Юлія Локтева пише:
«У ПОШУКАХ НЕТОКСИЧНОЇ ВІРИ. ЦЕРКВА ХРИСТОВА МІЖ ЛІБЕРАЛАМИ ТА КОНСЕРВАТОРАМИ.
Коли йдеться про церкву, то виникає прокляте питання. З якого ти табору? Ти ліберал або ти консерватор? Або може ти застряг десь посередині? Думаю, що кожен вірний замислювався над цим. Поділюся власними роздумами.
Коли я тільки прийшла у церкву, то впевнено схилялася у бік консерватизму з хустками, земними поклонами та православним телебаченням. Але з консерватизмом мені все стало доволі швидко зрозуміло. Його темний бік - це фундаменталізм, авторитаризм, тоталітарність. Вони настільки впливові та токсичні, що зводять всі переваги консерватизму нанівець. Збереження традицій заради них самих. Тримання за умовне та другорядне — календар, мову, канонічність тощо. Над такою вірою цілком серйозно тяжіють питання: «А чи можна ковбасу у Піст? А у Церкву, коли місячні? Скількома пальцями хреститися? Хто твій Патріарх?» ...
В цій «консервативній зоні комфорту», де так легко вважати себе праведним, можлива втрата найголовнішого і безумовного - Духа. Згубні наслідки токсичного церковного консерватизму - утримання церковної влади, статусу та впливовості церкви, як організації, всупереч заповідям Христовим, насилля духовне та фізичне над Богом та людьми. Це чисте фарисейство або в термінах сучасної психології релігійний нарцисизм, що і засудив Христа на страту.
Усвідомлюючи це, я швидесенько стала лібералом — від консервативних "модернистів" Шмемана та Меня перейшла до "іноагентів" та "ерєтиків" Нувена, Брюггемана, Сарры Кокли, Капуто... Я з тих божевільних православних, що радо вітають благословіння ЛГБТК++-союзів, жіноче священство, літургійну реформу, пост-конфесійність, секулярність, демократію тощо. (І кожну з цих позицій можу обґрунтувати).
Я обираю ліберальний бік, бо Христос та віра для мене, передусім, не про примарне збереження традицій предків, які насправді ніхто не може відтворити, або про моралізаторство у бік ближнього, а про безмежну свободу, всепрощення, безумовну любов та справжню людську гідність... Це звучить банальними дитячими гаслами, але у серці без гучних слів, лунає як істина та молитва: «Боже благослови атеїстів, буддистів, католиків, юдеїв, геїв, фундаменталістів і таке...»
- І фундаменталістів?! Вони ж тебе розіпнуть!
- Хай розпинають. Зате, мабуть, буду трішечки як Христос.
І все було б добре та зрозуміло. Але нещодавно я стикнулася з темним боком лібералізму про який раніше я тільки у книжках читала. Якщо не занурюватися у термінологію, то лібералізм — це про свободу, а темній його вимір пропонує вседозволеність та розбещеність замість свободи. Не просвітлення світу любов’ю та всепрощенням Божим, що сходить до кожного грішника і до найглибшого пекла, а злиття з світом у його пороках без покаяння. Схоже, але не те.
Виходить, що і лібералізм, і консерватизм мають свої токсичні неприпустимі виміри, які відхиляють від Бога. Що тоді робити? Чи є порятунком від крайнощів якійсь золотий середній шлях?
Мені особисто невдумливий середній шлях між консерватизмом та лібералізмом здається байдужим та теплохолодним (Апок. 3:15-16). Я не бачу виходу посередині вказаних двох полюсів. Напівліберали-напівконсерватори часто пасивно знаходяться у мейнстримі. А коли цей мейнстрим стає повністю токсичним та фарисейським як наразі у РПЦ МП? Що тоді робити вірним, які хочуть залишатися зі Христом, а не з патріархатами?
Для себе я виділяю з кожного з бінарної пари церковних рухів, щось здорове та позитивне, щось по справжньому євангельське, що може їх об’єднати у слідуванні за Христом.
В чому цінність церковного консерватизму, його здорове ядро? Для мене це консерватизм, що скерован на збереження головного - вірності Богові. Скерований на умовне та другорядне, консерватизм невідворотно стає Молохом. Краще кажучи, консерватизм тільки тоді не стає токсичним, не перетворюється на авторитарного ідола, коли залишається вірним Христу. Не традиції, не старцям або святим. Тільки Христу та ближньому у Христі...
«У ПОШУКАХ НЕТОКСИЧНОЇ ВІРИ. ЦЕРКВА ХРИСТОВА МІЖ ЛІБЕРАЛАМИ ТА КОНСЕРВАТОРАМИ.
Коли йдеться про церкву, то виникає прокляте питання. З якого ти табору? Ти ліберал або ти консерватор? Або може ти застряг десь посередині? Думаю, що кожен вірний замислювався над цим. Поділюся власними роздумами.
Коли я тільки прийшла у церкву, то впевнено схилялася у бік консерватизму з хустками, земними поклонами та православним телебаченням. Але з консерватизмом мені все стало доволі швидко зрозуміло. Його темний бік - це фундаменталізм, авторитаризм, тоталітарність. Вони настільки впливові та токсичні, що зводять всі переваги консерватизму нанівець. Збереження традицій заради них самих. Тримання за умовне та другорядне — календар, мову, канонічність тощо. Над такою вірою цілком серйозно тяжіють питання: «А чи можна ковбасу у Піст? А у Церкву, коли місячні? Скількома пальцями хреститися? Хто твій Патріарх?» ...
В цій «консервативній зоні комфорту», де так легко вважати себе праведним, можлива втрата найголовнішого і безумовного - Духа. Згубні наслідки токсичного церковного консерватизму - утримання церковної влади, статусу та впливовості церкви, як організації, всупереч заповідям Христовим, насилля духовне та фізичне над Богом та людьми. Це чисте фарисейство або в термінах сучасної психології релігійний нарцисизм, що і засудив Христа на страту.
Усвідомлюючи це, я швидесенько стала лібералом — від консервативних "модернистів" Шмемана та Меня перейшла до "іноагентів" та "ерєтиків" Нувена, Брюггемана, Сарры Кокли, Капуто... Я з тих божевільних православних, що радо вітають благословіння ЛГБТК++-союзів, жіноче священство, літургійну реформу, пост-конфесійність, секулярність, демократію тощо. (І кожну з цих позицій можу обґрунтувати).
