…Примеры, скорее, служат для того, чтобы показать другое. Из них видно, как деревья, которые по какой-то определённой причине были выделены среди других, либо сразу становятся табуированными, либо стоят на грани того, чтобы стать таковыми. Если затем добавляются другие условия, становится очевидным, что эта грань легко преодолевается. Примеры того, как это происходит, будут приведены из третьей группы «священных» деревьев.
Эта группа — деревья-стражи. Образ дерева- защитника для двора известен и распространён, например, в Швеции и Дании. Дерево было связано с судьбой и удачей дома или семьи, живущей в этом доме. Часто эта связь была особенно важна для хозяина; он и дерево умирали одновременно. Дерево-страж защищало двор от огня. Конечно, его нельзя было рубить, и последствия того, что дерево все же было срублено по неведению или намеренно, могли быть различными, но обычно это связывали со смертью людей или животных в доме. Нельзя было ломать ветки или листья дерева. Известно несколько видов деревьев, которые были стражами, но установлена особая привязанность к таким породам как дуб и ясень. Также часто использовались клён, липа и в Южной Швеции - даже бузина. В некоторых случаях можно сказать, что деревья-стражи имели функцию, выходящую за пределы общей связи с удачей дома и семьи. Маннхардт приводит примеры из Швеции, когда беременные женщины обнимали дерево-стража, чтобы облегчить роды. ... С другой стороны, встречаются случаи, когда дерево-страж считалось напрямую связанным с судьбой определённого человека: если дерево увядало, это означало, что человек вскоре умрёт.
Следует отметить два способа, которыми пытались объяснить характер деревьев-стражей. Один из них иногда встречается в народной вере ... Говорят, что около дерева или под ним жили «подземные существа». Очевидно, здесь присутствует вариант веры в домовых, и с этим связаны определённые жертвоприношения, запрет на выливание горячей воды на корни дерева и другие подобные практики. Это объяснение не получило широкого распространения. Ещё реже встречается другая версия, согласно которой само дерево было населено. Эта вера в целом довольно редка, что, в свою очередь, связано с тем фактом, что лесные и древесные духи обычно не были связаны с конкретными деревьями.
Наука, особенно в той форме, как её развивал Маннхардт и его последователи, оценивает народные верования о деревьях-стражах и вообще деревьях индивидуализированного типа, … особым образом. Так, говорят о «Baumseele», то есть о аниматистическом восприятии, или, ещё более явно, говорят о том, что души умерших нашли пристанище в деревьях. Этим объясняются обычаи здороваться с деревьями и называть их по именам или вера в то, что деревья могут кровоточить, когда их срубают. Дерево-страж было тем деревом, в котором обитала душа умершего члена семьи, и это объясняло его связь с судьбами дома и семьи. …
Маннхардт собрал большое количество материала в поддержку своих теорий, который он интерпретировал с определённой точки зрения, а именно как доказательство существования «Baumseele». На самом деле, материал мог говорить о совсем других вещах, например, о скандинавских жертвоприношениях. …
Невозможно доказать существование устойчивого аниматистического восприятия деревьев и их культа в рамках современной народной веры, и нет оснований утверждать, что оно существовало в древней германской вере. Конечно, также нет никаких оснований для предположения, что оно было особенно актуально для деревьев-стражей. …
Очевидно, что в тех местах, где существовал обряд посадки или выбора деревьев-стражей, в первую очередь выбирали большие, роскошные и долго растущие деревья, такие как дуб, липа, ясень. Несомненно, существовала связь между деревом и домом, а также между деревом и поколениями, которые жили в этом доме. ... Деревья могли быть посажены для определённого человека, но, выбирая сорта, такие как упомянутые выше, ожидали, что они будут расти дольше человеческой жизни, и эти деревья становились памятниками старших поколений. В целом, подчёркивать параллелизм между жизнью дерева и отдельного человека было бы ошибочно.
Связь, которая часто наблюдалась между разрушением дерева и несчастьем в доме, а также между увяданием ветки и смертью члена семьи, не является чем-то необычным. … Однако очевидно, что эта представление, связанное с деревьями-стражами, способствовало отделению этих деревьев от всех остальных и выделению их на фоне других. Наиболее ярко это проявилось через расположение деревьев. Уже то, что они стояли в центре двора, делало их принципиально отличными от других деревьев.
