З книги Сотворення, глава ІІІ:

14. Καὶ εἶπεν Κύριος ὁ Θεὸς τῷ ὄφει· Ὅτι ἐποίησας τοῦτο, ἐπικατάρατος σὺ ἀπὸ παντων τῶν κτηνῶν καὶ ἀπὸ πάντων τῶν θηρίων τῆς γῆς· ἐπὶ τῷ στήθει σου καὶ τῇ κοιλίᾳ πορεύσῃ καὶ γῆν φάγῃ πάσας τὰς ἡμέρας τῆς ζωῆς σου. : "І сказав Господь-Бог змієві: Яко ти вчинив це [обдурив жінку та її чоловіка, Адама], проклятий ти будеш всяким скотом і всяким звіром на землі: до кінця днів твоїх будеш на грудях своїх, по землі животом ходитимеш та її їстимеш".

Якщо Господь-Бог так змія прокляв, то перед прокляттям він хіба не плазував? А яким тоді був?

Переклади із грецької Septuaginta, книга Сотворення, глава ІІІ:

9. καὶ ἐκάλεσεν Κύριος ὁ Θεὸς τὸν Αδαμ καὶ εἶπεν αὐτῷ· Αδαμ, ποῦ εἶ; : "І покликав Господь-Бог Адама, і сказав йому: Де ти, Адаме?"

10. καὶ εἶπεν αὐτῷ· Τὴν φωνήν σου ἤκουσα περιπατοῦντος ἐν τῷ παραδείσῳ καὶ ἐφοβήθην, ὅτι γυμνός εἰμι, καὶ ἐκρύβην. : "Відповів він: Почувши голос твій, ширяльний по саду, я налякався і заховався, яко без одежи є."

11. καὶ εἶπεν αὐτῷ· Τίς ἀνήγγειλέν σοι ὅτι γυμνὸς εἶ; μὴ ἀπὸ τοῦ ξύλου, οὗ ἐνετειλάμην σοι τούτου μόνου μή φαγεῖν ἀπʹαὐτοῦ, ἔφαγες; : "І мовив йому: Хто тобі розказав, що ти голим є? Невже ти з'їв [плід] з дерева єдиного, з якого я тобі заборонив [плоди] збирати і їсти?"

12. καὶ εἶπεν ὁ Αδαμ· ἡ γυνή, ἡν ἔδωκας μετʹἐμοῦ, αὔτη μοι ἔδωκεν ἀπὸ τοῦ ξύλου, καὶ ἔφαγον. : "Жона, яку ти мені привів, мені дала [той плід], потому я з'їв."

13. καὶ εἶπεν Κύριος ὁ Θεὸς τῇ γυναικί· Τί τοῦτο ἐποίησας; καὶ εἶπεν ἡ γυνή· Ὁ ὄφις ἠπάτησέν με, καὶ ἔφαγον. : "І сказав Господь-Бог жінці: Що ти накоїла? І відповіла вона: Змій обдурив мене, тому я [плід заборонений] з'їла."

"Чому саме змій спокусив?" - переклади фрагментів з грецької Septuaginta, з глави ІІІ, разом з перекладами трактацій до них Отця Августина у зборі книг DE GENESI AD LITTERAM S. AUGUSTINI : "Про Сотворення: [коментарії] до віршів від Св. Августина":

4. καὶ εἶπεν ὁ ὄφις¹ τῇ γυναικί· Οὐ θανάτῳ ἀποθανεῖσθε· : "І сказав змій жінці: Не смертю погубитеся,"
5. ᾔδει γὰρ ὁ Θεὸς ὅτι ἐν ᾗ ἄν ἡμέρᾳ φάγητε ἀπʹαὐτοῦ, διανοιχθήσονται ὑμῶν οἱ ὀφθαλμοί, καὶ ἔσεσθε ὡς θεοὶ γινώσκοντες καλὸν καὶ πονηρόν. : "Відав тоді Бог, якщо одного дня з'їсте [плід] від дерева того, воістину відкриються очі ваші, і будете подібними до богів, яко знатимите, де добро, а де зло."

