Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Привіт митрополиту УПЦ у Запоріжжі Луці Гімноусту від Життєрадісного дяка УПЦ о. Андрія Пальчука:
«Ти некомпетентний, зверхній, пихатий, в тебе відсутня дипломатія і культура».
Ти - ЧМО (чернець-митрополит обдовбаний).
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
«Ти некомпетентний, зверхній, пихатий, в тебе відсутня дипломатія і культура».
Ти - ЧМО (чернець-митрополит обдовбаний).
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
❤49👍43🔥10👎7💩6🎉3🎄1
А із нашева акна
Куща райская відна,
А із вашева акошка
Прєісподняя нємножка.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
Куща райская відна,
А із вашева акошка
Прєісподняя нємножка.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
😁24🤣10💊5👍3🤨2👎1🤬1🤮1
Мудрості вам від одного волинського архімандрита:
«Пам’ятка розсудливому священнику
1. Ніколи не виступай проти начальства, не маючи світської освіти.
2. Вищим говори тільки те, що вони хочуть почути. Рівним кажи те, що тобі не зашкодить. Підлеглим говори все, що завгодно.
3. У канонічного права є чарівна здатність перетворюватися на прокрустове ложе, і твій «зріст» завжди буде недоречним.
4. Умій ставити архієрею питання, на які йому буде приємно відповідати.
5. Богословська критика та апеляція до Писання — розкіш для сільських і позаштатних.
6. Усі одкровення пишуться у засланні на Патмосі.
7. Заборони не бояться лише ті, хто вже в ній.
8. Стояти за правду, не прогинаючись, можна тільки на колінах.
9. Хамелеон — не найгірша тварина.
10. У семінарії ти був вихованцем, а не студентом.
11. Освіта потрібна для того, щоб про неї мовчати.
12. Краще виконавчий дурень, ніж розсудливий реформатор.
13. У кожного архієрея своя правда, а на питання про істину навіть Христос відповів мовчанням.
14. Борись за правду, яка годує.
15. Наполеон теж помер на острові.»
«Пам’ятка розсудливому священнику
1. Ніколи не виступай проти начальства, не маючи світської освіти.
2. Вищим говори тільки те, що вони хочуть почути. Рівним кажи те, що тобі не зашкодить. Підлеглим говори все, що завгодно.
3. У канонічного права є чарівна здатність перетворюватися на прокрустове ложе, і твій «зріст» завжди буде недоречним.
4. Умій ставити архієрею питання, на які йому буде приємно відповідати.
5. Богословська критика та апеляція до Писання — розкіш для сільських і позаштатних.
6. Усі одкровення пишуться у засланні на Патмосі.
7. Заборони не бояться лише ті, хто вже в ній.
8. Стояти за правду, не прогинаючись, можна тільки на колінах.
9. Хамелеон — не найгірша тварина.
10. У семінарії ти був вихованцем, а не студентом.
11. Освіта потрібна для того, щоб про неї мовчати.
12. Краще виконавчий дурень, ніж розсудливий реформатор.
13. У кожного архієрея своя правда, а на питання про істину навіть Христос відповів мовчанням.
14. Борись за правду, яка годує.
15. Наполеон теж помер на острові.»
🔥33👏16😢6👎2😁2🤮2👍1
Forwarded from Софійське Братство
#цитата_дня
«Всесвіт — це виноградник, даний людям Богом. Усе є Божим даром людині, кожна річ є вираженням Його божественного дару любові, так само як кожний наш дарунок один одному є вираженням любові один до одного. Але дар вимагає дару у відповідь для здійснення взаємності любові. Проте Богові людина не може дати взамін нічого, окрім того, що було дано їй; її дар, таким чином, — це жертва, і вона віддає його Богові у подячній молитві. Людський дар Богові — це жертва і Євхаристія у найширшому розумінні».
Протоєрей Думитру Станілое
«Всесвіт — це виноградник, даний людям Богом. Усе є Божим даром людині, кожна річ є вираженням Його божественного дару любові, так само як кожний наш дарунок один одному є вираженням любові один до одного. Але дар вимагає дару у відповідь для здійснення взаємності любові. Проте Богові людина не може дати взамін нічого, окрім того, що було дано їй; її дар, таким чином, — це жертва, і вона віддає його Богові у подячній молитві. Людський дар Богові — це жертва і Євхаристія у найширшому розумінні».
Протоєрей Думитру Станілое
❤26🙏5👍3👎1
Юрій Черноморець розмірковує про Папу:
«Не спиться, думаю про слова Папи Римського що ми з орками брати і тому маємо примиритися... Згадав як професор Дулуман із старих атеїстів згадував визначення Бога із катехизиса як Духа невидимого, нескінченного, розумного тощо і визначення диявола як духа, розмірковуючи про спорідненість обох духів, іронізував чого ж не можуть примиритися ці духовні істоти- Бог і диявол?
Сьогодні у Папи якийсь Бог, що весь час примиряється з дияволом за його логікою!
Залишається до Папи одне питання: чи не тотожний його Бог до духа, але не того, який є Бог.
Релятивізм - це невміння думати.
Невміння розрізняти духів.
Невміння розрізнити добро і зло.
Релятивізм як компроміс добра із злом не робить зло добрішим, але робить добро жертвою зла.
Результат релятивізму - тотальне панування зла.
Нам всім жити з цим!
Або - протестувати!
Чекаю на офіційний протест греко-католиків і католиків України.
Папа радить видати новонародженого Христа Іроду - ось яке у нас різдво. Терпіти це - відмовлятися не лише від України, а й відмовлятися від християнства!!!»
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
«Не спиться, думаю про слова Папи Римського що ми з орками брати і тому маємо примиритися... Згадав як професор Дулуман із старих атеїстів згадував визначення Бога із катехизиса як Духа невидимого, нескінченного, розумного тощо і визначення диявола як духа, розмірковуючи про спорідненість обох духів, іронізував чого ж не можуть примиритися ці духовні істоти- Бог і диявол?
Сьогодні у Папи якийсь Бог, що весь час примиряється з дияволом за його логікою!
Залишається до Папи одне питання: чи не тотожний його Бог до духа, але не того, який є Бог.
Релятивізм - це невміння думати.
Невміння розрізняти духів.
Невміння розрізнити добро і зло.
Релятивізм як компроміс добра із злом не робить зло добрішим, але робить добро жертвою зла.
Результат релятивізму - тотальне панування зла.
Нам всім жити з цим!
Або - протестувати!
Чекаю на офіційний протест греко-католиків і католиків України.
