Пастка «ще трохи»

«Ще одне повідомлення і спати», «ще п’ять хвилин в інстаграмі», «ще один лист — і все». Знайомо?

«Ще трохи» створює ілюзію, що ми все контролюємо. Насправді ж ми втрачаємо час, сили й контакт із собою. Це ніби маленька угода: відкласти життя на потім, пожертвувати теперішнім заради примарного «потім». У підсумку ми прокидаємось виснажені й із відчуттям, що знову обікрали самі себе.

🧭 Спробуйте сьогодні помітити момент, коли ви кажете собі «ще трохи». І зупиніться саме там. Можливо, саме в цій точці починається справжня турбота про себе.

Втома, яку не знімає сон

Буває, що ми прокидаємося з відчуттям, ніби нічого й не спали.

Тіло відпочиває, але душа ні.
Це виснаження, яке не лікує подушка чи ковдра. Воно виникає тоді, коли ми довго «тягнемо» життя, наче важкий вантаж, забуваючи, що у нас теж є межі. І навіть найсильніший організм зрештою каже: «Досить».

У такі моменти ми почуваємося безпорадними — бо ж начебто робимо все правильно: спимо, їмо, працюємо. А легше не стає. Це сигнал: проблема не в тілі, а в емоційному перевантаженні. Душа теж потребує місця для відпочинку.

Іноді найбільший крок до відновлення — дозволити собі зупинитися, не доводячи все до краю.

🫂 Запрошуємо на безоплатні терапевтичні групи для підлітків у Києві

Вже 17 вересня стартує новий курс терапевтичних груп для підлітків з професійними психологами в Місці Сили. Протягом 12 занять учасники вчитимуться розуміти свої емоції, говорити про себе, довіряти, будувати здорові взаємини. Це спільнота, де можна пропрацювати стани, ставити питання та просто бути собою ✨

📍 Де? Місце Сили — затишний простір у центрі Києва (вул. Ігорівська 1/8)

📅 Коли? Старт — 17 вересня. Тривалість — 3 місяці. Формат — щотижневі офлайн зустрічі

👥 Для кого? підлітки 10–17 років (групи за віком: 10–12, 12–14, 15–17 та окрема група для дітей військових та ветеранів війни)

РЕЄСТРАЦІЯ ДЛЯ 10-17 РОКІВ
РЕЄСТРАЦІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ ВІЙСЬКОВИХ

Життя «на паузі»

Часом здається, ніби життя зупинилося.
Події відбуваються, дні минають, а всередині — тиша й завмирання.
«Пауза» може бути нашою внутрішньою обороною: психіка ховає нас від змін чи болю. Водночас саме в цій тиші визріває щось нове.

Але ми так часто лякаємося застою, що починаємо критикувати себе: «Я нічого не роблю, я відстаю від інших».
А може, ця зупинка потрібна? Щоб дати собі час оговтатися, переварити попереднє, зібрати сили для кроку далі.

Іноді найважливіше відбувається саме тоді, коли здається, що нічого не відбувається.

Страх зробити вибір

Здавалося б, вибір — це свобода. Але іноді він паралізує.
Ми довго крутимо варіанти в голові, відкладаємо рішення, чекаємо «знаку». Насправді ж ми боїмося не того, що оберемо щось «не те». Ми боїмося втратити інші можливості. Бо кожне «так» автоматично означає багато «ні».

А ще — у виборі завжди є зустріч з відповідальністю: «Це був мій крок. Це я вирішив(ла)». І це може лякати більше, ніж самі наслідки.
Вибір болючий, але він і робить нас живими. Бо там, де немає вибору, — немає і свободи.

Запитай себе: чого я уникаю, відкладаючи рішення — втрати чи зустрічі з власною відповідальністю?

Крихітні кроки теж рахуються

Ми звикли оцінювати себе за «великими» результатами: дипломи, посади, перемоги. І часто забуваємо про маленькі щоденні кроки.
Але саме вони творять основу нашої стійкості.

Подбати про себе, сказати «ні» там, де сил немає, дозволити собі відпочинок без провини. Ці «дрібниці» формують внутрішній ґрунт, на якому виростають великі зміни.

Важливо нагадувати собі: маленькі кроки — це не менш цінно, ніж великі.
Бо великі завжди складаються з безлічі дрібних.
Сьогоднішня турбота про себе — це теж крок уперед. І він має значення.

