❌ січень: йоган гейзінґа, «осінь середньовіччя» (1919) — не здужала; імовірно, спробую в українському перекладі, анонсованому на наступний рік у «стилеті і стилосі».

📌 лютий: ейлін павер, «середньовічні люди» (1924) — реконструкції шести дуже різних середньовічних життів, від селянина з іх століття до марко поло. приємний бонус — передмова про пізньоантичних інтелектуалів, які наполегливо вдають, що імперія довкола них не кришиться. дуже грайливо написаний, вкрай читабельний текст, нам усім треба більше ейлін павер (to whom it may concern: вона вже в паблік домейні).

❌ березень: бернетт гіллман стрітер, «прикута бібліотека» (1931) — корисний, але дуже зосереджений на технічних деталях текст, який я намагалася читати в електронці вечорами, а тому безнадійно швидко засинала; утім, передмова чарівна.

📌 квітень: режін перну, «сяйво середньовіччя» (1944) — дочитала, багато лаялася, пізня перну мені подобається значно більше.

❌ травень: айріс оріго, «торговець із прато» (1957) — травень прийшов і пішов так швидко, що я й не помітила, то тільки встигла вполювати за недорого видання від «фоліо» здорової людини; буде мені на наступний рік.

📌 червень: антоніна єліч, «повсякденне життя в середньовічному кракові» (1966) — книжка про міський побут із купою захопливих деталей: корумпованого чиновника виганяють із міста, студенти різних націй об'єднуються, щоб закидати каменюками німецьку бурсу, святий, похований у римських катакомбах, висловлює бажання поїхати до кракова в ролі покровителя, оце усе. приємна і легка книжка.

📌 липень: патрік ґірі, «furta sacra: крадіжки реліквій у високому середньовіччі» (1978) — дослідження традиції викрадення реліквій, у якому, звісно, є багато захопливих прикладів, але ґірі й історичні контексти пояснює не менш цікаво. для стереоефекту раджу поєднати з читанням роману м. т. андерсона «nicked», прекрасної крутійської історії про перенесення (крадених) реліквій святого миколая до барі.

📌 серпень: ганна заремська, «негідне ремесло. кат у польському суспільстві xiv–xvi століть» (1986) — невеличке й доволі сухе дослідження катівського ремесла; мені, звісно, найбільше сподобалося те, як детально авторка переповідає документи — з цього можна зробити кілька оповідань дописів.

❌ вересень: діан елліотт, «упалі тіла» (1999) — книжка, фрагмент із якої — про секс у храмі — я тут уже колись переповідала. досі хочу прочитати повністю, але у вересні якось зовсім не склалося.

📌 жовтень: «середньовічні непристойності» (2006) — збірник статей про ті аспекти середньовічної культури, які ми зараз вважали би непристойними, від загадок про секс до паломницьких значків із пенісами; починаючи 2023 року на його основі #конспект_про_непристойне, я жартувала, що такими темпами читатиму цю книжку до різдва — і мудро зробила, що не уточнила рік.
як зазвичай буває зі збірниками, вміст доволі неоднорідний.

📌 листопад: жак ле ґофф, «у пошуках освяченого часу. яків де ворагіне і "золота легенда"» (2011) — пізній текст ле ґоффа, у якому він в основному коротко переказує «золоту легенду», час від часу (не обов'язково в найдоречніших місцях) додаючи щось про те, які важливі для її структури уявлення автора про час. але погодьмося, що в такому віці (майже 90) й із таким статусом (живої легенди медієвістики) цілком можна дозволити собі low-effort книжку.

📌 грудень: чентрі вествелл, «діви чи монстриці? історії про амазонок, королев і спокусниць у середньовічних манускриптах» (2024) — неймовірно барвисте видання британської бібліотеки про героїнь, яких можна зустріти на рукописних мініатюрах, бо ж головні тут, звісно, мініатюри. основна функція книжки — познайомити і захопити, тож не варто шукати в ній якихось відкриттів, якщо ви вже знаєте, хто такі клеопатра, беатріче й мелюзина. утім, авторка зібрала не тільки очевидних героїнь (у книжці є, наприклад, кілька східних історій, на які я раніше не натрапляла), та й про тих відоміших спробувала розповісти ще й небанальні сюжети, то вийшло цікаво.

#рікчитання #вечірнінотатки