«Захист прав українських вірних» і рух діалогу, що залишався поза увагою

Дарія Морозова, наукова дослідниця Ексетерського університету, член Софійського братства, доктор філософських наук

Права антиукраїнська пропаганда бере собі за основу здебільшого наративи про «релігійні переслідування» в Україні. «Захищаючи права українських вірних», республіканці, як от  Джей Д. Венс, пропонують віддати їхні землі окупантам. Це дуже сумнівний метод захисту вірних, оскільки на окупованих територіях їх зустрічають насильством, тортурами і депортацією. Тож чиї права захищають ці пропагандисти насправді?
Під ярликом «релігійних переслідувань» мають на увазі напруженість у відносинах між двома православними юрисдикціями в Україні: підпорядкованою Москві Українською Православною Церквою (УПЦ) та автокефальною Православною Церквою України (ПЦУ). По суті, цей «захист прав вірних» в Україні зводиться до захисту Української Православної Церкви за рахунок усіх інших релігійних спільнот: православних, католицьких чи протестантських.

Але сама УПЦ – «жертва переслідувань» – не така вже й монолітна, як змальовує пропаганда. Чимало її ж вірних закликає її розірвати зв’язок з Москвою і стати справді українською церквою.
Дискусія про релігійну напруженість в Україні, обертаючись довкола крайніх об’єктів міжцерковного конфлікту, часто залишає поза увагою рух діалогу, який представляє ситуацію в українському православ’ї в зовсім іншому світлі.

З 2018 року, коли було проголошено автокефальну Православну Церкву України (ПЦУ), в Україні існує ще третя сила. Цей низовий рух мирян і духовенства обох православних юрисдикцій набув вигляду кількох тісно пов’язаних між собою товариств: група «10 тез для ПЦУ», рух «отців-підписантів» в УПЦ та міжцерковне Софійське братство (що є продовженням давньої української традиції православних братств). Цей рух, спрямований на пошук порозуміння між юрисдикціями, стає дедалі активнішим. Усе ж роками ініціативи руху в найкращому випадку замовчували. За участь у Софійському братстві свяшенники УПЦ зазнавали утисків від своїх єпископів, їм погрожували  забороною в служінні. Своєчасний розголос допоміг запобігти деяким санкціям, але священнослужителі УПЦ досі часто переконані, що підтримувати братство краще мовчки.
Діяльність братства фактично викриває, що так званий «захист прав українських вірних» часто зводиться до захисту прокремлівського крила УПЦ.

Софійське братство стало рупором великої, але здебільшого мовчазної проукраїнської частини УПЦ: тих вірних, котрі активно підтримують ЗСУ і засуджують вчення про «рускій мір». Створюючи різні онлайн- та офлайн-майданчики, братство залучає духовенство та вірних обох церков до мирного, дружнього, невимушеного спілкування.

Саме існування руху за діалог з 2018 року доводить, що на низовому рівні між українськими православними значно більше спільних точок і куди менше тертя, ніж стверджують заанґажовані церковні ЗМІ. І це не дивно, адже далеко не всі вірні, котрі з якихось причин ходять до храмів УПЦ, підтримують позицію керівництва цієї юрисдикції. Сам факт мирного спілкування між представниками «ворожих таборів» додає сум’яття кожній зі сторін. Він не вигідний радикальному крилу ПЦУ, яке прагне зробити себе державною церквою (статус, наразі дуже далекий від дійсності). Ще менш вигідний він прокремлівським синодалам УПЦ, які десятиліттями розпалюють ворожнечу між українськими вірними. Наратив про «релігійні переслідування» в Україні дає їм можливості критикувати українську владу і під виглядом «захисту прав вірних» просувати прокремлівські інтереси по всьому світу.

Сьогодні журналісти прокремлівського крила пишуть відверто: «Для УПЦ зараз набагато вигідніше зберігати статус “забороненої церкви” і якомога більше користати з цього на міжнародній арені». «Очевидно, що сама ідея єдності українського православ’я становить загрозу для безпеки країни-окупанта», – підсумовує оглядач.
Понад те, рух прагне активно впливати на обидві Церкви. Група «10 тез» засуджує насильство під час переходу парафій до помісної церкви і закликає ПЦУ вирішувати конфлікти цивілізованим шляхом.⬇️