¹ Пояснює Отець Августин, чому саме образ гадини, і як він пов'язаний з дияволом у книзі XI, главі ІІІ - Diabolus nonnisi per serpentem tentare permissus : "Тільки через змія дияволові було дозволено спокусити [чоловіка]":
5. Nec sane debemus opinari quod serpentem sibi, per quem tentaret persuaderetque peccatum, diabolus elegerit; sed cum esset in illo propter perversam et invidam voluntatem decipiendi cupiditas, nonnisi per illud animal potuit, per quod posse permissus est. Nocendi enim voluntas potest esse a suo quoque animo prava; non est autem potestas nisi a Deo, et hoc abdita altaque iustitia, quoniam non est iniquitas apud Deum. : "Не слід нам думати, що саме диявол гада обрав, яким схиляв і спокусив на гріх [жінку й чоловіка]. Нечистий, маючи заздрісні й неприродні наміри, коли у нього з'явилося те жадання обдурити, ніяким іншим звіром, аніж змієм, цього не зміг зробити, передусім тому, що Бог дозволив. І якщо бажання збити з вірного шляху було його злим наміром, то можливість це вчинити є по волі нікого іншого, ніж Бога, і оскільки у рішеннях Божих немає несправедливости, Його справедливість є вищою і недосяжною.

Завершальні слова до цього допису з книги XI, глави IV - Tentatio hominis quare permissa : "Чому дозволив Бог спокуситися чоловікові":
Sic ergo quaeritur cur Deus tentari permiserit hominem, quem tentatori consensurum esse presciebat; : "Вслід виникає питання: чому Бог дозволив спокуснику чоловіка спокусити попри те, що Він знав¹, що той не відмовився б [від плоду]."

¹ Старозавітний змій про Бога каже ᾔδει, яке є давньоминулого часу результативного виду, дійсного способу, активного стану, третьої особи однини. Походить від οἷδα, "знати".
Давньоминулий час означає минулу дію чи стан, результат яких тривав у минулому. Він співвідноситься з минулим часом.
Бог створив чоловіка (створив минулого часу). І Господь вже тоді знав, відав, що його створіння спокуситься (переклад українською відав тоді вказує саме на давньоминулий час у грецькому тексті).
Тобто саме використання давньоминулого часу вказує на епізод (по-відношенню до consecutio temporum у минулому часі) із книги Сотворення, коли Господь захотів зробити чоловіка (глава І, вірш 26).

Переклад цікавого фрагменту з книги Адріяна Чіккотосто й Ізабелли Оттобри Il vino: piacere e cultura : "Вино: задоволення й культура":

Alla vite, alla vigna, al vino innumerevoli riferimenti troviamo sia nell'Antico che nel Nuovo Testamento, a cominciare dalla figura di Noè che coltivando la vite divenne il primo sperimentatore degli effetti del vino. Vinum quod laetificat cor hominis recita il Salmo 104, 15: in effetti il vino dà gioia quando è usato saggiamente. : "Відносно лози, виноградника й вина є безкінечні згадки як у Старому Заповіті, так і Євангелії: наприклад, старозавітний Ной, який доглядає за виноградною лозою, постає першим випробовувачем вина і його ефектів. Говорить 104 псалом, 15: вино тішить серце чоловіка: дійсно, вино приносить втіху тоді, коли воно п'ється з мудрістю".

MARSILII FICINI OPERA OMNIA DIVINI PLATONIS

Це відбулося: тепер в моїй бібліотеці тримаю переклади всіх праць з давньогрецької на латину Платона. Здійснив їх гуманіст Марсіліо Фічіно в кінці XV століття, ці переклади замовила флорентійська родина Медичів.
Натомість цей стародрук 1532 року.

Gaudemus, sodales!

Οἱ δὲ μυθώδη παντάπασι περὶ τῆς γενέσεως διεξίασι: Ταρχετίῳ γάρ, Ἀλβανῶν βασιλεῖ παρανομωτάτῳ καὶ ὠμοτάτῳ, φάσμα δαιμόνιον οἴκοι γενέσθαι· φαλλὸν γὰρ ἐκ τῆς ἑστίας ἀνασχεῖν καὶ διαμένειν ἐπὶ πολλὰς ἡμέρας. : "Зовсім дивнії речі розповідаються про виникнення [Граду-Риму]: Тархетію, князеві Алванському, який був чи не найкровожерливішим і найжорстокішим, вдома дивне видіння сталося: постав з домашнього жертовника фалос і свідчив про себе звідти кожнеденно."

З Vitæ parallelæ Плутарха (Ῥωμύλος, глава II).

У Плутарха цей фрагмент не має морального значення (це читається в контексті виникнення Риму в монархічну добу), однак я закликаю вас бути не кровожерливими і жорстокими язичниками, а добрими і смиренними християнами.

Щоб цього і у вас вдома не сталося.

Ілюстрація платонівської ἰδέα.

Чичерон залишив після себе велику кількість філософських творів, серед яких є Academica (у трьох книгах): спроби трактувати грецьку філософію латиною.

