А мені пощастило віднайти французьку копію портрета в Естонії.

З І послання Івана Богослова, глава ІІІ, вірш 1:

Ἴδετε ποταπὴν ἀγάπην δέδωκεν ἡμῖν ὁ Πατήρ, ἵνα τέκνα Θεοῦ κληθῶμεν, καὶ ἐσμέν. Διὰ τοῦτο ὁ κόσμος οὐ γινώσκει ἡμᾶς, ὅτι οὐκ ἔγνω αὐτόν.

Подивіться, яку любов дав нам Батько, щоб ми прозвалися дітьми Бога, і ми є ними. Тому світ не знає нас, бо він не пізнав був Його.

Щодо скандалу на Олімпіаді в Парижі влучно написав Сергій Шумило. Мережа, щоправда, одностайно має іншу точку зору, але я таки погоджуся з Сергієм.
"Вже другий день у мене фб-стрічка рябить від обурливих репостів, де деякі наші "моралісти" слідом за російським агітпропом виплескують свої "глибокі обурення" з приводу "блюзнірства", "насмішки", "образи віри" і т.д. під час церемонії відкриття Олімпіади-2024 у Парижі.

Чесно кажучи, не цікавлюся Олімпіадами та спортом (як, до слова, і "Євробаченням" і т.п.), тому особисто мої релігійні почуття це ніяк не зачепило. Ну, перш за все, ті, хто обурюються, мали би пам'ятати, що і назва, і самі олімпійські ігри мають античні, т.м. "язичницькі" корені, а отже очікувати від них якихось християнських послань і прикладів марна справа ))

На цей раз багатьох обурило те, що під час церемонії відкриття Олімпіади-2024 колективом танцюристів була виконана сцена, яка декому здалася пародією на Євангельську "Таємну вечерю", точніше на відомий шедевр італійського художника Леонардо да Вінчі, який зберігається в Мілані (Італія). Це викликало сплеск обурення, від армії кремлівських "оборонців традиційних цінностей", до деяких європейських правих та консерваторів (ну звісно, без Орбана тут ніяк), а слідом за ними і деяких релігійних діячів.

Проте конфуз у тому, що автори сцени, яка викликала такий шквал обурень і критики, за основу брали не "Таємну вечерю" Леонардо да Вінчі, а зовсім інший твір мистецтва )) Це картина іншого відомого художника - Яна Херманса ван Бейлерта (Jan Hermansz van Bijlert; 1597—1671), голландського живописця, представника утрехтських караваджистів, який деякий час жив і працював в Італії та був тут одним із засновників гуртка північних художників Бентвуегелей у Римі.

Ця його картина називається "Пир богів" (Le Festin des Dieux), вона створена в 1635 - 1640 рр., нині зберігається в Національному музеї Маньєн в Діжоні (Франція) і є одним з предметів гордості цієї музейної колекції, яка налічує понад 2000 витворів мистецтва (зокрема, італійське та північноєвропейське мистецтво, а також французьке мистецтво XVI-XIX стт.).

На картині "Пир богів" зображена сцена, як на Олімпі (так, саме на Олімпі, від якого й Олімпійські ігри!) боги збираються на бенкет на честь весілля Фетіди та Пелея. Ліворуч стоять Мінерва, Діана, Марс і Венера у супроводі Купідона. За ними слідує Флора, богиня весни. Коронований Аполлон, якого можна упізнати за лірою, сидить у центрі столу. Далі ми впізнаємо Геркулеса з його палицею і Нептуна з його тризубом. Праворуч Еріс поклала на стіл яблуко розбрату...
Кому цікаво, більш детально про цей твір є на сайті музею: https://musee-magnin.fr/collection/objet/le-festin-des-dieux

Варто зазначити, що тема свята античних богів була популярною в 17 ст.; «Шлюб Психеї та кохання» Хендріка Гольціуса викликав появу великої кількості робіт, що ілюструють цю тему. Доклався до неї і Ян Херманс ван Бейлерт, а тепер, слідом за ним, і французькі танцюристи...

