Forwarded from Skjold SkefssON 🇺🇦
Travel in pairs...
Хм... 🤔
Тож ось чому в Одіна їх два
🐦⬛️🧙♂🐦⬛️
Хм... 🤔
Тож ось чому в Одіна їх два
🐦⬛️🧙♂🐦⬛️
🐳6
Вот это мы не можем не перепостить и обойти вниманием. Кстати книгу Оатс в авторизованном переводе и богатом оформлении, как выяснилось, ограниченным тиражом издали в Харькове в 2023м году, за что честь и хвала клубу Inverted Tree.
👍1
Forwarded from Ravensfjord (Vitaliy K)
У книзі Шані Оатс Повішений Бог: Одін Грімнір пише серед іншого, що. Ритуал офіри Одіну через повішання був а) не надто розповсюджений і б) що стосувався переважно крадіїв. Крадіїв вішали на честь Одіна, в дар йому. Начебто через те, що він теж мовляв крадій - підрізав, понімаєте, Мед Поезії в йотуна Суттунґа.
Стосовно розповсюдження практики вішання людей во славу Одіна нічого сказати напевно не можемо. Повішання вряди-годи згадується в літературі, але важко сказати точно, чи це було покарання, чи жертва, а чи й те, й інше. Скандинавська топоніміка носить певні сліди такої практики - так, на Оркнеях це кілька Gallow Hill і Gulga, Hanger Heog, Knowe of Wilga, Wilgi Geos і ще щось. Любили вішати, що так скажеш.
Стосовного другого - побуду авокадом 🥑 Одіна. Адже він не вкрав Мед - він повернув своє. Просто згадаймо міф, як цей мед утворився. Коли аси і вани заключили мир, то в знак добрих намірів нахаркали до глечика, і з тої харканини утворився гомункул Квасир. Він був дуже мудрий, майже як ваш улюблений чат ЖПТ і ґюґєль. І за це його вбили двоє пацаватих карликів у кепках, Ґалар і Ф'ялар, якщо пам'ять не зраджує. Щоб не вумничав. А його кров розлили на три баняки і змішали з медом. Так утворився Мед Поезії. Потім грохнули ще одного велета з дружиною разом і мусили віддавати Мед велету Суттунґу, родичу загиблого. А вже у Суттунґа Одін цей напій і поцупив.
На перший позір це складна юридична колізія, але нам тут так видається, що Одін якраз був у своєму праві. Квасир йому належав принаймні наполовину як ватажкові асів. Ну, а що довелося повертати через треті руки (і шлунок) - що вам сказати, це жорстокий світ. Але заради Справедливості на що лише не підеш!
Або коли труби горять і хочеться прибухнути 😂😂😂
Стосовно розповсюдження практики вішання людей во славу Одіна нічого сказати напевно не можемо. Повішання вряди-годи згадується в літературі, але важко сказати точно, чи це було покарання, чи жертва, а чи й те, й інше. Скандинавська топоніміка носить певні сліди такої практики - так, на Оркнеях це кілька Gallow Hill і Gulga, Hanger Heog, Knowe of Wilga, Wilgi Geos і ще щось. Любили вішати, що так скажеш.
Стосовного другого - побуду авокадом 🥑 Одіна. Адже він не вкрав Мед - він повернув своє. Просто згадаймо міф, як цей мед утворився. Коли аси і вани заключили мир, то в знак добрих намірів нахаркали до глечика, і з тої харканини утворився гомункул Квасир. Він був дуже мудрий, майже як ваш улюблений чат ЖПТ і ґюґєль. І за це його вбили двоє пацаватих карликів у кепках, Ґалар і Ф'ялар, якщо пам'ять не зраджує. Щоб не вумничав. А його кров розлили на три баняки і змішали з медом. Так утворився Мед Поезії. Потім грохнули ще одного велета з дружиною разом і мусили віддавати Мед велету Суттунґу, родичу загиблого. А вже у Суттунґа Одін цей напій і поцупив.
