​​Союзнички

Українська історія багата та повчальна, і не залишала б жодного здивування сучасним подіям, якби оповідачі розповідали її повністю, а не тільки переможні сторінки.

Візьмемо для прикладу Кримський похід Болбочана, який сьогодні є найбільш розпіареною операцією армії УНР - про нього малюють картинки, комікси, інфографіки та обов'язково згадують на річницю в постах.

Між тим, в будь-якій історії важливий кінець. 22 квітня 1918 українські війська зайняли Симферополь. А 26 квітня, цитата:

15-та німецька дивізія з наказу генерала фон Коша оточила всі місця дислокації українських військ та головні стратегічні пункти Сімферополя. Полковнику Петру Болбочану оголошено ультиматум негайно скласти зброю, залишити все військове майно і виїхати з міста й території Криму під охороною німецького конвою на правах інтернованих, розпустивши при цьому добровольчі загони. Пояснюючи причину своїх вимог, генерал фон Кош заявляв, що згідно з умовами Берестейської угоди Крим не належить до території України і для перебування українського війська на цій землі немає жодних підстав.

27 квітня 1918 року міністр військових справ УНР Олександр Жуківський телефоном віддав наказ про негайний відхід Запорізької дивізії з Криму.

До Листопадової революції Крим продовжував бути базою для німецого флоту як форпост німецького проекту Міттельєвропи. В 1941-44 роках німці ще раз повернуться до ідеї германізації Криму в рамках проекту Готенланд.

На фото: німецькі офіцери і український вояк в Севастополі, квітень 1918.

#історія #Визвольні_змагання

Ні на що не натякаю, але

Наприкінці 1940 року в Вермахті була сформована "випробувальна частина 500", в якій відбували покарання військові, засуджені за дезертирство, самовільне залишення частини та інші дисциплінарні порушення. Правове управління Вермахту приписувало використовувати частину для найбільш важких і небезпечних робіт та в боях на найважчих ділянках фронту.

З 1942 в Німеччині почалось масове формування "500-х" штрафних батальйонів. Відомо про існування Bewährungsbataillonen з номерами 500, 501, 528, 540, 548, 560, 561, 562, 563, 564. В ході війни вони повністю виконали своє призначення - кожен з батальйонів по кілька разів оновив свій склад, а всього за війну через них пройшло більше 80 тисяч засуджених солдат.

Сцена з фільму "Наші матері, наші батьки" (2013).

#ДСВ #історія

Вже довгий час стрічка новин у мене не викликає ні емоцій, ні порівнянь, лише відчуття, що ми живемо в гіпертрофованій серії South Park.

https://youtu.be/kkyFzll6M10?si=CCyaVfEMa9fd69WB

За майбутнє я теж спокійний - воно вже давно з документальною точністю показане в фільмі "Ідіократія".

https://youtu.be/HoxUP54xviQ?si=DoTa15xLN34ts7Ef

#кіно

"На экзамене по тактике на мою долю достался билет о наступательном бое. Не дав мне возможности развить красноречие для определения каждой из трех главных частей боевого порядка - боевой части, частного резерва и общего резерва, Колюбакин спросил:
- Для чего назначается общий резерв?
Как ни странно, но четкого ответа на этот вопрос в учебнике Дуропа не было. Автор как бы стремился сохранить за общим резервом значение некоего запаса боевых сил на всякий неопределенный случай. Пока я размышлял, Колюбакин снова спросил:
- А помните Бауцен? Какая часть представляла у Наполеона в этом сражении общий резерв?
Я помнил обстоятельства сражения при Бауцене и сразу назвал имя прославленного маршала: Ней.
- Ну, так что же? - допытывался Колюбакин.
Догадка мелькнула в моей голове: Ней, находившийся в начале сражения вне поля действий, был введен со своим корпусом в нужную минуту, и это решило победу.

- Общий резерв,- ответил я,- предназначается для нанесения главного удара.
Колюбакин просиял и отпустил меня без дальнейших вопросов, поставив двенадцать."

//Алексей Игнатьев, "50 лет в строю", из главы "Академия Генерального штаба (1899-1902)"//

#історія #книги

Арджуна - присутній!

На Куп‘янському напрямку загинув організаційний старшина Авангарду, бойовий товариш, вірний друг Сергій «Арджуна».

Сергій загинув рятуючи поранених побратимів. Останній бій він прийняв командуючи групою, яка штурмовала ворожі позиції під Кругляківкою.

