Настрій передивлятись старі радянські фільми про війну.

Уривок з х/ф "Батальоны просят огня" (1985)

#кіно

Фільм "Батальоны просят огня" розгортається навколо вигаданих подій, за основу яких взяте форсування радянською армією Дніпра.

Сюжет розповідає про 2 батальйони, які форсували Дніпро біля вигаданого села Новомихайлівка і отримали задачу тримати плацдарм до прибуття основних сил дивізії. Згодом виявляється, що головний удар мав наноситись в іншому місці, а батальйони виконували роль смертників для відволікання німецьких резервів, про що їм ніхто не сказав.

В 4-й серії фільму є сцена діалогу комбата, що повернувся з того берега, з полковником - командиром дивізії.

"- Вы конечно знаете, что в дивизию прибыло пополнение. Ваш начальник штаба уже заканчивает формирование новых батальонов. Вам следует немедленно отправиться туда. Вы же, капитан, напишите подробную докладную об обстоятельствах гибели батальона. Я вас больше не задерживаю.

- Вы надеялись на пополнение? Ну да, разбитый полк будет сформирован снова, дадут новую технику, дадут людей. Вы думаете моя докладная воскресит погибших?"

#кіно #ДСВ

Х/ф "На войне как на войне" (1968)

Один з найкращих в жанрі. Сюжет доволі простий - молодий мамлєй прибуває на фронт після навчання, приймає під командування самоходку і проходить через різні побутові та військові ситуації, завойовуючи репутацію перед екіпажем, який вже був в боях. Єдина бойова сцена фільму знята з певною наївністю, але в закінченні показано так, як воно дійсно буває на війні.

#кіно

Х/ф "Они сражались за Родину" (1975)

Фільм про важкий для радянської армії період літа 1942 року, коли німці прорвали фронт і розпочали наступ в бік кавказької нафти. Головні герої - прості солдати одного з полків, який відступає з боями під ворожим тиском і змушений лишати власні території та людей без розуміння, чи вдасться колись зупинити ворожий наступ і чим закінчиться війна.

#кіно #ДСВ

Х/ф "В бой идут одни старики" (1974)

#кіно

До вашої уваги інтерв'ю з танкістом, який має досвід експлуатації Т-64БВ, Б1В та БМ "Булат". Свою військову службу та бойовий шлях починав в лавах 1-ї ОТБр, наразі служить в іншому підрозділі.

Питання до інтерв’ю були від різних людей, тому частина з них українською, а інша частина - російською.

​​В чому ефективність атак людськими хвилями?

В 1880-х Британська імперія вела чергову колоніальну війну в Судані. 17 січня 1885 колона генерала Герберта Стюарта з 1400 чоловік стикнулась з 14 000 (по британським джерелам) воїнів племен хадендоа, озброєних списами і щитами. За кучеряве волосся британці дали їм прізвисько "фуззі-вуззі" (пухнастики). 3000 з них взяли безпосередню участь в бою.

Воїни племен атакували британські каре плотною піхотною масою. Солдати стріляли залпами зі швидкістю 6 пострілів на хвилину, але фуззі-вуззі змогли добігти до британців, вступили з ними в рукопашну і навіть прорвали одне з каре. Тим не менш, британці встояли і змогли перебити тих, хто зайшов всередину каре, і відбитись штиками від основної маси атакуючих. Кулемет в той день не допоміг британцям. За підсумками дня, вони втратили 76 людей вбитими і 82 пораненими, племена - більше 1000. Подібна історія сталась в битві при Томаї - туземці змогли добігти до британського строю і прорвати його.

Попри технологічну перевагу білих людей, уникнути штикового бою їм не дала математика. Візьмемо, для прикладу, умовну роту зі 100 солдат, які будуть стріляти зі швидкістю 6 пострілів на хвилину. На дистанції 700-300 ярдів ефективність вогню за статутами того часу складала б 5%, тобто за 4 хвилини, поки тубільці бігли цю дистанцію, можна було досягти 120 попадань (вбиті та поранені). 300-100 ярдів: 2 хвилини, 10% ефективність, ще 120 тіл. На дистанції 100 ярдів і менше, ефективність була б 15%, але на цій дистанції багнети вже мають бути приєднані. До того ж, при такому темпі стрільби, у солдат вже має закінчитись БК, який за стандартом складав 40 набоїв. Тобто, одна рота в ідеальних умовах могла в теорії покласти мінімум 220 супротивників і ще невідомо скільки на близькій дистанції. У будь-кого іншого вже б похитнулась мораль, але тубільці тоді атакували безоглядно поки не дійшли до цілі.

На честь цих подій Редьярд Кіплінг написав поему Fuzzy-Wuzzy:

We've fought with many men acrost the seas,
  An' some of 'em was brave an' some was not:
The Paythan an' the Zulu an' Burmese;
  But the Fuzzy was the finest o' the lot.

So 'ere's to you, Fuzzy-Wuzzy, an' your friends which are no more,
If we 'adn't lost some messmates we would 'elp you to deplore;
But give an' take's the gospel, an' we'll call the bargain fair,
For if you 'ave lost more than us, you crumpled up the square!

#історія #Rule_Britannia

Настрій вчергове згадати фільм "Зулу" (1964) про битву при Роркс-Дріфт.

