Тетяна Деркач знову влучно аналізує:
«Ой, мамо, шикидим! А що сі стало? Український мудрий нарід випустив пару на законі про афіліацію і тепер стихія повертається в береги?
Тільки нещодавно люди погодились з тим, що в обмін на повернення територій УПЦ можна залишити як є. Тепер оце от.
В опитуванні є й інші цікаві цифирки.
Ще раз вкотре згадую Юрія Андропова з його незабвєнним "Товаріщі! Ми не знаємо країни, в якій живемо!"
Попереду ще й не такі синусоїди. Але це опитування показує, що штучно створений попит через деякий час має тенденцію до різкого падіння. І чим інтенсивніше розгойдування, тим ширше амплідута зворотнього ходу. Повипускали пару - і харе.
До речі, те ж опитування свідчить, що політичним силам, які займались розгойдуванням на релігійному ґрунті та героїчною боротьбою з ним, це принесло лише черепки.»
«Ой, мамо, шикидим! А що сі стало? Український мудрий нарід випустив пару на законі про афіліацію і тепер стихія повертається в береги?
Тільки нещодавно люди погодились з тим, що в обмін на повернення територій УПЦ можна залишити як є. Тепер оце от.
В опитуванні є й інші цікаві цифирки.
Ще раз вкотре згадую Юрія Андропова з його незабвєнним "Товаріщі! Ми не знаємо країни, в якій живемо!"
Попереду ще й не такі синусоїди. Але це опитування показує, що штучно створений попит через деякий час має тенденцію до різкого падіння. І чим інтенсивніше розгойдування, тим ширше амплідута зворотнього ходу. Повипускали пару - і харе.
До речі, те ж опитування свідчить, що політичним силам, які займались розгойдуванням на релігійному ґрунті та героїчною боротьбою з ним, це принесло лише черепки.»
🤡17❤12💯10👍8
о. Костянтин Шевченко з ПЦУ:
«Ось вона - благодать! Алан Чумак після перегляду цього рілсу подавився зарядженою водою.
Батюшка благословляє своїх підписників кіотом з часточкою мощей. Добре, що не лоскоче усіх пір'ям з крил архангела Михаїла.
Тринда.»
«Ось вона - благодать! Алан Чумак після перегляду цього рілсу подавився зарядженою водою.
Батюшка благословляє своїх підписників кіотом з часточкою мощей. Добре, що не лоскоче усіх пір'ям з крил архангела Михаїла.
Тринда.»
👍9😁9❤1🥴1🌚1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Жорстка бійка поліції та духовенства Вірменської апостольської церкви.
Силовики відвезли главу Ширакської єпархії Аджапахяна і порушили проти нього кримінальну справу за заклики до захоплення влади.
Силовики відвезли главу Ширакської єпархії Аджапахяна і порушили проти нього кримінальну справу за заклики до захоплення влади.
😁11😱7🤨3😭1
о. Андрій Кураєв вирішив підказати митрополиту Онуфрію, що від нього чекає українська влада, суспільство і вірні УПЦ замість чергового іску в суд:
«Как прекратить страдания УПЦ (МП?)
В греческих газетах в апреле 1861 г. были помещены взаимные послания синодов эллинского и российского.
Сущность послания синода эллинского:
«Есть древний обычай, по которому предстоятели церквей извещают друг друга о важных событиях в оных и испрашивают взаимного согласия, одобрения, молитвы и вспоможений, дабы церкви, соединенные таким союзом, пребывали тверды и непоколебимы».
«Следуя сему обычаю, синод апостольский, православной церкви Эллинской, учрежденный канонически, почел долгом сообщить всем церквам и особенно благодетельной церкви Российской, известие о том, что православная церковь Эллинская, по одобрению и определению вселенского патриарха и синода его, и блаженнейшего патриарха иерусалимского, признана независимою, самоглавною».
«И вот, синод сей, избрав архимандрита Мисаила Апостолиди, отправляет его к вашей любви с сим каноническим посланием».
«Поелику Провидение Божие благоволило освободить народ эллинский от варварского ига и возглаголало благая в сердце предстателя кафолической церкви императора всероссийского, и поелику его величество вместе с союзниками своими избавил его от крайней опасности и учредил ему царство, посему при такой перемене должен был измениться и образ управления нашей церкви; и так как невозможно было ей более состоять под священноначалием патриарха цареградского, то надлежало провозгласить ее самоглавною. А дабы самоглавие ее установилось канонически с соблюдением единства церкви, для сего правительство нашего царя, по просьбе клира и народа, отправило посольство к вселенскому патриарху и синоду его, и чрез посредство оного испрашивало одобрения и признания потребного самоглавия. Его всесвятейшество, получив письмо сего правительства, созвал собор, в котором присутствовал и голос подавал и патриарх иерусалимский. В сем священном соборе дело обсуждено было по церковным канонам; и иерархи признали независимость Еллинской церкви, синод же ее – верховным начальством, и составили свиток для памяти, в котором провозглашено самоглавие сей церкви и признано верховное начальство ее равночестным всем прочим каноническим начальствам православных церквей.