Я обираю ліберальний бік, бо Христос та віра для мене, передусім, не про примарне збереження традицій предків, які насправді ніхто не може відтворити, або про моралізаторство у бік ближнього, а про безмежну свободу, всепрощення, безумовну любов та справжню людську гідність... Це звучить банальними дитячими гаслами, але у серці без гучних слів, лунає як істина та молитва: «Боже благослови атеїстів, буддистів, католиків, юдеїв, геїв, фундаменталістів і таке...»
- І фундаменталістів?! Вони ж тебе розіпнуть!
- Хай розпинають. Зате, мабуть, буду трішечки як Христос.
І все було б добре та зрозуміло. Але нещодавно я стикнулася з темним боком лібералізму про який раніше я тільки у книжках читала. Якщо не занурюватися у термінологію, то лібералізм — це про свободу, а темній його вимір пропонує вседозволеність та розбещеність замість свободи. Не просвітлення світу любов’ю та всепрощенням Божим, що сходить до кожного грішника і до найглибшого пекла, а злиття з світом у його пороках без покаяння. Схоже, але не те.
Виходить, що і лібералізм, і консерватизм мають свої токсичні неприпустимі виміри, які відхиляють від Бога. Що тоді робити? Чи є порятунком від крайнощів якійсь золотий середній шлях?
Мені особисто невдумливий середній шлях між консерватизмом та лібералізмом здається байдужим та теплохолодним (Апок. 3:15-16). Я не бачу виходу посередині вказаних двох полюсів. Напівліберали-напівконсерватори часто пасивно знаходяться у мейнстримі. А коли цей мейнстрим стає повністю токсичним та фарисейським як наразі у РПЦ МП? Що тоді робити вірним, які хочуть залишатися зі Христом, а не з патріархатами?
Для себе я виділяю з кожного з бінарної пари церковних рухів, щось здорове та позитивне, щось по справжньому євангельське, що може їх об’єднати у слідуванні за Христом.
В чому цінність церковного консерватизму, його здорове ядро? Для мене це консерватизм, що скерован на збереження головного - вірності Богові. Скерований на умовне та другорядне, консерватизм невідворотно стає Молохом. Краще кажучи, консерватизм тільки тоді не стає токсичним, не перетворюється на авторитарного ідола, коли залишається вірним Христу. Не традиції, не старцям або святим. Тільки Христу та ближньому у Христі...
🤡5🤔4👍3❤2🖕1
Бо найякісніша форма, найкращі релігійні обряди, найточніша буква біблійних текстів чи догматів — це умовність більш потрібна людям («субота для людини» (Мк. 2:27)), яка при втраті зв’язку з Богом сама по собі легко стає ідолом, що згодом вимагатиме хрестових походів та кривавих жертв.
Тоді як вірність Богу, що не тримається за будь-які людські умови є єдиним потрібним, що варто збереження у релігїі, - справжнім та безумовним, що знаходиться на межі несвідомого, невимовного, фантастичного, незбагненного, де навіть ім’я Боже неможливо вимовити не потрапивши у пастку об'єктивації та насилля над Святим. Залишатися вірним, коли Дух приходить і коли Він йде, на Фаворі та на Голгофі, — оце сенс консерватизму.
Що б хорошого я взяла б від лібералізму? Що в ньому найціннішого, де він більш за все вгадує біблійні інтуїції? У Святому Письмі кілька разів повторюється, що Бога неможливо стримати або схопити. Перший такий випадок — це зустріч Якова з Янголом (Бут. 32). Яков хоче утримати Янгола біля себе, хоче почути його ім’я, тобто хоче його об’єктувати. Але у нього нічого не виходить — як завжди з божественим у будь-якій релігійній системі...
Другий, пам’ятний епізод, це зустріч Ісуса з Іоанном Предтечею. «Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність» (Мф. 3:15). Це перехід з юдейства, яке уособлює Іоанн, в нову християнську добу. Іоанн зі всією юдейською святістю не може зупинити хід історії і він приймає цю неспроможність власної праведності, дозволяючи Христу бути зовсім Іншим, тобто перегорнути Іоаннове життя та весь світ, як стіл торговців у Храмі. Цей та будь який наступний історичний перехід неможливо стримати, бо Бог поспішає вперед — «творити все нове» (Апок. 21:5) — навіть ціною власного Життя, ціною зміни епох, цивілізацій, церковних парадигм.
Завершальна пам’ятна зустріч на цю тему — це зустріч Воскреслого з Магдалиною у саду, яка є своєрідним повторенням едемської сцени. Грішна Жона, що скуштувала отрути, хоче утримати Святого Чоловіка, що скуштував з Древа Життя та Безсмертя, повернути втрачену Єдність, але не може, бо Царство ще не прийшло, а тільки приходить. Цей епізод вже не про минуле, він про майбутнє якого очікує віра.
Всі ця біблійна поезія каже серцю, шо коли у вірі, чи в історичному християнстві, чи у особистому житті з Богом, відбувається якийсь якісний стрибок — його не варто стримувати — треба віддатися руху, що несе Дух. Христос прийшов зруйнувати храми. Церква, як Його Тіло, має такий самий руйнівний потенціал, скільки його не стримуй мантрою святоотецьких передань.
Віра тільки тоді залишається собою, коли йде за Христом до кінця, не стоїть на місці, навіть коли це означає руйнувати сталі власні форми заради істини. Часто справжня актуалізація полягає у деконструкції. Кожен вірний до того часу з Богом, поки сміливо переходить з віри в віру (Рим. 1:17) і так до смерті — і тоді сама смерть стає благим переходом.
Тільки поки є наснага йти вперед, вірні стають ближче до Царства, яке приходить. Це як стрибок хасида через голову, як реформаторство Лютера чи якихось чорних афроамериканських рабів. Це віра, яка не боїться втратити себе. Бо коли втрачає, набуває (Мф. 16:25)... Втрачати себе небезпечно, але необхідно для духовного життя як повітря без якого віра помирає. Оце сенс лібералізму.
Здається, для себе я отримала формулу філософського каміння, тобто здорового поєднання лібералізму та консерватизму. Нетоксичний консерватизм полягає у тому, щоб зберігати вірність Богу, єдність з Ним ставити вище за якісь поточних або минулих культурно-історичні умов чи прагнення привласнити істину через сталі форми.
Справжній лібералізм — це сміливість лицаря віри, який зберігаючи цнотливі стосунки з Богом, не боїться рухатися вперед у радикальному напрямку подібно до Аврама та Мойсея, щоб зростати з віри у віру заради Бога та любові до ближнього, до Христа, який у ближньому. Це той лібералізм Ісуса з Назарета в якому лукавство розбещеності, як і отрута фарисейства, не знайде місця.»
