исходит предвечно.
Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа (Мф.28:19)
Однажды магометанские или сарацинские учёные спросили святого Кирилла, брата святого Мефодия, кои братья были просветителями славян и изобретателями славянской азбуки – кириллицы:
– Как вы, христиане, единого Бога разделяете на три Бога? У вас есть Отец, Сын и Дух Святой?
– Не злословьте против Пресвятой Троицы, – отвечал святой Кирилл. – Отец, и Сын, и Дух Святой суть три Лица – Существо же едино. Посмотрите на солнце, от Бога в образе Святой Троицы на небе поставленное; в нём три вещи: круг, сияние и теплота; также и в Пресвятой Троице – Отец, Сын и Дух Святой. Солнечный круг есть подобие Бога Отца, ибо как круг не имеет ни начала, ни конца, так и Бог есть безначален; и как от круга солнечного происходит сияние и теплота, так и от Бога Отца рождается Сын и исходит Дух Святой. Сияние – подобие Бога Сына, от Отца рождённого и весь мир Евангелием просветившего; а теплота солнечная, происходящая от того же круга вместе с сиянием, есть подобие Бога Духа Святого, который от того же Отца исходит предвечно.
Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа (Мф.28:19)
До вчорашніх дискусій високопревелебних архімандритів щодо Евхологіона святителя Петра II Київського, а превелебних ігуменів — про конкретну вказівку із нього щодо варіння і освячення мѷра.
_________________________________
Так, святитель Петро Могила, перераховуючи необхідні речі для Таїнств Хрещення і Мѷропомазáння, звісно, говорить і про мѷро, яке щороку варить самостійно кожен єпископ для своєї єпархії і освячує його у Великий Четвер. Парафіяльному священнику необхідно тільки мати піклування, аби у його храмі мѷро не застаріло, оновлюючи його і спалюючи на камені залишки старого [Евлологіон, с. 16].
Як відомо, в римо-католицькій традиції є практика, що кожен єпископ має право власноруч для своєї дієцезії варити, а по факту — міксувати, мѷро і то не є великою таємницею. І у Київській Церкві це не стало римською новинкою, а скоріше карфагенською «стариною», позаяк самостійне виготовлення мѷра кожним єпископом реґламентує VI правило Карфагенського Собору 419 р.
Слід зазначити, що після Хрещення Київської Русі і аж десь до середини XV ст. Київська Митрополія послуговувалася мѷром, що прибувало із КПля — коли чистим, а коли і розбавленим, про що свідчить Софійський рукопис «Возслѣдовáніє надъ растворéніємъ і освящéніємъ святóго велúкого Мѷра» [Києво-Соф. бібл. № 647, л. 255; № 76, л. 12; № 77]. Можна вважати, що самостійне мѷроваріння на теренах Київської Церкви активніше почалося через логістичні проблеми після горезвісного 29 травня 1453 р. Московська ж Митрополія почала робити це декількома роками раніше, де кожен єпископ мѷровáрив аж до 1675 р., коли постановою тамтешнього Собору це було заборонено, закріпивши це як обов’язок (привілей влади?) лише Патріарха, який мав його безкоштовно роздавати єпископам Московської Церкви, а ті, так само безкоштовно, єпархіальному духовенству.
Київ же продовжував поперемінно (у КПЛ та Софійському соборі) звершувати варіння аж до 1913 р. і варив не тільки для себе, але подекуди ділився і з іншими православними територіями, як це було, до прикладу, із Молдовалахією. У 1916 р. Мѷроваріння в Києві не відбулося через обставини Першої світової війни (цю причину офіційно озвучував тодішній Київський Митрополит священномученик Володимир Богоявленський, на підставі попереднього прохання отримавши від Москви для Києва 5 відер мѷра). Втім, це не стало причиною ануляції древньої київської практики, що бачимо через два роки на Всеросійському Помісному Соборі, на якому було визначено, що Патріарх Московський «озабочивается своевременнымъ изготовленіемъ и освященіемъ св. мѵра для потребностей Россійской Церкви», але при цьому «за Кіевскимъ Митрополитомъ сохраняется древнее право освященія св. мѵра».
Ось це «древнее право освященія св. мѵра» згладилося вже у радянський період історії Київської Церкви і відновилося тільки у 2023 р., згідно із попереднім рішенням за рік 2022-й. Хоча я знаю від старого духовенства, що Екзарх України, за погодженням із Патріархом Пименом, планував відновити Київське Мѷроваріння до 1000-ліття Хрещення Київської Русі, але цей задум не втілився у життя через певну проблематику. Сподіваюся, дотичні до того задуму особи колись таки опублікують з приводу цього відповідні мемуари.