Это следует особенно подчеркнуть. Когда связь между семьёй и землёй была сильным и конкретным образом осознаваема, и, как в старину, чувствовалась на чисто материальном уровне, двор лежал в центре этого союза. И когда существовал обычай сажать деревья-стражи — или, как их иногда называли, деревья двора — дерево в центре двора становилось внешним символом этой внутренней связи. Конечно, мы ничего не знаем с уверенностью о том, как это было в старину. Но когда из более поздних народных верований мы слышим о «подземных существах», которые жили под деревом, то есть о домовых, это, вероятно, полностью согласуется со старыми верованиями. И отсюда следует, что повреждение дерева, а тем более его вырубка, было бы абсолютно недопустимо. Ведь дерево было такой важной частью самого двора, что любое повреждение дерева означало бы прямой ущерб и для двора.
Можно с достаточной уверенностью утверждать, что если бы у нас были примеры из языческого германского времени о деревьях-стражах, то мы могли бы точно установить существование настоящих священных деревьев. И их сакральность в конечном итоге зависела бы от места, где они стояли, и от их последующей функции. Таким образом, они отличались бы от различных типов, упомянутых ранее, сакральность которых или их характер как табуированных деревьев зависели от их роли в определённых церемониях, в то время как их место произрастания было неважно.
Богатое рассуждение о знакомых и любимых на этом канале священных быльцах скандинавских кресел исландских посленцев. Отличное, знаковое
Forwarded from ☠️🇺🇦Тисячоликий✙Ніхто✡️☠️
Духи зберегли для нас скандинавську історію, що підкреслює важливість поваги до генія місця і до духів землі. Як кажуть, одного разу жили двоє людей, Інгольф та Хьорлейв, які подорожували у пошуках нової батьківщини. У подорож Інгольф взяв із собою два особливі стовпи, які мав намір поставити по обидва боки від свого стільця на чолі майбутнього домоволодіння. Коли їхній корабель наблизився до берегів, що пізніше стали називатися Ісландія, він молився богам, просячи у них настанови в пошуку ділянки землі, яку схвалить ландветтір. Ландветтіри вважалися гнівними захисними духами природи, які залежно від того, як до них зверталися, могли принести поселенцям і процвітання, і загибель. З цієї причини їх шанували.
Коли Інгольф завершив молитву, він викинув стовпи за борт, пояснивши Хьорлейву: там, де їх винесе на берег, він збудує свій новий будинок. Але Хьорлейв був менш схильний до духовності, ніж його друг, і не зрозумів важливості звернення до ландветтір. І тому він нешанобливо висміяв тривоги іншої людини, вирішивши побудувати будинок у тому самому місці, де пристане корабль. Але на жаль для Хьорлейва, його садиба не здобула процвітання, оскільки незабаром його вбили слуги, до яких він дуже погано ставився. А Інгольфу та його слугам знадобилося три роки, щоб нарешті знайти стовпи. У цьому місці вони збудували будинок, де панувало процвітання, а через століття він став сучасним містом Рейк'явік.
З історії про Інгольфа і Хьорлейва ми бачимо, як важливо встановити позитивні відносини з такими істотами, як генії місця та духи землі. та духи землі. Інгольф повністю усвідомлював важливість духів землі та ставився до них із належною повагою. В результаті його поселення процвітало. Навпаки, Хьорлейв виявив неповагу до ландветтиру, самовпевнено заперечуючи його присутність. Хоча його вбили слуги, що були зневажені ним, можна лише гадати, чи не приклали до цього руку духи. Хоча це і крайній випадок, ця історія особливо яскраво показує, наскільки до різних результатів може привести спілкування з духами землі. Коли ми добрі та відповідальні, вони можуть стати неоціненними союзниками. Але при загрозі вони легко можуть звернути на нас свою помсту.
Колден Звивистий шлях
👍3
Forwarded from Ravensfjord (Vitaliy K)
😈У вас є хвилинка поговорити про господа нашого Рогатого Бога?
Тут знач Харитонов Даніїл надрукував нам книжечку "Теологія Рогатого Бога", яку я не читав, але предмет - поза сумнівом, вартий нашої уваги.
Відомо, що в основу середньовічної іконографії Сотони ліг образ давнішого (загальноєвропейського?) божества, відомого під узагальнюючою назвою Рогатий Бог. Боги старих релігій часто стають демонами нових, оце все. На думку автора вищезазначеної книги, у греків це були Пан, Сабазій, Діоніс-Загрей і Аїд-Загрей, у кельтів - звісно ж, Кернунос, у індусів - Шива, у слов'ян - Велес і Лісовик, у германців - Вотан, а у тюрків - Ерлік-хан. За тюрків не скажу, бо не бачив, а решта прикладів за першого наближення сумнівів не викликає.