Тоді як вірність Богу, що не тримається за будь-які людські умови є єдиним потрібним, що варто збереження у релігїі, - справжнім та безумовним, що знаходиться на межі несвідомого, невимовного, фантастичного, незбагненного, де навіть ім’я Боже неможливо вимовити не потрапивши у пастку об'єктивації та насилля над Святим. Залишатися вірним, коли Дух приходить і коли Він йде, на Фаворі та на Голгофі, — оце сенс консерватизму.
Що б хорошого я взяла б від лібералізму? Що в ньому найціннішого, де він більш за все вгадує біблійні інтуїції? У Святому Письмі кілька разів повторюється, що Бога неможливо стримати або схопити. Перший такий випадок — це зустріч Якова з Янголом (Бут. 32). Яков хоче утримати Янгола біля себе, хоче почути його ім’я, тобто хоче його об’єктувати. Але у нього нічого не виходить — як завжди з божественим у будь-якій релігійній системі...
Другий, пам’ятний епізод, це зустріч Ісуса з Іоанном Предтечею. «Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність» (Мф. 3:15). Це перехід з юдейства, яке уособлює Іоанн, в нову християнську добу. Іоанн зі всією юдейською святістю не може зупинити хід історії і він приймає цю неспроможність власної праведності, дозволяючи Христу бути зовсім Іншим, тобто перегорнути Іоаннове життя та весь світ, як стіл торговців у Храмі. Цей та будь який наступний історичний перехід неможливо стримати, бо Бог поспішає вперед — «творити все нове» (Апок. 21:5) — навіть ціною власного Життя, ціною зміни епох, цивілізацій, церковних парадигм.
Завершальна пам’ятна зустріч на цю тему — це зустріч Воскреслого з Магдалиною у саду, яка є своєрідним повторенням едемської сцени. Грішна Жона, що скуштувала отрути, хоче утримати Святого Чоловіка, що скуштував з Древа Життя та Безсмертя, повернути втрачену Єдність, але не може, бо Царство ще не прийшло, а тільки приходить. Цей епізод вже не про минуле, він про майбутнє якого очікує віра.
Всі ця біблійна поезія каже серцю, шо коли у вірі, чи в історичному християнстві, чи у особистому житті з Богом, відбувається якийсь якісний стрибок — його не варто стримувати — треба віддатися руху, що несе Дух. Христос прийшов зруйнувати храми. Церква, як Його Тіло, має такий самий руйнівний потенціал, скільки його не стримуй мантрою святоотецьких передань.
Віра тільки тоді залишається собою, коли йде за Христом до кінця, не стоїть на місці, навіть коли це означає руйнувати сталі власні форми заради істини. Часто справжня актуалізація полягає у деконструкції. Кожен вірний до того часу з Богом, поки сміливо переходить з віри в віру (Рим. 1:17) і так до смерті — і тоді сама смерть стає благим переходом.
Тільки поки є наснага йти вперед, вірні стають ближче до Царства, яке приходить. Це як стрибок хасида через голову, як реформаторство Лютера чи якихось чорних афроамериканських рабів. Це віра, яка не боїться втратити себе. Бо коли втрачає, набуває (Мф. 16:25)... Втрачати себе небезпечно, але необхідно для духовного життя як повітря без якого віра помирає. Оце сенс лібералізму.
Здається, для себе я отримала формулу філософського каміння, тобто здорового поєднання лібералізму та консерватизму. Нетоксичний консерватизм полягає у тому, щоб зберігати вірність Богу, єдність з Ним ставити вище за якісь поточних або минулих культурно-історичні умов чи прагнення привласнити істину через сталі форми.
Справжній лібералізм — це сміливість лицаря віри, який зберігаючи цнотливі стосунки з Богом, не боїться рухатися вперед у радикальному напрямку подібно до Аврама та Мойсея, щоб зростати з віри у віру заради Бога та любові до ближнього, до Христа, який у ближньому. Це той лібералізм Ісуса з Назарета в якому лукавство розбещеності, як і отрута фарисейства, не знайде місця.»
👍10🤡5❤4🤔2🥴1🖕1
Андрій Бокоч, депутат Волинської обласної ради:
«Друзі, хороші новини!
Сьогодні, 08 липня 2025 року, у місті Києві у Верховному суді України відбулось судове засідання у справі Успенського собору у місті Володимирі. Був присутній як помічник-консультант народного депутата Верховна Рада України Ігор Гузь - офіційна сторінка і депутат Волинська обласна рада.
Касаційна скарга московської церкви щодо Успенського собору у Володимирі— відхилена а Верховний суд України ще раз підтвердив рішення господарського та апеляційного судів.
Таким чином Свято-Успенський кафедральний собор у Володимирі — державна власність, а отже релігійна громада упц мп має покинути майновий комплекс споруд.
Так, це перемога! Але, думаю, боротьба ще триватиме...
Як розгортатимуться події - стануть московити
виконувати рішення суду чи далі затягуватимуть час, незабаром все побачимо.
Продовжуватиму тримати питання на пульсі подій.
Працюємо далі!»
«Друзі, хороші новини!
Сьогодні, 08 липня 2025 року, у місті Києві у Верховному суді України відбулось судове засідання у справі Успенського собору у місті Володимирі. Був присутній як помічник-консультант народного депутата Верховна Рада України Ігор Гузь - офіційна сторінка і депутат Волинська обласна рада.
Касаційна скарга московської церкви щодо Успенського собору у Володимирі— відхилена а Верховний суд України ще раз підтвердив рішення господарського та апеляційного судів.
Таким чином Свято-Успенський кафедральний собор у Володимирі — державна власність, а отже релігійна громада упц мп має покинути майновий комплекс споруд.
Так, це перемога! Але, думаю, боротьба ще триватиме...
Як розгортатимуться події - стануть московити
виконувати рішення суду чи далі затягуватимуть час, незабаром все побачимо.
Продовжуватиму тримати питання на пульсі подій.
Працюємо далі!»
👍41👎16🤡5🤬4🤮3🔥2❤1👏1😢1
Forwarded from Державна служба України з етнополітики та свободи совісті
Виявлено ознаки афілійованості Київської митрополії Української православної церкви з Російською православною церквою, діяльність якої в Україні заборонено
Відповідний наказ «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви» видано Державною службою України з етнополітики та свободи совісті 08 липня 2025 року.