Сергій був досвідченим, вмотивованим воїном та світлою людиною. В нього залишились дружина та донька.

Номер карти для допомоги родині:

4441 1144 5381 1331

"Якось я спостерігав трагічну демонстрацію близького зв’язку між втратою віри і цією небезпечною відмовою від боротьби за життя. Ф., мій старший наглядач, досить відомий композитор і лібретист, одного дня зізнався:
— Хочу вам дещо розповісти, лікарю. Я бачив дивний сон. Голос сказав мені, що я можу лише побажати чогось або маю сказати, що хочу дізнатися, й отримаю відповіді на всі свої запитання. Що, на вашу думку, я запитав? Я хотів знати, коли для мене закінчиться війна. Ви знаєте, що я маю на думці. Лікарю, для мене! Я хотів знати, коли нас, наш табір, звільнять і настане край нашим стражданням.
— І коли вам це снилося? — запитав я.
— У лютому 1945-го, — відповів він. (Розмова відбувалася на початку березня.)
— І що ж відповів цей голос уві сні?
Він крадькома прошепотів:
— Березень, тридцятого.
Коли Ф. розповів мені про свій сон, його досі сповнювала надія і сподівання, що цей голос має рацію. Та з наближенням обіцяного дня новини про фронт, які досягали табору, зробили передбачення його звільнення нереальним. Двадцять дев’ятого березня Ф. несподівано захворів, у нього сильно піднялася температура. Тридцятого березня, у день, коли згідно з передбаченням війна і страждання повинні були припинитися для нього, він почав марити і знепритомнів. Тридцять першого березня він помер. За всіма зовнішніми ознаками це була смерть від тифу.

* * *

Ті, хто знає, яким щільним є зв’язок між станом свідомості людини — сміливістю і надією або їхньою відсутністю — і станом імунітету, розуміють, що раптова втрата надії й мужності можуть виявитися фатальними. Справжня причина смерті мого товариша полягала в тому, що очікуване звільнення не відбулося і він зазнав прикрого розчарування. Це різко понизило стійкість організму до прихованої тифозної інфекції. Його віру в майбутнє і волю до життя паралізувало, і його тіло стало жертвою хвороби — хоча цей голос зі сну, урешті, мав рацію.
Спостереження за цим випадком і висновки, почерпнуті з нього, збігаються з фактом, до якого привернув мою увагу головний лікар концентраційного табору. Рівень смертності в таборі між Різдвом 1944-го і Новим роком 1945-го перевищив усі попередні показники. На його думку, пояснення цього зростання — не в погіршенні умов праці або харчування, чи зміні погоди, чи епідеміях. Просто більшість в’язнів жили з наївною надією, що вони повернуться додому до Різдва. Коли наблизився святковий час і не з’явилося жодних підбадьорливих новин, в’язні втратили мужність і піддалися розчаруванню. Це мало небезпечний вплив на їхню опірність, і чимало з них померло.
Як ми вже зазначали, будь-яка спроба відновити внутрішні сили людини в таборі мала насамперед полягати в демонстрації їй якоїсь майбутньої мети. Слова Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», — можуть стати провідним гаслом для всіх психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль задля порятунку ув’язнених. Коли б не виникала нагода, їм потрібно усвідомити «навіщо» — мету для їхнього життя, а разом з метою дати їм силу витерпіти страхітливе «як» їхнього існування. Горе тому, хто більше не бачив сенсу свого життя, мети, цілей і жодного сенсу в його продовженні. Він незабаром гинув. Типова відповідь, за допомогою якої така людина відкидала всі підбадьорливі аргументи, звучала так: «Я більше не маю жодних очікувань від життя». Що відповісти на це?
Насправді ми потребували фундаментальної зміни у ставленні до життя. Ми мусили навчитися самі і, більш за те, навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.

Наша відповідь має виявлятися не в розмовах і роздумах, але в правильних діях і вчинках. Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною."

//Віктор Франкл, "Психолог в концтаборі"//

#книги #головне

​​Рештки цього британського військового було ексгумовано 7 листопада 1920 року у Франції. Всю ніч в церкві міста Булонь біля нього в почесній варті стояли французькі солдати, нагороджені Орденом Почесного Легіону.

Наступного дня його тіло поклали в труну, зроблену з дубів королівського парку Хемптон-корт, зверху якої був прикріплений меч хрестоносців, який обрав особисто британський король Георг V. Почесна варта в супроводі тисяч людей віднесла труну до гавані, де померлому відсалютував Маршал Франції Фердинанд Фош перед тим як завантажити його на борт британського есмінця "Верден".