От хіба що стосовно Вотана - це трохи намотано. В тому сенсі, що.
Ясно, що "рогатий" тут - просто зручний термін на позначення міфологеми. Тим паче, що і у Діоніса, і у Пана, і у Кернуноса, і - в доарійському анамнезі - у Шиви роги таки були. ("Так вип'ємо ж за те, щоб боги тримали вовків у горах, а дружин - у наших ліжках", як казав у кіні про Трою Менелай). Так-то Рогатий Бог - це бог маргінесу: хтоні, дикої природи, несамовитої вітальної сили, Лісу, зміненого стану відомості, екстазу. Натуральна, понімаєте, скотиняка. Заїбу-замучію, шо Полпот - Кампучію (даруйте за древній баян).
І тут із Вотаном не все так однозначно. Бо Вотан, поза сумнівом, той ще маргінал і любитель уходити в ліси, а також екстезі. Між тим, у тому вигляді, під яким ми його знаємо, він надто, сказати би, для рогатого окультурений. Він - деміург (себто хаос перетворює на космос), він патріарх (батько і князь богів і людей). Він бог війни, а війна - це (на відміну від магічно єдиносутнього полювання) - прояв таки людського, надто людського (якщо не брати до уваги павіанів).
Ми тут так собі гадаємо, що. Чисто іконографічно на роль Рогатого у скандинавів могли б претендувати Хеймдаль (бо баран) і Тор (бо на цаповій тязі). Але - ясна річ, не структурно. Структурно на цю роль ліпше підійшов би хтось із йотунів, а насправді - Локі. Пам'ятаємо, що Локі - він не сам по собі, а начейобнутий темний брат-близнюк Вотана. От уже де маргіналітет на повний зріст, от уже де вітальна сила (коня родив - це вам шо, шутки?), от уже де дика, понімаєте, природа.
Але культа Локі наче як не зафіксовано ніде, окрім шидеврів від "Марвел". Тут або Локі й Одін колись були єдиним божеством / двоєдиним культом, або германці в принципі не дуже потребували Рогатого Бога у тому вигляді, в якому він присутній в інших традиціях. А ритуальні рогаті шоломи скандинавської бронзи - це, схоже, кельтський вплив. Цілком можливо, що у бронзі ті роги могли належати і якомусь прото-Вотану. Але станом на час, коли у нас більш-менш упевнено фіксується міфологія на рівні сюжету - ой, навіть і не знаю...
Тут знач Харитонов Даніїл надрукував нам книжечку "Теологія Рогатого Бога", яку я не читав, але предмет - поза сумнівом, вартий нашої уваги.
Відомо, що в основу середньовічної іконографії Сотони ліг образ давнішого (загальноєвропейського?) божества, відомого під узагальнюючою назвою Рогатий Бог. Боги старих релігій часто стають демонами нових, оце все. На думку автора вищезазначеної книги, у греків це були Пан, Сабазій, Діоніс-Загрей і Аїд-Загрей, у кельтів - звісно ж, Кернунос, у індусів - Шива, у слов'ян - Велес і Лісовик, у германців - Вотан, а у тюрків - Ерлік-хан. За тюрків не скажу, бо не бачив, а решта прикладів за першого наближення сумнівів не викликає.
От хіба що стосовно Вотана - це трохи намотано. В тому сенсі, що.
Ясно, що "рогатий" тут - просто зручний термін на позначення міфологеми. Тим паче, що і у Діоніса, і у Пана, і у Кернуноса, і - в доарійському анамнезі - у Шиви роги таки були. ("Так вип'ємо ж за те, щоб боги тримали вовків у горах, а дружин - у наших ліжках", як казав у кіні про Трою Менелай). Так-то Рогатий Бог - це бог маргінесу: хтоні, дикої природи, несамовитої вітальної сили, Лісу, зміненого стану відомості, екстазу. Натуральна, понімаєте, скотиняка. Заїбу-замучію, шо Полпот - Кампучію (даруйте за древній баян).