На перший позір це складна юридична колізія, але нам тут так видається, що Одін якраз був у своєму праві. Квасир йому належав принаймні наполовину як ватажкові асів. Ну, а що довелося повертати через треті руки (і шлунок) - що вам сказати, це жорстокий світ. Але заради Справедливості на що лише не підеш!
Або коли труби горять і хочеться прибухнути 😂😂😂
👍2
А тут у хороших людей будет стрим про Биармию (Парму). Это если что, та самая страна, куда датский король Рагнар ходил войной и где получил позорное поражение от средневековых финских биатлонистов.
Telegram
Сюр Стрём Инглинги
Войны с финнами всегда радовали захватчиков стабильностью результатов:
"...Саксон Грамматик повествует, как король Дании Рагнар, воодушевленный пятилетними успешными набегами на рутенское побережье, решил напасть на соседнюю Биармию и покорить несравненной…
"...Саксон Грамматик повествует, как король Дании Рагнар, воодушевленный пятилетними успешными набегами на рутенское побережье, решил напасть на соседнюю Биармию и покорить несравненной…
Forwarded from Ravensfjord (Vitaliy K)
Сьогодні - Всесвітній день доброти. Треба терміново зробити щось добре (наприклад пограбувати монастир ). Це тим дотепніше, що сьогодні о 21-00 на каналі синів Локі буде розбір просто таки взірцевого взірця прояву доброти - "Пересварки Локі".
А о 19-00 на каналі Пошуки Духовного буде стрім про народ комі, який мешкає на тимчасово окупованих росіянцями територіях Великої Парми.
Сьогодні в клюбі будуть танці, сьогодні буде рок-н-рол🎸🔥
А о 19-00 на каналі Пошуки Духовного буде стрім про народ комі, який мешкає на тимчасово окупованих росіянцями територіях Великої Парми.
Сьогодні в клюбі будуть танці, сьогодні буде рок-н-рол🎸🔥
…Примеры, скорее, служат для того, чтобы показать другое. Из них видно, как деревья, которые по какой-то определённой причине были выделены среди других, либо сразу становятся табуированными, либо стоят на грани того, чтобы стать таковыми. Если затем добавляются другие условия, становится очевидным, что эта грань легко преодолевается. Примеры того, как это происходит, будут приведены из третьей группы «священных» деревьев.
Эта группа — деревья-стражи. Образ дерева- защитника для двора известен и распространён, например, в Швеции и Дании. Дерево было связано с судьбой и удачей дома или семьи, живущей в этом доме. Часто эта связь была особенно важна для хозяина; он и дерево умирали одновременно. Дерево-страж защищало двор от огня. Конечно, его нельзя было рубить, и последствия того, что дерево все же было срублено по неведению или намеренно, могли быть различными, но обычно это связывали со смертью людей или животных в доме. Нельзя было ломать ветки или листья дерева. Известно несколько видов деревьев, которые были стражами, но установлена особая привязанность к таким породам как дуб и ясень. Также часто использовались клён, липа и в Южной Швеции - даже бузина. В некоторых случаях можно сказать, что деревья-стражи имели функцию, выходящую за пределы общей связи с удачей дома и семьи. Маннхардт приводит примеры из Швеции, когда беременные женщины обнимали дерево-стража, чтобы облегчить роды. ... С другой стороны, встречаются случаи, когда дерево-страж считалось напрямую связанным с судьбой определённого человека: если дерево увядало, это означало, что человек вскоре умрёт.
Следует отметить два способа, которыми пытались объяснить характер деревьев-стражей. Один из них иногда встречается в народной вере ... Говорят, что около дерева или под ним жили «подземные существа». Очевидно, здесь присутствует вариант веры в домовых, и с этим связаны определённые жертвоприношения, запрет на выливание горячей воды на корни дерева и другие подобные практики. Это объяснение не получило широкого распространения. Ещё реже встречается другая версия, согласно которой само дерево было населено. Эта вера в целом довольно редка, что, в свою очередь, связано с тем фактом, что лесные и древесные духи обычно не были связаны с конкретными деревьями.