Папа радить видати новонародженого Христа Іроду - ось яке у нас різдво. Терпіти це - відмовлятися не лише від України, а й відмовлятися від християнства!!!»
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
👍71🔥6❤3👏2🤡2💩1🤣1
Тетяна Деркач як і завжди влучно пише:
«Остання спокуса УПЦ
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства.
Чим ближче інаугурація американського президента Дональда Трампа, тим більше в світі очікувань, що цей непередбачуваний політик прийде і наведе по всьому світу порядок. В першу чергу чергу мова про призупинення-закінчення російсько-української війни. На даний момент виглядає так, що Путін не готовий фіксувати збитки та йти на компроміси, а отже, в свій проєкт «Великої угоди» («Big Deal») він впихне всі свої свідомі та підсвідомі бажання. Одна з його больових точок – церква, точніше, уявлення про церкву як агента впливу на території ворога.
Євреї-безбожники проти «розтерзаної церкви»
19 грудня Путін провів свою традиційну «Пряму лінію», на якій відповів на питання, як він ставиться до того факту, що в Україні РПЦ «практично вигнано», і чи не вважає він, що «позиції РПЦ підірвані?».
«Те, що відбувається з РПЦ – це найгрубіше, кричуще порушення прав людини та прав віруючих. Йде розтерзання Церкви на очах усього світу. Це як розстріл. І всі у світі воліють цього не помічати. Тим, хто це робить, це ще аукнеться», - відповіла людина, яка розв’язала найбільшу війну в Європі після Другої світової, у якої руки по лікоть в крові, і в країні якого відбуваються масштабні релігійні репресії.
Багато спостерігачів помітило, що останнім часом Путін почав скочуватись в печерний антисемітизм. У справі «гонінь на УПЦ» він теж знайшов «єврейський слід»: «Розумієте, річ у чому. Адже вони навіть не атеїсти, ці люди. Атеїсти – люди, які теж у щось вірять. Вони вірять у те, що Бога немає. Це їхня віра, їх переконання. А це не атеїсти, це люди без будь-якої віри, безбожники. Вони етнічні євреї, але хто їх бачив у синагозі? У синагозі їх ніхто не бачив. Вони й не православні, у церквах також не бувають. Вони точно не прихильники ісламу, тому що й у мечеті вони навряд чи з'являються».
Але що планує Росія зробити з цими безбожниками, так ніхто і не зрозумів: «Це люди без роду, без племені. Їм нічого не дороге те, що дорого нам і переважній частині українського народу. Вони втечуть колись і ходитимуть не до церкви, а на пляж. Це їхній вибір. Я думаю, що колись вони згадають про це. І жителі України, а переважна більшість мешканців України мають відношення до православ'я, дадуть їм оцінку».
Але не будемо плекати ілюзії, що Росія заб’є на церковну кризу в Україні – не для того вона тридцять років квіточку ростила.
«Велика угода» - спасіння «російської релігійної меншини»?
За власними джерелами «Релігії в Україні», цей спіч викликав невдоволення всередині УПЦ. За великим рахунком, сама ідея потрапити як товар для обміну до «Великої угоди» у дуже багатьох вірних цієї церкви (на всіх ієрархічних щаблях) не викликає, м’яко кажучи, ентузіазму. В приватних розмовах деякі кажуть, що тоді доведеться вже виходити з зали очікування та починати відкритий тиск на церковне керівництво з вимогою розірвати канонічний зв’язок з РПЦ. Нікому не хочеться виглядати як військовополонені, яких публічно внесли в список на обмін і залишили вже як символ присутності ворога.
Втім, погроза Путіна «євреям-безбожникам», що «їм ще аукнеться», виглядає поки досить туманно, але будемо виходити з того, що він наполягає на реанімації так званих «Стамбульських угод» з урахуванням «реалій на землі». Наразі ніхто не знає, чи буде вписаний «кейс УПЦ» у «Велику угоду», і якщо так – то в яких формулюваннях. З цього приводу існує багато версій, одна з яких звучить так: «Україна повинна забезпечити захист всіх конституційних прав (в тому числі майнових) Української православної церкви Московського патріархату як російської релігійної меншини».
⬇️ ⬇️ ⬇️
«Остання спокуса УПЦ
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства.
Чим ближче інаугурація американського президента Дональда Трампа, тим більше в світі очікувань, що цей непередбачуваний політик прийде і наведе по всьому світу порядок. В першу чергу чергу мова про призупинення-закінчення російсько-української війни. На даний момент виглядає так, що Путін не готовий фіксувати збитки та йти на компроміси, а отже, в свій проєкт «Великої угоди» («Big Deal») він впихне всі свої свідомі та підсвідомі бажання. Одна з його больових точок – церква, точніше, уявлення про церкву як агента впливу на території ворога.
Євреї-безбожники проти «розтерзаної церкви»
19 грудня Путін провів свою традиційну «Пряму лінію», на якій відповів на питання, як він ставиться до того факту, що в Україні РПЦ «практично вигнано», і чи не вважає він, що «позиції РПЦ підірвані?».
«Те, що відбувається з РПЦ – це найгрубіше, кричуще порушення прав людини та прав віруючих. Йде розтерзання Церкви на очах усього світу. Це як розстріл. І всі у світі воліють цього не помічати. Тим, хто це робить, це ще аукнеться», - відповіла людина, яка розв’язала найбільшу війну в Європі після Другої світової, у якої руки по лікоть в крові, і в країні якого відбуваються масштабні релігійні репресії.
Багато спостерігачів помітило, що останнім часом Путін почав скочуватись в печерний антисемітизм. У справі «гонінь на УПЦ» він теж знайшов «єврейський слід»: «Розумієте, річ у чому. Адже вони навіть не атеїсти, ці люди. Атеїсти – люди, які теж у щось вірять. Вони вірять у те, що Бога немає. Це їхня віра, їх переконання. А це не атеїсти, це люди без будь-якої віри, безбожники. Вони етнічні євреї, але хто їх бачив у синагозі? У синагозі їх ніхто не бачив. Вони й не православні, у церквах також не бувають. Вони точно не прихильники ісламу, тому що й у мечеті вони навряд чи з'являються».
Але що планує Росія зробити з цими безбожниками, так ніхто і не зрозумів: «Це люди без роду, без племені. Їм нічого не дороге те, що дорого нам і переважній частині українського народу. Вони втечуть колись і ходитимуть не до церкви, а на пляж. Це їхній вибір. Я думаю, що колись вони згадають про це. І жителі України, а переважна більшість мешканців України мають відношення до православ'я, дадуть їм оцінку».