І тут із Вотаном не все так однозначно. Бо Вотан, поза сумнівом, той ще маргінал і любитель уходити в ліси, а також екстезі. Між тим, у тому вигляді, під яким ми його знаємо, він надто, сказати би, для рогатого окультурений. Він - деміург (себто хаос перетворює на космос), він патріарх (батько і князь богів і людей). Він бог війни, а війна - це (на відміну від магічно єдиносутнього полювання) - прояв таки людського, надто людського (якщо не брати до уваги павіанів).
Ми тут так собі гадаємо, що. Чисто іконографічно на роль Рогатого у скандинавів могли б претендувати Хеймдаль (бо баран) і Тор (бо на цаповій тязі). Але - ясна річ, не структурно. Структурно на цю роль ліпше підійшов би хтось із йотунів, а насправді - Локі. Пам'ятаємо, що Локі - він не сам по собі, а наче
Але культа Локі наче як не зафіксовано ніде, окрім шидеврів від "Марвел". Тут або Локі й Одін колись були єдиним божеством / двоєдиним культом, або германці в принципі не дуже потребували Рогатого Бога у тому вигляді, в якому він присутній в інших традиціях. А ритуальні рогаті шоломи скандинавської бронзи - це, схоже, кельтський вплив. Цілком можливо, що у бронзі ті роги могли належати і якомусь прото-Вотану. Але станом на час, коли у нас більш-менш упевнено фіксується міфологія на рівні сюжету - ой, навіть і не знаю...
Forwarded from Шкарпетки північної міфології
Вьольви Київської Русі
Скандинави вважали русів за своїх, за звичайних королів з іграми престолів. Тобто, "хороші парні". Це вам не стрьомні фіни/саами з Білого моря.
Але інколи навіть у хороших парней трапляються магія та всілякі — уууууу! — пророцтва.
Ось коротесеньке з саги Óláfs_saga_Tryggvasonar.
_________________________________
У той час король Вальдемар з великою честю царював у Ґардарікі. Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи. Її передбачення часто збувалися, а вона була дуже старою на той час. У перший Святвечір було прийнято виносити її на стільці до царського трону.
І перед тим, як вони почали пити, цар запитав свою матір, чи не бачила вона, чи не знає про якусь небезпеку або шкоду для його царства, чи не наближається якась міжусобиця або інша небезпечна річ, чи не хочуть інші захопити його володіння.
Вона відповіла: «Я не бачу нічого, сину мій, що могло б становити небезпеку для тебе чи твого королівства, або щось, що загрожувало б твоєму щастю; але я бачу велике і чудове видовище: В цей час і в цьому році в Норвегії народиться королівський син, який народиться на цій землі, і він буде великою людиною і великим правителем, і він не зашкодить твоєму королівству, але значно примножить його для тебе, А потім він повернеться до своєї країни в юності своїй, і успадкує своє королівство, до якого він народився і до якого був принесений, і буде королем, і сяятиме великою пишнотою, і буде багатьом помічником на півночі; але панування його над Норвегією буде лише короткий час. Заберіть мене, бо я більше нічого не скажу, і вже досить сказано».
Цей Вальдемар був батьком короля Яріслейфа.
__________________________
Речення про віщунку звучить так:
Svá er sagt, at móðir hans var spákona, ok er þat kallat í bókum fítonsandi, er heiðnir menn spáðu. — Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи.
Спакона (spákona): Провидиця або пророчиця, часто асоціюється з магічним або надприродним прозрінням.
Фітонсанді: термін, що часто тлумачиться як тип духу або сили, пов'язаний з пророцтвом або магією в дохристиянських, язичницьких традиціях. Словник буквально перекладає це як "Дух пророцтва поганський заспокійливий" (ось що треба в аптеках продавати, а не оці ваші антидепресанти).
До речі, словник вказує ще слова:
— Spáleiksandi, дух пророцтва.
— Drambsemisandi, дух гордості... Так, Ніле, припиняй копати.
Коротше! Важливо те, що ходили чутки про магічні коріння руських князів. Он вам і мати Володимира, бабуся Ярослава, була чи то вьольвою, чи то одержувана духом пророцтва.
Як мінімум, автор Óláfs saga Tryggvasonar вирішив, що про це важливо згадати — або вигадати, щоб обоснувати права Святого Олава на християнське його панування. Авжеж, саме язичницька вьольва мала провіщувати про християнського короля. Бо на той час християнські пророки ще не мали такого вагомого статусу.
Ось бачте, українські відьми це вам не фу-фу якесь нью ейджеве. Пишаємося! 💚
#цікаве
Скандинави вважали русів за своїх, за звичайних королів з іграми престолів. Тобто, "хороші парні". Це вам не стрьомні фіни/саами з Білого моря.