Яким чином це ображає релігійні почуття християн? Особисто мої - ніяким. Ніколи не міг зрозуміти, що то за віра, яку так легко можна збентежити і образити? Що то за бог, який потребує захисту і обурень з боку людей? Насправді віру в Бога, як і самого Бога, неможливо нічим образити. Ані Бог, ані віра в нього не потребують нашого захисту. Чим глибша віра, тим менш вона уразлива. Може проблема саме у цьому? Чи мають справжню віру ті, хто на кожному кроці (особливо у соцмережах) намагаються показово заявляти про її захист?

Особисто мене і мою віру ображають не дії людей, які не вважають себе християнами (на що вони мають таке ж право), як дії тих, хто називає себе по імені "християнами", але чинять не за вченням Христовим. А ще невігластво, яке штучно подається як якась особлива "релігійна чеснота" (( Як на мене, оце значно більша загроза для християнства - його нівеляція і розкладання з середини."

Слово Лаврентієве про визначення граматики з Лексикону словенороського (1627):

"Граматика є певна наука, щоб ми ладно мовили і писали."

Може й переклав не добре, однак зрозуміло з цього визначення, що церковнослов'янська не була виключно мовою літургії, як ми до цього, підозрюю, звикли. ЇЇ вивчали, як латину в Європі чи аттичну грецьку, коли існувала Царгородська Держава, щоб добре мовили і писали. Це чудове свідчення про те, що церковнослов'янська не була мовою тільки і виключно літургії, а була мовою, якою розмовляли наші розумні руські мужі, які так само користувалися латиною, наприклад, за часів Речі Посполитої.

Темна досить тема, в яких ще сферах нею користувалися. Доречно було б мені зануритися в неї. Однак я маю мрію - хочу, щоб нею не тільки вивчалися дорогі нам тексти, читалися саме київським ізводом, а щоб врешті ми почали цією церковнослов'янською користуватися у мовленні. Нехай заживе ця вічна мова! Бо це один елемент з нашої соборної руської ідентичністи, нам потрібна її реституція. Тому цей намір виключно культурний - полюбити lingua franca наших предків (непогано було б латину з давньогрецькою ще). Бо це скарб, який ми маємо, але яким наповну ще не користуємось. І пам'ятаймо про Москву, яка завжди готова ще раз обікрасти, позбавити нас культурних скарбів, як про це свідчила не один раз наша історія.

https://www.pravda.com.ua/news/2024/07/30/7468115/

Моє серце гірко обливається кров'ю через подібні історії. І це тому, що крім ворогів назовні ми, у боротьбі за демократію, маємо багато українських гнид всередині.

Є чоловіки, які не бачать смислу жити без жінок. А є такі, для яких улюблена, єдина жінка доповнює їхні власні смисли.

Нагадую про чудову мовознавчу вправу. Переклад (тільки одного речення) з Острозької Біблії на давньогрецьку (я стараюся слідувати аттичній мові) та латину (авторів золотого періоду).

Οἰ ἀκούοντες πρωὶ εἰσεληλύθασι δὲ εἰς τὴν ἐκκλησίαν καὶ ἐδίδασκον.

Hī audientēs māne ingressī sunt in ecclesiam et docebant.

Церковнослов'янську Острозької Біблії можна вважати зразковою мовою, яку дійсно можна вивчати цілоспрямовано.

P.S.: подібно до Катона Старшого, який нагадував про знищення Карфагену в кожній промові в якості риторичної фігури, також і я буду це робити, нагадуючи вам, що "Московія має віддати і обов'язково віддасть нам всі наші вкрадені сакральні та культурні пам'ятки".

І церковнослов'янська мова - є нашим надбанням, попри те, що так її люблять московскі скрєпи. Це нас не має відштовхувати.

Богослів'я митрополита Іларіона

У своєму головному труді "Слово про Закон і Благодать" святий митрополит Іларіон Київський знайшов праобраз заміни Старого Завіту на Новий у історії народження синів Авраама:

Сарра ж сказала Авраамові:
«Се замкнув мене Господь Бог не народжувати. Увійди бо до раби моєї Агарі і народи од неї» (Буття 16, 2).

Благодать же сказала Богу:
«Як не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, то зійди на гору Сінай і закон встанови»

Відповідно, Ізмаїл син рабині, отже раб, а Ісаак – син Авраама від Сари, що народився пізніше (Бут. 21:2), є праобразом Христа:

"народилася благодать і істина, а не закон – Син, а не раб"

Якщо ви не знаєте, що почитати в недільний день після Біблії, сміливо рекомендуємо цей труд.

