горобчик з копитцями на маргінесі часослова з 1510-х років. і ще й вбраний як вишукано — видно, що готовий поцокати прямісінько в робочий тиждень.
#манюнє #маргіналії
#манюнє #маргіналії
гаряча пора жнив на липневій календарній мініатюрі з французького часослова 1440-х років.
#робочібудні
#робочібудні
у тихо браге не було носа, але не через те, що ви подумали, а тому, що на заручинах одного свого колеги він посперечався з іншим колегою про те, хто з них кращий математик, і справу вирішили розв'язати так, як і належить математикам, — на дуелі. розрахунки браге виявилися недосконалі, суперник відрубав йому носа й лишив шрам через усе обличчя, і далі бідолаха мусив ходити з протезом: на повсякдень латунним, а на особливі оказії — зробленим зі срібла й золота.
роздуми браге над тим, із чого, власне, робити носовий протез, — це один із витків крихітного роману «все під місяцем» («sublunar» в англійському перекладі) гаральда вуетманна, який я взяла почитати, поки чекаю на переклад його ж «видінь і спокус» — книжки про отло, бенедиктинського ченця з хі століття, що вирушає в передсмертну мандрівку потойбіччям; анотація обіцяє сад кефалофорів і бордель для впалих ангелів.
загалом вуетманн більше спеціалізується на латинській античності: він написав монографію про сульпіцію, перекладав ювенала з петронієм, а ще один його іронічний історичний роман, який в англійському перекладі існує як «awake», розповідає про плінія старшого, який мозолиться над писанням «природничої історії». але з перших розділів «всього під місяцем» скидається на те, що й із ренесансом автор справляється пречудово. текст — це суміш із нотаток самого браге та його помічників, яка починається з того, що надворі грудень, усім помічникам теплого вбрання не вистачає, то браге вирішує, що з цього можна зробити кілька експериментів, і просить їх занотувати, хто навесні матиме більше вошей: ті, хто носить кожухи, чи ті, хто мусить обходитися без.
я поки що в процесі (навіть до результатів оцього цікавого досліду — якщо, звісно, помічники не забудуть їх зафіксувати — не дочитала), то захвату може й поменшати, але це дуже добре, дуже весело написано — і, на відміну від деякого автора, якого ми вчора обговорювали на книжковому клубі, вуетманн, навіть говорячи про астрономію, алхімію чи коментарі до книги одкровення, не силкується показати, що знає сильно більше за вас, тож, мовляв, гризіть цей граніт без соусу, ніхто й не обіцяв, що буде легко. «все під місяцем» — це вкрай читабельний і чарівний текст, від якого хочеться гуглити не тому, що інакше складно вловити сенс речень, а тому, що за дрібними згадками можуть ховатися якісь реальні історії, занадто захопливі, щоб їх пропускати. то поки що страх як тішуся.
#вартечитання
роздуми браге над тим, із чого, власне, робити носовий протез, — це один із витків крихітного роману «все під місяцем» («sublunar» в англійському перекладі) гаральда вуетманна, який я взяла почитати, поки чекаю на переклад його ж «видінь і спокус» — книжки про отло, бенедиктинського ченця з хі століття, що вирушає в передсмертну мандрівку потойбіччям; анотація обіцяє сад кефалофорів і бордель для впалих ангелів.
загалом вуетманн більше спеціалізується на латинській античності: він написав монографію про сульпіцію, перекладав ювенала з петронієм, а ще один його іронічний історичний роман, який в англійському перекладі існує як «awake», розповідає про плінія старшого, який мозолиться над писанням «природничої історії». але з перших розділів «всього під місяцем» скидається на те, що й із ренесансом автор справляється пречудово. текст — це суміш із нотаток самого браге та його помічників, яка починається з того, що надворі грудень, усім помічникам теплого вбрання не вистачає, то браге вирішує, що з цього можна зробити кілька експериментів, і просить їх занотувати, хто навесні матиме більше вошей: ті, хто носить кожухи, чи ті, хто мусить обходитися без.