Докладніше: https://dess.gov.ua/vyiavleno-oznaky-afiliyovanosti-kyivskoi-mytropolii-upts-z-rpts/
Відповідний наказ «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви» видано Державною службою України з етнополітики та свободи совісті 08 липня 2025 року.
Докладніше: https://dess.gov.ua/vyiavleno-oznaky-afiliyovanosti-kyivskoi-mytropolii-upts-z-rpts/
👍48👎14🔥8💯8💩5🤡4❤2🤨2👏1🥱1
Ситуація з визнанням Київської Митрополії УПЦ афілійованою з РПЦ суттєво ускладнюється втратою митрополитом Онуфрієм громадянства України, оскільки:
⚠️ 1. УПЦ втратила не лише правовий статус, а й легітимного керівника
Після Указу Президента про припинення громадянства Онуфрія, він юридично втратив право очолювати юридичну особу Київської Митрополії.
Втрата громадянства автоматично позбавляє його дієздатності як керівника, бо:
він не є громадянином України;
не має посвідки на проживання або іншого легального статусу;
не може бути зареєстрований у ЄДР як очільник релігійної організації.
❗️ Тобто на момент висновку ДЕСС про афілійованість, Митрополія фактично не має легітимного керівника, а отже – не має уповноваженого захищати себе юридично.
⚖️ 2. Це підриває здатність УПЦ реагувати юридично
Оскаржити рішення ДЕСС або указ Президента у суді від імені Митрополії зараз практично неможливо, якщо:
не подано документи на призначення нового тимчасового керівника;
Онуфрій продовжує діяти як "глава", але де-факто не є юридичною особою у правовому полі.
Мін’юст може відмовити у реєстраційних діях або блокувати подання від імені УПЦ через відсутність повноважного підписанта.
📌 УПЦ втрачає не лише організаційний центр, а й правоздатність як учасник цивільно-правових та адміністративних процесів.
🚨 3. Це дає ДЕСС і Мін’юсту прискорений механізм дій
У комплексі:
Фактор Наслідок
📍 Втрата громадянства Онуфрієм Юридична особа без керівника
📍 Висновок ДЕСС про афілійованість Підстава для позову про заборону
📍 Відсутність реакції УПЦ (в.о. керівника) Організація не може себе захистити
📍 Закон №2662-IX Дозволяє судову ліквідацію релігійної організації з "афіліацією"
Усе це може призвести до прискореного розгляду справи про ліквідацію Митрополії без належного захисту з боку самої УПЦ.
🔄 4. Навіть якщо Онуфрій виграє суд — буде пізно
Якщо УПЦ не призначить в.о. керівника, не внесе його до ЄДР і не оскаржить дії ДЕСС у встановлений строк:
Рішення суду може бути винесене без участі УПЦ.
Організація буде ліквідована або визнана такою, що втратила правосуб’єктність.
Навіть у разі скасування указу про громадянство — повернути вже скасовану юрособу буде надзвичайно складно.
🛡 Висновок
Комбінація двох чинників — афілійованість із РПЦ та відсутність керівника-громадянина України — створює критичну юридичну вразливість УПЦ.
Втрата громадянства митрополитом Онуфрієм:
унеможливлює легальний захист Митрополії в судах;
відкриває шлях до ліквідації без належної участі Церкви;
обмежує дії всіх структурних підрозділів (єпархій, парафій), які юридично пов’язані з Митрополією.
🔧 Що робити терміново:
Призначити виконуючого обов’язки керівника (громадянина України);
Оновити відомості в ЄДР;
Подати позов до суду про скасування висновку ДЕСС або принаймні про відтермінування його наслідків;
Запустити процес оновлення або автономізації парафій та єпархій.
⚠️ 1. УПЦ втратила не лише правовий статус, а й легітимного керівника
Після Указу Президента про припинення громадянства Онуфрія, він юридично втратив право очолювати юридичну особу Київської Митрополії.
Втрата громадянства автоматично позбавляє його дієздатності як керівника, бо:
він не є громадянином України;
не має посвідки на проживання або іншого легального статусу;
не може бути зареєстрований у ЄДР як очільник релігійної організації.
❗️ Тобто на момент висновку ДЕСС про афілійованість, Митрополія фактично не має легітимного керівника, а отже – не має уповноваженого захищати себе юридично.
⚖️ 2. Це підриває здатність УПЦ реагувати юридично
Оскаржити рішення ДЕСС або указ Президента у суді від імені Митрополії зараз практично неможливо, якщо:
не подано документи на призначення нового тимчасового керівника;
Онуфрій продовжує діяти як "глава", але де-факто не є юридичною особою у правовому полі.
Мін’юст може відмовити у реєстраційних діях або блокувати подання від імені УПЦ через відсутність повноважного підписанта.
📌 УПЦ втрачає не лише організаційний центр, а й правоздатність як учасник цивільно-правових та адміністративних процесів.
🚨 3. Це дає ДЕСС і Мін’юсту прискорений механізм дій
У комплексі:
Фактор Наслідок
📍 Втрата громадянства Онуфрієм Юридична особа без керівника
📍 Висновок ДЕСС про афілійованість Підстава для позову про заборону
📍 Відсутність реакції УПЦ (в.о. керівника) Організація не може себе захистити
📍 Закон №2662-IX Дозволяє судову ліквідацію релігійної організації з "афіліацією"
Усе це може призвести до прискореного розгляду справи про ліквідацію Митрополії без належного захисту з боку самої УПЦ.
🔄 4. Навіть якщо Онуфрій виграє суд — буде пізно
Якщо УПЦ не призначить в.о. керівника, не внесе його до ЄДР і не оскаржить дії ДЕСС у встановлений строк:
Рішення суду може бути винесене без участі УПЦ.
Організація буде ліквідована або визнана такою, що втратила правосуб’єктність.
Навіть у разі скасування указу про громадянство — повернути вже скасовану юрособу буде надзвичайно складно.
🛡 Висновок
Комбінація двох чинників — афілійованість із РПЦ та відсутність керівника-громадянина України — створює критичну юридичну вразливість УПЦ.
Втрата громадянства митрополитом Онуфрієм:
унеможливлює легальний захист Митрополії в судах;
відкриває шлях до ліквідації без належної участі Церкви;
обмежує дії всіх структурних підрозділів (єпархій, парафій), які юридично пов’язані з Митрополією.
🔧 Що робити терміново:
Призначити виконуючого обов’язки керівника (громадянина України);
Оновити відомості в ЄДР;
Подати позов до суду про скасування висновку ДЕСС або принаймні про відтермінування його наслідків;
Запустити процес оновлення або автономізації парафій та єпархій.