В першій книзі персонаж Варон розповідає Чичерону й Атику про народження філософії, починаючи з Сократа, який у громадянський вжиток увів філосовствування, сиріч сприяв поширенню мислення філософського¹, натомість в контексті розповіді про платонівську доктрину, Варон розповідає про ἰδέα, фрагмент досить важливий у платонівській філософії (ἡ ἰδέα -ας Варон впевнено перекладає латиною як species -ei², це варто запам'ятати; можливо нашою мовою можемо перекласти, як "образ"), який природньо буде присутній як в академіків, так і в перипатетиків.

Читаючи кожен раз той фрагмент про ἰδέα, тобто species, ніяк не міг осягти чогось більшого крім як текстуальної аффірмації при кожному прочитанні.

Однак я знайшов для себе досить просте пояснення цього поняття через мій досвід, можливо, буде корисним й читаючим.

То як зрозуміти платонівську ἰδέα, species, "образ"?

Можна звернутися до такого епізоду з художньої школи: або діти, або дорослі, які не мали ніколи досвіду рисунку/живопису, малюючи натуру (припустимо портрет, нехай вусатого і лисого чоловіка), завдяки ἰδέα вони не академічно, контурами намалюють обличчя, вуса, очі, лису голову і т. д. через відсутність досвіду.

Академізм вчить імітувати природу, реальність, тому їх вчитимуть стосунків між світлом і тінню, пропорціям частин тіла, гармонію кольорів і так далі.

Однак, власне, ἰδέα і є ті вуса, які дитина намалювала контуром: це зовсім не співпадає з натурою, але співпадає з поняттям у нашому розумі, тим "образом" вусів, який проглядається всюди; в них не має завдання передати природу, реальність, однак дещо загальний і збірний образ, що тримається в розумі, і після вираження на папері, виправляється досвідченим художником.

З роками досвіду "образ", species, ἰδέα не зникають у художника, однак через імітацію природи просто отримують реалістичність, правдивість, тобто академічність.

Однак якщо це пояснення є помилковим, то хто знає добре античну філософію, закликаю вас мене виправити.

¹ Academica, liber I, caput IV: "Socrates mihi videtur, id quod constat inter omnes, [...] avocavisse philosophiam et ad vitam communem adduxisse".
² Op. cit., caput VIII: "hanc illi ἰδέαν appellabant, iam a Platone ita nominatam, nos recte speciem possumus dicere".

Погляньмо на іншого французького літературознавця - Поля Рікьора. Він розробляє “школу підозри”. Серед найбільших майстрів підозри - Маркс, Ніцше та Фройд. Підозра полягає у тому, що текст ховає репресоване та заховане значення, очевидно бридке та непривабливе, хитру ідеологію, приховану боротьбу за владу. Так казка лише здається історією про хлопчиків та змій, насправді вона ховає патріархальне та класове гноблення. Текст, отже, варто читати та трактувати з підозрою та скептицизмом, який західна думка звела в саму основу розуму.

Це дуже контрастує з до-модерною герменевтикою віри чи любові. Це пов’язано з тим, що означав писаний текст раніше. Раніше написання, копіювання книги було надзвичайно дорогим процесом. Навіть маленька книжечка була інвестицією у тисячі доларів на сучасний розрахунок. Отже, якщо ось переді мною книга, то значить мене люблять. Це й тяжкий ручний процес створення писемного артефакту, його традиція донесення до читача, є ознакою любові і з любов’ю варто й читати.

У модерності немає ніякої любові. Є прихована класова боротьба, є огологена жага до влади, є репресовані сексуальні імпульси. Тому лишається підозра.

Тепер, як це стосується життя та Писань?

Писання є важливою частиною православної Традиції, а отже працею Святого Духа. Тому ми не можемо підходити до них з підозрою. Це не конструктивна позиція. Коли ми спілкуємося з ближніми, друзями та коханими, то не можемо виходити із сумніву, бо це просто зруйнує будь-які відносини та довіру.

Адже у цій герменевтиці є фундаментальна проблема із припущенням. Піддаючи чужу перспективу сумніву, варто б усвідомити хистскість власного становища. Об’єктивної перспективи не існує, як і об’єктивного тлумачення. Тому намагання визначити “що ж насправді сказав Ісус”, “справжню історію Ізраїлю” чи “боротьбу за владу Павла” є не якоюсь перемогою об'єктивності, але мовчазним ствердженням своєї перспективи, яка часто базується ні на чому.

