"Саме слово «хрещення» до слова «хрест» жодного відношення не має, але в слов'янській мові ці два слова, не пов'язані одне з одним, стали позначатися через спільний корінь.
Слово «хрещення» грецькою – баптизма («обмивання»), а «хрест» – ставрос, що означає «дерево»; латинською «хрещення» – baptisma, а «хрест» – crux; la croix французькою означає «хрест», le bapte'me – «хрещення».
Іоанна називають Хрестителем не через те, що він озброєний хрестом, а тому, що здійснює хрещення, обмивання. Французькою Іоанн Хреститель – Жан Баптист, тому що робить bapte'me.
Не знаючи цього, скульптор І. П. Віталі зобразив Предтечу з хрестом. І на картині А. Іванова він теж, на жаль, із хрестом у руках."

Георгий Чистяков - Над строками Нового Завета

#свято
Протопресвітер Олександр Шмеман. Слово на Богоявлення

…Що для нас тепер вода? Одна з необхідних зручностей життя — доступне, механізоване, дешеве. Відкрили кран — і ось вона біжить... Але щоб зрозуміти, чому тисячоліттями саме вода була одним з головних релігійних символів, потрібно відновити в собі майже повністю втрачене відчуття космосу. Адже вода для давньої людини була не чим іншим, як символом самого життя і світу як життя... І справді: вода є умовою життя. Можна довго не їсти, але без води людина вмирає, а отже, вона є істотою, що прагне.

Без води неможлива чистота — і, відповідно, вона є символом чистоти й очищення. Життя, чистота, а також краса, сила й могутність водної стихії, що відображає у собі, немовби вбирає у себе бездонну синяву неба. Ось це відчуття або переживання води поставило її в центр релігійних уявлень людини.

Увійдіть до храму напередодні Богоявлення, коли звершується велике освячення води, прислухайтеся до слів молитов і піснеспівів, придивіться до обрядів, і ви відчуєте, що це не лише давній чин, а щось, що говорить і тепер, як тисячу років тому, про наше життя, нашу спрагу, нашу вічну й невгамовну тугу за очищенням, відродженням, оновленням...

Вода — як у перший день творіння, про який сказано в Біблії: «Земля ж була пуста і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водами». І ось лунають слова хвали й подяки: «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...». Знову початок. Знову людина стоїть перед таємницею буття, знову радісно відчуває світ, його красу й гармонію — як Божий дарунок, і знову дякує. І в цій подяці, хвалінні й радості вона стає по-справжньому людиною.

Радість свята Богоявлення — у космічному переживанні світу, у вірі, що все і завжди можна омити, очистити, оновити, відродити; що як би не була забруднена й затьмарена наша душа, в яке б болото ми її не перетворювали, все ще можливий цей очищувальний потік живої води, бо не вмерла і не може вмерти в людині спрага неба, добра, досконалості, краси — ця спрага, що єдина по-справжньому й робить її людиною. «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...»

Хто сказав, що християнство похмуре, загробне, сумне, що воно відводить людину від життя і принижує її? Подивіться, яким світлом і радістю сяють обличчя людей, коли гримить тріумфальний псалом «Голос Господній над водами», коли священник окроплює освяченою водою храм, і ці сяючі бризки, немовби розлітаючись по всьому світу, роблять його знову можливістю, обіцянкою, матерією таємничого чуда преображення.

Сам Бог у вигляді людини увійшов у цю воду, з’єднав Себе не тільки з людиною, а й із усією матерією, зробив її всю світлою й світлоносною, всю спрямованою до життя й радості. Усього цього неможливо ані пережити, ані відчути без покаяння, без того, що грецькою називається метанойя, без глибокої зміни свідомості, без навернення розуму й серця, без здатності раптом усе побачити в новому світлі.

Саме таке покаяння проповідував Іоанн, і воно зробило можливим побачити й із любов’ю прийняти в образі Ісуса, що йде до Йордану, самого Бога, Який від віку полюбив людину й увесь світ зробив для неї образом Своєї любові, вічності і радості.