о. Ростислав Хрупчик з УПЦ:

«Будь яка війна колись закінчується. Або капітуляцією одної із сторін, або ж переговорами і перемир'ям. Чим має закінчитись релігійний конфлікт в Україні? Капітуляцією? Чи може переговорами ? В УПЦ багато говорили про "громадянський конфлікт" , " мєждуусобную брань" на Донбасі і необхідність переговорів. Чому ж зараз в самій УПЦ не можуть допетрати, що так далі не можна, конфлікт буде тільки поглиблюватись, треба щось робити, треба починати вести переговори і щось змінювати ? Треба вже нарешті зрозуміти і свої помилки, які зроблені за ці роки. УПЦ сьогодні ненавидять не за віру в Христа. Не треба людям лапшу вішати. Своєю проросійською діяльністю за усі ці роки керівництво церкви налаштувало проти УПЦ як владу, так і суспільство. Ви чудово знаєте за що насправді ненавидять УПЦ.

І влада і рейдери колись понесуть відповідальність за усі ті беззаконня, що сьогодні творяться.
Але треба й УПЦ нарешті зробити висновки і почати щось змінювати, щоб градус напруги знижувався. Не можна сидіти у теплій ванній і усім говорити, що ми на 100% праві, а нас ненавидять за Істину. Керівництво УПЦ буде воювати до останнього храму і клірика, чи отямиться почне щось робити?
Ну не розуміє керівництво ПЦУ куди вляпується, не розуміють вони, що той маховик, який вони сьогодні розкручують для власної вигоди, колись їх же самих і зжере... Ну розуміють вони! Так будьте ж ви ( керівництво УПЦ) розумніші, будьте мудріші, та будьте хитріші врешті решт !!! Шукайте ж вихід із ситуації! Та робіть уже щось!!!»

Архімандрит Аввакум (Давиденко) з УПЦ розмірковує на своєму ФБ про між церковну кризу УПЦ і ПЦУ:

«Дух Господень спочине на нас, дух мудрости і розуму, дух поради і кріпості» по Ісаії 11:2.
Днями(18 червня) я був в Господарчому суді Києва. Сказав своє слабеньке, немощненьке слово по поводу ситуації, яка склалась навколо нашого Успенського собору Крюкова, навколо розділених релігійних громад общин Кременчука.

Проходить місяць за місяцем, а я старий священник не можу потрапити до храму якому віддав життя, щоби сотворити молитву в ньому. Це не правильно. Так не повинно бути. Виважено, відповідально, не підіймаючи ідеологічних, та політичних вихорів(їх і так вистачає), мудро скажемо так: на кону стоїть доля самої великої Церкви України, її долю, судьбу вирішить Промисел Божий, Його Провидіння та час. Я торкнусь лише близького, людського бачення Крюківської ситуації.

Вперше з 1942 року наша Успенська Крюківська церква, зза архієрейських амбіцій однієї людини, закрита і стоїть без богослужіння. Це прискорбно. Ми десятиліттями молились в нашій Успенській церкві духовенство і громада утримували її, содержали її, розбудовували, украшали її наскільки дозволяли кошти. Так було. І тут, сьогодні приходить новостворена маленька громадка, общинка говорить нам - корінній великій общині, небачене(о, казус!) нечуване: що ви недійсні, ви не маєте права на існування, не маєте права тут бути! Казус… Цілком зрозуміло, що ми велика історична община захищаємось. Ми поставлені в умови захисту, условія виживання.

Моя оптика, моє бачення цієї ситуації є таким…
Архімандрит Феодосій(Овчарук) кинув зухвалий, дерзкий, наглий виклик Церкві в якій він виріс, вчився(Почаїв семінарія), духовно зріс, яка дала йому дорогу в священство, в якій до недавнього часу служив, отримував нагороди, клявся божився в вірності. Тепер же, він відмовляє своїй церкві в праві на саме її існування.
Ну, що тут сказати? Дії архімандрита Феодосія(Овчарука) який здійняв у нас в Кременчуці весь цей клопіт, підштовхують до дегуманізації релігійних спільнот, церковного сообщества, та навіть широкого громадянського суспільства.

Перереєстрація нашої великої історичної общини УПЦ Троїцької, Успенської в новостворену ПЦУ це, ну(люби Боже правду), всім очевидний обман, вопіющий обман. Це бачать і вони самі, священники ПЦУ й обговорюють в своїх колах(я би не знав!). Ну, як, ми, на це всі здравомисленні люди можемо реагувати? Цікаво, як би реагували вони(громада ПЦУ) якби з такими претензіями, ми, община УПЦ прийшла з такою вимогою до них?

Ми живі люди, реальні громадяни України, які десятиліттями жили тут на цій Богом дарованій, благословенній землі, і говорити нам що ви не повинні бути, ви не маєте права існувати, це верх цинізму, та історичної близорукості, не бажання бачити очевидного.

