Прочитала відому новелу Ґесса The Pedersen Kid і подумала, наскільки поширений цей момент у психологічному горорі, коли сніг/снігопад стає індикатором розпаду психіки героя . Одразу згадуються Silent Snow, Secret Snow і I’m Thinking of Ending Things. Цікаво, чому така асоціація — ну, крім того, що це щільніша варіація brain fog.
Хто пам’ятає моє стареньке оповідання про співачку, яке я колись написала на хвилі захоплення Марком Фішером — там був дещо схожий момент. Коли загадкова співачка нарешті дає концерт, протаґоніст бачить, як прямо в приміщенні починає йти сніг — натяк на остаточну дисоціацію чоловіка, перед яким оживають старі VHS-кліпи з усіма артефактами і поміхами типу «снігу»/білого шуму.
Ви скажете: ти що, серйозно зараз поставила себе в один ряд з Вільямом Ґессом і Конрадом Ейкеном — а я скажу «ні, бачите ж, себе я поставила абзацем нижче…»
Хто пам’ятає моє стареньке оповідання про співачку, яке я колись написала на хвилі захоплення Марком Фішером — там був дещо схожий момент. Коли загадкова співачка нарешті дає концерт, протаґоніст бачить, як прямо в приміщенні починає йти сніг — натяк на остаточну дисоціацію чоловіка, перед яким оживають старі VHS-кліпи з усіма артефактами і поміхами типу «снігу»/білого шуму.
Ви скажете: ти що, серйозно зараз поставила себе в один ряд з Вільямом Ґессом і Конрадом Ейкеном — а я скажу «ні, бачите ж, себе я поставила абзацем нижче…»
Прочитала для подкасту три біографії Ширлі Джексон (1975, 1988 та 2016) і не можу не поділитися історіями, які не ввійшли в епізод.
✦ Якось Ширлі дізналася від знайомих, що їхнього сусіда — поважного члена громади — затримало ФБР. Виявилося, що він був одним із найрозшукуваніших банківських грабіжників і жив під фальшивим ім’ям. На приліжковому столику в його спальні лежав недочитаний роман «Привиди будинку на пагорбі»; почувши про це, Ширлі одразу ж надіслала чоловіку у в’язницю ще одну копію книжки. Бандити теж мають право знати, чим все закінчилося!
✦ Чоловік Ширлі дуже любив фільм Freaks (1932) і часто розповідав, яким шоком для нього був перший перегляд. Одного дня, коли він знову ударився в спогади, Ширлі перервала його: «Любий, раніше я не хотіла тебе засмучувати, але це вже занадто… Такого фільму не існує!» Чоловік, звісно ж, заперечив — як це, не існує? Зараз принесу енциклопедію кіно і покажу тобі статтю. Він кинувся до своєї обширної бібліотеки, але на полицях з книжками, присвяченими кінематографу, не було жодної, де згадувалися б «Потвори». Стенлі дійсно засумнівався, чи не вигадав він цю знамениту стрічку. Насправді ж Ширлі заздалегідь пройшлася по полицях і сховала всі книжки, в яких ішлося про фільм. (Пранк був би ще епічнішим, якби улюбленим фільмом Стенлі був Gas Light…)
✦ Не про саму Ширлі, але смішно: якось вони з сім’єю зняли будинок, який належав Еріху Фромму, і з’ясували два дивних факти. По-перше, в кабінеті психоаналітика стояла подвійна кушетка. По-друге, в підвалі вони знайшли тисячі використаних станків для гоління — причому не звалені в купу, а розкладені на полицях уздовж стін. Я навіть боюся собі уявити, що керувало Фроммом...
✦ Хвилинка кринжі: один друг Ширлі, гей, згадував, що якось вона запропонувала «вилікувати» його. Чоловік, звісно ж, відмовився; проте схильна до міфоманії Ширлі потім розповідала, що він сам благав її переспати з ним, і що вона погодилася, але «ліки» не подіяли.
✦ Будучи багатодітною матір’ю, Ширлі виконувала стільки роботи, що іноді доходила ледь не до фуґи. Якось вона отримала поштову листівку від «напівграмотної людини з жахливим почерком, до того ж скупої — яка купує найдешевші марки». Ширлі не могла зрозуміти, хто відправник, і чому він вітає її з днем народження, коли до дати ще не один місяць. А потім зрозуміла, що вона сама відправляла листівку родичці чоловіка (ще один рутинний обов’язок), але в метушні адресувала її собі.
✦ А це сумне. Дорослий син Ширлі, Лоуренс, якось зайшов у вуду-крамничку і купив т. зв. goofer dust — «магічний порошок», нібито зроблений з могильної землі. Парубку пообіцяли, що порошок принесе йому гроші. Наступного дня йому подзвонив батько і повідомив, що Ширлі померла; їй було 48 років. Гроші Лоуренс дійсно отримав — кілька сотен доларів спадщини. Забобонний, як і мати, він завжди запитуватиме себе, чи не спричинив він її смерть.