❤30🤡10🤨5🤬4👎2🔥2😢1💩1
Дмитро Вовк коментує:
«Державна служба з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) передбачувано визнала Київську митрополію Української православної церкви (УПЦ) афілійованою з Російською православною церквою (РПЦ), що є підставою для винесення припису про усунення афілійованості, а після цього звернення до суду.
1. Висновок складений дослідницькою групою. Цього разу ДЕСС відмовилась від групи формально незалежних експертів і утворило групу зі співробітників ДЕСС (можливо, залишивши частину авторського колективу за лаштунками). Члени групи не є фахівцями з канонічного/церковного права. Найближчим за фахом на перший погляд видається керівник групи, який свого часу написав книжку за темою "Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс" і ще низку робіт на аналогічні теми.
Це слабкий момент, адже дослідницька група складається з державних службовців, і відповідно не є незалежною від позиції голови ДЕСС та інших органів виконавчою влади.
2. Висновок детально обгрунтовує, що статус УПЦ не є незалежним попри положення статуту УПЦ, адже справді незалежним є статус автокефалії чи наближений до нього, який УПЦ ніколи не мала, а РПЦ ніколи не мала намір надати. Група також вказує на відсутність реакції УПЦ на втручання РПЦ в її внутрішні справи: переміщення єпископів, підпорядкування РПЦ певних єпархій тощо.
3. Висновок також посилається на статут РПЦ, який вміщує положення про УПЦ як частину Московського патріархату. Це цікавий момент, оскільки представники ДЕСС публічно озвучували тезу, що достатньо організації з системи УПЦ оголосити, що вона не афілійована з РПЦ, і цього достатньо.
Як і передбачалося, цього недостатньо. Сам факт згадки про УПЦ у статуті РПЦ є підставою для висновку про афіліацію і, відповідно, заборони. Висновок продовжує лінію, що релігійна організація може бути ліквідована на підставі її канонічної належності, що неодноразово критикувалося міжнародними організаціями.
4. Висновок фактично визнає, що немає сенсу розглядати питання про афілійованість кожної конкркетної організації у складі УПЦ. Якщо УПЦ афілійована з РПЦ, то і всі її організації також афілійовані. Відповідно цей висновок створює підстави для ліквідації будь-якої організації у структурі УПЦ.
5. На підставі висновку буде винесено припис про усунення порушень (припинення афіліації), що, у свою чергу, буде підставою звернення до суду. Закон передбачає спрощений порядок розгляду таких справ: усі позови розглядаються в апеляційному суді, що знаходиться у м. Києві, а позовами може крім ДЕСС звертатися також і прокуратура. Оскільки судовий процес передбачатиме по суті відповідь на питання, чи припинено афіліацію (отримано автокефалію і змінено статут РПЦ), суду буде важко не задовольнити такі позови.
Специфіка юридичних механізмів у тому, що вони погано прокручуються у протилежний бік. Саме тому я багато разів повторював, що закон "про заборону УПЦ", коли він вже ухвалений, не є механізмом політичного тиску чи торгу, який завжди можна "відіграти". Так чи інакше він призведе до своїх наслідків.»
«Державна служба з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) передбачувано визнала Київську митрополію Української православної церкви (УПЦ) афілійованою з Російською православною церквою (РПЦ), що є підставою для винесення припису про усунення афілійованості, а після цього звернення до суду.
1. Висновок складений дослідницькою групою. Цього разу ДЕСС відмовилась від групи формально незалежних експертів і утворило групу зі співробітників ДЕСС (можливо, залишивши частину авторського колективу за лаштунками). Члени групи не є фахівцями з канонічного/церковного права. Найближчим за фахом на перший погляд видається керівник групи, який свого часу написав книжку за темою "Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс" і ще низку робіт на аналогічні теми.
Це слабкий момент, адже дослідницька група складається з державних службовців, і відповідно не є незалежною від позиції голови ДЕСС та інших органів виконавчою влади.
2. Висновок детально обгрунтовує, що статус УПЦ не є незалежним попри положення статуту УПЦ, адже справді незалежним є статус автокефалії чи наближений до нього, який УПЦ ніколи не мала, а РПЦ ніколи не мала намір надати. Група також вказує на відсутність реакції УПЦ на втручання РПЦ в її внутрішні справи: переміщення єпископів, підпорядкування РПЦ певних єпархій тощо.
3. Висновок також посилається на статут РПЦ, який вміщує положення про УПЦ як частину Московського патріархату. Це цікавий момент, оскільки представники ДЕСС публічно озвучували тезу, що достатньо організації з системи УПЦ оголосити, що вона не афілійована з РПЦ, і цього достатньо.
Як і передбачалося, цього недостатньо. Сам факт згадки про УПЦ у статуті РПЦ є підставою для висновку про афіліацію і, відповідно, заборони. Висновок продовжує лінію, що релігійна організація може бути ліквідована на підставі її канонічної належності, що неодноразово критикувалося міжнародними організаціями.
4. Висновок фактично визнає, що немає сенсу розглядати питання про афілійованість кожної конкркетної організації у складі УПЦ. Якщо УПЦ афілійована з РПЦ, то і всі її організації також афілійовані. Відповідно цей висновок створює підстави для ліквідації будь-якої організації у структурі УПЦ.
5. На підставі висновку буде винесено припис про усунення порушень (припинення афіліації), що, у свою чергу, буде підставою звернення до суду. Закон передбачає спрощений порядок розгляду таких справ: усі позови розглядаються в апеляційному суді, що знаходиться у м. Києві, а позовами може крім ДЕСС звертатися також і прокуратура. Оскільки судовий процес передбачатиме по суті відповідь на питання, чи припинено афіліацію (отримано автокефалію і змінено статут РПЦ), суду буде важко не задовольнити такі позови.
Специфіка юридичних механізмів у тому, що вони погано прокручуються у протилежний бік. Саме тому я багато разів повторював, що закон "про заборону УПЦ", коли він вже ухвалений, не є механізмом політичного тиску чи торгу, який завжди можна "відіграти". Так чи інакше він призведе до своїх наслідків.»
👍13💩6❤2🤔1
Протоієрей Ермінінгельд Ексакустодіанович Нетудихата з УПЦ:
Читаю вихлопи думок з УПЦ про вчорашнє визначення афілійованості з РПЦ і думаю, чи то лижі не їдуть, чи то я ї**нутий.