Але не будемо плекати ілюзії, що Росія заб’є на церковну кризу в Україні – не для того вона тридцять років квіточку ростила.
«Велика угода» - спасіння «російської релігійної меншини»?
За власними джерелами «Релігії в Україні», цей спіч викликав невдоволення всередині УПЦ. За великим рахунком, сама ідея потрапити як товар для обміну до «Великої угоди» у дуже багатьох вірних цієї церкви (на всіх ієрархічних щаблях) не викликає, м’яко кажучи, ентузіазму. В приватних розмовах деякі кажуть, що тоді доведеться вже виходити з зали очікування та починати відкритий тиск на церковне керівництво з вимогою розірвати канонічний зв’язок з РПЦ. Нікому не хочеться виглядати як військовополонені, яких публічно внесли в список на обмін і залишили вже як символ присутності ворога.
Втім, погроза Путіна «євреям-безбожникам», що «їм ще аукнеться», виглядає поки досить туманно, але будемо виходити з того, що він наполягає на реанімації так званих «Стамбульських угод» з урахуванням «реалій на землі». Наразі ніхто не знає, чи буде вписаний «кейс УПЦ» у «Велику угоду», і якщо так – то в яких формулюваннях. З цього приводу існує багато версій, одна з яких звучить так: «Україна повинна забезпечити захист всіх конституційних прав (в тому числі майнових) Української православної церкви Московського патріархату як російської релігійної меншини».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤12👍8🤡5🤬1🖕1😨1
Такий висновок базується на декількох версіях проєктів угод про врегулювання ситуації в Україні, які лежали на столі російсько-української переговорної групи на початку 2022 року. Наприклад, в проєкті «Мінської угоди» від 7 березня 2022 року УПЦ прямо ідентифікується як складова МП (адже ж не можна захистити права структури, чий формальний публічний статус неможливо чітко ідентифікувати):
«1. Усі особи на території України користуються правами і свободами, закріпленими у Загальній декларації прав людини та інших відповідних міжнародних документах, що стосуються прав людини.
2. З цією метою
а) Україна зобов'язується:
- гарантувати свободу совісті та віросповідання, скасувати і не допускати обмежень та дискримінації щодо канонічної православної церкви (Української православної церкви Московського патріархату), відновити всі її права, зокрема майнові;»
Але українська сторона тоді намагалась вичистити з договору все, що не стосується його безпосереднього предмету. Тоді Росія підійша креативніше і вже в проєкті «Стамбульської угоди» від 27 березня 2022 року прямо прив'язала права найбільшої в Україні юрисдикції до захисту прав російських релігійних меншин.
«Стаття 9
(становище і права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин)
Україна гарантує особам, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, індивідуально або спільно з іншими особами вільно виражати, зберігати та розвивати свою етнічну, культурну, мовну або релігійну самобутність і підтримувати й розвивати свою культуру, не наражаючись на якісь спроби асиміляції всупереч їхній волі. (Ст. 12 Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною від 1999 р.)
a) Україна скасовує введені до моменту підписання цього документа і не допускає в майбутньому обмежень і дискримінації щодо Української православної церкви, відновить усі її права, зокрема - майнові;».
Про те, що мова йде не про всі релігійні меншини, а саме ті, що пов'язані з Росією, говорить посилання на ст.12 Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною від 1999 р. (його дію було припинено в 2018 році):
«Високі Договірні Сторони забезпечують захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території і створюють умови для заохочення цієї самобутності».
На практиці це означає банальну рецепцію вже скасованого «Закону про перейменування» № 2662-VIII, з яким УПЦ так відчайдушно боролась 5 років, залучивши до цієї боротьби також всі медійні ресурси РПЦ, особливо ВЗЦЗ МП (який курував проєкт «УПЦ»). Нагадаємо, що після прийняття «Закону про перейменування» патріарх Кирил обурювався, що примусова перереєстрація УПЦ призведе до «кривавих конфліктів» за храми, а тодішній очільник ВЗЦЗ митрополит Іларіон (Алфеєв) переживав, що таким чином «влада примушуватиме парафії, а можливо, і цілі єпархії до переходу в розкол». Але тоді ідея спротиву перейменуванню ґрунтувалась не стільки на нелюбові до Московського патріархату, скільки на факті примусовості перереєстрації з боку української держави: «нас не поставиш на коліна». Тепер же перейменування стане умовою захисту прав, але вже примус буде йти від Росії.
Навіть якщо УПЦ не примусять стали РПЦвУ «за паспортом», будь-який варіант її включення до «Великої угоди» закінчиться для неї обов’язковою «чорною міткою» - ідентифікацією з РПЦ (а в найгіршому варіанті – причисленням до російської релігійної меншини). Що автоматично потягне анулювання рішень собору в Феофанії 2022 року. Важко навіть уявити, як таке карколомне перевзуття керманичі УПЦ пояснюватимуть пастві, яка як дитячий віршик в садочку вивчила напам’ять свій «символ віри»: «ми не МП, ми незалежні». Українська держава «не поставила на коліна», а от російська зробить це легко – головне, яку маркетингову концепцію застосувати. В будь-якому випадку, така вказівка на централізовану структуру має бути, щоб розрізнити з ПЦУ, офіційна назва якої, нагадаємо, виглядає як УПЦ (ПЦУ). Отже, у УПЦ теж мають з’явитися свої дужки.⬇️ ⬇️ ⬇️
«1. Усі особи на території України користуються правами і свободами, закріпленими у Загальній декларації прав людини та інших відповідних міжнародних документах, що стосуються прав людини.
2. З цією метою
а) Україна зобов'язується:
- гарантувати свободу совісті та віросповідання, скасувати і не допускати обмежень та дискримінації щодо канонічної православної церкви (Української православної церкви Московського патріархату), відновити всі її права, зокрема майнові;»
Але українська сторона тоді намагалась вичистити з договору все, що не стосується його безпосереднього предмету. Тоді Росія підійша креативніше і вже в проєкті «Стамбульської угоди» від 27 березня 2022 року прямо прив'язала права найбільшої в Україні юрисдикції до захисту прав російських релігійних меншин.
«Стаття 9
(становище і права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин)
Україна гарантує особам, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, індивідуально або спільно з іншими особами вільно виражати, зберігати та розвивати свою етнічну, культурну, мовну або релігійну самобутність і підтримувати й розвивати свою культуру, не наражаючись на якісь спроби асиміляції всупереч їхній волі. (Ст. 12 Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною від 1999 р.)
a) Україна скасовує введені до моменту підписання цього документа і не допускає в майбутньому обмежень і дискримінації щодо Української православної церкви, відновить усі її права, зокрема - майнові;».