я поки що в процесі (навіть до результатів оцього цікавого досліду — якщо, звісно, помічники не забудуть їх зафіксувати — не дочитала), то захвату може й поменшати, але це дуже добре, дуже весело написано — і, на відміну від деякого автора, якого ми вчора обговорювали на книжковому клубі, вуетманн, навіть говорячи про астрономію, алхімію чи коментарі до книги одкровення, не силкується показати, що знає сильно більше за вас, тож, мовляв, гризіть цей граніт без соусу, ніхто й не обіцяв, що буде легко. «все під місяцем» — це вкрай читабельний і чарівний текст, від якого хочеться гуглити не тому, що інакше складно вловити сенс речень, а тому, що за дрібними згадками можуть ховатися якісь реальні історії, занадто захопливі, щоб їх пропускати. то поки що страх як тішуся.
#вартечитання
сирена з рукопису 1300-х років не дуже вміє співати, тому для глушіння мореплавців використовує дрючок. а що, цілком дієвий спосіб.
#бестіарії #майжемертвілюди
#бестіарії #майжемертвілюди
дочитую керолайн вокер байнам, у висновках чарівне.
трохи надмірно спрощуючи, можна сказати, що проблема сучасних теоретиків полягає в тому, щоби пояснити, як речі «говорять»; для середньовічних теоретиків вона була в тому, щоби змусити їх умовкнути. звідси й наполегливість, із якою ебергард вольтманн переконував священників, що зіткнулися з євхаристійними чудесами, молитися, щоби бог якомога швидше перетворив чудесну матерію назад на звичайну.
(і ловіть трошки дрібної пітьми на тлі великої пітьми).
#вечірнінотатки
трохи надмірно спрощуючи, можна сказати, що проблема сучасних теоретиків полягає в тому, щоби пояснити, як речі «говорять»; для середньовічних теоретиків вона була в тому, щоби змусити їх умовкнути. звідси й наполегливість, із якою ебергард вольтманн переконував священників, що зіткнулися з євхаристійними чудесами, молитися, щоби бог якомога швидше перетворив чудесну матерію назад на звичайну.
(і ловіть трошки дрібної пітьми на тлі великої пітьми).
#вечірнінотатки
данс макабр із песиком у рукописі xvi століття. мабуть, у бік якоїсь річки танцюють у таку погоду — оно й рушник через плече перекинутий.
#песики #мертвілюди
#песики #мертвілюди
церква падає на святого домініка, але домінік не розуміє натяку.
(насправді в цьому ініціалі з італійського градуалу xv століття навіть не сам домінік, а сон про нього: за легендою, папі інокентію ііі приснилося, що собор святого йоана на латерані починає падати, а домінік підхоплює будівлю собі на плечі, і після цього папа затвердив домініканський орден; але якби градуал належав, скажімо, заклятим друзям домініканців францисканцям, вони могли б тлумачити це пророцтво значно саркастичніше).
#тяжкобутисвятим
(насправді в цьому ініціалі з італійського градуалу xv століття навіть не сам домінік, а сон про нього: за легендою, папі інокентію ііі приснилося, що собор святого йоана на латерані починає падати, а домінік підхоплює будівлю собі на плечі, і після цього папа затвердив домініканський орден; але якби градуал належав, скажімо, заклятим друзям домініканців францисканцям, вони могли б тлумачити це пророцтво значно саркастичніше).
#тяжкобутисвятим
сподівалася в межах читання на #сучукрліто порадити вам збірник про історію української медицини, але це дуже, дуже погано. ось, наприклад, фрагмент зі статті кандидатки й докторки історичних наук, які, щоправда, професійно історією медицини не цікавляться, але таки могли би підчитати про теорію гуморів, раз узялися писати про кровопускання (і я розумію, що книжка, на яку вони покликаються, видана 1893 року, але що 1893-го можна, те 2021-го — іспанський сором).
мовчу вже про абсолютно жахливо написаний текст одного з упорядників цієї книжки, теж доктора. хоча ні, не мовчу. вслухайтеся в цю музику: «якщо ж поставити питання про чоловіків-лікарів та чиновників від медицини, то дана постава міститиме низку особливостей формування лікарського корпусу». у більшості випадків мені таки вдається розшифрувати, що він, імовірно, мав на увазі, але не завжди.