Цілком логічно, що ми звернулись до органів юстиції, щоби в судовому порядку розглянути нашу справу. Все нехай вирішить неспішний час. Представляєм спірну нашу справу Суду Божому і Суду громадянському. Тож, не поспішаймо, не спішимо…

ПІСЛЯМОВА

Мені часто говорять мої друзі в Православної Церкви України: ви ж заборонений, чому ви не переходити до нас?
Відповім… історична Православна Церква дуже консервативний інститут. В цьому є свої, як мінуси, так і плюси. За мною стоять не тільки мої собраття духовенство, але й моя многолітня паства, мої бабусі. Що я скажу їм? Чи зрозуміють вони мене? Сумніваюсь, навряд чи. Моя думка така залишатись в тій церкві де я починав, в самій ругаємій, порицаємій… і в ній, іменно в ній, принести особистий, власний, лічний плод благочестя. Наші ж внутрішні конфлікти й непорозуміння(в тому числі і мої особисті), то наша внутрішня справа, їх ми вирішуємо й розвязуємо, тут, самі між собою.

Якщо здійснити перехід до ПЦУ, злитись з Вселенською Православною Церквою(що я вірю колись і таки станеться) вирішить наш Синод, наш митрополити Київський, наші архієреї, ну тоді світле око і ми священники підемо за ними. А так, нам, рядовим священнослужителям, в силу історичної інерції, це не дозволено, без канонічно правових наслідків.

Ще, каркну… Моє бачення церковної ситуації таке. Я далекий від того щоби говорити банальне, що одна церква дійсна, а інша не дійсна. Ні, так говорити не можна. Це не що інше як розпалювання релігійної ворожнечі. Всі церкви мають право на існування. Хто з вірующих починав свій духовний шлях віри в Православній Церкві України, значить так їм визначено, оприділено Промислом Божим і вони нехай там живуть і будують на своєму фундаменті, своему основанії.
Кому ж з нас було історично століттями, а ще живим десятиліттями, визначено бути в Українській Православній Церкві, значить ми знаходимось тут і живемо в своїй общині, так, як нам оприділило Провидіння. Переходи, переводи(тим більш насильні) це шлях не достойний високої релігійної свідомості, стоїцизму віри.

Розуміємо, що всі оці вогнища, очаги релігійного протистояння здійняли внутрішні протиріччя в громадянському суспільстві, взвихрила, взгвинтила ще більше війна. Якби її не було, то не було би і цих конфліктів на релігійному грунті.

Ми повинні зробити все можливе і навіть не можливе щоб направляти наші кроки на шлях подальшого громадянського примирення. Шлях примирення й діалогу ворогуючих груп нашого розколотого релігійного суспільства. Війна закінчиться, а нам віруючим ПЦУ і УПЦ жити в спільному Українському Домі. Ніде ми одне від одного не дінемось. Тому треба денно і нощно, всіми силами душі, напруження богословської думки, мислі, мудро шукати Того, що нас обʼєднує, а не розʼєднує.

Ми, мислящі віруючі УПЦ за чесний, спокійний, відкритий братній діалог з нашими братіями з ПЦУ. Нехай навіть з елементами полеміки(це допустимо), але виваженої, спокійної. Цей діалог збагатив би наше богословіє, наш духовний пошук Сущого. Насилля ж нікому не миле й несимпатичне.

Розумію, це моє особисте ідеалістичне осмислення ситуації. Шлях до діалогу, взаємопорозуміння, примирення, як бачимо, тяжкий, довгий і складний. Але, якщо ми люди віруючі, люди високої духовної свідомості, ми його мусимо пройти…

Сьогодні бачила, як батюшка побився зі свідками Єгови.
Переміг батюшка...

Кадило - це вам не брошурки.

Один з коментарів під одним з вранішніх постів який заставляє не просто задуматись, а й згодитись.

Наївні отці думають, що провід упц ще наївніший - хоче виходу із ситуації, але не бачить, ніби вони заплутались бідолаги у ситуації. А якщо ні? А якщо те, що вони роблять, і є основним завданням і метою?

А якщо, це є мета проводу УПЦ то ...... Проте, однозначно, час покаже істині мотиви, які в силу логіки бачаться поки що так само як і в автора даного коментаря.

Православний, молодий чоловік декілька днів тому роздумує про недавні події в Чернівцях так:

Вчорашня ситуація щодо собору в Чернівцях мʼяко кажучи була не по Євангельському сценарію.
Я повірити досі не можу, що люди бʼються за цеглу, а не душі. Прикро що саме молодь, мої ровесники зайшла в собор і там перебувала, але забула що Церква це молитви і піст а не кийки і газ.
Я не за УПЦ але і не проти ПЦУ, але люди майте розум!
В часі війни ламати паркани і ламати двері та й весь світ на це дивиться ? 🚪
Котрий святий отець боровся так ?!!!
Може свят. Григорій Богослов, який боровся з аріанством живою проповіддю і святим життям із маленької каплички Воскресіння та навернув весь Константинополь ?!!!