«Сие сообщается и российскому синоду, дабы и он подал свой голос наравне с вышепомянутым собором, и тоже самое ведая и мудрствуя об Еллинской церкви, принял бы сию старшую сестру свою в общение свое и пребывал бы в союзе с нею».
«Тщась соблюдать единство церкви, мы, держащие кормило правления сущей у нас православной церкви, преднамерены (προτιθέμεθα) содержать неизменно все древния законоположения, без всяких нововведений».
«От вашей же любви во Христе испрашиваем, чтобы вы, узнав все, что волею Божиею канонически совершено и учреждено в нашей церкви, узнав вместе и наше благочестивое намерение (πρόθεσιν), признали православную церковь Еллинскую самоглавною, а священный синод ее приняли бы яко собрата, и вспомоществовали бы нам вашими молитвами.
Афины. 6-го Сентября 1860 лета Господня.
Афинский Неофит, Кинурийский Дионисий, Фтиотидский Иаков, Евбейский Неофит, Калавритский Варефоломей».
Сущность послания синода Российского:
«Синод получил ваше послание от архимандрита Мисаила.
Святое намерение ваше соблюдать единство веры и любви.... представляет святой православной церкви Господа единственное священное ручательство. Ибо сия церковь, при всем нападении на нее многих врагов, пребыла непоколебимою от того, что твердо сохраняла и исполняла учение апостолов, святых отцев и вселенских и поместных соборов.
«Выслушав таковое намерение ваше, Российский синод соутверждает самоглавие Еллинской церкви, признает священный синод ее верховным начальством, от души целует членов его настоящих и будущих, на всех их призывает в молитвах своих богатство благодати Христовой и обещается иметь каноническое общение с ним во всех делах, какие только приличествуют единой, святой, соборной и апостольской церкви».⬇️ ⬇️ ⬇️
«Как прекратить страдания УПЦ (МП?)
В греческих газетах в апреле 1861 г. были помещены взаимные послания синодов эллинского и российского.
Сущность послания синода эллинского:
«Есть древний обычай, по которому предстоятели церквей извещают друг друга о важных событиях в оных и испрашивают взаимного согласия, одобрения, молитвы и вспоможений, дабы церкви, соединенные таким союзом, пребывали тверды и непоколебимы».
«Следуя сему обычаю, синод апостольский, православной церкви Эллинской, учрежденный канонически, почел долгом сообщить всем церквам и особенно благодетельной церкви Российской, известие о том, что православная церковь Эллинская, по одобрению и определению вселенского патриарха и синода его, и блаженнейшего патриарха иерусалимского, признана независимою, самоглавною».
«И вот, синод сей, избрав архимандрита Мисаила Апостолиди, отправляет его к вашей любви с сим каноническим посланием».
«Поелику Провидение Божие благоволило освободить народ эллинский от варварского ига и возглаголало благая в сердце предстателя кафолической церкви императора всероссийского, и поелику его величество вместе с союзниками своими избавил его от крайней опасности и учредил ему царство, посему при такой перемене должен был измениться и образ управления нашей церкви; и так как невозможно было ей более состоять под священноначалием патриарха цареградского, то надлежало провозгласить ее самоглавною. А дабы самоглавие ее установилось канонически с соблюдением единства церкви, для сего правительство нашего царя, по просьбе клира и народа, отправило посольство к вселенскому патриарху и синоду его, и чрез посредство оного испрашивало одобрения и признания потребного самоглавия. Его всесвятейшество, получив письмо сего правительства, созвал собор, в котором присутствовал и голос подавал и патриарх иерусалимский. В сем священном соборе дело обсуждено было по церковным канонам; и иерархи признали независимость Еллинской церкви, синод же ее – верховным начальством, и составили свиток для памяти, в котором провозглашено самоглавие сей церкви и признано верховное начальство ее равночестным всем прочим каноническим начальствам православных церквей.
«Сие сообщается и российскому синоду, дабы и он подал свой голос наравне с вышепомянутым собором, и тоже самое ведая и мудрствуя об Еллинской церкви, принял бы сию старшую сестру свою в общение свое и пребывал бы в союзе с нею».
«Тщась соблюдать единство церкви, мы, держащие кормило правления сущей у нас православной церкви, преднамерены (προτιθέμεθα) содержать неизменно все древния законоположения, без всяких нововведений».
«От вашей же любви во Христе испрашиваем, чтобы вы, узнав все, что волею Божиею канонически совершено и учреждено в нашей церкви, узнав вместе и наше благочестивое намерение (πρόθεσιν), признали православную церковь Еллинскую самоглавною, а священный синод ее приняли бы яко собрата, и вспомоществовали бы нам вашими молитвами.
Афины. 6-го Сентября 1860 лета Господня.
Афинский Неофит, Кинурийский Дионисий, Фтиотидский Иаков, Евбейский Неофит, Калавритский Варефоломей».
Сущность послания синода Российского:
«Синод получил ваше послание от архимандрита Мисаила.
Святое намерение ваше соблюдать единство веры и любви.... представляет святой православной церкви Господа единственное священное ручательство. Ибо сия церковь, при всем нападении на нее многих врагов, пребыла непоколебимою от того, что твердо сохраняла и исполняла учение апостолов, святых отцев и вселенских и поместных соборов.