Бажаємо щасливої неділі!

Гетьманська Грамота ✙ | #скрижаль_духовна

Братіє в Христі, питання: чи є десь у цифровому вигляді Добротолюбіє Паїсія Величковського церковнослов'янською? Поділіться, якщо хтось має.

«Архангел Михаїл побиває сатану на красній площі», 1987 рік.

#мистецтво

Прислав Вадим ❤️

Культура ям та Підземний Вавилон

На хвилі падіння Римської та Візантійської імперій Москва стала новим духовним і політичним центром православного світу. На цьому ідея що Москва - третій Рим зародилася і була популяризована ченцем Филофеєм у його листі до великого князя Василя ІІІ 1523 року. Вона слугувала для легітимізації московської влади, наголошуючи на спадкоємності традицій Риму і Візантії та зміцнюючи центризм і духовну роль Москви в православному світі. Апелюючи до цього Московщина більше не мала бажань залишатися одним з удільних князівств, так стала популярна ідея "збирання землі руської" та реставрація Русі як такої, відтепер у Москві.

Роль України як частини нової Русі була ключовою. Царі з чистим серцем могли покинути Москву як це вже робили, але не Київ, адже столиця держави мала більш формальний статус, і причина, чому саме вона стала новим Римом, радше випадкова. Київ же, як духовний і культурний центр давньоруського православ'я, був, можна сказати стратегічно важливим. Це Другий Єрусалим, вважай земний рай, уділ Богородиці, земля Архангела Михаїла. У цьому сенсі Україна не є якимось другим, третім чи четвертим Єрусалимом, але небесним. Київ, Русь, Україна як явище антитемпоральне, не підпорядковане логічним історичним процесам і воліє не втручатися в них.

Україна - батьківщина дрімаючих ангелів. Її безмовне очікування наповнює чудесами планету. Її не можна завоювати, поневолити чи знищити. Вона нечутлива до подій. Її життя не протікає і не відбувається. Вона поза подіями і часом. Вона не пам'ятає свій день народження і не знає свого віку. Вона сама собі гідний співрозмовник. Їй нема з ким сперечатися і нічого доводити. Для неї вже все відбулося.

(с) Густав Водічка

Многовікове існування Росії закінчилося воістину як у сюжеті біблійних анекдотів, адже катехон, останній оплот православ'я і третій Рим зруйнували богоборці-ідолопоклонники, які керувалися філософією матеріалізму сухими економічними гіпотезами. Рим упав, хай живе Вавилон! Відбулася зміна віх.

Єзекіїль говорить нам, що Гог - нація, яка очолить усі інші сили темряви проти Ізраїлю - вийде з півночі. Біблійні вчені впродовж кількох поколінь говорили, що Гог - це, мабуть, Росія. Яка ще інша могутня нація знаходиться на північ від Ізраїлю? Жодна. Але до початку Російської революції, коли Росія ще була християнською країною, все це не мало значення. Тепер же це має сенс, тепер, коли Росія стала комуністичною і атеїстичною, тепер, коли Росія сама налаштувала себе проти Бога. Тепер вона ідеально підходить під опис Гога і Магога

(с) зі статті А. Кондакова

Роман Андрія Платонова "Котлован" оповідає про будівництво величезного котловану, як ідею створення нового суспільства. Вощев, разом з іншими робітниками бере участь у цьому будівництві, стикаючись з абсурдністю і жорстокістю радянської системи. Будівництво ж обмежувалося тільки риттям котловану, далі, вглиб, у надра. Московщина як другий Вавилон, будуючи вежу, робить це ніби навпаки, подалі від божественного вглиб стародавнього і хтонічного культура смерті й жаху - чорну месу.