Наука, особенно в той форме, как её развивал Маннхардт и его последователи, оценивает народные верования о деревьях-стражах и вообще деревьях индивидуализированного типа, … особым образом. Так, говорят о «Baumseele», то есть о аниматистическом восприятии, или, ещё более явно, говорят о том, что души умерших нашли пристанище в деревьях. Этим объясняются обычаи здороваться с деревьями и называть их по именам или вера в то, что деревья могут кровоточить, когда их срубают. Дерево-страж было тем деревом, в котором обитала душа умершего члена семьи, и это объясняло его связь с судьбами дома и семьи. …
Маннхардт собрал большое количество материала в поддержку своих теорий, который он интерпретировал с определённой точки зрения, а именно как доказательство существования «Baumseele». На самом деле, материал мог говорить о совсем других вещах, например, о скандинавских жертвоприношениях. …
Невозможно доказать существование устойчивого аниматистического восприятия деревьев и их культа в рамках современной народной веры, и нет оснований утверждать, что оно существовало в древней германской вере. Конечно, также нет никаких оснований для предположения, что оно было особенно актуально для деревьев-стражей. …
Очевидно, что в тех местах, где существовал обряд посадки или выбора деревьев-стражей, в первую очередь выбирали большие, роскошные и долго растущие деревья, такие как дуб, липа, ясень. Несомненно, существовала связь между деревом и домом, а также между деревом и поколениями, которые жили в этом доме. ... Деревья могли быть посажены для определённого человека, но, выбирая сорта, такие как упомянутые выше, ожидали, что они будут расти дольше человеческой жизни, и эти деревья становились памятниками старших поколений. В целом, подчёркивать параллелизм между жизнью дерева и отдельного человека было бы ошибочно.
Связь, которая часто наблюдалась между разрушением дерева и несчастьем в доме, а также между увяданием ветки и смертью члена семьи, не является чем-то необычным. … Однако очевидно, что эта представление, связанное с деревьями-стражами, способствовало отделению этих деревьев от всех остальных и выделению их на фоне других. Наиболее ярко это проявилось через расположение деревьев. Уже то, что они стояли в центре двора, делало их принципиально отличными от других деревьев.
Это следует особенно подчеркнуть. Когда связь между семьёй и землёй была сильным и конкретным образом осознаваема, и, как в старину, чувствовалась на чисто материальном уровне, двор лежал в центре этого союза. И когда существовал обычай сажать деревья-стражи — или, как их иногда называли, деревья двора — дерево в центре двора становилось внешним символом этой внутренней связи. Конечно, мы ничего не знаем с уверенностью о том, как это было в старину. Но когда из более поздних народных верований мы слышим о «подземных существах», которые жили под деревом, то есть о домовых, это, вероятно, полностью согласуется со старыми верованиями. И отсюда следует, что повреждение дерева, а тем более его вырубка, было бы абсолютно недопустимо. Ведь дерево было такой важной частью самого двора, что любое повреждение дерева означало бы прямой ущерб и для двора.
Можно с достаточной уверенностью утверждать, что если бы у нас были примеры из языческого германского времени о деревьях-стражах, то мы могли бы точно установить существование настоящих священных деревьев. И их сакральность в конечном итоге зависела бы от места, где они стояли, и от их последующей функции. Таким образом, они отличались бы от различных типов, упомянутых ранее, сакральность которых или их характер как табуированных деревьев зависели от их роли в определённых церемониях, в то время как их место произрастания было неважно.