Про те, що мова йде не про всі релігійні меншини, а саме ті, що пов'язані з Росією, говорить посилання на ст.12 Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною від 1999 р. (його дію було припинено в 2018 році):
«Високі Договірні Сторони забезпечують захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території і створюють умови для заохочення цієї самобутності».
На практиці це означає банальну рецепцію вже скасованого «Закону про перейменування» № 2662-VIII, з яким УПЦ так відчайдушно боролась 5 років, залучивши до цієї боротьби також всі медійні ресурси РПЦ, особливо ВЗЦЗ МП (який курував проєкт «УПЦ»). Нагадаємо, що після прийняття «Закону про перейменування» патріарх Кирил обурювався, що примусова перереєстрація УПЦ призведе до «кривавих конфліктів» за храми, а тодішній очільник ВЗЦЗ митрополит Іларіон (Алфеєв) переживав, що таким чином «влада примушуватиме парафії, а можливо, і цілі єпархії до переходу в розкол». Але тоді ідея спротиву перейменуванню ґрунтувалась не стільки на нелюбові до Московського патріархату, скільки на факті примусовості перереєстрації з боку української держави: «нас не поставиш на коліна». Тепер же перейменування стане умовою захисту прав, але вже примус буде йти від Росії.
Навіть якщо УПЦ не примусять стали РПЦвУ «за паспортом», будь-який варіант її включення до «Великої угоди» закінчиться для неї обов’язковою «чорною міткою» - ідентифікацією з РПЦ (а в найгіршому варіанті – причисленням до російської релігійної меншини). Що автоматично потягне анулювання рішень собору в Феофанії 2022 року. Важко навіть уявити, як таке карколомне перевзуття керманичі УПЦ пояснюватимуть пастві, яка як дитячий віршик в садочку вивчила напам’ять свій «символ віри»: «ми не МП, ми незалежні». Українська держава «не поставила на коліна», а от російська зробить це легко – головне, яку маркетингову концепцію застосувати. В будь-якому випадку, така вказівка на централізовану структуру має бути, щоб розрізнити з ПЦУ, офіційна назва якої, нагадаємо, виглядає як УПЦ (ПЦУ). Отже, у УПЦ теж мають з’явитися свої дужки.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
www.religion.in.ua
Остання спокуса УПЦ » Релігія в Україні
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства. Тетяна ДеркачЧим ближче інаугурація
👍16🤡3❤1🖕1
До речі, про «урахування реалій на землі»: «захист» УПЦ у «Великій угоді» вимагатиме від неї і «плати» - офіційної відмови від всіх єпархій на територіях, які за наслідками переговорів залишаться в російській окупації...
Медійний параліч
Плутанина з абревіатурою сталась і під час медійного розголосу путінських погроз «євреям-безбожникам». Російські ЗМІ, здається, були дезорієнтовані: частина з них писала про «Українську православну церкву», частина – про «православну церкву на Україні», частина – про РПЦ, але майже всі висмикували путінські цитати з контексту.
Клірик Ньюз: «Гоніння на канонічну Українську православну церкву (УПЦ) влаштовують не атеїсти, а справжні безбожники» (далі по тексту – абревіатура «УПЦ»). «Релігія сьогодні» - ігнор. «Центр «Хризма»»: «Президент Росії В. Путін в ході прямої лінії прокоментував гоніння на Православну Церкву на Україні». «Правблог» - перепост «Хризми» без коментарів. Володимир Легойда – ігнор. Митрополит Леонід (Горбачов) використав абревіатуру «УПЦ»: «Президент, не соромлячись у виразах, назвав гоніння на Українську православну церкву «розтерзанням і розстрілом», який не помічають у всьому світі. А владу України, хто в цьому винен - «людьми без роду і племені»». «Патріархія.ру» – ігнор. Наближені до патріархії ієрархи теж зробили вигляд, що нічого не сталось: телеграм-канал Савви (Тутунова) «Cogito ergo sum» – ігнор, Тихон (Шевкунов) проігнорував.
Парадоксально, але всі українські медіаресурси, які безпосередньо чи побічно пов’язані з УПЦ, практично в повному складі також проігнорували цю новину. Проколовся лише телеграм-канал «Расколам.нет», адміни якого не зорієнтувались і перепостили без коментарів російськомовне повідомлення пов’язаного з ВЗЦЗ РПЦ телеграм-каналу «Хризма». Але на однойменному сайті теж тиша. «Расколам.нет» пов’язують з колишнім кліриком УПЦ Олексієм Зощуком, який втік з України ще в 2018 році і загітував команди своїх підшефних медіа – «Расколам.нет» та «СПЖ» записатись в «Батальойон Лімассол». З Кіпру зручно штовхати свою рідну церкву в м’ясорубку, але на цей раз вся кіпрська команда стоятелів у вірі чомусь не стала робити Путіну піар.
За межами легендування
В ході боротьби за власне виживання УПЦ послідовно створювала міф про власну самодостатню суб’єктність, аж до того, що, за словами її спікерів, «Московського патріархату в Україні немає». І певний час цей міф вимушено підтримували в Москві, «з розумінням» ставлячись до Феофаніївського собору і підчистки статуту як до «спроби зберегти церкву перед тиском». Синод РПЦ після цього ухвалив постанову про те, що рішення Собору УПЦ «потребують вивчення у встановленому порядку» на предмет їх відповідності грамоті патріарха Алексія II та статуту РПЦ, але до цього моменту так і не спромігся винести свій канонічний вердикт, лише іноді висловлюючи стурбованість перспективами уходу УПЦ в розкол.
Насправді, все дуже просто: якби РПЦ створила богословсько-канонічну комісію і констатувала, що УПЦ після Феофанії пішла в розкол, це було б найкращим підтвердженням суб’єктності УПЦ.