«Выслушав таковое намерение ваше, Российский синод соутверждает самоглавие Еллинской церкви, признает священный синод ее верховным начальством, от души целует членов его настоящих и будущих, на всех их призывает в молитвах своих богатство благодати Христовой и обещается иметь каноническое общение с ним во всех делах, какие только приличествуют единой, святой, соборной и апостольской церкви».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤22👍9
«При таком условии, при таком обещании и на таких началах, Российский синод умоляет священный синод и Еллинскую церковь, да будут утверждены в том же разумении и в той же мысли (Кор. 1:10) касательно веры и отеческих и соборных постановлений, и просит не забывать и его в молитвах своих».
«Выразив сие согласие наше, и молитвы, и желания, и прошения, и расположение наше, подтверждаем истинность всего этого нашими подписями.
Никанор митрополит Новгородский, Григорий Казанский, Евгений Астраханский, Николай Тамбовский, Духовник Василий Важанов, Обер-священник Василий Кутневич».
Примечание: синодальный свиток о признании независимости Эллинской церкви начертан был в Цареграде 1850 года, Июня 29 дня.
Еп. Порфирий Успенский. Книга бытия моего. Дневники и автобиографические записки. Том IV Спб, 1896 сс. 112-113 (14 июня 1851).»
«Выразив сие согласие наше, и молитвы, и желания, и прошения, и расположение наше, подтверждаем истинность всего этого нашими подписями.
Никанор митрополит Новгородский, Григорий Казанский, Евгений Астраханский, Николай Тамбовский, Духовник Василий Важанов, Обер-священник Василий Кутневич».
Примечание: синодальный свиток о признании независимости Эллинской церкви начертан был в Цареграде 1850 года, Июня 29 дня.
Еп. Порфирий Успенский. Книга бытия моего. Дневники и автобиографические записки. Том IV Спб, 1896 сс. 112-113 (14 июня 1851).»
❤16👍8🥴8
YouTube
«Православные» убийцы😡
👍15🤮13❤3😁2😱1🍌1
Отець Андрій Шиманович розмірковує про проблеми Православ'я в глобальному вимірі.
Правдиво, гірко і актуально, причому не тільки для України. Проблема універсальна і всеосяжна:
«Сьогодні православне християнство не має ніякої місії, передусім тому, що воно було розчавлене національними ідеями і присвятило себе всіляким формам національної боротьби. Національні вимоги поглинули всю його енергію, і нічого не залишилося для поширення Євангелія. Націоналістична ідеологія, яку сповідують усі (!) Православні Церкви, не тільки призвела до конфлікту між ними, але й перешкодила будь-якій сталій і скоординованій православній місіонерській співпраці (такій, яку в широкому масштабі досягли протестанти). Ба більше, вона спотворила саму євангельську природу їхньої місіонерської роботи, де б і як би слабо це не підтверджувалося, і часто перетворила цю діяльність на не більше ніж експорт націоналізму.
Православні християни не були свідомі місіонерської справи. Вони готові відгукнутися на будь-який національний заклик, навіть найнесамовитіший, але не мають вух, щоб почути наказ Воскреслого Христа: "Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам»", можливо, тому що вони не вірять у Його запевнення: "І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку" (Мф. 28: 19–20). Ми віримо, що наказ займатися місіонерським свідченням стосується лише історії ранньої Церкви, а не її сучасного стану. Нас більше зворушує національний гімн або прапор, ніж Хрест Христа і Його Євангеліє. …Сьогодні, коли християнство занепадає в Європі і переходить в інші регіони, згортання православ’я до географічних меж європейського континенту рано чи пізно (швидше рано, ніж пізно, коли вичерпається динаміка реєвангелізації колишніх комуністичних країн) призведе до історичного занепаду»
--------------------------------------------
Stavros Zoumboulakis, ‘The Orthodox Churches and the Geographical Redistribution of Christianity’, in Orthodox Handbook on Ecumenism: Resources for Theological Education – ‘That they all may be one’ (John 17:21) (Volos/Geneva/Oxford: Volos Academy Publications/WWC Publications/Regnum Books International, 2014), pp. 829–830.
Правдиво, гірко і актуально, причому не тільки для України. Проблема універсальна і всеосяжна:
«Сьогодні православне християнство не має ніякої місії, передусім тому, що воно було розчавлене національними ідеями і присвятило себе всіляким формам національної боротьби. Національні вимоги поглинули всю його енергію, і нічого не залишилося для поширення Євангелія. Націоналістична ідеологія, яку сповідують усі (!) Православні Церкви, не тільки призвела до конфлікту між ними, але й перешкодила будь-якій сталій і скоординованій православній місіонерській співпраці (такій, яку в широкому масштабі досягли протестанти). Ба більше, вона спотворила саму євангельську природу їхньої місіонерської роботи, де б і як би слабо це не підтверджувалося, і часто перетворила цю діяльність на не більше ніж експорт націоналізму.