Богатое рассуждение о знакомых и любимых на этом канале священных быльцах скандинавских кресел исландских посленцев. Отличное, знаковое
Forwarded from ☠️🇺🇦Тисячоликий✙Ніхто✡️☠️
Духи зберегли для нас скандинавську історію, що підкреслює важливість поваги до генія місця і до духів землі. Як кажуть, одного разу жили двоє людей, Інгольф та Хьорлейв, які подорожували у пошуках нової батьківщини. У подорож Інгольф взяв із собою два особливі стовпи, які мав намір поставити по обидва боки від свого стільця на чолі майбутнього домоволодіння. Коли їхній корабель наблизився до берегів, що пізніше стали називатися Ісландія, він молився богам, просячи у них настанови в пошуку ділянки землі, яку схвалить ландветтір. Ландветтіри вважалися гнівними захисними духами природи, які залежно від того, як до них зверталися, могли принести поселенцям і процвітання, і загибель. З цієї причини їх шанували.
Коли Інгольф завершив молитву, він викинув стовпи за борт, пояснивши Хьорлейву: там, де їх винесе на берег, він збудує свій новий будинок. Але Хьорлейв був менш схильний до духовності, ніж його друг, і не зрозумів важливості звернення до ландветтір. І тому він нешанобливо висміяв тривоги іншої людини, вирішивши побудувати будинок у тому самому місці, де пристане корабль. Але на жаль для Хьорлейва, його садиба не здобула процвітання, оскільки незабаром його вбили слуги, до яких він дуже погано ставився. А Інгольфу та його слугам знадобилося три роки, щоб нарешті знайти стовпи. У цьому місці вони збудували будинок, де панувало процвітання, а через століття він став сучасним містом Рейк'явік.
З історії про Інгольфа і Хьорлейва ми бачимо, як важливо встановити позитивні відносини з такими істотами, як генії місця та духи землі. та духи землі. Інгольф повністю усвідомлював важливість духів землі та ставився до них із належною повагою. В результаті його поселення процвітало. Навпаки, Хьорлейв виявив неповагу до ландветтиру, самовпевнено заперечуючи його присутність. Хоча його вбили слуги, що були зневажені ним, можна лише гадати, чи не приклали до цього руку духи. Хоча це і крайній випадок, ця історія особливо яскраво показує, наскільки до різних результатів може привести спілкування з духами землі. Коли ми добрі та відповідальні, вони можуть стати неоціненними союзниками. Але при загрозі вони легко можуть звернути на нас свою помсту.
Колден Звивистий шлях
👍3
Forwarded from Ravensfjord (Vitaliy K)
😈У вас є хвилинка поговорити про господа нашого Рогатого Бога?
Тут знач Харитонов Даніїл надрукував нам книжечку "Теологія Рогатого Бога", яку я не читав, але предмет - поза сумнівом, вартий нашої уваги.
Відомо, що в основу середньовічної іконографії Сотони ліг образ давнішого (загальноєвропейського?) божества, відомого під узагальнюючою назвою Рогатий Бог. Боги старих релігій часто стають демонами нових, оце все. На думку автора вищезазначеної книги, у греків це були Пан, Сабазій, Діоніс-Загрей і Аїд-Загрей, у кельтів - звісно ж, Кернунос, у індусів - Шива, у слов'ян - Велес і Лісовик, у германців - Вотан, а у тюрків - Ерлік-хан. За тюрків не скажу, бо не бачив, а решта прикладів за першого наближення сумнівів не викликає.
От хіба що стосовно Вотана - це трохи намотано. В тому сенсі, що.
Ясно, що "рогатий" тут - просто зручний термін на позначення міфологеми. Тим паче, що і у Діоніса, і у Пана, і у Кернуноса, і - в доарійському анамнезі - у Шиви роги таки були. ("Так вип'ємо ж за те, щоб боги тримали вовків у горах, а дружин - у наших ліжках", як казав у кіні про Трою Менелай). Так-то Рогатий Бог - це бог маргінесу: хтоні, дикої природи, несамовитої вітальної сили, Лісу, зміненого стану відомості, екстазу. Натуральна, понімаєте, скотиняка. Заїбу-замучію, шо Полпот - Кампучію (даруйте за древній баян).