Таке читання, отже, не є адекватним до жодного тексту, не кажучи вже про Писання. Ми витрачаємо час не на розуміння тексту, але пошук уявної підступності поза ним.

Господь дає нам Писання такими як вони є, бо вони є корисними нам. Він пише не щоб задовільнити цікавість чи скептицизм, але привести до Спасіння. Пам’ятайте: вас люблять.

Pænitentiam agite.

Для мене навчання стало певно виправною наукою, в якій я з себе, тварини, намагаюся сформувати людину. Я щиро вірю у плодотворність цього інструменту. Своєрідна палка... Для лінивої істоти, як я, так. Поясню чому.

Те, що я тварина, мені нагадують поверхневі мої думки, інколи необдумані дії, внаслідок помилки, і дякувати Всемогутньому, що хоч мінімальні схильності до рефлексій мені дають це розуміння про мою натуру (не суть, зауважу).

Віра, натомість, мені нагадує про ціль, якої має бути набуття правдивого і людського образу, тобто стати промінем Отця-Бога: але це так складно полюбити єдиного Бога, полюбити ближнього (!!!)... Часом нічого з цього просто не виходить. Всі мої дії навіть фарисейськими не назвеш. Однак, Боже дорогий, я роблю все, що в силах.

Але я знаю чому так відбувається: бо людина звикає до всього, те "все" починає бути комфортним: Слово Боже, і науки і решта... Тварина звикає буквально до всього.

Крім болю. Його дискомфорт для мене став потужною рушійною силою. Це по-особливому після мого брата, який вознісся εἰς τοὺς οὐρανούς. Зараз мені болить все, і я шукаю consolationem, "розраду": у Вірі та в Богові, у науках і певній самоті з самим собою, де шукаю ту ж "розраду" в роздумах.

Ви знаєте, ми ступаємо в якісь темні часи. Я незламний в надії, що все буде добре, однак те, заради чого я кожен день працюю, то це те, щоб набути істинно людського образу... Друзі, я хочу стати людяним. Я працюю для того, щоб стати воістину людиною.

Вибачте, мені все-одно на те, ким мене визнає світ. І пішов він на три веселі літери з пропозиціями грати в ігри за його правилами.

Чому? Бо здається, що одна частина світу дуже боїться втрати комфорт у добробуті (і всіляко прагне до нього, ціною життів, і це стосується в тому числі нашої України), а інша частина світу зійшла зовсім з розуму в пошуках самих різних воєн: і ніхто з них не випоров у собі ту пагану скотину, яка здатна вбити подібного собі образу людину (або дозволити заради комфорту знищення інших).

І таких мусиш вбивати, аби вони не вбили тебе і твоїх рідних. Захищати домівку. Тікати.

Тому я буду себе морити працею, духовною і фізичною, частково, щоб позбутися душевної болі через втрату, частково, щоб я міг себе назвати воістинно "людиною". Я дуже не хочу стати тією "скотиною". Бо стати істинно людиною дуже тяжко... Тут я можу сказати дійсно правду, бо це з мого досвіду. Я старатимусь, щоб принаймні наблизитися до цього... Щоб не мати сумніву у собі.

Я хочу бути людиною.

Дуже не вистачає Бога. Але це, певно, моя проблема, а не Його.

У Криму Свято-Георгіївський монастир (Фіолент) аж до 1794 року залишався останнім оплотом Константинопольського патріархату, але зрештою грецькі ченці змушені були покинути монастир, навідріз відмовившись перейти в підпорядкування Російської православної церкви.

https://crimea-is-ukraine.org/svitlytsa/gotiya-kafa

Νῦν δὲ ἐξομολογέω με ἐλπίζοντα ἵνα ἐπί τῆς Ταυρικῆς λεγώμεθα οὐ μόνον Οὐκραϊνιστί, ἀλλά καὶ δικαίως Ἑλληνιστί. 

Потому зізнаюся, що маю надію на те, що в Криму повернеться звучати не тільки українська мова, а й грецька по-справедливости.

Ἡ ἀνάμνησις τῷ Ἰωάννῃ πρός τὴν ψυχήν· πάντα τὰ μέν κατά ἡμῶν γιγνόμενα παιδεύει ἐνώπιον τοῦ θελήματος, ὅ ἐκ Κυρίου τοῦ Θεοῦ, ταπεινότητα¹. 

Повчання нагадую собі, що душі стосується: все, що не в нашу користь складається, смиренности¹ вчить перед волею, яка від Господа-Бога.

¹ ταπεινότης, ητος, ἡ = humilitas, atis, f. = смиренність.