Але у РПЦ великий досвід пристосування до військових обставин, зокрема, прецеденти часів після декларації місцеблюстителя Сергія про підтримку безбожної радянської влади 1927 року. Більшовики стали вимагати від РПЦ поминання влади ще від патріарха Тихона в 1923 році, і вже тоді виникла Данилівська група непоминаючих (на чолі з митрополитом Феодором (Поздєєвським)). Більшовики закрутили гайки ще більше – заборонили «поминання у громадських молитвах осіб, засуджених чи перебувають під судом за скоєння тяжких державних злочинів», оскільки «таке вшанування… носить характер явної політичної демонстрації проти робітничо-селянської влади». А патріарх Тихон тоді пройшов ув’язнення і підпадав під це визначення. Більше того, влада стала вимагати від самого Тихона, щоб він заборонив власне поминання. Ані тоді, ані пізніше, після оприлюднення Декларації 1927 року РПЦ не вважала непоминаючих такими, що відпали від церкви, хоча то був досить потужний рух, деякі представники якого навіть піддавали сумніву дійсність таїнств сергіан.⬇️ ⬇️ ⬇️
Медійний параліч
Плутанина з абревіатурою сталась і під час медійного розголосу путінських погроз «євреям-безбожникам». Російські ЗМІ, здається, були дезорієнтовані: частина з них писала про «Українську православну церкву», частина – про «православну церкву на Україні», частина – про РПЦ, але майже всі висмикували путінські цитати з контексту.
Клірик Ньюз: «Гоніння на канонічну Українську православну церкву (УПЦ) влаштовують не атеїсти, а справжні безбожники» (далі по тексту – абревіатура «УПЦ»). «Релігія сьогодні» - ігнор. «Центр «Хризма»»: «Президент Росії В. Путін в ході прямої лінії прокоментував гоніння на Православну Церкву на Україні». «Правблог» - перепост «Хризми» без коментарів. Володимир Легойда – ігнор. Митрополит Леонід (Горбачов) використав абревіатуру «УПЦ»: «Президент, не соромлячись у виразах, назвав гоніння на Українську православну церкву «розтерзанням і розстрілом», який не помічають у всьому світі. А владу України, хто в цьому винен - «людьми без роду і племені»». «Патріархія.ру» – ігнор. Наближені до патріархії ієрархи теж зробили вигляд, що нічого не сталось: телеграм-канал Савви (Тутунова) «Cogito ergo sum» – ігнор, Тихон (Шевкунов) проігнорував.
Парадоксально, але всі українські медіаресурси, які безпосередньо чи побічно пов’язані з УПЦ, практично в повному складі також проігнорували цю новину. Проколовся лише телеграм-канал «Расколам.нет», адміни якого не зорієнтувались і перепостили без коментарів російськомовне повідомлення пов’язаного з ВЗЦЗ РПЦ телеграм-каналу «Хризма». Але на однойменному сайті теж тиша. «Расколам.нет» пов’язують з колишнім кліриком УПЦ Олексієм Зощуком, який втік з України ще в 2018 році і загітував команди своїх підшефних медіа – «Расколам.нет» та «СПЖ» записатись в «Батальойон Лімассол». З Кіпру зручно штовхати свою рідну церкву в м’ясорубку, але на цей раз вся кіпрська команда стоятелів у вірі чомусь не стала робити Путіну піар.
За межами легендування
В ході боротьби за власне виживання УПЦ послідовно створювала міф про власну самодостатню суб’єктність, аж до того, що, за словами її спікерів, «Московського патріархату в Україні немає». І певний час цей міф вимушено підтримували в Москві, «з розумінням» ставлячись до Феофаніївського собору і підчистки статуту як до «спроби зберегти церкву перед тиском». Синод РПЦ після цього ухвалив постанову про те, що рішення Собору УПЦ «потребують вивчення у встановленому порядку» на предмет їх відповідності грамоті патріарха Алексія II та статуту РПЦ, але до цього моменту так і не спромігся винести свій канонічний вердикт, лише іноді висловлюючи стурбованість перспективами уходу УПЦ в розкол.
Насправді, все дуже просто: якби РПЦ створила богословсько-канонічну комісію і констатувала, що УПЦ після Феофанії пішла в розкол, це було б найкращим підтвердженням суб’єктності УПЦ.
Але у РПЦ великий досвід пристосування до військових обставин, зокрема, прецеденти часів після декларації місцеблюстителя Сергія про підтримку безбожної радянської влади 1927 року. Більшовики стали вимагати від РПЦ поминання влади ще від патріарха Тихона в 1923 році, і вже тоді виникла Данилівська група непоминаючих (на чолі з митрополитом Феодором (Поздєєвським)). Більшовики закрутили гайки ще більше – заборонили «поминання у громадських молитвах осіб, засуджених чи перебувають під судом за скоєння тяжких державних злочинів», оскільки «таке вшанування… носить характер явної політичної демонстрації проти робітничо-селянської влади». А патріарх Тихон тоді пройшов ув’язнення і підпадав під це визначення. Більше того, влада стала вимагати від самого Тихона, щоб він заборонив власне поминання. Ані тоді, ані пізніше, після оприлюднення Декларації 1927 року РПЦ не вважала непоминаючих такими, що відпали від церкви, хоча то був досить потужний рух, деякі представники якого навіть піддавали сумніву дійсність таїнств сергіан.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍16❤1🤡1🖕1
Хоча рух непоминаючих в УПЦ неприємний патріарху Кирилу, це ще не привід оголошувати про розкол. Але, з точки зору Кирила, в Києві загрались в незалежність. І тому Москва час від часу нагадує, що УПЦ продовжує перебувати частиною РПЦ.
Гарматне м’ясо в м’ясорубку «двіжухи»
«А судді хто?», - сказав одного разу класик російської літератури. Мабуть, тільки лінивий (в першу чергу в Росії) не задавав питання, а в чому ж цілі так званої «СВО»? Чи варті ці цілі тієї ціни, яку вже заплачено не тільки Україною, але й самою Росією, та всім іншим світом? Оскільки ця війна – особистий проєкт Путіна, то звернімося до першоджерела: «Знаєте, коли в нас усе спокійно, розмірено, стабільно - нам нудно, застій. Хочеться двіжухи. Щойно починається двіжуха, все свистить біля скроні. І секунди, і кулі, на жаль, і кулі зараз свистять. Так нам страшно. Жах, жах. Ну "жах". Але не "жах-жах-жах-жах"». Як би комусь не хотілось бачити там щось дійсно грандіозно-духовне, на що потрібна санкція Бога, насправді все доволі банально.
Якщо визнати, що «демілітарізація» та «денацифікація» - лише віньєтки хибної суті, то в сухому залишку виходить, що для Путіна сенс війни з Україною – в самому процесі кровопролиття і отриманні від нього нелюдського задоволення. Це банальна помста за «зраду», і розтрощені на камінчики окуповані міста – тому свідчення. В цьому сенсі перебувати під захистом окупаційних військ означає тільки одне: підзахисний свідомо визнає свій перехід на сторону окупанта і «з метою захисту» вішає на себе розпізнавальний знак.