Коли важко дивитися на себе

Дзеркало буває безжальним.
Не тому, що там справді «щось не так», а тому, що в нашій голові живе голос критика.
Цей внутрішній суддя дивиться разом із нами й завжди знаходить недоліки. Тоді дзеркало перестає бути відображенням і перетворюється на вирок. Ми бачимо не себе, а чиїсь давні слова, колись почуті й засвоєні.
Але дзеркало може бути й іншим — тим, у якому видно тепло, риси історії, унікальність. Це потребує часу, щоб навчитися дивитися на себе не чужими, а власними очима.

Бо питання не в тому, що ми бачимо, а в тому — з якою ніжністю ми на себе дивимося.

​Іноді тривога паралізує, але частіше змушує бігти ще швидше. Ви відповідальні, продуктивні, але всередині постійно працює «двигун тривоги»: безсоння, постійна напруга, нав’язливі думки про здоров’я, роботу або близьких, коли уява малює найгірші сценарії майбутнього. Все це може бути симптомами тривожного розладу. Важливо помітити цей стан, зупинитись і дати собі право на відпочинок і підтримку.

Послуги психолога пропонує Таїсія Романенко, клінічний психолог, консультант у методах когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та терапії прийняття та відповідальності (ACT).

Науково доведено, що КПТ — метод вибору при роботі з тривожними розладами. З вами працюватимуть над усвідомленням джерел тривоги, навчать давати раду емоціям, зменшувати напруження і поступово повертати контроль над власним життям.

Умови співпраці:
• Перша консультація-знайомство: 35 хв, безкоштовно
• Наступні консультації: 60 хв, онлайн на Zoom, 1200 грн
• Запис: Telegram @romanenko_psychologist
Viber / WhatsApp 067-503-76-12

Зробіть перший крок — напишіть зараз про зручний час для першої консультації. Ваш спокій важливий.

®️

Тіньова сторона турботи

Іноді ми настільки звикаємо піклуватися про інших, що перестаємо відчувати власні потреби.

Турбота — це мова любові. Але буває, що вона стає бронею: «Я потрібен, отже, мене не залишать». Така турбота перестає бути вибором, вона стає страхом втратити. І замість тепла лишається виснаження.
У парі, дружбі чи навіть роботі ми можемо відчувати, як «піклувальник» всередині нас виснажується — і водночас не може зупинитися, бо боїться бути непотрібним.
Це місце, де важливо чесно подивитися: моя турбота — це моя сила чи спосіб втриматися?

Турбота не повинна скасовувати турботу про себе. Інколи найніжніший жест — дати собі відпочити.

Онлайн-воркшоп “Як отримати безплатну психологічну допомогу в групі підтримки”

Якщо ви шукаєте способи, як покращити свій психоемоційний стан, дізнайтеся більше про групову психологічну підтримку. На відкритому онлайн-воркшопі з психологинями проєкту “Моє Коло” Вікторією Петровою та Мар’яною Мавко поговоримо:

- як працює група підтримки;
- чим група психологічної підтримки відрізняється від психотерапії;
- для кого вона підходить і як саме допомагає;
- які міфи існують і що відбувається на зустрічах насправді.
- презентація нових програм підтримки від “Моє Коло”.

Усі учасники зможуть поставити свої запитання та відчути, як працює підтримка спільноти. Приєднуйтеся, якщо цікаво та хочете обрати собі групу.

Деталі заходу:
Коли: 19 вересня, 19:00 (тривалість 2 години)
Де: в Zoom або на Youtube
Умови участі: безплатно, за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/yzYvvqDoWrQcW7567
Контакти для додаткових питань: ГО “Моє Коло”, [email protected]

​Ваша англійська – ваш Голлівуд

🎬Уявіть: світло софітів, оплески, сцена. Ви виходите до мікрофона й говорите англійською так упевнено, ніби робили це все життя.
Ніяких «емм…» і страху. Лише свобода висловлювати все, що відчуваєте.

✨З Englishdom англійська стане вашим природним сценарієм без жодних обмежень:
- фільми без перекладу;
- подорожі без словника;
- вимова настільки природна, ніби вашу історію написав сам Голлівуд.

Переломний момент у новому сезоні ваших можливостей – до -25% на пакети уроків в Englishdom 🎁
Перший кадр нової мовної історії починається з безоплатного пробного уроку.

Тисніть тут – і станьте головним героєм англійського фільму у новому сезоні Englishdom🎬.

®️

Коли раптом зникає смак до життя

Бувають періоди, коли навіть яскраві події здаються блідими. Це не лінь і не «невдячність» — це сигнал психіки.
Втрата інтересу може бути способом захисту. Коли емоцій було занадто багато — радість, біль, перевантаження — психіка пригальмовує, як серце після забігу.