Дугін прямо говорить, що "російська культура - хтонічна". Це культура ям, нір, окопів, землянок. Хтонічні культури копають нори, залазять туди, ховаються, там живуть і почуваються чудово. Культу підземель, склепів, сирого простору позбавленого світла, культура могил. Домінуючим режимом у Росії є хтонічний - "викопати яму". Яма - це все та ж безодня, темрява, відхід у землю, темні стихії. Московщина за Дугіним постає перед нами як пекло, що мімікрує під Царство Господнє, при цьому перебуваючи з ним буквально на різних рівнях землі. Київ - небесний, ніби верхній Єрусалим, протиставлений першому, земному. Москва - нижній, підземний Вавилон, в надри до нафти.

Московщина - русоїстська країна проклять, зиккуратів і капищ древнім богам війни і смерті. Тим закономірніші активні дипломатичні стосунки Кремля з африканськими язичницькими диктатурами та азійськими богоборчими. Захована за рогом, убита помийним відром, добровільно закута у підвал, заздалегідь приречена на цілковитий провал держава.

@bisovnya

Карта, де зображено грецьких 🇬🇷 святих і місцевість з якою вони пов'язані. Нині це не лише Греці, а також й інші країни (🇹🇷🇨🇾🇦🇱🇲🇰🇧🇬).

СОБОР - папка українських православних телеграм-каналів. Від статей до мемів, від мемів до товарів і звісток із фронту. Приєднуйтесь і пропонуйте кандидатів на поповнення списку.

https://www.tgoop.com/addlist/-Afbl5sM9LIzNTcy

https://www.tgoop.com/addlist/-Afbl5sM9LIzNTcy

https://www.tgoop.com/addlist/-Afbl5sM9LIzNTcy

ά. Γίνωσκε, ἀδελφὲ, ὅτι ὀκτώ εἰσιν οἱ λογισμοὶ οἱ πολεμοῦντες τὸν μοναχὸν, καθὼς λέγουσιν οἱ Πατέρες. Πρῶτον ὁ τῆς γαστριμαργίας· δεύτερος ὁ τῆς κακῆς καὶ αἰσχρᾶς ἐπιθυμίας· τρίτος ὁ τῆς φιλαργυρίας· τέταρτος ὁ τῆς λύπης· πέμπτος ὁ τῆς ὀργῆς· ἕκτος ὁ τῆς ἀκηδίας· ἕβδομος ὁ τῆς κενοδοξίας· καὶ ὁ τῆς ὑπερηφανίας ὄγδοος. 
βʹ. Ὀφείλεις οὖν γινώσκειν, ὦ μοναχὲ, καὶ προσέχειν ἀκριβῶς, εἰς ποῖον πάθος παρὰ τῶν ἐχθρῶν ἡμῶν καὶ πνευμάτων τῆς πονηρίας ἐκταράττῃ καὶ θορυβῇ, καὶ πρὸς ποῖον ἐμπαθὲς νόημα ὁ νοῦς σου συγκατατίθεται.

1. Знай, брате, що вісім є помислів воюючих із ченцем, як Отці розповідають. Першим є черевоугодництво, другим погана і ганебна хтивість, третім є сріблолюбство, четвертим журба, п'ятим є гнів, шостим безнадія з байдужістю, сьомим є марнослав'я, восьмим зверхність.
2. Отже маєш зрозуміти, ченцю, й з уважністю побачити, в якому [з тих помислів] від ворогів наших, тобто духів зла, пристрасть спантеличує й стурбовує, й з якою думкою пристрасною розум твій узгоджується. 

Мій переклад першої й другої глав із праці Івана з Дамаску ΠΕΡΙ ΤΩΝ ΟΚΤΩ ΤΗΣ ΠΟΝΗΡΙΑΣ ΠΝΕΥΜΑΤΩΝ (Про вісім духів зла). Незабаром буде цілий переклад.

Фото - я поряд з ромейською фрескою Богородиці ХІV-го століття в замку Мальчезіне, що при озері Гарда, Італія.

Це - я під скаркофагом легендарного Георгія Гєміста Пліфона, який знаходиться при Малатестиянському Соборі, що у м. Ріміні, Італія. Жив він між XIV-XV ст., у важкі часи за останньої династії, Палеологів.

Великі інтелектуали були часом і знаними єритиками. Тоді, як неоплатонік Пліфон був найбільш відомим ромейським філософом для кафолицького, західного світу (в цю ренесансну епоху), натомість для православного, східного світу, тобто для тієї грекомовної частини, він був вельми відомим єритиком.