Тут треба роз’яснити, як бачить Росія роль УПЦ в Україні, і що буде, якщо УПЦ піддасться неконтрольованому тиску кортизолу і (замість справжнього, а не фарисейського уповання на Бога та мудрої антикризової політики) погодиться на захист воєнного злочинця, клінічного психопата, якому без кровопролиття (в його лексиконі це «двіжуха») просто «нудно».
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства. Найкраще це пояснює відомий богослов архімандрит Кирил Говорун: мета «захисту» Росією всіх своїх активів за межами свого впливу – збільшення конфліктогенності і хаосу. Інакше кажучи, Путін і патріарх Кирил бачать УПЦ виключно як гарматне м’ясо. За наслідками «Великої угоди» може виявитись, що українська держава буде показово захищати недоторканість лише церковної верхівки, ключових «козлів-провокаторів» - Феодосія (Снігірьова), Луки (Коваленка), Павла (Лебідя) та людини, яка стоїть за спинами «канонічного спротиву» - митрополита Антонія (Паканича). Але жодних ресурсів держави не вистачить на попередження атак на низові громади. Перспектива виглядає дуже просто: з самого початку богослужіння УПЦ будуть нагадувати «паради гордості» в оточенні поліції, але рано чи пізно громади попросять самим платити за власну безпеку.
***
В Діяннях апостолів описано випадок, коли одержима служниця, на «дарі прозорливості» якої заробляли її господарі, побачила апостола Павла і почала свідчити начебто правду: «це раби Бога Всевишнього, які сповіщають шлях до спасіння». Роздратованому Павлу довелось вигнати з «пророчиці» злого духа, адже одержимі не мають права бути свідками Христа і Його правди. Сьогодні УПЦ як ніколи стоїть перед вирішальним вибором – почати непросту роботу над виправленням старих помилок або, погодившись на ілюзію захисту від одержимого смертю керманича країни-агресора, перетворитись на джерело хаосу у власній країні. На жаль, переграти вибір можливості не буде.»
Джерело: https://www.religion.in.ua/main/51474-ostannya-spokusa-upc.html
Гарматне м’ясо в м’ясорубку «двіжухи»
«А судді хто?», - сказав одного разу класик російської літератури. Мабуть, тільки лінивий (в першу чергу в Росії) не задавав питання, а в чому ж цілі так званої «СВО»? Чи варті ці цілі тієї ціни, яку вже заплачено не тільки Україною, але й самою Росією, та всім іншим світом? Оскільки ця війна – особистий проєкт Путіна, то звернімося до першоджерела: «Знаєте, коли в нас усе спокійно, розмірено, стабільно - нам нудно, застій. Хочеться двіжухи. Щойно починається двіжуха, все свистить біля скроні. І секунди, і кулі, на жаль, і кулі зараз свистять. Так нам страшно. Жах, жах. Ну "жах". Але не "жах-жах-жах-жах"». Як би комусь не хотілось бачити там щось дійсно грандіозно-духовне, на що потрібна санкція Бога, насправді все доволі банально.
Якщо визнати, що «демілітарізація» та «денацифікація» - лише віньєтки хибної суті, то в сухому залишку виходить, що для Путіна сенс війни з Україною – в самому процесі кровопролиття і отриманні від нього нелюдського задоволення. Це банальна помста за «зраду», і розтрощені на камінчики окуповані міста – тому свідчення. В цьому сенсі перебувати під захистом окупаційних військ означає тільки одне: підзахисний свідомо визнає свій перехід на сторону окупанта і «з метою захисту» вішає на себе розпізнавальний знак.
Тут треба роз’яснити, як бачить Росія роль УПЦ в Україні, і що буде, якщо УПЦ піддасться неконтрольованому тиску кортизолу і (замість справжнього, а не фарисейського уповання на Бога та мудрої антикризової політики) погодиться на захист воєнного злочинця, клінічного психопата, якому без кровопролиття (в його лексиконі це «двіжуха») просто «нудно».
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства. Найкраще це пояснює відомий богослов архімандрит Кирил Говорун: мета «захисту» Росією всіх своїх активів за межами свого впливу – збільшення конфліктогенності і хаосу. Інакше кажучи, Путін і патріарх Кирил бачать УПЦ виключно як гарматне м’ясо. За наслідками «Великої угоди» може виявитись, що українська держава буде показово захищати недоторканість лише церковної верхівки, ключових «козлів-провокаторів» - Феодосія (Снігірьова), Луки (Коваленка), Павла (Лебідя) та людини, яка стоїть за спинами «канонічного спротиву» - митрополита Антонія (Паканича). Але жодних ресурсів держави не вистачить на попередження атак на низові громади. Перспектива виглядає дуже просто: з самого початку богослужіння УПЦ будуть нагадувати «паради гордості» в оточенні поліції, але рано чи пізно громади попросять самим платити за власну безпеку.
***
В Діяннях апостолів описано випадок, коли одержима служниця, на «дарі прозорливості» якої заробляли її господарі, побачила апостола Павла і почала свідчити начебто правду: «це раби Бога Всевишнього, які сповіщають шлях до спасіння». Роздратованому Павлу довелось вигнати з «пророчиці» злого духа, адже одержимі не мають права бути свідками Христа і Його правди. Сьогодні УПЦ як ніколи стоїть перед вирішальним вибором – почати непросту роботу над виправленням старих помилок або, погодившись на ілюзію захисту від одержимого смертю керманича країни-агресора, перетворитись на джерело хаосу у власній країні. На жаль, переграти вибір можливості не буде.»
Джерело: https://www.religion.in.ua/main/51474-ostannya-spokusa-upc.html
www.religion.in.ua
Остання спокуса УПЦ » Релігія в Україні
В імперіалістичних планах Росії по захопленню України головна роль, яку відведено УПЦ – залишатись фактором дестабілізації українського суспільства. Тетяна ДеркачЧим ближче інаугурація
👍22❤4🤡1🖕1
Forwarded from Монолог.здєсь 😁
😱😱😱Неймовірне! Олександр Усик сфоткався з отцем-капеланом ПЦУ, який брав участь у подіях біля кафедрального собору УПЦ в Черкасах. До палання у вірян УПЦ лишилось 3...2...1...
#серйозніновини
#серйозніновини
👍58💩14😁11🤮9❤2🖕2🙏1🤡1
24 грудні відбудеться ще один синод УПЦ.