поки що справді хороша стаття була одна — аспірантки анастасії подгорної, про боротьбу з віспою. чи здивуєтеся ви, якщо я скажу, що вона єдина з усіх у книжці прицільно цікавиться історією медицини? та навряд. (остання у книжці — стаття про повивальну справу від узагалі магістрантки, яка працює з темою повивальної справи. ще не читала, але покладаю надії, бо на докторів наук якось уже нє).
найсмішніше, що цей збірник був у роботі мінімум чотири роки: копірайти стоять 2021-м, вийшов 2025-го. за цей час можна було його тричі відредагувати й переписати з ніг до голови. але нащо. сподіваюся, вони савчукові (це вийшло у видавництві савчука!) бодай багато грошей занесли за видання.
кепсько. прикро. але чогось узагалі не дивує.
#вечірнінотатки
мовчу вже про абсолютно жахливо написаний текст одного з упорядників цієї книжки, теж доктора. хоча ні, не мовчу. вслухайтеся в цю музику: «якщо ж поставити питання про чоловіків-лікарів та чиновників від медицини, то дана постава міститиме низку особливостей формування лікарського корпусу». у більшості випадків мені таки вдається розшифрувати, що він, імовірно, мав на увазі, але не завжди.
поки що справді хороша стаття була одна — аспірантки анастасії подгорної, про боротьбу з віспою. чи здивуєтеся ви, якщо я скажу, що вона єдина з усіх у книжці прицільно цікавиться історією медицини? та навряд. (остання у книжці — стаття про повивальну справу від узагалі магістрантки, яка працює з темою повивальної справи. ще не читала, але покладаю надії, бо на докторів наук якось уже нє).
найсмішніше, що цей збірник був у роботі мінімум чотири роки: копірайти стоять 2021-м, вийшов 2025-го. за цей час можна було його тричі відредагувати й переписати з ніг до голови. але нащо. сподіваюся, вони савчукові (це вийшло у видавництві савчука!) бодай багато грошей занесли за видання.
кепсько. прикро. але чогось узагалі не дивує.
#вечірнінотатки
ви будете сміятися, але я знов їду на фестиваль давньої музики у старий сонч. і знов у храм святої єлизавети. є тільки дві відмінності: по-перше, номер автобуса інший, бо цього разу концерти починаються на пів години раніше; по-друге, це фестиваль насамперед органної музики (і зветься він за датою встановлення органів у святій єлизаветі), а те, що вона ще й давня — то приємний збіг.
на відміну від того, що був минулого тижня, цей фестиваль зовсім свіжесенький — заснований минулого року. і значно розкиданіший у часі: перший його концерт буде сьогодні, четвертий і останній — у грудні.
найкумедніше в цьому всьому те, що неподалік від старого сонча лежить містечко новий сонч; як підказує назва, воно молодше й міські права отримало аж 1292 року, тобто на 35 років пізніше за старий. і воно теж має свій фестиваль органної музики (відбувається з ранніх двохтисячних). якщо ви скажете мені, що тут не чути духу сімсотлітньої конкуренції, я вам не повірю.
#вечірнінотатки
на відміну від того, що був минулого тижня, цей фестиваль зовсім свіжесенький — заснований минулого року. і значно розкиданіший у часі: перший його концерт буде сьогодні, четвертий і останній — у грудні.
найкумедніше в цьому всьому те, що неподалік від старого сонча лежить містечко новий сонч; як підказує назва, воно молодше й міські права отримало аж 1292 року, тобто на 35 років пізніше за старий. і воно теж має свій фестиваль органної музики (відбувається з ранніх двохтисячних). якщо ви скажете мені, що тут не чути духу сімсотлітньої конкуренції, я вам не повірю.
#вечірнінотатки
...а потім маленьке звірятко приходить позувати для ініціалів розкішного часослова герцога беррійського, створеного в 1410-х роках.
#гарнібукви
#гарнібукви