Але інколи навіть у хороших парней трапляються магія та всілякі — уууууу! — пророцтва.
Ось коротесеньке з саги Óláfs_saga_Tryggvasonar.
_________________________________
У той час король Вальдемар з великою честю царював у Ґардарікі. Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи. Її передбачення часто збувалися, а вона була дуже старою на той час. У перший Святвечір було прийнято виносити її на стільці до царського трону.
І перед тим, як вони почали пити, цар запитав свою матір, чи не бачила вона, чи не знає про якусь небезпеку або шкоду для його царства, чи не наближається якась міжусобиця або інша небезпечна річ, чи не хочуть інші захопити його володіння.
Вона відповіла: «Я не бачу нічого, сину мій, що могло б становити небезпеку для тебе чи твого королівства, або щось, що загрожувало б твоєму щастю; але я бачу велике і чудове видовище: В цей час і в цьому році в Норвегії народиться королівський син, який народиться на цій землі, і він буде великою людиною і великим правителем, і він не зашкодить твоєму королівству, але значно примножить його для тебе, А потім він повернеться до своєї країни в юності своїй, і успадкує своє королівство, до якого він народився і до якого був принесений, і буде королем, і сяятиме великою пишнотою, і буде багатьом помічником на півночі; але панування його над Норвегією буде лише короткий час. Заберіть мене, бо я більше нічого не скажу, і вже досить сказано».
Цей Вальдемар був батьком короля Яріслейфа.
__________________________
Речення про віщунку звучить так:
Svá er sagt, at móðir hans var spákona, ok er þat kallat í bókum fítonsandi, er heiðnir menn spáðu. — Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи.
Спакона (spákona): Провидиця або пророчиця, часто асоціюється з магічним або надприродним прозрінням.
Фітонсанді: термін, що часто тлумачиться як тип духу або сили, пов'язаний з пророцтвом або магією в дохристиянських, язичницьких традиціях. Словник буквально перекладає це як "Дух пророцтва поганський заспокійливий" (ось що треба в аптеках продавати, а не оці ваші антидепресанти).
До речі, словник вказує ще слова:
— Spáleiksandi, дух пророцтва.
— Drambsemisandi, дух гордості... Так, Ніле, припиняй копати.
Коротше! Важливо те, що ходили чутки про магічні коріння руських князів. Он вам і мати Володимира, бабуся Ярослава, була чи то вьольвою, чи то одержувана духом пророцтва.
Як мінімум, автор Óláfs saga Tryggvasonar вирішив, що про це важливо згадати — або вигадати, щоб обоснувати права Святого Олава на християнське його панування. Авжеж, саме язичницька вьольва мала провіщувати про християнського короля. Бо на той час християнські пророки ще не мали такого вагомого статусу.
Ось бачте, українські відьми це вам не фу-фу якесь нью ейджеве. Пишаємося! 💚
#цікаве
Немного офтоп, но про традиционную волшбу, богатый обзор. А тем временем, и ещё один материал готовится к выходу на замечательном Пломине
Forwarded from Пломінь
Постмодерністський скепсис, притаманний західній думці від середини ХХ-го сторіччя, останнім часом все більше поступається спробам повернення до традиції. Десь на споді в нас, якщо ми дійсно розуміємо, що таке Традиція, сидить скептичне ставлення до будь-яких спроб її оновлення. Чи, намагаючись втекти від постмодерну, ми не впадаємо в його ще глибшу яму? Це важливе питання часто розділяє людей по різні боки і табори.
Одним з таких прикладів є осучаснення чаклунства, яке сталося, як і пришестя постмодерну, теж десь усередині минулого сторіччя. З цим явищем дуже тісно пов’язані імена одразу двох чоловіків – Джеральда Ґарднера і Роберта Кокрейна. І в нашій історії вони постають антагоністами, позаяк вони мали принципово різні погляди на відновлення чаклунського шляху. Перший, себто Ґарднер, став засновником нової релігії, яка ставила на меті повернення до язичницької магії – вікки. Другий, себто Кокрейн, теж заснував один із найбільших ковенів іншої гілки язичницької магії – Клан Тубал-Каїна. Що ж призвело до якісного розмежування цих двох шляхів? Якраз і наполягання Кокрейна на тому, що Ґарднер надто сильно спростив традицію, створюючи вікку, так, що від тієї традиції нічого, власне не лишилось. Кокрейн був суворішим – він прагнув не спрощувати традиційне відьомство, а дати можливість первинному подиху Богів дихати, де вони хочуть. І все-таки – трохи історичної картини.