Пишуть, а покажіть де в УПЦ поминають патріарха Кирила? Будь-ласка Запоріжжя, Черкаси, східні регіони. Поминають часто навіть парафіяльні храми.
А Єпіфаній також поминає. Ну не як свого главу і поминав, у минулому часі, до повномасштабки.
А покажіть де ми беремо Миро, коли своє варили. Підіть запитайте митрополита Антонія Паканича який в ті ж Черкаси чи Запоріжжя видає московське, якого в нього є великі запаси, про що він сам говорив щоб не переживали про неканонічне миро що прийдеться брати.
За антимінси взагалі мовчу.
Невже так важко визнати, що в нас, в УПЦ є ця залежність. Визнайте. Самі ж вчите, що визволення людини від гріха починається з визнання гріха, з того що людина називає той чи інший гріх гріхом. Важко? Тоді зніміть свої цяцьки і йдіть в колгоспники, сідайте за трактори, машини, комбайни і робіть хоч щось корисне в мирському житті. Бо в сфері духовній ви нічого не можете. Це той випадок, коли вже й віагра яку держава дає далеко не маленькими порціями, не помагає. То йдіть хоч руками працюйте на благо ближніх.
А що виноград? А виноград Господь забрав і віддав іншим працівникам, які надіюся, принесуть плоди.
Читаю вихлопи думок з УПЦ про вчорашнє визначення афілійованості з РПЦ і думаю, чи то лижі не їдуть, чи то я ї**нутий.
Пишуть, а покажіть де в УПЦ поминають патріарха Кирила? Будь-ласка Запоріжжя, Черкаси, східні регіони. Поминають часто навіть парафіяльні храми.
А Єпіфаній також поминає. Ну не як свого главу і поминав, у минулому часі, до повномасштабки.
А покажіть де ми беремо Миро, коли своє варили. Підіть запитайте митрополита Антонія Паканича який в ті ж Черкаси чи Запоріжжя видає московське, якого в нього є великі запаси, про що він сам говорив щоб не переживали про неканонічне миро що прийдеться брати.
За антимінси взагалі мовчу.
Невже так важко визнати, що в нас, в УПЦ є ця залежність. Визнайте. Самі ж вчите, що визволення людини від гріха починається з визнання гріха, з того що людина називає той чи інший гріх гріхом. Важко? Тоді зніміть свої цяцьки і йдіть в колгоспники, сідайте за трактори, машини, комбайни і робіть хоч щось корисне в мирському житті. Бо в сфері духовній ви нічого не можете. Це той випадок, коли вже й віагра яку держава дає далеко не маленькими порціями, не помагає. То йдіть хоч руками працюйте на благо ближніх.
А що виноград? А виноград Господь забрав і віддав іншим працівникам, які надіюся, принесуть плоди.
👍49❤11🤡6👏3🤮3👎1🥱1
YouTube
Близится конец УПЦ
💩12👍5🎉2🤮1
Викладач КДАіС архімандрит Герман (Ковач) про останні події, а точніше, відсутність рівня "дослідження" ДЕСС:
"Вчора Державна служба України з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) опублікувала наказ «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви», а також результати дослідження щодо питання наявності так званих ознак «афілійованості». Дослідження вочевидь спробувало врахувати деякі помилки Висновку експертної групи ДЕСС, якому я присвячував окрему статтю – насамперед, мова йде про те, що у згаданому мною Висновку мінімальний хронологічний діапазон між роками, якими датувалися об’єкти експертизи, складав 32 роки. Тепер ДЕСС вирішило залучити більше документів, зокрема тексти сімох синодальних томосів про автокефалію, що були надані Константинополем в новітній час. Тим не менш, на якість проведеного дослідження це істотно не вплинуло, тому що рівень компетенції дослідницької групи залишився таким самим, яким він був в експертної групи ДЕСС, що проводила експертизу. По суті, всі ті зауваження, які були висловлені мною щодо згаданої експертизи, актуальні і щодо опублікованого вчора дослідження. Наразі я би хотів лише прокоментувати окремі місця в опублікованому дослідженні ДЕСС, які одразу кидаються в очі. Також хотів би нагадати Андрій Смирнов, Олександр Саган і Юрій Чорноморець, що я досі чекаю розгромної критики висловлених мною зауважень щодо висновку експертної групи ДЕСС.
Отже.
1. По суті, головним питанням, яке в опублікованому тексті досліджувала ДЕСС, було визначення того, отримала чи не отримала УПЦ автокефалію від РПЦ. Два роки тому у Висновку релігієзнавчої експертизи ДЕСС говорилося, що для УПЦ досить буде навіть автономного або напів-автокефального чи напів-автономного статусу, однак тепер ДЕСС фактично передумала, хоча згаданий Висновок і всі його положення для ДЕСС залишаються в силі – Дослідження посилається на нього на самому початку.
2. Дослідницька група тлумачить «конституюючі елементи Статуту про управління УПЦ», не бачачи різниці між компетенцією світських і церковних судів і не беручи до уваги обумовлене нею право тлумачення. Також група не розрізняє юридичну афілійованність і духовний канонічний зв'язок. Справа в тому, що для дослідницької групи Церква це організація. Тому в Дослідженні навіть не згадується соборне вирішення українського церковного питання - це зайве: «Київська митрополія УПЦ в цьому Дослідженні розглядається як релігійна організація — юридична особа, яка діє від імені релігійного об’єднання — УПЦ, представляє його як в організаційних, так і в канонічних питаннях» (С. 4). Релігійна організація-юридична особа, яка діє від імені релігійного об’єднання, представляючи його в канонічних питаннях – це теза, прекрасна в своїй абсурдності для судів світської держави, де канонічне право не має і не може мати ознак права як такого.
3. Дослідження, яке в черговий раз було виконане не зовсім компетентними людьми, неодноразово вдається до маніпуляції, оскільки використовує лише ті документи, які можна розтлумачити в потрібному руслі: «Хоча правила Вселенських соборів… не містять категорій «автокефалія» і «автономія», ми зустрічаємо їх у церковних документах, якими визначається статус тієї чи іншої Помісної церкви. Зокрема, у томосах, які надавав Вселенський Патріарх Албанській (Додаток 5), Болгарській (Додаток 6), Грузинській (Додаток 7), Польській (Додаток 8), Румунський (Додаток 9), Українській (Додаток 10) православним церквам, а також Церкві Чеських земель і Словаччини (Додаток 11), ідеться про те, що незалежність в управлінні цих церков означає автокефалію» (С. 5-6). Незрозуміло, чим саме обумовлено використання лише цих Синодальних томосів – Група чомусь ігнорує Грамоту, надану Церкві Московського царства (а вона згадувалася у Висновку комісії ДЕСС), Синодальні томоси Елладської, а також Сербської Церкви. Щодо останнього, то він, ймовірно, зіпсував би штучно створену ДЕСС структурність у визначенні автокефальності, бо в ньому згадуються «автокефальні Православні Церкви Карловацька і Чорногорська».