Православні християни не були свідомі місіонерської справи. Вони готові відгукнутися на будь-який національний заклик, навіть найнесамовитіший, але не мають вух, щоб почути наказ Воскреслого Христа: "Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам»", можливо, тому що вони не вірять у Його запевнення: "І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку" (Мф. 28: 19–20). Ми віримо, що наказ займатися місіонерським свідченням стосується лише історії ранньої Церкви, а не її сучасного стану. Нас більше зворушує національний гімн або прапор, ніж Хрест Христа і Його Євангеліє. …Сьогодні, коли християнство занепадає в Європі і переходить в інші регіони, згортання православ’я до географічних меж європейського континенту рано чи пізно (швидше рано, ніж пізно, коли вичерпається динаміка реєвангелізації колишніх комуністичних країн) призведе до історичного занепаду»
--------------------------------------------
Stavros Zoumboulakis, ‘The Orthodox Churches and the Geographical Redistribution of Christianity’, in Orthodox Handbook on Ecumenism: Resources for Theological Education – ‘That they all may be one’ (John 17:21) (Volos/Geneva/Oxford: Volos Academy Publications/WWC Publications/Regnum Books International, 2014), pp. 829–830.
❤20💯15👍3🖕2😢1💩1🥴1
Це вже здобули, чи ще ні?
Поки православні собачаться за стіни і каміння міряючись пісюнами хто більше канонічний, дехто потворять дитячі душі. Навмисно, безжально, за гроші з диявольським присмаком перемоги.
Продовжуйте далі, аж поки не повбиваєте один одного, але перед тим знищите віру в молодого покоління.
І далі вважайте, що ви служите цим Богу. Сліпі поводирі сліпих.
Поки православні собачаться за стіни і каміння міряючись пісюнами хто більше канонічний, дехто потворять дитячі душі. Навмисно, безжально, за гроші з диявольським присмаком перемоги.
Продовжуйте далі, аж поки не повбиваєте один одного, але перед тим знищите віру в молодого покоління.
І далі вважайте, що ви служите цим Богу. Сліпі поводирі сліпих.
💯35😢12🤡6👍3🤔2💩2
Перехід українських автокефалів до греко-католиків: дух екуменізму української церкви - Володимир Бондар.
Який урок маємо винести ми, православні України, з історії, коли ціла єпархія вирішує залишити православ’я і приєднатися до УГКЦ? Мабуть, це дзеркало наших внутрішніх слабкостей: нездатності до єдності, невміння слухати одне одного, втрати духовного авторитету. Чи зробимо ми висновки, поки ще маємо час?
Дисклеймер: Думки та висновки, висловлені в публікації, належать автору і не відображають позицію Софійського братства.
«Нещодавно мав нагоду відвідати унікальну парафію УГКЦ, яка перейшла з православ’я. Унікальність полягає у тому, що зазвичай між православними і греко-католиками відбуваються поодинокі переходи священиків і мирян, а тут перейшла не просто ціла парафія, а ціла Харківсько-полтавська єпархія УАПЦ, очолювана арцибискупом [архієпископом – ред.] Ігором Ісіченком, яка не забажала вливатися до ПЦУ після отримання Томосу у 2019 році, натомість приєднавшись до УГКЦ у 2020 році».
https://sofiyske-bratstvo.org/perehid-ukrayinskyh-avtokefaliv-do-greko-katolykiv-duh-ekumenizmu-ukrayinskoyi-czerkvy/
Який урок маємо винести ми, православні України, з історії, коли ціла єпархія вирішує залишити православ’я і приєднатися до УГКЦ? Мабуть, це дзеркало наших внутрішніх слабкостей: нездатності до єдності, невміння слухати одне одного, втрати духовного авторитету. Чи зробимо ми висновки, поки ще маємо час?
Дисклеймер: Думки та висновки, висловлені в публікації, належать автору і не відображають позицію Софійського братства.
«Нещодавно мав нагоду відвідати унікальну парафію УГКЦ, яка перейшла з православ’я. Унікальність полягає у тому, що зазвичай між православними і греко-католиками відбуваються поодинокі переходи священиків і мирян, а тут перейшла не просто ціла парафія, а ціла Харківсько-полтавська єпархія УАПЦ, очолювана арцибискупом [архієпископом – ред.] Ігором Ісіченком, яка не забажала вливатися до ПЦУ після отримання Томосу у 2019 році, натомість приєднавшись до УГКЦ у 2020 році».
https://sofiyske-bratstvo.org/perehid-ukrayinskyh-avtokefaliv-do-greko-katolykiv-duh-ekumenizmu-ukrayinskoyi-czerkvy/
❤13💩5👍3👎3🔥1🤔1
Роздуми від протоієрея Ермінінгельда Нетудихати з УПЦ.
Я перечитав цю замітку на фб декілька разів. От багато хто знає це враження, коли наче складно все, але ти відчуваєш якийсь підвох в написаному. І ти читаєш і читаєш намагаючись зрозуміти що ж не так, коли наче все складно. І таки знаходиш.
Отже! Митрополит Лонгін, який не був на місці подій свідчить що молодики від ПЦУ ходили в туалет у вівтарі. Як ви думаєте, реально за дві години зробити туалет з такого великого собору і вівтаря? А тепер в мене зустрічне питання! В Попільні на Житомирщині чи в Птичі на рівненщині люди які закрились і були в храмі не одну добу, а в Птичі навіть не один тиждень і місяць безвиходно. Де справляли свою природну нужду? Чи екскременти парафіян УПЦ в нас відрізняються від екскрементів парафіян ПЦУ? Метеликами і райдугою какають?