До берегів Англії труну супроводжувало ще 6 бойових кораблів. Коли "Верден" прибув до Дувру, йому дали фельдмаршальський салют 19 гармат.

Вранці 11 листопада шістка коней повезла труну крізь мовчазний натовп до Вестмінстерського аббатства повз Гайд-парк та Кенотаф - монумент загиблим у Великій війні. Весь час кортеж супроводжували король, королівська сім'я і міністри. Почесними гостями церемонії були близько ста жінок, які втратили чоловіків на війні. Труну поклали в землю, привезену з різних полів битв Великої війни і накрили шовком. 100 військових, нагороджених Хрестом Вікторії, стояли в почесному караулі поки десятки тисяч людей проходили повз померлого в повному мовчанні.

Військовим, якого ховали з такими почестями, був Невідомий солдат.

#ПСВ #історія

Вирішив зібрати в одному місці всі роботи Отто Дікса, присвячені Великій війні. Біографія і твори автора говорять самі за себе і не потребують якихось коментарів, крім найбільш необхідних.

В цьому форматі всі картини і гравюри будуть йти єдиним потоком, але я все-таки рекомендую не спішити і подовше зупинитись на кожній з них окремо.

https://telegra.ph/Vіjna-Otto-Dіksa-11-15

#ПСВ #Art

"Ти думаєш, що це з моєї волі розсипаються на дрізки людські континенти? Думаєш, це я хотів такого кінця? Це ж логіка подій; хіба я можу втручатися в неї? Я робив, що міг; я вчасно остерігав людей. Це ж я проповідував: не давайте саламандрам зброї і вибухових речовин, припиніть це огидне торгашество з саламандрами тощо… Та й бачиш, що з того вийшло. Всі знаходили тисячі абсолютно слушних економічних і політичних доказів, доводячи, чому цього не можна зробити. Я не політик і не економіст, тож як я міг їх переконати? Що вдієш; світ, мабуть, загине, його затоплять. Але принаймні це станеться з загальновизнаних політичних та економічних причин, за допомогою науки, техніки й громадської думки, з використанням усієї винахідливості людського розуму. Ніякої всесвітньої катастрофи — самі лише державні, економічні, суверенітетні міркування… Що можна вдіяти проти цього?"

//Карел Чапек, "Війна з саламандрами"//

#книги

​​Фельдмаршала Дугласа Хейга, який командував Британськими експедиційними силами на Західному фронті з 1915 по 1918, хтось із сучасників жартома назвав "кращим шотландським полководцем", адже "він вбив більше англійських солдат, ніж міг уявити Роберт Брюс".

Сер Дуглас Хейг очолив британські експедиційні сили в кінці 1915 року на фоні провалу британського наступу на Лоос, який був частиною грандіозного Контрнаступу 1915 року. Хейг багато інтригував проти свого начальника Джона Френча, зокрема писав напряму у військове міністерство листи, в яких звинувачував Френча у некомпетентності та пасивності. Френч був прихильником оборонної стратегії на Західному фронті і виступав проти великих наступів. Хейг зумів перетворити свої тактичні успіхи, такі як штурм Neuve Chapelle, в медійні і завоював в парламенті репутацію героя, яку намагався підтримувати всю війну.

Стратегічний задум Хейга полягав в тому, щоб виснажити німців постійними атаками з обмеженими цілями при вигідному співвідношенні втрат.

За замислом Хейга відбулись Битва на Соммі та Третя битва на Іпрі, відома як Битва за Пашендейл, кожна з яких коштувала близько 400 тисяч сумарних втрат для англійської сторони.

Британський прем'єр-міністр Девід Ллойд-Джордж називав Хейга м'ясником, але той до кінця війни пробув на своїй посаді.

Хейгу приписують кілька цитат, таких як: "Ціна битви важка, але я вірю, що в кінці ми переможемо. Втрати важкі, але неуникні".

"Нема ніяких альтернатив крім перемоги. Нація має звикнути переносити великі втрати".

Лідерство Хейга і прийняті ним рішення зіграли велику роль в зупинці німецького наступу 1918 року.

В британській історичній літературі написано десятки тисяч сторінок досліджень стосовно сера Дугласа Хейга, але одностайної думки про цю особистість досі немає - масштаб його діяльності не піддається однозначним оцінкам.

#ПСВ #Британія