«В найгостріших конфліктах між харківськими товаришами та представниками всеукраїнського центру мені особисто не довелося брати участи, бо я покинув Харків уже 20 січня 1918 року, пробувши там лише один місяць, але та повсякденна глуха опозиція й недоброзичливість, що їх відчували на кожнім кроці перші організатори Всеукраїнської радянської влади в майбутній столиці УСРР, зоставили в мене прикру пам’ять».

Ґеорґ Лапчинський. Перший період Радянської влади на Україні. ЦВКУ та Народній секретаріят (cпогади) (1928)
https://vpered.wordpress.com/2017/11/23/lapschinski-secretariat/

Презентація книг, підготовлених колєктивом «Впереду»:
– Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX століття. — Київ: Вперед, 2023.
– Самір Амін. Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії. — Київ: Вперед, 2022.
– Мао Цзе-дун. Філософські твори. — Київ: Вперед, 2019.
– Режіс Дебре. Революція в революції? — Київ: Вперед, 2018.

Презентація: книги «Впереду» — деталі за посиланням
https://vpered.wordpress.com/2024/01/08/vpered-books-240112/

📕«Соціальний рух» радий представляти у стінах нашого офісу презентацію київського видавництва «Вперед»

🔎 Книга завжди буде інструментом для розуміння всесвіту, через вбирання в себе досвіду минулого, розкриття теперішнього та розробкою ідей майбутнього. Тому навіть у такі темні часи, увага до літератури дуже важлива, оскільки це сприяє розвитку суспільства, зміцненню культурної ідентичності та психологічній допомозі громадянам в складний період.

🔸 Коли: 12 січня 2024 року
🔸 О котрій: з 19:00 до 21:00
🔸 Де: Київ
🔸 Форма для реєстрації

➡️ До вашої уваги буде представлено 4 книги, одну з котрих буде презентувати сам автор.

▪️Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX століття. — 2023.
Збірка п’ятнадцяти нарисів, присвячених видатним мислителям нещодавнього минулого — середини і кінця XX ст., щодо критичного ставлення до сучасного суспільства та місця в цьому суспільстві людини, закріпаченої відносинами гноблення, експлуатації та панування.

▪️Самір Амін. Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії. — 2022.

▪️Мао Цзе-дун. Філософські твори. — 2019.

▪️Режіс Дебре. Революція в революції? — 2018.

✅Після лекції автор та товариство буде спілкуватися та обговорювати вектори сучасної лівої думки та розвитку прогресивного літературознавства.

🔥Чекаємо на Вас!

«...у політичній боротьбі не треба мавпувати методи боротьби панівних кляс, уникаючи при цьому очевидних пасток. Це явище часто спостерігаємо у поточній боротьбі; слабка державна орґанізація, це — як знекровлена армія; на авансцену виходять „сміливці“, себто приватні збройні орґанізації, що виконують два завдання: діють поза законом, тоді як держава зберігає подобу законности своїх дій, і слугують засобом реорґанізації самої держави. Вважати, що нелєґальній приватній діяльності можна протиставити иншу діяльність, себто боротися з одними „сміливцями“ за допомогою инших, глупо. Це означає вважати, що держава завжди лишатиметься бездіяльною, чого ніколи не буває, не кажучи вже про ріжні инші обставини. Клясова природа має вирішальне значення: кляса, що має щодня працювати певні години, не може мати постійні штурмові та спеціяльні загони, як кляса, що має широкі фінансової можливості та не обтяжена неодмінною потребою працювати (принаймні, не всі члени цієї кляси обов’язково працюють). У будь-яку годину дня і ночі ці орґанізації, що вони стали професійними, готові завдати непідготовленому супротивнику рішучого та приголомшливого удару. Тим-то тактика „сміливців“ не може мати для одних кляс такого самого значення, як для инших: певним клясам необхідна — адже вона їм ліпше підходить — маневрена війна, що вона у випадку політичної боротьби може поєднуватися з корисним і навіть необхідним використанням таких „сміливців“. Але недалекоглядно зациклюватися на війні як на моделі: політика і тут має переважати військовий елємент, і тільки політика творить змогу маневрувати».