Розбираємося що таке трад-вітч:
https://plomin.club/trad-witch-brief/
Одним з таких прикладів є осучаснення чаклунства, яке сталося, як і пришестя постмодерну, теж десь усередині минулого сторіччя. З цим явищем дуже тісно пов’язані імена одразу двох чоловіків – Джеральда Ґарднера і Роберта Кокрейна. І в нашій історії вони постають антагоністами, позаяк вони мали принципово різні погляди на відновлення чаклунського шляху. Перший, себто Ґарднер, став засновником нової релігії, яка ставила на меті повернення до язичницької магії – вікки. Другий, себто Кокрейн, теж заснував один із найбільших ковенів іншої гілки язичницької магії – Клан Тубал-Каїна. Що ж призвело до якісного розмежування цих двох шляхів? Якраз і наполягання Кокрейна на тому, що Ґарднер надто сильно спростив традицію, створюючи вікку, так, що від тієї традиції нічого, власне не лишилось. Кокрейн був суворішим – він прагнув не спрощувати традиційне відьомство, а дати можливість первинному подиху Богів дихати, де вони хочуть. І все-таки – трохи історичної картини.
Розбираємося що таке трад-вітч:
https://plomin.club/trad-witch-brief/
Пломінь
Зі станґом і компасом. Короткий нарис Традиційного Чаклунства - Пломінь
Постмодерністський скепсис, притаманний західній думці від середини ХХ-го сторіччя, останнім часом все більше поступається спробам повернення до традиції.
Наша йольская статья на Пломине. Ждём следующей публикацией компиляцию и размышления про Йоль от уважаемого Виталия Кривоноса. Традиционная благодарность неутомимому в редактуре Семену Бондарю!
👍2
Forwarded from Пломінь
Загалом, наближається світле (на час написання статті – наразі певності в світлості жодного дня в нас немає) свято Йоля, і десь уже прокидається і збирається в подорож йольський кіт, а темним і холодним північним небом скаче страшне Дике Полювання.
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного різдвяного дерева Європи.
https://plomin.club/christmas-tree-bonifacius/
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного різдвяного дерева Європи.
https://plomin.club/christmas-tree-bonifacius/
Пломінь
Хвойні традиції, або як святий Боніфацій рубав ліс - Пломінь
В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного…
👍2
Богатая статья про Йоль от пана Виталия Кривоноса, как всегда написано одновременно и глубоко и живо, highly recommended.
Telegram
Ravensfjord
Канал перекладача Старшої і Молодшої Едд, а також деяких саг, любителя шансона, Юнґера (обох), мізантропа і скальда, Кривоноса Хаґена Віталія. Ласкаво просимо на вогник.
Чатик: https://www.tgoop.com/+HOuMA2dlZIQzZTFi
Наша бібліотека: https://www.tgoop.com/bokarsalr
Чатик: https://www.tgoop.com/+HOuMA2dlZIQzZTFi
Наша бібліотека: https://www.tgoop.com/bokarsalr
👍2
Forwarded from Пломінь
Коли мова заходить про свята давніх германців, одним із перших на думку спадає Йоль. Про Йоль ми знаємо чи не найбільше з усіх давньогерманських урочистостей. Це слово у різних формах і донині присутнє в усіх скандинавських мовах на позначення Різдва (ісл. і фарер. jól, норв., швед., дан. jul, англ. Yule тощо). Судячи з кількості згадок, це свято ще за дохристиянських часів було головною обрядово-релігійною подією року. Але чому? Що в ньому такого значущого і особливого? Що це взагалі таке — Йоль?
Загальновідомо, що Йоль — це свято зимового сонцестояння у давніх германців, найтемніша ніч року, коли старе сонце помирало і народжувалося нове, а силам темряви і хаосу була дарована сила і воля творити мерву на підзвітній території.
За першого наближення така відповідь задовільна і самоочевидна. За другого — не все з Йолем так просто, як може здатися...
https://plomin.club/jol-origin/
Загальновідомо, що Йоль — це свято зимового сонцестояння у давніх германців, найтемніша ніч року, коли старе сонце помирало і народжувалося нове, а силам темряви і хаосу була дарована сила і воля творити мерву на підзвітній території.