"Вчора Державна служба України з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) опублікувала наказ «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви», а також результати дослідження щодо питання наявності так званих ознак «афілійованості». Дослідження вочевидь спробувало врахувати деякі помилки Висновку експертної групи ДЕСС, якому я присвячував окрему статтю – насамперед, мова йде про те, що у згаданому мною Висновку мінімальний хронологічний діапазон між роками, якими датувалися об’єкти експертизи, складав 32 роки. Тепер ДЕСС вирішило залучити більше документів, зокрема тексти сімох синодальних томосів про автокефалію, що були надані Константинополем в новітній час. Тим не менш, на якість проведеного дослідження це істотно не вплинуло, тому що рівень компетенції дослідницької групи залишився таким самим, яким він був в експертної групи ДЕСС, що проводила експертизу. По суті, всі ті зауваження, які були висловлені мною щодо згаданої експертизи, актуальні і щодо опублікованого вчора дослідження. Наразі я би хотів лише прокоментувати окремі місця в опублікованому дослідженні ДЕСС, які одразу кидаються в очі. Також хотів би нагадати Андрій Смирнов, Олександр Саган і Юрій Чорноморець, що я досі чекаю розгромної критики висловлених мною зауважень щодо висновку експертної групи ДЕСС.
Отже.
1. По суті, головним питанням, яке в опублікованому тексті досліджувала ДЕСС, було визначення того, отримала чи не отримала УПЦ автокефалію від РПЦ. Два роки тому у Висновку релігієзнавчої експертизи ДЕСС говорилося, що для УПЦ досить буде навіть автономного або напів-автокефального чи напів-автономного статусу, однак тепер ДЕСС фактично передумала, хоча згаданий Висновок і всі його положення для ДЕСС залишаються в силі – Дослідження посилається на нього на самому початку.
2. Дослідницька група тлумачить «конституюючі елементи Статуту про управління УПЦ», не бачачи різниці між компетенцією світських і церковних судів і не беручи до уваги обумовлене нею право тлумачення. Також група не розрізняє юридичну афілійованність і духовний канонічний зв'язок. Справа в тому, що для дослідницької групи Церква це організація. Тому в Дослідженні навіть не згадується соборне вирішення українського церковного питання - це зайве: «Київська митрополія УПЦ в цьому Дослідженні розглядається як релігійна організація — юридична особа, яка діє від імені релігійного об’єднання — УПЦ, представляє його як в організаційних, так і в канонічних питаннях» (С. 4). Релігійна організація-юридична особа, яка діє від імені релігійного об’єднання, представляючи його в канонічних питаннях – це теза, прекрасна в своїй абсурдності для судів світської держави, де канонічне право не має і не може мати ознак права як такого.
3. Дослідження, яке в черговий раз було виконане не зовсім компетентними людьми, неодноразово вдається до маніпуляції, оскільки використовує лише ті документи, які можна розтлумачити в потрібному руслі: «Хоча правила Вселенських соборів… не містять категорій «автокефалія» і «автономія», ми зустрічаємо їх у церковних документах, якими визначається статус тієї чи іншої Помісної церкви. Зокрема, у томосах, які надавав Вселенський Патріарх Албанській (Додаток 5), Болгарській (Додаток 6), Грузинській (Додаток 7), Польській (Додаток 8), Румунський (Додаток 9), Українській (Додаток 10) православним церквам, а також Церкві Чеських земель і Словаччини (Додаток 11), ідеться про те, що незалежність в управлінні цих церков означає автокефалію» (С. 5-6). Незрозуміло, чим саме обумовлено використання лише цих Синодальних томосів – Група чомусь ігнорує Грамоту, надану Церкві Московського царства (а вона згадувалася у Висновку комісії ДЕСС), Синодальні томоси Елладської, а також Сербської Церкви. Щодо останнього, то він, ймовірно, зіпсував би штучно створену ДЕСС структурність у визначенні автокефальності, бо в ньому згадуються «автокефальні Православні Церкви Карловацька і Чорногорська».
🥱10❤8👍3💩2🔥1
Мабуть, ДЕСС просто не придумало, яке це можна було використати в об’єктивному дослідженні, та й взагалі певні паралелі зі згаданими документами могли б ускладнити аналіз благословеної Грамоти патріарха Олексія II і змінити бажану для ДЕСС риторику дослідження.
4. Для ДЕСС дуже важливо, аби в офіційних документах УПЦ пролунало слово «автокефалія» - тоді мала би статися якась магія, бо ДЕСС вірить, що коли Церква називає себе автокефальною, вона тієї ж миті і стає автокефальною. Говорячи про автокефальні Церкви як «суб'єкти диптихів» дослідницька група чомусь ігнорує той факт, що в РПЦ, яка є в цих самих диптихах, не має документу, який би підтверджував її автокефальний статус через вживання слова «автокефалія». Неодноразово згадуючи про церковні канони і поняття канонічного, ДЕСС продовжує ігнорувати те, що з VIII ст. автокефальність як рівноправність з Церквами, чий незалежний статус був зафіксований в правилах Вселенських соборів, є певною аномалією і вимушеною мірою, яка не має жодного канонічного обґрунтування, а тому може бути скасованою в будь-який момент. Не менш цікавими в цьому ключі є історичні паралелі з Тирновським патріархатом і Охридською архієпіскопією. Два останніх - це взагалі погані приклади для дослідження ДЕСС, бо у висновках дослідження говориться наступне: «Самостійність і незалежність в управлінні [УПЦ]... як свідчить розвиток взаємовідносин між РПЦ та УПЦ, може самовільно зменшуватися з боку РПЦ». Справа в тому, що з самостійними і незалежними Тирново і Охридою, які вважали і декларували себе автокефальними, Церква Константинополя робила те ж саме.