І тут із Вотаном не все так однозначно. Бо Вотан, поза сумнівом, той ще маргінал і любитель уходити в ліси, а також екстезі. Між тим, у тому вигляді, під яким ми його знаємо, він надто, сказати би, для рогатого окультурений. Він - деміург (себто хаос перетворює на космос), він патріарх (батько і князь богів і людей). Він бог війни, а війна - це (на відміну від магічно єдиносутнього полювання) - прояв таки людського, надто людського (якщо не брати до уваги павіанів).
Ми тут так собі гадаємо, що. Чисто іконографічно на роль Рогатого у скандинавів могли б претендувати Хеймдаль (бо баран) і Тор (бо на цаповій тязі). Але - ясна річ, не структурно. Структурно на цю роль ліпше підійшов би хтось із йотунів, а насправді - Локі. Пам'ятаємо, що Локі - він не сам по собі, а начейобнутий темний брат-близнюк Вотана. От уже де маргіналітет на повний зріст, от уже де вітальна сила (коня родив - це вам шо, шутки?), от уже де дика, понімаєте, природа.
Але культа Локі наче як не зафіксовано ніде, окрім шидеврів від "Марвел". Тут або Локі й Одін колись були єдиним божеством / двоєдиним культом, або германці в принципі не дуже потребували Рогатого Бога у тому вигляді, в якому він присутній в інших традиціях. А ритуальні рогаті шоломи скандинавської бронзи - це, схоже, кельтський вплив. Цілком можливо, що у бронзі ті роги могли належати і якомусь прото-Вотану. Але станом на час, коли у нас більш-менш упевнено фіксується міфологія на рівні сюжету - ой, навіть і не знаю...
Тут знач Харитонов Даніїл надрукував нам книжечку "Теологія Рогатого Бога", яку я не читав, але предмет - поза сумнівом, вартий нашої уваги.
Відомо, що в основу середньовічної іконографії Сотони ліг образ давнішого (загальноєвропейського?) божества, відомого під узагальнюючою назвою Рогатий Бог. Боги старих релігій часто стають демонами нових, оце все. На думку автора вищезазначеної книги, у греків це були Пан, Сабазій, Діоніс-Загрей і Аїд-Загрей, у кельтів - звісно ж, Кернунос, у індусів - Шива, у слов'ян - Велес і Лісовик, у германців - Вотан, а у тюрків - Ерлік-хан. За тюрків не скажу, бо не бачив, а решта прикладів за першого наближення сумнівів не викликає.
От хіба що стосовно Вотана - це трохи намотано. В тому сенсі, що.
Ясно, що "рогатий" тут - просто зручний термін на позначення міфологеми. Тим паче, що і у Діоніса, і у Пана, і у Кернуноса, і - в доарійському анамнезі - у Шиви роги таки були. ("Так вип'ємо ж за те, щоб боги тримали вовків у горах, а дружин - у наших ліжках", як казав у кіні про Трою Менелай). Так-то Рогатий Бог - це бог маргінесу: хтоні, дикої природи, несамовитої вітальної сили, Лісу, зміненого стану відомості, екстазу. Натуральна, понімаєте, скотиняка. Заїбу-замучію, шо Полпот - Кампучію (даруйте за древній баян).
І тут із Вотаном не все так однозначно. Бо Вотан, поза сумнівом, той ще маргінал і любитель уходити в ліси, а також екстезі. Між тим, у тому вигляді, під яким ми його знаємо, він надто, сказати би, для рогатого окультурений. Він - деміург (себто хаос перетворює на космос), він патріарх (батько і князь богів і людей). Він бог війни, а війна - це (на відміну від магічно єдиносутнього полювання) - прояв таки людського, надто людського (якщо не брати до уваги павіанів).