До чого це все? А до того, що Митрополит Київський, Галицький і всієї Рóсії Петро Могила ніколи не робив сенсації, а просто зафіксував у своєму Евхологіоні століттями до того вживану практику Київської Митрополії, яка здавна варила мѷро і вважала це цілком природнім для себе явищем, яке в минулому столітті «було поставлено на павзу» не через заборону чи відібрання цього права, а тому, що особи в шкіряних куртках заважали здійснювати цей процес персоналіям у гаптованих сакосах.
_________________________________
Так, святитель Петро Могила, перераховуючи необхідні речі для Таїнств Хрещення і Мѷропомазáння, звісно, говорить і про мѷро, яке щороку варить самостійно кожен єпископ для своєї єпархії і освячує його у Великий Четвер. Парафіяльному священнику необхідно тільки мати піклування, аби у його храмі мѷро не застаріло, оновлюючи його і спалюючи на камені залишки старого [Евлологіон, с. 16].
Як відомо, в римо-католицькій традиції є практика, що кожен єпископ має право власноруч для своєї дієцезії варити, а по факту — міксувати, мѷро і то не є великою таємницею. І у Київській Церкві це не стало римською новинкою, а скоріше карфагенською «стариною», позаяк самостійне виготовлення мѷра кожним єпископом реґламентує VI правило Карфагенського Собору 419 р.
Слід зазначити, що після Хрещення Київської Русі і аж десь до середини XV ст. Київська Митрополія послуговувалася мѷром, що прибувало із КПля — коли чистим, а коли і розбавленим, про що свідчить Софійський рукопис «Возслѣдовáніє надъ растворéніємъ і освящéніємъ святóго велúкого Мѷра» [Києво-Соф. бібл. № 647, л. 255; № 76, л. 12; № 77]. Можна вважати, що самостійне мѷроваріння на теренах Київської Церкви активніше почалося через логістичні проблеми після горезвісного 29 травня 1453 р. Московська ж Митрополія почала робити це декількома роками раніше, де кожен єпископ мѷровáрив аж до 1675 р., коли постановою тамтешнього Собору це було заборонено, закріпивши це як обов’язок (привілей влади?) лише Патріарха, який мав його безкоштовно роздавати єпископам Московської Церкви, а ті, так само безкоштовно, єпархіальному духовенству.
Київ же продовжував поперемінно (у КПЛ та Софійському соборі) звершувати варіння аж до 1913 р. і варив не тільки для себе, але подекуди ділився і з іншими православними територіями, як це було, до прикладу, із Молдовалахією. У 1916 р. Мѷроваріння в Києві не відбулося через обставини Першої світової війни (цю причину офіційно озвучував тодішній Київський Митрополит священномученик Володимир Богоявленський, на підставі попереднього прохання отримавши від Москви для Києва 5 відер мѷра). Втім, це не стало причиною ануляції древньої київської практики, що бачимо через два роки на Всеросійському Помісному Соборі, на якому було визначено, що Патріарх Московський «озабочивается своевременнымъ изготовленіемъ и освященіемъ св. мѵра для потребностей Россійской Церкви», але при цьому «за Кіевскимъ Митрополитомъ сохраняется древнее право освященія св. мѵра».
Ось це «древнее право освященія св. мѵра» згладилося вже у радянський період історії Київської Церкви і відновилося тільки у 2023 р., згідно із попереднім рішенням за рік 2022-й. Хоча я знаю від старого духовенства, що Екзарх України, за погодженням із Патріархом Пименом, планував відновити Київське Мѷроваріння до 1000-ліття Хрещення Київської Русі, але цей задум не втілився у життя через певну проблематику. Сподіваюся, дотичні до того задуму особи колись таки опублікують з приводу цього відповідні мемуари.
До чого це все? А до того, що Митрополит Київський, Галицький і всієї Рóсії Петро Могила ніколи не робив сенсації, а просто зафіксував у своєму Евхологіоні століттями до того вживану практику Київської Митрополії, яка здавна варила мѷро і вважала це цілком природнім для себе явищем, яке в минулому столітті «було поставлено на павзу» не через заборону чи відібрання цього права, а тому, що особи в шкіряних куртках заважали здійснювати цей процес персоналіям у гаптованих сакосах.
