💌 Запис на взаємне читання січня відкрито

Правила ті ж самі, але новеньких прошу ознайомитися, натиснувши сюди

Чекаю на ваші твори у коментарях з приміткою "сайт" або "особисті".

Надсилати твори можна до 6 січня, а 7-8 вже буде список.

✍Перш ніж записуватись, перевірте, чи немає у вас боргу за попереднім читанням. Список тих, хто так і не залишив відгуку тут

🍪Якщо ваш твір так і не прокоментували — напишіть під цим дописом.

Також додаю відповіді на найпоширеніші запитання:

🔴приймаємо навіть незавершені твори будь-якого розміру;

🟡будь-який жанр і форма;

💜якщо твору немає в інтернеті, то підійде і гугл документ;

🔴можна один і той самий твір;

🤎можна поезію;

🕶російською не приймаємо.

Йой, мені тут добрі люди писали повідомлення, вітали зі святом. Я й не знала, що вчора був день наукової фантастики🛸

Хоч із запізненням, але також хочу привітати усіх причетних до цього: читачів, письменників, видавців 🧑‍🚀

У мене, до речі, залишився останній примірник збірки "Безмежний космос" — віддам дешевше, аніж на сайті. Пишіть мені @katrinekolesnik 🪐

UPD: книгу забрали, дякую 💖

#безмежнийкосмос

Не знаю, як так сталося, але я вирішила зробити кроки в сторону видання своєї книги "Захисники лісу"💐

Мені випадково (чи ні?💚) трапилася хороша редакторка, яка прямо зараз допомагає мені зробити текст кращим.
А сьогодні я попередньо обрала ілюстраторку, яка намалює мені обкладинку.

Все це я роблю для того, аби зрушити себе із якогось заціпеніння, із мертвої точки; витягнути себе із розчарування в усіх і всьому, врешті-решт.

Адже ця книга мала б з'явиться на світ трохи інакше.

Пам'ятаю, як я заплакала, коли дізналася, що мій твір виграв на конкурсі. В той самий день мій син вперше навчився сам кататися на велосипеді, тож я плакала двічі 💚

Потім все тягнулося, і тягнулося... І по факту й закінчилося. Я не хочу, щоб історія "Захисники лісу" забулася й була втрачена, бо її надрукували суто для своїх, дуже малим тиражом, без жодної промоції чи чогось іще. Я не хочу так.

Справа здебільшого навіть не в організаторах, а, певно, в моїх власних очікуваннях.

Ну а позаяк твір вже "засвічений", то нікому, вимбачте, він вже нафіг не всрався. Неважливо, що це про південь України, про дружбу, кохання, магію та міфічних створінь — все те, що подобається підліткам, для яких книга й була написана. Абсолютно не має значення й те, що це твір-переможець конкурсу, про що я завжди писала в листі до видавництв. У відповідь — мовчання. Ми, автори, доволі часто його чуємо.

На якийсь час я "підвисла" десь посередені, не розуміючи, що мені робити далі. Конкурс був? Був. Я виграла? Виграла. Надрукували? Ну типу так, надрукували. Читав це узагалі хтось (не орги, не учасники)? Навряд. Чи чув хтось узагалі про мій твір? Навряд.

Я люблю цю історію, адже написала її після десяти років перерви у творчості. Історія, яка народилася в першій рік повномасштабного вторгнення, далеко від дому. Вона не велика і не складна; в ній є абсолютне добро та абсолютне зло — без підтекстів та глобальних сенсів. Лише проста історія про підлітків, що змогли те зло перемогти. Разом. Попри все 🍵

Я не можу дати моїм героям зникнути, так і не з'явившись по-нормальному. Тому вирішила видати книгу сама.

Адже, як кажуть люди, дорогу здолає той, хто йде. От я і йду. А щоб не втекти і втримати слово, я й вирішила розповісти про це вам.

Дякую, що прочитали. Цьом 💚

#захисники_лісу