На Йоль треба збиратися з наїдками і пивом, палити «йольську колоду», вішати на деревах кишки офірних тварин, виголошувати тости за богів, конунга, врожай і померлих, і розважатися таким робом, поки не скінчаться святкові припаси. Йоль коннектінґ піпл, як було би сказано у давньогерманській рекламі, якби у них була реклама.
За першого наближення така відповідь задовільна і самоочевидна. За другого — не все з Йолем так просто, як може здатися...
https://plomin.club/jol-origin/
Пломінь
Йоль: до питання про сутність і витоки свята - Пломінь
Коли мова заходить про свята давніх германців, одним із перших на думку спадає Йоль. Про Йоль ми знаємо чи не найбільше з усіх давньогерманських урочистостей. Це слово у різних формах і донині присутнє в усіх скандинавських мовах на позначення Різдва (ісл.…
👍1🐳1
Ясен хрен, это нельзя не репостнуть. Правда, у автора странные представления о смертельной дозе "весёлых рожков" спорыньи. Не так там и много надо, чтобы кони двинуть, хватит чайной ложечки. В своё время мои старшие соученики в университете пародируя название вызываемого спорыньёй заболевания характеризовали её наркотический эффект как "злые торчи".
С приближением праздника есть теоретические причины вернуться к интереснейшей теме психоактивного язычества. На этом канале уже собран небольшой кластер материалов, в основном про представителей славного семейства паслёновых. Так вот, в этом году к нему добавилась научная работа, рассматривающая проблему с совершенно нового, чисто археологического ракурса.
Группа польских археологов, работающих по германским культурам эпохи Великого Переселения вдруг заметила нечто очевидное. Но настолько дикое, что предыдущие поколения археологов просто не смогли эту мысль сформулировать.
Среди предметов воинского обихода довольно часто находят маленькие металические ложечки, идеально подходящие для распределения небольших дозировок чего-то расыпчатого. Точка.
До сих пор эти ложечки интерпретировались двумя способами. Если их носили на шее, что довольно редко, их называли амулетами. Вопрос о том, что именно может символизировать подобный амулет, я оставлю за кадром. Может еду призывали.
Но в большинстве случаев эти ложечки приделывались к концу ремня и поэтому интерпретировались как украшения. Часть дизайна, не имевшая никакого практического применения. Нужен был кто-то молодой и с свежим взглядом, чтобы увидеть в этих двух категориях находок один практический предмет. Вопрос о том, кто из команды совершил открытие и насколько бурной была его или её молодость, я оставляю за скобками, теоретически палево заметить может каждый. И ложечка, свисающая с ремня, является просто диким палевом.
Поскольку не всех может убедить этот железный, на мой взгляд, аргумент, авторы работы решили заказать у художника визуализацию ключевого тезиса. Я такое уже видел у Гарделы, и очень надеюсь на то, что остальной научный мир переймёт у поляков эту моду. Рисунок прекрасен и хорошо узнаваем. Типичный гот под утро в ночном клубе.
Вторая часть работы слегка меня разочаровала. Авторы взяли за аксиому отсутствие прямых источников и перешли к чистому теоретизированию, перечислив возможные психоактивные вещества вместе с симптомами употребления и ареалом распространения. Прямых выводов не сделано, но очень похоже что авторы склоняются к спорынье, которая точно найдена в ритуальном контексте германского железного века. Конкретно в желудках принесённых в жертву болотных мумий. Это действительно возможный претендент, вот только в желудке человека из Граубалле найдена доза близкая к смертельной. Его точно не с ложечки кормили. Да и отсутствие прямых источников не отменяет наличия весьма интересных косвенных.
Поэтому возвращаюсь к уже собранным материалам. Во первых есть мандрагора. Средиземноморское паслёновое, которое германцы почему-то переименовали в alraune и добавлили собственные, явно одинические ритуалы, вообще не похожие на оригинальные средиземноморские. Элиаде этот факт отдельно отметил изучая румынский фольклор.
Во вторых - паслён кисло-сладкий, он же woody nightshade английских баллад. Его англо-саксонское имя - ælfþone, что чётко связывает интоксикацию им с альвами и пророческим трансом.
В третьих - белена. Кельтское название связано с теонимом Беленус и перехвачено германцами и славянами. В чисто германском контексте её семена найдены в могиле ритуального специалиста эпохи викингов. Это всё делает вполне убедительной гипотезу о том, что кельтские и германские воинские культы в течении тысячелетий буквально объедались белены.