Це не провина і не ознака слабкості.
У такі моменти нам здається, ніби ми втратили себе, але насправді це пауза: система збирає сили.
Важливо не підштовхувати себе, а бути поруч із собою: дати тілу й психіці час на перезавантаження.

Спробуйте сьогодні відмітити хоча б одну дрібну дію, яка дає вам відчуття тепла — навіть якщо вона здається маленькою.
Смак до життя повертається м’яко. Довіртеся процесу.

Страх бути «занадто»

«Я занадто емоційний», «Я надто вимогливий» — скільки разів ви ловили себе на таких думках?
Цей страх виростає там, де в дитинстві нас соромили за прояви себе: «не кричи», «не плач», «будь хорошим».

І тепер будь-яка сильна емоція сприймається як небезпека.
Ми ніби обрізаємо власні крила, щоб поміститися у вигадану «норму». Але справжня близькість народжується лише там, де ми дозволяємо собі бути живими — із гнівом, сльозами, захопленням.

Страх бути «занадто» — це страх бути справжнім.
Ви не «занадто». Ви — рівно стільки, скільки є. І це — достатньо.

Сила малих ритуалів

У хаосі світу нас рятує не тільки сила, а й повторюваність дрібниць.
Ранкова кава, вечірня прогулянка, запис у щоденнику — це не «дрібниці». Це невидимі нитки, які тримають психіку, коли все інше нестабільно.

Ритуали — як тихе «я є» у світі, який постійно змінюється. Вони нагадують нам про безперервність, про те, що ми маємо тіло, дім, простір.

Іноді саме маленькі повтори створюють ґрунт для великих змін.
Згадайте, який ваш маленький ритуал підтримує вас — і зробіть його сьогодні свідомо.
Малі ритуали — це спосіб сказати собі: «Я тут, я важливий».

Коли успіх не приносить радості

Досягли мети — а відчуття порожнечі нікуди не зникло. Чому так?

Іноді ми йдемо до цілей не зі свого бажання, а щоб отримати схвалення, довести, що ми варті любові. І, досягнувши вершини, раптом розуміємо: нагорода не заповнює стару порожнечу.

Це складний, але чесний момент: відчути, що справжня радість приходить не від «галочки» у списку, а від контакту із собою, зі своїми справжніми бажаннями.
Тоді цілі стають не способом вижити, а простором для творчості.
Іноді найважливіший успіх — дозволити собі бути, а не доводити.

​Коли мовчання гучніше за слова
Бувають моменти, коли ви поруч із кимось і здається: тиша між вами важить тонну.
Мовчання може бути затишком, а може — холодом. Інколи ми мовчимо, бо боїмося зруйнувати крихкий зв’язок. Інколи — бо не знаємо, як сказати, що нам болить. У таких паузах народжуються здогадки, фантазії й образи, яких могло б і не бути, якби були слова.
Справжня близькість не завжди у розмовах, але й не у втечі від них. Це радше про здатність залишатися присутнім — навіть у тиші — без відчуження.
Подумайте: чиє мовчання у вашому житті звучить гучніше за слова? І що б ви хотіли туди внести?

​Тінь порівняння: чому ми знецінюємо себе

Здається, ніби всі навколо кращі, успішніші, впевненіші. Чому ми так часто вимірюємо себе чужими мірками?

Порівняння — це спосіб зрозуміти своє місце. У дитинстві ми спостерігали, кого батьки хвалять, кому більше усміхаються. Так ми вчилися, що любов треба «заслужити». У дорослому житті цей механізм перетворюється на невидиму лінійку, яка постійно показує: ти не дотягуєш.

Але це не об’єктивність, а стара історія про пошук визнання. Коли ми помічаємо цю тінь — ми робимо перший крок до свободи.
Спробуйте сьогодні впіймати момент, коли ви себе порівнюєте. Зупиніться й скажіть: «Це не про правду, це про стару звичку». Як змінюється відчуття?

Невидимий тягар сімейних таємниць

У кожній родині є історії, які не розповідають. Але їхня тінь все одно присутня.

Секрети в родині — це не просто приховані факти. Це напруження, яке передається поглядами, інтонаціями, реакціями. Дитина не знає деталей, але відчуває атмосферу. І зростає з відчуттям, що є щось небезпечне, чого краще не торкатися.

У дорослому житті це може проявлятися як страх питань, потреба все тримати під контролем, тривога без причини. Розпізнаючи родинні таємниці, ми ніби даємо собі дозвіл дихати вільніше.

Подумайте: чи є у вашій родині історії, про які мовчать? І що зміниться, якщо ви дозволите собі знати правду?