Скільки разів митрополита Лонгіна ловили на свідомій маніпуляції і навіть явній брехні. А тепер ми повинні йому вірити, що він там не був, але бачив? Може хватить уже робити з нас ідіотів?😡
Я перечитав цю замітку на фб декілька разів. От багато хто знає це враження, коли наче складно все, але ти відчуваєш якийсь підвох в написаному. І ти читаєш і читаєш намагаючись зрозуміти що ж не так, коли наче все складно. І таки знаходиш.
Отже! Митрополит Лонгін, який не був на місці подій свідчить що молодики від ПЦУ ходили в туалет у вівтарі. Як ви думаєте, реально за дві години зробити туалет з такого великого собору і вівтаря? А тепер в мене зустрічне питання! В Попільні на Житомирщині чи в Птичі на рівненщині люди які закрились і були в храмі не одну добу, а в Птичі навіть не один тиждень і місяць безвиходно. Де справляли свою природну нужду? Чи екскременти парафіян УПЦ в нас відрізняються від екскрементів парафіян ПЦУ? Метеликами і райдугою какають?
Скільки разів митрополита Лонгіна ловили на свідомій маніпуляції і навіть явній брехні. А тепер ми повинні йому вірити, що він там не був, але бачив? Може хватить уже робити з нас ідіотів?😡
👍40🥴7❤4
За матеріалами СБУ 11 років тюрми заочно отримав митрополит Луганський УПЦ Пантелеймон (Василь Поворознюк), який благословив війну рф проти України та співпрацює з рашистами на тимчасово захоплених територіях.
Крім цього, суд призначив конфіскувати і передати в дохід держави все належне клірику майно.
Йдеться про дві квартири: одна в Бориспільському районі Київщини, інша – в Луганській області, а також приватний будинок на Вінниччині. Також серед конфіскованого – два авто засудженого, серед яких Toyota Land Cruiser 200.
Задокументовано, що у вересні 2022 року клірик прибув до кремля для участі у церемонії так званого «приєднання» тимчасово окупованих територій України до складу країни-агресора.
Крім того, у травні того ж року Поворознюк поширював ворожу пропаганду під час засідання «круглого столу» у Луганську. Цей захід проводили під керівництвом гауляйтера Пасічника і активно висвітлювали кремлівські медіа.
Поворознюк неодноразово давав інтерв’ю російським пропагандистам, де закликав до продовження війни проти України та захоплення нових територій нашої держави.
Додатково суд постановив позбавити Поворознюка права обіймати будь-які посади в релігійних організаціях на строк 13 років.
Оскільки засуджений переховується від правосуддя на тимчасово окупованій частині території Луганщини, тривають комплексні заходи для притягнення його до відповідальності.
Цікаво: ось тепер, коли йому українським судом заборонено обіймати будь-які посади в УПЦ до 2038 року, чи зніме нарешті синод УПЦ Пантелеймона з кафедри і відправить на спокій?
Чи синод УПЦ проігнорує рішення українського суду?
Голосуйте в наступному пості.
Крім цього, суд призначив конфіскувати і передати в дохід держави все належне клірику майно.
Йдеться про дві квартири: одна в Бориспільському районі Київщини, інша – в Луганській області, а також приватний будинок на Вінниччині. Також серед конфіскованого – два авто засудженого, серед яких Toyota Land Cruiser 200.
Задокументовано, що у вересні 2022 року клірик прибув до кремля для участі у церемонії так званого «приєднання» тимчасово окупованих територій України до складу країни-агресора.
Крім того, у травні того ж року Поворознюк поширював ворожу пропаганду під час засідання «круглого столу» у Луганську. Цей захід проводили під керівництвом гауляйтера Пасічника і активно висвітлювали кремлівські медіа.
Поворознюк неодноразово давав інтерв’ю російським пропагандистам, де закликав до продовження війни проти України та захоплення нових територій нашої держави.
Додатково суд постановив позбавити Поворознюка права обіймати будь-які посади в релігійних організаціях на строк 13 років.
Оскільки засуджений переховується від правосуддя на тимчасово окупованій частині території Луганщини, тривають комплексні заходи для притягнення його до відповідальності.
Цікаво: ось тепер, коли йому українським судом заборонено обіймати будь-які посади в УПЦ до 2038 року, чи зніме нарешті синод УПЦ Пантелеймона з кафедри і відправить на спокій?
Чи синод УПЦ проігнорує рішення українського суду?
Голосуйте в наступному пості.
💯31🤡6❤5👍4👎2
Віра моя — не в Москві, не в патріархові, а в Бозі
У сучасних реаліях України ця фраза звучить майже як виклик. Багато хто відразу ставить знак рівності між УПЦ Московського патріархату та політичною лояльністю до держави-агресора. Але все набагато складніше.
Я парафіянка Української Православної Церкви, яка донедавна визнавала духовну єдність із Московським патріархатом. Проте я — громадянка України, мама, волонтерка, християнка. Я — не «московський агент», як багато хто думає. Бо коли почалася велика війна, я не ховалася за словами — я діяла.
Мої чотири сини, виховані в дусі християнської любові та відповідальності, з перших днів стали на захист України. Один — ще з 2014.