Прогнози пишіть у коментах.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
Прогнози пишіть у коментах.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
🤡32😁17🤮5👍1🙏1🤣1
Різдвяне послання Вселенського Патріарха Варфоломія
З МИЛОСТІ БОЖОЇ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ – НОВОГО РИМУ
І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ І МИР
ВІД СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА, НАРОДЖЕНОГО У ВИФЛЕЄМІ
Всечесні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,
З благодаті небесної ми знову дійшли цього року до свята Різдва у плоті Бога Слова, який прийшов у світ і оселився між нами «з невимовного людинолюбства». Ми вшановуємо псалмами і піснями духовними з невимовною радістю велику таємницю Боговтілення, яке є «новіше за все нове, єдине нове під сонцем», через яке відкривається нам шлях до обожнення благодаттю і через яке все творіння оновлюється. Різдво — це не досвід емоцій, які «швидко приходять і ще швидше відходять». Це екзистенційна участь у всій події Божественної Ікономії. Як свідчить євангеліст Матфей, начальники світу прагнули з самого початку знищити Божественне немовля. Для нас, вірних, разом із вигуком «Христос народився» у свято воплочення Сина і Слова Бога Отця, а також скорботними дзвонами Його страстей, ми чуємо також вигук «Христос воскрес», добра звістка про перемогу над смертю та очікування спільного воскресіння.
Слова «Слава во вишніх Богу, і на землі мир» знову лунають у світі, сповненому насильства, соціальної несправедливости та розпаду людської гідности.
Приголомшливий прогрес науки і техніки не досягає глибини людської душі, тому що люди завжди є чимось більшим, ніж те, що може осягнути наука або до чого прагне прогрес техніки.
⬇️ ⬇️ ⬇️
З МИЛОСТІ БОЖОЇ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ – НОВОГО РИМУ
І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ І МИР
ВІД СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА, НАРОДЖЕНОГО У ВИФЛЕЄМІ
Всечесні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,
З благодаті небесної ми знову дійшли цього року до свята Різдва у плоті Бога Слова, який прийшов у світ і оселився між нами «з невимовного людинолюбства». Ми вшановуємо псалмами і піснями духовними з невимовною радістю велику таємницю Боговтілення, яке є «новіше за все нове, єдине нове під сонцем», через яке відкривається нам шлях до обожнення благодаттю і через яке все творіння оновлюється. Різдво — це не досвід емоцій, які «швидко приходять і ще швидше відходять». Це екзистенційна участь у всій події Божественної Ікономії. Як свідчить євангеліст Матфей, начальники світу прагнули з самого початку знищити Божественне немовля. Для нас, вірних, разом із вигуком «Христос народився» у свято воплочення Сина і Слова Бога Отця, а також скорботними дзвонами Його страстей, ми чуємо також вигук «Христос воскрес», добра звістка про перемогу над смертю та очікування спільного воскресіння.
Слова «Слава во вишніх Богу, і на землі мир» знову лунають у світі, сповненому насильства, соціальної несправедливости та розпаду людської гідности.
Приголомшливий прогрес науки і техніки не досягає глибини людської душі, тому що люди завжди є чимось більшим, ніж те, що може осягнути наука або до чого прагне прогрес техніки.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍32❤18🤮12🙏4🤡2🎄1
Прірва між небом і землею в нашому людському існуванні не може бути подолана наукою.
Сьогодні багато говорять про «металюдину» і вихваляють штучний інтелект. Мрія про «надлюдину», звичайно, навряд чи нова. Концепція «металюдини» базується на технологічному прогресі та його оснащенні засобами, які раніше було неможливо уявити в людському досвіді та історії, за допомогою яких людство зможе вийти за межі чинних людських мірок. Церква не технофобна. Вона розглядає наукові знання як «божественний дар людям», однак не випускає з уваги та не приховує небезпек сцієнтизму. Окружне послання Святого і Великого Собору Православної Церкви також наголошує на внеску християнства «в здоровий розвиток світської цивілізації загалом», оскільки Бог «поставив людину управителем священного творіння і його співпрацівником у світі». Крім того, тут також підкреслюється: «Замість сучасного «людинобога» Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього. «Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною».
Відповідь на ключове питання, а саме, як ми можемо зберегти «культуру особистости», повагу до її святости та наголошення на її красі, до останнього «восьмого дня» перед лицем титанізму та прометеїзму технічної культури, її еволюції й трансмутації, серед антропотеїстичних змін і перебільшень людства, — було дано раз назавжди в таємниці Боголюдства. Бог Слово став тілом, «правда прийшла» і «тінь пройшла». У вічності те, що є істинним для людини, буде пов’язане з її стосунками з Богом, як відповідь на Боже сходження до неї та як очікування й зустріч із прийдешнім Господом слави. Ця жива віра підтримує боротьбу людини, щоб відповісти на суперечності та виклики її земного життя, життя «хлібом», виживання та соціально-культурного розвитку. Однак ніщо в нашому житті не процвітає без уповання на Бога, що визначає «повноту життя, повноту радости та повноту пізнання» Його Царства.
Різдво є для нас нагодою усвідомити таємницю Божої волі та велике чудо свободи людини. Христос стукає у двері людського серця, але ті двері можуть відчинити лише люди, удостоєні такої свободи. «Звичайно, без Нього, без Христа людина нічого не може зробити. Але є те, що може зробити лише людина, а саме: відповісти на Божий заклик і прийняти Христа», – писав блаженної пам’яти о. Георгій Флоровський.
Відповівши «Так» цьому покликанню з висоти, Христос відкривається як «правдиве світло», як «дорога, істина і життя», як відповідь на найголовніші питання та пошуки інтелекту до бажань серця і надій людства, але також відповідей творіння на питання: «звідки» і «куди». Ми належимо до Христа, в Якому все об’єднано. Христос є «Альфа і Омега, перший і останній, початок і кінець». У Своєму добровільному втіленні «для нас людей і для нашого спасіння» Слово Боже «не перебувало в одній людині, але охопило людську природу, в її повноті, Своєю Іпостассю», тим самим встановивши спільну вічну долю та єдність людства. Він визволяє не один народ, а весь рід людський. Він не тільки розділяє історію заради спасіння, але й оновлює все творіння. Як і для історії, так і для всесвіту, слова «до Христа» і «після Христа» є однозначно й остаточно дійсними. Церква, яка «не в світі», усю свою подорож у світі, в історії і через неї до Есхат, до невечірнього дня в небесному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа – свідчить правду і виконує свою освячуючу та духовну працю «для життя світу».