5. Ще одним прикладом маніпуляції є цитування «Заяви єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ’ї» від 22 листопада 2000 р., про існування якої ДЕСС вочевидь дізналося з моєї статті. А саме: «Треба відзначити, що священноначалля УПЦ усвідомлювало той статус, який має їхня церква у складі РПЦ... УПЦ не має «офіційного визнання автономності з боку інших Церков» і «буде продовжувати роботу щодо отримання Нею канонічного статусу автономної Церкви» (С. 10)». Справа в тому, що УПЦ в цьому документі констатує і те, що: «Нині УПЦ фактично має набагато більше тих прав, які надаються канонічній автономії», де під канонічною автономією мається на увазі автономний устрій, який був би визнаний всієї повнотою Православної Церкви. Інакше кажучи, канонічне тут сприймається як загальноцерковне, а не як нормативно-правове. ДЕСС не розрізняє семантику канонічного. Взагалі є дивним те, що ДЕСС використовує цей документ в додатках, адже в ньому чітко сказано, що в тодішньому тиску на УПЦ, лінію якого в наші дні продовжує ДЕСС, «повністю ігнорується богословська складова» української церковної кризи, «у результаті чого вихолощується духовний зміст церковного життя, дискредитуються релігійні, в тому числі православні цінності, оскільки з’ясовування стосунків між християнськими конфесіями стає все більше схожим на партійну боротьбу». Цікаво й те, що ДЕСС, ймовірно, планувало використати загадану «Заяву» декілька разів, адже в тексті дослідження ми бачимо припис «далі — Заява УПЦ 2000 р.». Тобто в тексті мали бути або були інші цитати з цього документу, які втім не були вписані або були вилучені з кінцевого варіанту Дослідження.
6. Але найголовнішим є те, що Дослідження містить взаємосуперечливі тези: ДЕСС шукає ознаки наданої або визнаної РПЦ автокефалії УПЦ, але «істиною автокефалією» вона вважає тільки автокефалію, надану Церквою Константинополя – Москва не надає «істину автокефалію», а лише визнає «справжню незалежність» – визнає її для себе. ДЕСС констатує, що вона не знайшла ознак «повної незалежності УПЦ» , яка була б надана саме РПЦ, «у тому сенсі, який надається автокефальним Церквам кіріархальною Церквою» (С. 13). Нагадаємо, що однією з таких ознак, про які говорить Дослідження, є входження до диптиху і визнання автокефальності рештою Помісних Церков.
4. Для ДЕСС дуже важливо, аби в офіційних документах УПЦ пролунало слово «автокефалія» - тоді мала би статися якась магія, бо ДЕСС вірить, що коли Церква називає себе автокефальною, вона тієї ж миті і стає автокефальною. Говорячи про автокефальні Церкви як «суб'єкти диптихів» дослідницька група чомусь ігнорує той факт, що в РПЦ, яка є в цих самих диптихах, не має документу, який би підтверджував її автокефальний статус через вживання слова «автокефалія». Неодноразово згадуючи про церковні канони і поняття канонічного, ДЕСС продовжує ігнорувати те, що з VIII ст. автокефальність як рівноправність з Церквами, чий незалежний статус був зафіксований в правилах Вселенських соборів, є певною аномалією і вимушеною мірою, яка не має жодного канонічного обґрунтування, а тому може бути скасованою в будь-який момент. Не менш цікавими в цьому ключі є історичні паралелі з Тирновським патріархатом і Охридською архієпіскопією. Два останніх - це взагалі погані приклади для дослідження ДЕСС, бо у висновках дослідження говориться наступне: «Самостійність і незалежність в управлінні [УПЦ]... як свідчить розвиток взаємовідносин між РПЦ та УПЦ, може самовільно зменшуватися з боку РПЦ». Справа в тому, що з самостійними і незалежними Тирново і Охридою, які вважали і декларували себе автокефальними, Церква Константинополя робила те ж саме.
5. Ще одним прикладом маніпуляції є цитування «Заяви єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ’ї» від 22 листопада 2000 р., про існування якої ДЕСС вочевидь дізналося з моєї статті. А саме: «Треба відзначити, що священноначалля УПЦ усвідомлювало той статус, який має їхня церква у складі РПЦ... УПЦ не має «офіційного визнання автономності з боку інших Церков» і «буде продовжувати роботу щодо отримання Нею канонічного статусу автономної Церкви» (С. 10)». Справа в тому, що УПЦ в цьому документі констатує і те, що: «Нині УПЦ фактично має набагато більше тих прав, які надаються канонічній автономії», де під канонічною автономією мається на увазі автономний устрій, який був би визнаний всієї повнотою Православної Церкви. Інакше кажучи, канонічне тут сприймається як загальноцерковне, а не як нормативно-правове. ДЕСС не розрізняє семантику канонічного. Взагалі є дивним те, що ДЕСС використовує цей документ в додатках, адже в ньому чітко сказано, що в тодішньому тиску на УПЦ, лінію якого в наші дні продовжує ДЕСС, «повністю ігнорується богословська складова» української церковної кризи, «у результаті чого вихолощується духовний зміст церковного життя, дискредитуються релігійні, в тому числі православні цінності, оскільки з’ясовування стосунків між християнськими конфесіями стає все більше схожим на партійну боротьбу». Цікаво й те, що ДЕСС, ймовірно, планувало використати загадану «Заяву» декілька разів, адже в тексті дослідження ми бачимо припис «далі — Заява УПЦ 2000 р.». Тобто в тексті мали бути або були інші цитати з цього документу, які втім не були вписані або були вилучені з кінцевого варіанту Дослідження.
6. Але найголовнішим є те, що Дослідження містить взаємосуперечливі тези: ДЕСС шукає ознаки наданої або визнаної РПЦ автокефалії УПЦ, але «істиною автокефалією» вона вважає тільки автокефалію, надану Церквою Константинополя – Москва не надає «істину автокефалію», а лише визнає «справжню незалежність» – визнає її для себе. ДЕСС констатує, що вона не знайшла ознак «повної незалежності УПЦ» , яка була б надана саме РПЦ, «у тому сенсі, який надається автокефальним Церквам кіріархальною Церквою» (С. 13). Нагадаємо, що однією з таких ознак, про які говорить Дослідження, є входження до диптиху і визнання автокефальності рештою Помісних Церков.
❤11🥱9👍6💩2🔥1
Між тим Дослідження визнає, що Церкви, яким РПЦ надавала автокефалію, не увійшли після цього до диптиху – про це говориться і в згаданій «Заяві» єпископату УПЦ, але ДЕСС свідомо на це не зважає"
❤9🥱7👍3🔥3😁3💩2
А митрополит Агафангел- молодець.
До речі, один з редакторів нашого каналу також поставив підпис під зверненням до Президента.
До речі, один з редакторів нашого каналу також поставив підпис під зверненням до Президента.
🤡16👍7🤔3🤣1