🇺🇸 Найближчі три місяці фокус зовнішньої політики адміністрації Трампа може бути не там, де його очікують.➡️ Більшість очікує, що адміністрація Трампа
першочергово сфокусується на більш медійних проблемах: Китай, Україна, Ізраїль, Тайвань, Канада, Гренландія.
➡️ Так, це теж буде безперечно фокусом зовнішньо політики. Особливо протистояння з Китаєм. І
саме для протистояння з Китаєм найближчі 3 місяці адміністрація Трампа може сфокусуватись на континенті, про який найменше говорять (якщо не враховувати Панаму).
Мова про Південну Америку. Поясню чому так думаю.
💬 Прийшов я до цієї думки декілька тижнів тому, активно вивчаючи біографію, виступи, думки найближчого оточення Трампа, відповідального за зовнішню політику – держсекретаря М. Рубіо та радника з нац.безпеки М. Волтца. Тож можу сказати, що дані політики за останнє десятиліття не раз згадували «доктрину Монро» та принцип Рейгана «мир через силу».
Єдине, що сучасна «доктрина Монро» часів Трампа буде відрізнятись за класичну.
Але незмінним у «старій» доктрині та в потенційно «новій»
очевидно буде погляд на Південну Америку як зону виключного впливу США, де неприпустиме проникнення в «близьке прикордоння» до США заокеанських інтересів.Рубіо та Волтц — чисті «азійники» у питаннях зовнішньої політики. В першу чергу спрямовані на стримування Китаю.
І тут головна одна деталь. Чули новину, що Трамп хоче провести великі перемовини з Сі Цзіньпіном в перші 100 днів, а
інсайди про путіна, що готовий розмовляти хоч завтра?
Насправді, це не підкреслює важливість путіна, а навпаки. До перемовин із Китаєм команда Трампа хоче підійти, створивши певне підґрунтя, на що потрібен час. Щодо перемовин із путіном — можна просто висловити свою позицію, зробити вигляд процесу, не обов’язково розраховуючи на успіх.
Так ось.
Команда Трампа в найближчі 3 місяці потребує дві стратегічні речі: ➡️ Перша (внутрішня) — щось красиве, швидке та медійно-показове у плані внутрішньої політики. Щоб забезпечити собі втримання лояльності виборця після виборів. Це будуть
масові депортації нелегалів та мігрантів.
➡️ Друга (зовнішньополітична) — підготовка великої угоди. І ця угода, скоріш за все, буде не з путіним як очікують, а
з Сі Цзіньпіном. Угода (доктрина) про розділення сфер впливу, як свого часу доктрина Монро мала б розділити сфери впливу між США та Європою.
➡️ Майбутня доктрина «Рубіо-Волтца» не має бути менш амбітною та слабкою за «доктрину Монро». Тому в першу чергу
США будуть бажати закріпити/окреслити свій вплив на Південну Америку.Для цього їм знадобиться три речі:▶️1. Потіснити Китай економічно, тому тиск на панамський канал буде пріоритетнішим за Канаду та Гренландію.
▶️2. Потіснити Китай політично, зруйнувавши диктаторське тріо: Венесуела-Куба-Нікарагуа.
▶️ 3. Найголовніше — забезпечити ефективну реалізацію внутрішнього стратегічного вектора (депортації). Для цього найкраще превентивно створити умови, щоб з Південної Америки громадяни Венесуели та Нікарагуа залишались в себе вдома через «здобуття свободи». Плюс, встановлення лояльних урядів до США, ознаменувало б можливість для американців домовитись про «великі антикартельні рейди».
➡️ Як москва тероризувала ЄС мігрантами для дестабілізації через білорусько-польський кордон чи ситуації в Сирії, Лівії. Так й існування режимів Мадуро чи Ортеги за підтримки Китаю та московії, а також похідна від цього наркоторгівля, використовуються як зброя проти США.
Тому впродовж майбутніх 100 днів, перед тим як йти на перемовини із Сі Цзіньпіном,
для США доцільніше послабити інтереси Китаю в регіоні, який за класичною доктриною Монро є виключною зоною впливу США.
➡️ Тому Панамський канал, Венесуела, Куба чи Нікарагуа, паралельно з американською підтримкою аргентинського Мілея для послаблення на континенті впливу прокитайської Бразилії,
будуть основою неафішованої стратегії США.*
У коментарях додам декілька цікавих моментів, які не були достатньо публічними в нашому медіапросторі, але які цікаві👇
Resurgam ➰ Приєднуйся 