Браття і чада в Господі,
Благоговійно схиляючи коліна перед Матір’ю Божою, яка тримає немовля і смиренно поклоняючись «Слову від початку», яке прийняло нашу природу, бажаємо всім вам благословенних Святок, та щасливого, здорового, мирного нового року благости Господньої, плідного в добрих ділах, сповненого духовної радости та божественних дарів, у якому весь християнський світ святкує та вшановує 1700-ліття Першого Вселенського Собору в Нікеї.
Різдво, 2024
† Варфоломій Константинопольський,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас
Сьогодні багато говорять про «металюдину» і вихваляють штучний інтелект. Мрія про «надлюдину», звичайно, навряд чи нова. Концепція «металюдини» базується на технологічному прогресі та його оснащенні засобами, які раніше було неможливо уявити в людському досвіді та історії, за допомогою яких людство зможе вийти за межі чинних людських мірок. Церква не технофобна. Вона розглядає наукові знання як «божественний дар людям», однак не випускає з уваги та не приховує небезпек сцієнтизму. Окружне послання Святого і Великого Собору Православної Церкви також наголошує на внеску християнства «в здоровий розвиток світської цивілізації загалом», оскільки Бог «поставив людину управителем священного творіння і його співпрацівником у світі». Крім того, тут також підкреслюється: «Замість сучасного «людинобога» Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього. «Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною».
Відповідь на ключове питання, а саме, як ми можемо зберегти «культуру особистости», повагу до її святости та наголошення на її красі, до останнього «восьмого дня» перед лицем титанізму та прометеїзму технічної культури, її еволюції й трансмутації, серед антропотеїстичних змін і перебільшень людства, — було дано раз назавжди в таємниці Боголюдства. Бог Слово став тілом, «правда прийшла» і «тінь пройшла». У вічності те, що є істинним для людини, буде пов’язане з її стосунками з Богом, як відповідь на Боже сходження до неї та як очікування й зустріч із прийдешнім Господом слави. Ця жива віра підтримує боротьбу людини, щоб відповісти на суперечності та виклики її земного життя, життя «хлібом», виживання та соціально-культурного розвитку. Однак ніщо в нашому житті не процвітає без уповання на Бога, що визначає «повноту життя, повноту радости та повноту пізнання» Його Царства.
Різдво є для нас нагодою усвідомити таємницю Божої волі та велике чудо свободи людини. Христос стукає у двері людського серця, але ті двері можуть відчинити лише люди, удостоєні такої свободи. «Звичайно, без Нього, без Христа людина нічого не може зробити. Але є те, що може зробити лише людина, а саме: відповісти на Божий заклик і прийняти Христа», – писав блаженної пам’яти о. Георгій Флоровський.
Відповівши «Так» цьому покликанню з висоти, Христос відкривається як «правдиве світло», як «дорога, істина і життя», як відповідь на найголовніші питання та пошуки інтелекту до бажань серця і надій людства, але також відповідей творіння на питання: «звідки» і «куди». Ми належимо до Христа, в Якому все об’єднано. Христос є «Альфа і Омега, перший і останній, початок і кінець». У Своєму добровільному втіленні «для нас людей і для нашого спасіння» Слово Боже «не перебувало в одній людині, але охопило людську природу, в її повноті, Своєю Іпостассю», тим самим встановивши спільну вічну долю та єдність людства. Він визволяє не один народ, а весь рід людський. Він не тільки розділяє історію заради спасіння, але й оновлює все творіння. Як і для історії, так і для всесвіту, слова «до Христа» і «після Христа» є однозначно й остаточно дійсними. Церква, яка «не в світі», усю свою подорож у світі, в історії і через неї до Есхат, до невечірнього дня в небесному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа – свідчить правду і виконує свою освячуючу та духовну працю «для життя світу».
Браття і чада в Господі,
Благоговійно схиляючи коліна перед Матір’ю Божою, яка тримає немовля і смиренно поклоняючись «Слову від початку», яке прийняло нашу природу, бажаємо всім вам благословенних Святок, та щасливого, здорового, мирного нового року благости Господньої, плідного в добрих ділах, сповненого духовної радости та божественних дарів, у якому весь християнський світ святкує та вшановує 1700-ліття Першого Вселенського Собору в Нікеї.
Різдво, 2024
† Варфоломій Константинопольський,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас
❤74🤮11👍3🙏2🤡2
о. Сергій Ющик з УПЦ пише:
«Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди....
(Т. Шевченко)
Господь обдарував людину словесністю, щоб вміла вона порозумітися, здружитися, зпланувати, узгодити, побрататися та полюбитися... а ще, щоб втішитись та підтримати. Власне слово - перші ліки зболеної душі.
У воскресний день 22 грудня відбулась зустріч родин загиблих героїв України. Зустрілись, щоб перш за все помолитись за загиблих та звершити молитву за живих. Після богослужіння знайомитись з проблемами взаємопідтримки та психологічної розради. Вчилися опановувати панічний стан, долати стан підвищеної дратівливості, апатії, песимізму. Обговорювали індивідуальні сильні та слабкі сторони кожної особистості, визначали небезпечні слова інформаційного простору, місця та стани, які необхідно уникати заради збереження власної психологічної рівноваги.
Під час зустрічі розповідали один одному про долю захисників України, приклади волонтерської діяльності, зразки взаємодопомоги та самоорганізації. Також власноруч підготували "енергетичні гостинці" для воїнів та до них долучили материнські записки-побажання.
Ворог нас нищить зброєю і злобою, а ми сильні проти нього взаємопідтримкою та добрим словом розради».
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
«Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди....
(Т. Шевченко)
Господь обдарував людину словесністю, щоб вміла вона порозумітися, здружитися, зпланувати, узгодити, побрататися та полюбитися... а ще, щоб втішитись та підтримати. Власне слово - перші ліки зболеної душі.
У воскресний день 22 грудня відбулась зустріч родин загиблих героїв України. Зустрілись, щоб перш за все помолитись за загиблих та звершити молитву за живих. Після богослужіння знайомитись з проблемами взаємопідтримки та психологічної розради. Вчилися опановувати панічний стан, долати стан підвищеної дратівливості, апатії, песимізму. Обговорювали індивідуальні сильні та слабкі сторони кожної особистості, визначали небезпечні слова інформаційного простору, місця та стани, які необхідно уникати заради збереження власної психологічної рівноваги.
Під час зустрічі розповідали один одному про долю захисників України, приклади волонтерської діяльності, зразки взаємодопомоги та самоорганізації. Також власноруч підготували "енергетичні гостинці" для воїнів та до них долучили материнські записки-побажання.
Ворог нас нищить зброєю і злобою, а ми сильні проти нього взаємопідтримкою та добрим словом розради».
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
❤68🤮3👍1