Ми тут так собі гадаємо, що. Чисто іконографічно на роль Рогатого у скандинавів могли б претендувати Хеймдаль (бо баран) і Тор (бо на цаповій тязі). Але - ясна річ, не структурно. Структурно на цю роль ліпше підійшов би хтось із йотунів, а насправді - Локі. Пам'ятаємо, що Локі - він не сам по собі, а наче
Але культа Локі наче як не зафіксовано ніде, окрім шидеврів від "Марвел". Тут або Локі й Одін колись були єдиним божеством / двоєдиним культом, або германці в принципі не дуже потребували Рогатого Бога у тому вигляді, в якому він присутній в інших традиціях. А ритуальні рогаті шоломи скандинавської бронзи - це, схоже, кельтський вплив. Цілком можливо, що у бронзі ті роги могли належати і якомусь прото-Вотану. Але станом на час, коли у нас більш-менш упевнено фіксується міфологія на рівні сюжету - ой, навіть і не знаю...
Forwarded from Шкарпетки північної міфології
Вьольви Київської Русі
Скандинави вважали русів за своїх, за звичайних королів з іграми престолів. Тобто, "хороші парні". Це вам не стрьомні фіни/саами з Білого моря.
Але інколи навіть у хороших парней трапляються магія та всілякі — уууууу! — пророцтва.
Ось коротесеньке з саги Óláfs_saga_Tryggvasonar.
_________________________________
У той час король Вальдемар з великою честю царював у Ґардарікі. Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи. Її передбачення часто збувалися, а вона була дуже старою на той час. У перший Святвечір було прийнято виносити її на стільці до царського трону.
І перед тим, як вони почали пити, цар запитав свою матір, чи не бачила вона, чи не знає про якусь небезпеку або шкоду для його царства, чи не наближається якась міжусобиця або інша небезпечна річ, чи не хочуть інші захопити його володіння.
Вона відповіла: «Я не бачу нічого, сину мій, що могло б становити небезпеку для тебе чи твого королівства, або щось, що загрожувало б твоєму щастю; але я бачу велике і чудове видовище: В цей час і в цьому році в Норвегії народиться королівський син, який народиться на цій землі, і він буде великою людиною і великим правителем, і він не зашкодить твоєму королівству, але значно примножить його для тебе, А потім він повернеться до своєї країни в юності своїй, і успадкує своє королівство, до якого він народився і до якого був принесений, і буде королем, і сяятиме великою пишнотою, і буде багатьом помічником на півночі; але панування його над Норвегією буде лише короткий час. Заберіть мене, бо я більше нічого не скажу, і вже досить сказано».
Цей Вальдемар був батьком короля Яріслейфа.
__________________________
Речення про віщунку звучить так:
Svá er sagt, at móðir hans var spákona, ok er þat kallat í bókum fítonsandi, er heiðnir menn spáðu. — Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи.
Спакона (spákona): Провидиця або пророчиця, часто асоціюється з магічним або надприродним прозрінням.
Фітонсанді: термін, що часто тлумачиться як тип духу або сили, пов'язаний з пророцтвом або магією в дохристиянських, язичницьких традиціях. Словник буквально перекладає це як "Дух пророцтва поганський заспокійливий" (ось що треба в аптеках продавати, а не оці ваші антидепресанти).
До речі, словник вказує ще слова:
— Spáleiksandi, дух пророцтва.
— Drambsemisandi, дух гордості... Так, Ніле, припиняй копати.
Коротше! Важливо те, що ходили чутки про магічні коріння руських князів. Он вам і мати Володимира, бабуся Ярослава, була чи то вьольвою, чи то одержувана духом пророцтва.
Як мінімум, автор Óláfs saga Tryggvasonar вирішив, що про це важливо згадати — або вигадати, щоб обоснувати права Святого Олава на християнське його панування. Авжеж, саме язичницька вьольва мала провіщувати про християнського короля. Бо на той час християнські пророки ще не мали такого вагомого статусу.