Мы никогда не сможем точно выяснить, что именно дозировалось при помощи этих ложечек. В принципе это могло быть вообще всё вышеперечисленное, причём одновременно, человечество всегда отличалось готовностью экспериментировать с веществами на себе. Более того, практическая функция у этих ложечек ни капли не противоречит возможному культовому или амулетному значению.
Из чего со всей очевидностью следует, что маленькая серебрянная ложечка является совершенно аутентичным языческим религиозным символом, который можно и нужно носить открыто и с гордостью.
С чем я нас и поздравляю.
Anna Jarosz-Wilkołazka , Andrzej Kokowski, Anna Rysiak
(Статьи)
In a narcotic trance, or stimulants in Germanic communities of the Roman period
Группа польских археологов, работающих по германским культурам эпохи Великого Переселения вдруг заметила нечто очевидное. Но настолько дикое, что предыдущие поколения археологов просто не смогли эту мысль сформулировать.
Среди предметов воинского обихода довольно часто находят маленькие металические ложечки, идеально подходящие для распределения небольших дозировок чего-то расыпчатого. Точка.
До сих пор эти ложечки интерпретировались двумя способами. Если их носили на шее, что довольно редко, их называли амулетами. Вопрос о том, что именно может символизировать подобный амулет, я оставлю за кадром. Может еду призывали.
Но в большинстве случаев эти ложечки приделывались к концу ремня и поэтому интерпретировались как украшения. Часть дизайна, не имевшая никакого практического применения. Нужен был кто-то молодой и с свежим взглядом, чтобы увидеть в этих двух категориях находок один практический предмет. Вопрос о том, кто из команды совершил открытие и насколько бурной была его или её молодость, я оставляю за скобками, теоретически палево заметить может каждый. И ложечка, свисающая с ремня, является просто диким палевом.
Поскольку не всех может убедить этот железный, на мой взгляд, аргумент, авторы работы решили заказать у художника визуализацию ключевого тезиса. Я такое уже видел у Гарделы, и очень надеюсь на то, что остальной научный мир переймёт у поляков эту моду. Рисунок прекрасен и хорошо узнаваем. Типичный гот под утро в ночном клубе.
Вторая часть работы слегка меня разочаровала. Авторы взяли за аксиому отсутствие прямых источников и перешли к чистому теоретизированию, перечислив возможные психоактивные вещества вместе с симптомами употребления и ареалом распространения. Прямых выводов не сделано, но очень похоже что авторы склоняются к спорынье, которая точно найдена в ритуальном контексте германского железного века. Конкретно в желудках принесённых в жертву болотных мумий. Это действительно возможный претендент, вот только в желудке человека из Граубалле найдена доза близкая к смертельной. Его точно не с ложечки кормили. Да и отсутствие прямых источников не отменяет наличия весьма интересных косвенных.
Поэтому возвращаюсь к уже собранным материалам. Во первых есть мандрагора. Средиземноморское паслёновое, которое германцы почему-то переименовали в alraune и добавлили собственные, явно одинические ритуалы, вообще не похожие на оригинальные средиземноморские. Элиаде этот факт отдельно отметил изучая румынский фольклор.
Во вторых - паслён кисло-сладкий, он же woody nightshade английских баллад. Его англо-саксонское имя - ælfþone, что чётко связывает интоксикацию им с альвами и пророческим трансом.
В третьих - белена. Кельтское название связано с теонимом Беленус и перехвачено германцами и славянами. В чисто германском контексте её семена найдены в могиле ритуального специалиста эпохи викингов. Это всё делает вполне убедительной гипотезу о том, что кельтские и германские воинские культы в течении тысячелетий буквально объедались белены.
Мы никогда не сможем точно выяснить, что именно дозировалось при помощи этих ложечек. В принципе это могло быть вообще всё вышеперечисленное, причём одновременно, человечество всегда отличалось готовностью экспериментировать с веществами на себе. Более того, практическая функция у этих ложечек ни капли не противоречит возможному культовому или амулетному значению.
Из чего со всей очевидностью следует, что маленькая серебрянная ложечка является совершенно аутентичным языческим религиозным символом, который можно и нужно носить открыто и с гордостью.
С чем я нас и поздравляю.
Anna Jarosz-Wilkołazka , Andrzej Kokowski, Anna Rysiak
(Статьи)
In a narcotic trance, or stimulants in Germanic communities of the Roman period
👍1🐳1