20 червня 1992 року Митрополит Володимир прибув до Києва після обрання Предстоятелем Української Православної Церкви.

Ступивши на перон вокзалу, Архіпастир промовив перші слова: «Я прибув не у відрядження, не з-за кордону, а прибув на рідну землю служити людям і Незалежній Україні».

Після молебню у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Митр. Володимир звернувся до вірян:

«Я приїхав не за кордон. Я повернувся до свого дому, до рідного дому, до своєї батьківщини, яка мене виховала. Я не можу заявляти про свій патріотизм, тому що, мені здається, це вроджене почуття, яким воно є по відношенню до рідної матері, яка народила нас на цей світ і дала нам все необхідне», - такими були перші слова Архіпастиря у Трапезній церкві Лаври.

При всій повазі до самого митрополита Володимира треба розділити людське і загальне. Початок кінця для УПЦ внаслідок непослуху законному Предстоятелю митрополиту Філарету в угоду Москві. Сьогоднішня ситуація це прямий наслідок і цієї події в т.ч.

Наслідки зради і непослуху

Дарʼя Морозова:

Якось посеред ночі прийшли розкольники з болгарками в храм, щоб помолитися, і не наважувались підвести очі до неба. А дарма, бо фарисеї, що ховалися на хорах, пострибали звідти, б'ючи нечестивців в груди зі словами: Боже, милостивий будь до цих грішників. І стали вони щиро частувати ближніх своїх – ті кийками, а ті ослонами, думаючи кийждо у серці своєму: Дякую, тобі, Боже, що я не такий, як оці!.. І билися вони до ранку, поки всі не повилітали з храму, ов із вікна, а ов із дверей.

Але одні вилетіли більш виправдано, ніж інші.

Пропонуйте Ваші версії притчі)

о. Маркел з КДАіС УПЦ вимагає покаяння від всіх.

Бо він не визнає ПЦУ і вважає, що мета ПЦУ - затягнути в безодню всіх українців.

Якщо це не розпалювання релігійної ворожнечі, то що це?

У Кам'янському що на Дніпропетровщині, ТЦК затримала ієрея Ростислава (Руслана) Анатолійовича Калиновського – клірика Кам'янської єпархії УПЦ.

Зараз він у П'ятихатському ТЦК.

Священика затримали вранці дорогою до світської роботи.

о. Іван Поліщук з УПЦ:

Швидко минає час. Скоро 5 років як нема з нами на землі нашого владики. Проте віримо що заслужив він милість в Бога.
Я неймовірно пишаюся тим, що останніх десять років життя владики мав можливість вчитися у цієї людини мудрості, пастирства, розсудливості та багато чого іншого. Він без сумніву став одним з декількох людей, що заклав у мене ті орієнтири по яким я рухаюсь в житті далі як священик. Таких людей є декілька. Отець Михайло Пелех нині живий і здраствуючий який відкрив мені допитливому підлітку духовний світ. Почаївські монахи вже покійні архімандрит Сильвестр та ігумен Стефан і митрополит Софроній з рук якого я отримав дияконство і багато науки, зокрема про Україну і бачення церкви в ній.

Царство Небесне великому сину Української землі!!!

Сьогодні виповнюється 6 років з дня Помісного Собору Київського Патріархату, який заявив, що Київський Патріархат продовжує існувати незалежно від ПЦУ.

З цього приводу, а також враховуючи дискусії, що велися більше 30 років, хочеться поділитися деякими думками.

В Україні сьогодні діють три однаково канонічні і однаково благодатні Православні юрисдикції: УПЦ, ПЦУ та УПЦ КП.

Всі три однаково перебувають у розколі з однаковою відповідальністю за нього.

Першопричиною розколу є церковно-політичне керівництво РФ.

Вина на ньому в першу чергу, однак це не скасовує відповідальності українських юрисдикцій за єдність українського Православ'я.

Коли якась одна юрисдикція заявляє монополію на Православ'я в Україні і силою намагається знищити інші — це програшна справа, яка нічого, крім шкоди Православ'ю і Україні, не принесе.

Українське Православ'я продовжуватиме жити в хаосі, поступово і невідворотно занепадаючи, доки українські юрисдикції не припинять бачити в інших одвічних ворогів.

Патріарх Філарет був і є єдиним українським архієреєм зі здібностями і баченням української автокефалії.

Ні ПЦУ, ні УПЦ не мають бачення автокефалії і не здатні поводитися самостійно. Вони перебувають в залежності від тих, кого намагаються наслідувати і в контрзалежності від тих, хто їм не подобається.

У Київського Патріархата в поточному форматі немає майбутнього і швидше за все він зникне без Патріарха Філарета.

Усім людям, які усвідомлюють вище написане, необхідно уже зараз готувати фундамент для майбутньої справді незалежної справді української Церкви.

Перший крок до такої Церкви - поставити на перше місце єдність у Христі і любов до своїх по вірі православних християн.

Мир вам.

НТП

Довгих літ!