Антоніо Ґрамші. Військове мистецтво і мистецтво політики

https://vpered.wordpress.com/2017/04/06/gramsci-arte-militare-arte-politica/

Того дня політика Центральної Ради викликала страйк на заводі „Арсенал”, який швидко переріс у загальний, а потім – у збройне повстання. Більшість українських полків відмовилися проливати кров за Центральну Раду, оголосивши нейтралітет. Бійці полків імені Сагайдачного та Шевченка, а також Богданівського куреню перейшли на бік повсталого пролетаріату. На придушення повстання було кинуто „січових стрільців” – галичан, колишніх військовополонених солдат австро-угорської армії. Більше 1500 чоловік були повішені, розстріляні, заколоті багнетами. Вбивали жінок і дітей повсталих. Виступ київських робітників був потоплений у крові.


Сергій Іщенко. Українська міфологія. Крути
https://vpered.wordpress.com/2010/02/04/українська-міфологія-крути/

Шановні читачі!

Нагадуємо, що в продажу є такі випущені «Впередом» книги:

- Режіс Дебре. Революція в революції? — Київ: Вперед, 2018. — 95 стор.
- Мао Цзе-дун. Філософські твори. — Київ: Вперед, 2019. — 135 стор.
- Самір Амін. Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії. — Київ: Вперед, 2022. — 188 стор.
- Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX століття. — 231 стор.

Бажаючих купити просимо писати тут, у телєґрамі, або на ел. пошту: [email protected]

Шановні читачі!

Нагадуємо, що в продажу є такі випущені «Впередом» книги:

- Режіс Дебре. Революція в революції? — Київ: Вперед, 2018. — 95 стор.
- Мао Цзе-дун. Філософські твори. — Київ: Вперед, 2019. — 135 стор.
- Самір Амін. Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії. — Київ: Вперед, 2022. — 188 стор.
- Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX століття. — 231 стор.

Бажаючих купити просимо писати тут, у телєґрамі, або на ел. пошту: [email protected]

«Чому соціялісти у своїй більшості помилилися в оцінці національного питання і стосовних передбаченнях? На це ще ніхто не дав вичерпної відповіді, але книжка П.Феденка вже дає частковий матеріял для такої відповіді. Насамперед, сьогодні вже ясно, що самого явища нації клясики соціялізму до кінця не зрозуміли. Це видно найяскравіше з того, що всі вони без вийнятку помилилися в оцінці єврейської нації. Всі — і Маркс, і Кавтський, і Бауер, і Ленін — одноголосно твердили, що євреї не є нацією і що вони приречені на асиміляцію. Раз такого в дійсності не сталося, не зважаючи на справді вийняткове становище євреїв у світі, значить соціялісти дефініювали поняття нації неправильно, завузько».

Всеволод Голубничий. Про соціялістичні теорії національної проблеми (1961)

https://vpered.wordpress.com/2013/02/14/holubnichy-socialistische-theorien/

«Доречно спитати, чому африканці пристали на умови експорту загалом і продажу людей зокрема. Висувалось припущення, свого часу вельми популярне і загальноприйняте, що африканське суспільство вже користувалось рабами, а тепер їх просто передавали европейським купцям. Інститут рабства співістнував з общинним, февдальним і капіталістичним суспільствами та водночас становив частину цих суспільств, одначе час його широкого поширення припадає на період реального розпаду общинного ладу, чого в Африці XV I XVI ст. не було. Найвірогіднішим поясненням є те, що бранцями ставали під час війн, а значить лоґічно припустити, що такі нові бранці (на відміну від полонених, що вони вже займали відоме місце у суспільстві і сімейній структурі поневолювачів) вважалися готовим для продажу европейським покупцям».