Вони воюють на різних ділянках фронту — за рідну землю, за наше майбутнє. І щодня я молюся за них, допомагаючи всім, чим можу — ліками, амуніцією, теплом, словом. Я об’єдную навколо себе своїх сусідів, своїх односельчан. Людей, які належать до різних конфесій. Ми разом готуємо смаколики, плетемо маскувальні сітки, збираємо кошти на потреби односельчан, які зараз воюють. Бо я — мама, волонтерка, і це мій другий фронт.
І так, я продовжую ходити в храм УПЦ. Бо віра моя — не в Москві, не в патріархові, не в політичних заявах. Моя віра — в Бога, Який бачить серце. І я не бачу суперечності між тим, щоби стояти в молитві і водночас допомагати нашим військовим, говорити українською, піднімати прапор і співати гімн.
Чи соромно мені за деякі речі в минулому і теперішньому УПЦ? Так. За мовчанку, за обережність, за окремі приклади відвертого відсторонення від реальності, за колабораціонізм окремих священників. Але поруч з цим — гордість. За священників, які благословляють військових і їдуть на передову. За парафії, що працюють, як маленькі штаби підтримки. За тих, хто не боїться говорити правду.
Так, я в УПЦ, але не підтримую Москву. Моя Церква — в Україні. І я вірю, я впевнена, що Церква має очищуватися, змінюватися, говорити правду, не боячись втрат. Бо втратити довіру — страшніше за втрату майна чи статусу.
Не всі, хто залишається в УПЦ, є ворогами України. Багато з нас — ті, хто люблять свою землю і готові за неї жити, працювати, молитися і, якщо треба, померти. Просто ми ще шукаємо, як поєднати вірність Богові з вірністю країні, яка щодня бореться за життя.
Наталія Марінкіна, УПЦ, Софійське братство (Тернопільська обл.)
Джерело: https://sofiyske-bratstvo.org/dumky_vgolos-vira-moya-ne-v-moskvi-ne-v-patriarhovi-a-v-bozi/
У сучасних реаліях України ця фраза звучить майже як виклик. Багато хто відразу ставить знак рівності між УПЦ Московського патріархату та політичною лояльністю до держави-агресора. Але все набагато складніше.
Я парафіянка Української Православної Церкви, яка донедавна визнавала духовну єдність із Московським патріархатом. Проте я — громадянка України, мама, волонтерка, християнка. Я — не «московський агент», як багато хто думає. Бо коли почалася велика війна, я не ховалася за словами — я діяла.
Мої чотири сини, виховані в дусі християнської любові та відповідальності, з перших днів стали на захист України. Один — ще з 2014.
Вони воюють на різних ділянках фронту — за рідну землю, за наше майбутнє. І щодня я молюся за них, допомагаючи всім, чим можу — ліками, амуніцією, теплом, словом. Я об’єдную навколо себе своїх сусідів, своїх односельчан. Людей, які належать до різних конфесій. Ми разом готуємо смаколики, плетемо маскувальні сітки, збираємо кошти на потреби односельчан, які зараз воюють. Бо я — мама, волонтерка, і це мій другий фронт.
І так, я продовжую ходити в храм УПЦ. Бо віра моя — не в Москві, не в патріархові, не в політичних заявах. Моя віра — в Бога, Який бачить серце. І я не бачу суперечності між тим, щоби стояти в молитві і водночас допомагати нашим військовим, говорити українською, піднімати прапор і співати гімн.
Чи соромно мені за деякі речі в минулому і теперішньому УПЦ? Так. За мовчанку, за обережність, за окремі приклади відвертого відсторонення від реальності, за колабораціонізм окремих священників. Але поруч з цим — гордість. За священників, які благословляють військових і їдуть на передову. За парафії, що працюють, як маленькі штаби підтримки. За тих, хто не боїться говорити правду.
Так, я в УПЦ, але не підтримую Москву. Моя Церква — в Україні. І я вірю, я впевнена, що Церква має очищуватися, змінюватися, говорити правду, не боячись втрат. Бо втратити довіру — страшніше за втрату майна чи статусу.
Не всі, хто залишається в УПЦ, є ворогами України. Багато з нас — ті, хто люблять свою землю і готові за неї жити, працювати, молитися і, якщо треба, померти. Просто ми ще шукаємо, як поєднати вірність Богові з вірністю країні, яка щодня бореться за життя.
Наталія Марінкіна, УПЦ, Софійське братство (Тернопільська обл.)
Джерело: https://sofiyske-bratstvo.org/dumky_vgolos-vira-moya-ne-v-moskvi-ne-v-patriarhovi-a-v-bozi/
❤41🥰13👍6😁4🤯3🤡3
о. Микола Каров з УПЦ (Криворізька єпархія):
«КРИТИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ, АБО ЧОМУ ПРОГРАНА МІСІЯ
Ми ж задумуємося, чому людям нецікавий Бог та церковне життя?
Звичайно, простіше відмахнутися апостасією, чи таємною змовою таємного правительства, але це не вихід, бо проблема залишиться не вирішеною і навіть ще більше усугубиться. Нам важливо задаватися питаннями, щоб розуміти, яку стратегію місії вибудовувати.