Ось бачте, українські відьми це вам не фу-фу якесь нью ейджеве. Пишаємося! 💚
#цікаве
Скандинави вважали русів за своїх, за звичайних королів з іграми престолів. Тобто, "хороші парні". Це вам не стрьомні фіни/саами з Білого моря.
Але інколи навіть у хороших парней трапляються магія та всілякі — уууууу! — пророцтва.
Ось коротесеньке з саги Óláfs_saga_Tryggvasonar.
_________________________________
У той час король Вальдемар з великою честю царював у Ґардарікі. Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи. Її передбачення часто збувалися, а вона була дуже старою на той час. У перший Святвечір було прийнято виносити її на стільці до царського трону.
І перед тим, як вони почали пити, цар запитав свою матір, чи не бачила вона, чи не знає про якусь небезпеку або шкоду для його царства, чи не наближається якась міжусобиця або інша небезпечна річ, чи не хочуть інші захопити його володіння.
Вона відповіла: «Я не бачу нічого, сину мій, що могло б становити небезпеку для тебе чи твого королівства, або щось, що загрожувало б твоєму щастю; але я бачу велике і чудове видовище: В цей час і в цьому році в Норвегії народиться королівський син, який народиться на цій землі, і він буде великою людиною і великим правителем, і він не зашкодить твоєму королівству, але значно примножить його для тебе, А потім він повернеться до своєї країни в юності своїй, і успадкує своє королівство, до якого він народився і до якого був принесений, і буде королем, і сяятиме великою пишнотою, і буде багатьом помічником на півночі; але панування його над Норвегією буде лише короткий час. Заберіть мене, бо я більше нічого не скажу, і вже досить сказано».
Цей Вальдемар був батьком короля Яріслейфа.
__________________________
Речення про віщунку звучить так:
Svá er sagt, at móðir hans var spákona, ok er þat kallat í bókum fítonsandi, er heiðnir menn spáðu. — Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи.
Спакона (spákona): Провидиця або пророчиця, часто асоціюється з магічним або надприродним прозрінням.
Фітонсанді: термін, що часто тлумачиться як тип духу або сили, пов'язаний з пророцтвом або магією в дохристиянських, язичницьких традиціях. Словник буквально перекладає це як "Дух пророцтва поганський заспокійливий" (ось що треба в аптеках продавати, а не оці ваші антидепресанти).
До речі, словник вказує ще слова:
— Spáleiksandi, дух пророцтва.
— Drambsemisandi, дух гордості... Так, Ніле, припиняй копати.
Коротше! Важливо те, що ходили чутки про магічні коріння руських князів. Он вам і мати Володимира, бабуся Ярослава, була чи то вьольвою, чи то одержувана духом пророцтва.
Як мінімум, автор Óláfs saga Tryggvasonar вирішив, що про це важливо згадати — або вигадати, щоб обоснувати права Святого Олава на християнське його панування. Авжеж, саме язичницька вьольва мала провіщувати про християнського короля. Бо на той час християнські пророки ще не мали такого вагомого статусу.
Ось бачте, українські відьми це вам не фу-фу якесь нью ейджеве. Пишаємося! 💚
#цікаве
Немного офтоп, но про традиционную волшбу, богатый обзор. А тем временем, и ещё один материал готовится к выходу на замечательном Пломине
Forwarded from Пломінь
Постмодерністський скепсис, притаманний західній думці від середини ХХ-го сторіччя, останнім часом все більше поступається спробам повернення до традиції. Десь на споді в нас, якщо ми дійсно розуміємо, що таке Традиція, сидить скептичне ставлення до будь-яких спроб її оновлення. Чи, намагаючись втекти від постмодерну, ми не впадаємо в його ще глибшу яму? Це важливе питання часто розділяє людей по різні боки і табори.