Волтер Родні. Історичні витоки слаборозвинутости Африки

https://vpered.wordpress.com/2023/11/20/rodney-africa/

«Історія вчить нас, що за певних обставин іноземцю досить легко накинути своє панування на якийсь народ. Але також вона вчить нас, що, хай там які будуть матеріяльні сторони цього панування, його можна зберегти лише через систему орґанізованих репресій проти культурного життя народу. Воно може перемогти остаточно лише за умови фізичного знищення значної частини підкореного населення.

Насправді, вдаватися до зброї для підкорення народу, це — перш за все вдаватися до зброї для знищення або щонайменш ослаблення, придушення його культурного життя. Адже доки істнуватиме частина цього народу, спроможна на культурне життя, іноземному пануванню загрожуватиме знищення. У певний момент, що залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників, які визначають розвиток вищезгаданого суспільства, культурний (незламний) опір зможе набрати нових форм (політичної, економічної, збройної) і виступити проти іноземного панування на всіх фронтах».

Амілкар Кабрал. Національне визволення і культура
https://vpered.wordpress.com/2011/10/13/cabral-liberation-nationale-et-culture/

«Основна проблєма геґемонії, розглянута із стратеґічної точки зору, полягає не в тому, як революціонери приходять до влади, хоча це питання вельми важливе. Проблєма полягає в тому, як досягти того, щоб їх сприймали не тільки як політичних або неминучих правителів, але як провідників і лідерів».

Ерік Гобсбаум. Ґрамші та політична теорія (1977)
https://vpered.wordpress.com/2009/02/27/hobsbawm-gramsci/

«Імперіяльно-російська політика партії, що виявилася останньо в явній глорифікації царського імперіялізму, натрапляє на дуже енергійний спротив неросійських народів. Дотепер, починаючи з 1956 року, вийшли в Совєтському Союзі три головні хвилі боротьби з так званим «буржуазним націоналізмом», що й є доказом незадоволення. В 1958 році пройшла масова чистка націоналістичних елементів у партійних організаціях середньоазійських республік, у Прибалтиці та на Україні. Тоді багато партійців в республіканських партіях, повіривши в поширення прав республік, почали їх відрусифіковувати. Проте дуже скоро всі ці надії виявилися зовсім нереальними, тому що Хрущов зовсім не думав відступати в дійсності від основної лінії старої національної політики Сталіна. Треба при тому додати, що акція національних комуністів спиралася на прагнення і стремління широких мас місцевого населення».

М. Стиранка. Апотеоза шовінізму і імперіялізму
https://vpered.wordpress.com/2022/09/12/styranka-1812/

«Історія цивілізації, це — історія панування чоловіка, історія патріярхату. Жіночий розвиток визначався і обмежувався не тільки вимогами рабовласників, февдальним і буржуазним суспільствами, але також — і рівною мірою — конкретними чоловічими потребами. Зрозуміло, що дихотомія чоловік—жінка переросла в протистояння чоловічої і жіночої статей. Одночасно із залученням жінок у чимраз більшому маштабі до процесу матеріяльного виробництва як об’єктів експлоатації і представників абстрактної праці (нерівний рівень експлоатації) від них продовжували очікувати, що вони будуть втілювати всі ті якості — миролюбство, людяність і самопожертву, — що вони не можуть розвитися у світі капіталістичної праці, не підриваючи його гнобительського базису, себто не перешкоджаючи функціонуванню людських відносин за законами товарного виробництва. Через це сфери та особлива «аура» жіночої стати мали строго відокремлюватися від виробничої сфери: «жіночість» перетворилась на якість, що допускалась тільки в чотирьох стінах приватного помешкання і в сексуальній сфері. Природно, що ця приватизована царина залишалась частиною структури чоловічого панування. Цей поділ і розподіл людських ресурсів остаточно і повністю закріпився й відтворювався покоління-у-покоління. Звісно, ці антаґоністичні суспільні умови тоді набули вигляду «природного» протистояння — протистояння між уродженими якостями як основи гаданої природної ієрархії, основи панування чоловічої стати над жіночою».

Герберт Маркузе. Поразка «нової лівиці»? (1979)
https://vpered.wordpress.com/2020/06/04/marcuse-failure/

Опитування триватиме до 17 березня!