Життя можна порівняти з конструктором Лего. Ми маємо обставини, можливості, предмети, зайнятість, людей і т.д., що формують нас, та заповнюють доступний час. Як виявилося, у більшості для Бога та церковності не знайшлося ні сил ні часу. Бог виявився зайвим, чи, у кращому випадку, ситуативним магічним помічником. Сьогодні життя людей максимально сформоване та заповнене. Можливо, у цьому і криється відповідь на запитання, чому більшість церковних людей – пенсіонери. З виходом на пенсію, у них з’явився час та вільне місце в житті. Відбувається переоцінка смислів, а набутий життєвий досвід дозволяє подивитися на прожите зі сторони. Те, на що раніше не вистачало часу, стає актуальним і живим. Але 90% не пенсіонерів, сприймають церковність як щось інородне.
Чому так сталося? Адже, якщо ми подивимся на туж саму Грецію, чи Грузію, то там усе кардинально інакше. Чому у нас так плачевно?
Спадковість. Коли релігійна практика передається у спадщину, то і шансів серйозної віри для людей стає більше. Батьки живуть життям церковним, а діти, із самого дитинства також причасні такому життю. Коли немає спадковості, то і шансів що хтось сам дійде до релігійності, в рази менше. В тій же Греції, чи Грузії не було розриву поколінь, як це було у радянські часи. Хоча і до революції 1917-го року не усе було добре з церковністю, але більшовики просто добили те що тліло. Коли батьки зі своїми дітьми не говорять про Бога, то і виходить так, що діти ростуть ігноруючи Бога.
В 90-х, 2000-х роках люди переживали кардинальні соціальні та культурні зміни. Це були сприятливі часи для проповіді, бо у душах людських з’явилося вільне місце. Протестанти краще за усіх це зрозуміли і тому кинули усі сили на проповідь та побудову сильних общин. Ми ж кинулись у велике будівництво, ігноруючи місію та общину. Як результат – можливість упущена. Ті хто шукали Бога, в більшості, розійшлись по протестантським конфесіям, бо саме їх проповідь була найгучнішою. До православ’я стали відноситись, чи як до субкультури «фанатиків», чи просто як до бюро ритуальних послуг. За десятиліття усе зацементувалося і задеревеніло, що навіть саме духовенство стало сприймати місіонерську проповідь як диковинку, чи прерогативу протестантів. Зате усі гроші та сили були направлені у камінь, а тепер ці самі храми, чи пустіють, чи їх відбирають.
Дуже складна ситуація, і поки не зовсім пізно, треба шукати інструменти проповіді, завдяки яким ми могли б достукатися до сформованих людей і пояснити їм, що Бог – Основа життя. У свій час, така можливість була упущена.
Зараз, у зв’язку з війною та міжрелігійними конфліктами, усе усугубилося і людям Бог став непотрібний, а більшість позиціонують себе як атеїсти. Така правда життя. Подивіться тіктокерів, котрі, час від часу роблять вуличні опитування: «а чи вірите ви в Бога?» Переважна більшість відповідають, що не вірять. Якщо нічого не робити, то далі буде тільки гірше.
Що робити? Реально змінити ситуацію можливо лише тоді, коли Церква в лиці єпископату, а потім і духовенства, нарешті почнуть розробляти стратегію та практичні методи місії у сучасному світі. Так, є окремі ентузіасти, але глобально, вони погоди не роблять, бо їх не чують і не підтримують. Чому усе скидають на єпископат? Так скалося, що священники перестали прислуховуватися один до одного і коли один отець щось пропонує іншим, на нього махають рукою. Слухають єпископів, і то не завжди, але усе ж прислухаються, чи чекають якогось слова. Ось і залишається нам чогось чекати і робити те що можемо. А що буде далі, знає лише Бог. На Нього одна надія.»
«КРИТИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ, АБО ЧОМУ ПРОГРАНА МІСІЯ
Ми ж задумуємося, чому людям нецікавий Бог та церковне життя?
Звичайно, простіше відмахнутися апостасією, чи таємною змовою таємного правительства, але це не вихід, бо проблема залишиться не вирішеною і навіть ще більше усугубиться. Нам важливо задаватися питаннями, щоб розуміти, яку стратегію місії вибудовувати.
Життя можна порівняти з конструктором Лего. Ми маємо обставини, можливості, предмети, зайнятість, людей і т.д., що формують нас, та заповнюють доступний час. Як виявилося, у більшості для Бога та церковності не знайшлося ні сил ні часу. Бог виявився зайвим, чи, у кращому випадку, ситуативним магічним помічником. Сьогодні життя людей максимально сформоване та заповнене. Можливо, у цьому і криється відповідь на запитання, чому більшість церковних людей – пенсіонери. З виходом на пенсію, у них з’явився час та вільне місце в житті. Відбувається переоцінка смислів, а набутий життєвий досвід дозволяє подивитися на прожите зі сторони. Те, на що раніше не вистачало часу, стає актуальним і живим. Але 90% не пенсіонерів, сприймають церковність як щось інородне.
Чому так сталося? Адже, якщо ми подивимся на туж саму Грецію, чи Грузію, то там усе кардинально інакше. Чому у нас так плачевно?