Одним з таких прикладів є осучаснення чаклунства, яке сталося, як і пришестя постмодерну, теж десь усередині минулого сторіччя. З цим явищем дуже тісно пов’язані імена одразу двох чоловіків – Джеральда Ґарднера і Роберта Кокрейна. І в нашій історії вони постають антагоністами, позаяк вони мали принципово різні погляди на відновлення чаклунського шляху. Перший, себто Ґарднер, став засновником нової релігії, яка ставила на меті повернення до язичницької магії – вікки. Другий, себто Кокрейн, теж заснував один із найбільших ковенів іншої гілки язичницької магії – Клан Тубал-Каїна. Що ж призвело до якісного розмежування цих двох шляхів? Якраз і наполягання Кокрейна на тому, що Ґарднер надто сильно спростив традицію, створюючи вікку, так, що від тієї традиції нічого, власне не лишилось. Кокрейн був суворішим – він прагнув не спрощувати традиційне відьомство, а дати можливість первинному подиху Богів дихати, де вони хочуть. І все-таки – трохи історичної картини.
Розбираємося що таке трад-вітч:
https://plomin.club/trad-witch-brief/
Одним з таких прикладів є осучаснення чаклунства, яке сталося, як і пришестя постмодерну, теж десь усередині минулого сторіччя. З цим явищем дуже тісно пов’язані імена одразу двох чоловіків – Джеральда Ґарднера і Роберта Кокрейна. І в нашій історії вони постають антагоністами, позаяк вони мали принципово різні погляди на відновлення чаклунського шляху. Перший, себто Ґарднер, став засновником нової релігії, яка ставила на меті повернення до язичницької магії – вікки. Другий, себто Кокрейн, теж заснував один із найбільших ковенів іншої гілки язичницької магії – Клан Тубал-Каїна. Що ж призвело до якісного розмежування цих двох шляхів? Якраз і наполягання Кокрейна на тому, що Ґарднер надто сильно спростив традицію, створюючи вікку, так, що від тієї традиції нічого, власне не лишилось. Кокрейн був суворішим – він прагнув не спрощувати традиційне відьомство, а дати можливість первинному подиху Богів дихати, де вони хочуть. І все-таки – трохи історичної картини.
Розбираємося що таке трад-вітч:
https://plomin.club/trad-witch-brief/
Пломінь
Зі станґом і компасом. Короткий нарис Традиційного Чаклунства - Пломінь
Постмодерністський скепсис, притаманний західній думці від середини ХХ-го сторіччя, останнім часом все більше поступається спробам повернення до традиції.
Наша йольская статья на Пломине. Ждём следующей публикацией компиляцию и размышления про Йоль от уважаемого Виталия Кривоноса. Традиционная благодарность неутомимому в редактуре Семену Бондарю!
👍2
Forwarded from Пломінь
Загалом, наближається світле (на час написання статті – наразі певності в світлості жодного дня в нас немає) свято Йоля, і десь уже прокидається і збирається в подорож йольський кіт, а темним і холодним північним небом скаче страшне Дике Полювання.
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного різдвяного дерева Європи.
https://plomin.club/christmas-tree-bonifacius/
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного різдвяного дерева Європи.
https://plomin.club/christmas-tree-bonifacius/
Пломінь
Хвойні традиції, або як святий Боніфацій рубав ліс - Пломінь
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного…
👍2
Богатая статья про Йоль от пана Виталия Кривоноса, как всегда написано одновременно и глубоко и живо, highly recommended.
Telegram
Ravensfjord
Канал перекладача Старшої і Молодшої Едд, а також деяких саг, любителя шансона, Юнґера (обох), мізантропа і скальда, Кривоноса Хаґена Віталія. Ласкаво просимо на вогник.
Чатик: https://www.tgoop.com/+HOuMA2dlZIQzZTFi
Наша бібліотека: https://www.tgoop.com/bokarsalr
Чатик: https://www.tgoop.com/+HOuMA2dlZIQzZTFi
Наша бібліотека: https://www.tgoop.com/bokarsalr
👍2