На мою думку, це один зі зразкових фільмів на історичну тему, подібних якому вже не знімуть. Що вже казати, в ролі воїнів зулу грали роль більше тисячі чоловіків зі справжнього племені зулу, нащадків тих, хто бився в той день. Автори фільму з повагою поставились до обох сторін історії і у них вийшло дійсно захоплююче історичне полотно.

https://youtu.be/a4Vfq4YaWJ0?si=pXZBoWEnXLKz04ny

#кіно #Rule_Britannia

"Меня как-то вызвали в штаб полка. Ожидая приёма, когда освободится начальство, а нас при этом обычно держали на ветру, я наткнулся на подвыпившего капитана. Не знаю, кем он был при штабе, но он посадил меня рядом с собой на бревно, дал папироску и сказал мне:
— Вот послушай! Одни жили-были, живут и ночуют в избах, и считают себя фронтовиками. А вас посадили в сугробы и на вас нет смысла переводить сало и прочие съестные запасы. Другое дело основной состав полка. Ну, лейтенант, давай разберемся! Кто по-твоему держит фронт? А кто просто так торчит там в окопах? Кто в постоянных заботах? А кто всё делает из-под палки? Да, да! Кто отвечает за фронт? Линию Фронта держим мы, полковые. И нашими заботами вы сидите спокойно на передке в своей траншее. Не было бы нас, вы давно бы все разбежались! Верно я говорю?
— Что верно, то верно! — сказал я ему, думая, что ещё он скажет.
— Без полковников армии не существует! В полку фронтовики — это отец наш родной, его заместители и штабные, как я. В полку мы не одни. Тут снабженцы и кладовщики, начфины, евреи-парикмахеры, медики, повара, и сотня повозочных. При штабе портные, сапожники и шорники, сапёры, телефонисты и санитарочки в санроте, сам понимаешь! Все они фронтовики и защитники Родины. Это основной и постоянный состав полка, а вы, как это сказать? Временные людишки, переменный состав, всего на две, на три недели. Вас считай… Сегодня вы были, а завтра вас нет!
— А кто останется? Кто будет стоять против немцев?
— Ты знаешь, сколько вашего брата желторотых лейтенантов за это время успело отправиться на тот свет? Нас в полку сейчас больше, чем вас там, сидящих в траншее. Мы штабные живучие, тем мы и сильны! Нас совершенно не интересует, какие у вас там потери. Чем больше, тем лучше, это значит, что полк воевал и мы поработали! Что я? Это я уже лишнего говорю! Иди, тебя зовут! Нет, это не тебя! Сиди и слушай дальше! Чего там скрывать! Кроме меня тебе никто не откроет глаза на то, что здесь происходит. Ты мне с первого раза приглянулся. Сразу видать, когда у человека открытое лицо. Вот слушай! Застелят вашими костьми нашу матушку землю и ни один человек после войны не узнает ни ваших фамилий, ни ваших могил. Видишь разница в чём? А мы будем живые и наши фамилии будут фигурировать в отчётах и наградных листах. Скажи лейтенант, за что ты воюешь? Только без трепотни! А то кого ни спрошу в полку, все патриотическими фразами прикрываются. Ладно, они тыловики, боятся место потерять. А ты ведь из траншеи.
— Я воюю за сытую жизнь. В молодости я жил в голоде и недостатке. Нас у матери было трое. Хочу, чтоб после войны жилось лучше и сытней.
— И ты думаешь дожить до конца войны?
— Думаю! Мы в училище с ребятами дали друг другу обещание до Берлина дойти.
— И ты веришь этому?
— Ну, а как же, конечно!
— Ну знаешь, ты всех перехлестнул! Иди! Вот теперь тебя зовут.
Хорошо, что немцы застряли в снегу — думал я, шагая обратно в роту. Машины и танки у них увязли в сугробах. Мальчишки, перебежавшие фронт, рассказывали, немецкая техника встала намертво. Они её даже из снега не вытаскивают. Немецкая солдатня одета в летнюю форму. Вдарил мороз и немецкая пехота разбежалась по деревням и по избам. На улице мороз, а они на постах стоят в пилотках. Винтовки голыми руками не возьмёшь, прилипают к рукам и отдираются вместе с кожей."

//Александр Шумилин, "Ванька-ротный"//

#книги #ДСВ #війна

"— Я хочу посмотреть, что это там за штука на холме - сказал Гаг.
— Это обелиск, господин. Памятник над братской могилой.
— Кому? — с живостью спросил Гаг.
— Героям последней войны. Сто лет назад археологи обнаружили в этом холме братскую могилу.

Холм был невысокий, метров двадцать — двадцать пять, и еще на столько же возвышалась над ним гранитная плита, отполированная до глади с одной стороны и грубо стесанная со всех остальных. На полированной поверхности вырезана была надпись — старинными буквами, которых Гаг не знал. Гаг обошел обелиск и вернулся в тень. Сел.

Он посмотрел на обелиск. Гадко это, вот что. Солдаты ведь лежат… Герои. За что они там дрались, с кем дрались — этого я толком не понял, но как они дрались — я видел. Дай бог нам всем так драться в наш последний час. Ох, не зря Корней показал мне эти фильмы. Ох, не зря… В душе у Гага шевельнулся суеверный ужас. Неужели этот лукавый Корней еще тогда предвидел такую вот минуту?"

//Братья Стругацкие, "Парень из преисподней"//

#книги

Alphonse Robine, "Невідомий солдат".

#ПСВ #Франція #Art