Спадковість. Коли релігійна практика передається у спадщину, то і шансів серйозної віри для людей стає більше. Батьки живуть життям церковним, а діти, із самого дитинства також причасні такому життю. Коли немає спадковості, то і шансів що хтось сам дійде до релігійності, в рази менше. В тій же Греції, чи Грузії не було розриву поколінь, як це було у радянські часи. Хоча і до революції 1917-го року не усе було добре з церковністю, але більшовики просто добили те що тліло. Коли батьки зі своїми дітьми не говорять про Бога, то і виходить так, що діти ростуть ігноруючи Бога.
В 90-х, 2000-х роках люди переживали кардинальні соціальні та культурні зміни. Це були сприятливі часи для проповіді, бо у душах людських з’явилося вільне місце. Протестанти краще за усіх це зрозуміли і тому кинули усі сили на проповідь та побудову сильних общин. Ми ж кинулись у велике будівництво, ігноруючи місію та общину. Як результат – можливість упущена. Ті хто шукали Бога, в більшості, розійшлись по протестантським конфесіям, бо саме їх проповідь була найгучнішою. До православ’я стали відноситись, чи як до субкультури «фанатиків», чи просто як до бюро ритуальних послуг. За десятиліття усе зацементувалося і задеревеніло, що навіть саме духовенство стало сприймати місіонерську проповідь як диковинку, чи прерогативу протестантів. Зате усі гроші та сили були направлені у камінь, а тепер ці самі храми, чи пустіють, чи їх відбирають.
Дуже складна ситуація, і поки не зовсім пізно, треба шукати інструменти проповіді, завдяки яким ми могли б достукатися до сформованих людей і пояснити їм, що Бог – Основа життя. У свій час, така можливість була упущена.
Зараз, у зв’язку з війною та міжрелігійними конфліктами, усе усугубилося і людям Бог став непотрібний, а більшість позиціонують себе як атеїсти. Така правда життя. Подивіться тіктокерів, котрі, час від часу роблять вуличні опитування: «а чи вірите ви в Бога?» Переважна більшість відповідають, що не вірять. Якщо нічого не робити, то далі буде тільки гірше.
Що робити? Реально змінити ситуацію можливо лише тоді, коли Церква в лиці єпископату, а потім і духовенства, нарешті почнуть розробляти стратегію та практичні методи місії у сучасному світі. Так, є окремі ентузіасти, але глобально, вони погоди не роблять, бо їх не чують і не підтримують. Чому усе скидають на єпископат? Так скалося, що священники перестали прислуховуватися один до одного і коли один отець щось пропонує іншим, на нього махають рукою. Слухають єпископів, і то не завжди, але усе ж прислухаються, чи чекають якогось слова. Ось і залишається нам чогось чекати і робити те що можемо. А що буде далі, знає лише Бог. На Нього одна надія.»
❤17👍3🙏1🥴1
Forwarded from iPip
Скільки років на момент покликання апостолам?
Єв.Матвій натякає, що, крім Петра, це, загалом, натовп підлітків. Митарі, питаючи, чи збирається Вчитель платити на Храм, мають на увазі податок пів-шекеля, який платять чоловіки щороку віком понад 20 років.
Ісус доручає Петру виловити рибу, де Петро чудово знаходить монету в 4 драхми. Традиційно Христос не займався дешевими фокусами з витягування монет з несподіваних місць. Це чергова ситуація, коли мандрівні проповідники не мають грошей або їжі під рукою в необхідному обсязі. Монета, яку знайшов Петро, - це оплата робітнику за 4 дні роботи, досить відчутна сума.
Ісус малює кумедну картину:
– Дайте грошей Богові.
– Без проблем. Боже, пошли нам грошей, щоб ми Тобі їх віддали!
Бог посилає. Але це сума – лише за двох. Тобто або з якоїсь причини Ісус залишає решту 11 учнів шукати 22 драхми, що залишилися, по всьому Капернауму, задовольнившись оплатою за Себе і Петра, або інші апостоли ще не досягли 20 років і тому не оподатковуються храмовим податком.
Єв.Матвій натякає, що, крім Петра, це, загалом, натовп підлітків. Митарі, питаючи, чи збирається Вчитель платити на Храм, мають на увазі податок пів-шекеля, який платять чоловіки щороку віком понад 20 років.
Ісус доручає Петру виловити рибу, де Петро чудово знаходить монету в 4 драхми. Традиційно Христос не займався дешевими фокусами з витягування монет з несподіваних місць. Це чергова ситуація, коли мандрівні проповідники не мають грошей або їжі під рукою в необхідному обсязі. Монета, яку знайшов Петро, - це оплата робітнику за 4 дні роботи, досить відчутна сума.
Ісус малює кумедну картину:
– Дайте грошей Богові.
– Без проблем. Боже, пошли нам грошей, щоб ми Тобі їх віддали!
Бог посилає. Але це сума – лише за двох. Тобто або з якоїсь причини Ісус залишає решту 11 учнів шукати 22 драхми, що залишилися, по всьому Капернауму, задовольнившись оплатою за Себе і Петра, або інші апостоли ще не досягли 20 років і тому не оподатковуються храмовим податком.
🔥11🤔10❤1😱1