✦ Якось Ширлі дізналася від знайомих, що їхнього сусіда — поважного члена громади — затримало ФБР. Виявилося, що він був одним із найрозшукуваніших банківських грабіжників і жив під фальшивим ім’ям. На приліжковому столику в його спальні лежав недочитаний роман «Привиди будинку на пагорбі»; почувши про це, Ширлі одразу ж надіслала чоловіку у в’язницю ще одну копію книжки. Бандити теж мають право знати, чим все закінчилося!
✦ Чоловік Ширлі дуже любив фільм Freaks (1932) і часто розповідав, яким шоком для нього був перший перегляд. Одного дня, коли він знову ударився в спогади, Ширлі перервала його: «Любий, раніше я не хотіла тебе засмучувати, але це вже занадто… Такого фільму не існує!» Чоловік, звісно ж, заперечив — як це, не існує? Зараз принесу енциклопедію кіно і покажу тобі статтю. Він кинувся до своєї обширної бібліотеки, але на полицях з книжками, присвяченими кінематографу, не було жодної, де згадувалися б «Потвори». Стенлі дійсно засумнівався, чи не вигадав він цю знамениту стрічку. Насправді ж Ширлі заздалегідь пройшлася по полицях і сховала всі книжки, в яких ішлося про фільм. (Пранк був би ще епічнішим, якби улюбленим фільмом Стенлі був Gas Light…)
✦ Не про саму Ширлі, але смішно: якось вони з сім’єю зняли будинок, який належав Еріху Фромму, і з’ясували два дивних факти. По-перше, в кабінеті психоаналітика стояла подвійна кушетка. По-друге, в підвалі вони знайшли тисячі використаних станків для гоління — причому не звалені в купу, а розкладені на полицях уздовж стін. Я навіть боюся собі уявити, що керувало Фроммом...
✦ Хвилинка кринжі: один друг Ширлі, гей, згадував, що якось вона запропонувала «вилікувати» його. Чоловік, звісно ж, відмовився; проте схильна до міфоманії Ширлі потім розповідала, що він сам благав її переспати з ним, і що вона погодилася, але «ліки» не подіяли.
✦ Будучи багатодітною матір’ю, Ширлі виконувала стільки роботи, що іноді доходила ледь не до фуґи. Якось вона отримала поштову листівку від «напівграмотної людини з жахливим почерком, до того ж скупої — яка купує найдешевші марки». Ширлі не могла зрозуміти, хто відправник, і чому він вітає її з днем народження, коли до дати ще не один місяць. А потім зрозуміла, що вона сама відправляла листівку родичці чоловіка (ще один рутинний обов’язок), але в метушні адресувала її собі.
✦ А це сумне. Дорослий син Ширлі, Лоуренс, якось зайшов у вуду-крамничку і купив т. зв. goofer dust — «магічний порошок», нібито зроблений з могильної землі. Парубку пообіцяли, що порошок принесе йому гроші. Наступного дня йому подзвонив батько і повідомив, що Ширлі померла; їй було 48 років. Гроші Лоуренс дійсно отримав — кілька сотен доларів спадщини. Забобонний, як і мати, він завжди запитуватиме себе, чи не спричинив він її смерть.
Найсмішнішу (в поганому сенсі) книжку року знайдено. Було б реально цікаво почитати, як алгоритми впливають на творчість і саморепрезентацію митців, але Filterworld — це митарства рівня «одного ранку я прокинувся і не впізнав свій Spotify…» та «в якийсь момент всі кав’ярні стали виглядати однаково…» Автор побивається через те, що Netflix «вгадує» колір шкіри юзера і підсовує йому банери фільмів з акторами відповідної раси; я б теж вгадала колір шкіри автора, навіть не знаючи, що він Кайл, бо таких страждань через white people problems ще не зустрічала. (А ще завжди веселить, як люди, що повторюють мантру «мистецтво має бути конфліктним/субверсивним/викликати обурення» силуються назвати конкретні приклади.)
Нє: те, що у когось на фоні видалення улюбленої пісні зі стримінгу стається криза ідентичності — це валідна тема для есеїв, але…
Десь на половині почало здаватися, що це бздить дуже знайомим типажем твіттерських американців, і я просто з цікавості зайшла на його акаунт. І чуйка не підвела: в березні 2022-го, поки ви переживали весь той жах і невідання, Кайл написав статтю про те, що «війна в Україні — це перша TikTok-війна», і що ми замість «автентичного» документування її жахів створюємо «естетичний клікбейт» для західної аудиторії. Знаєте, я не така вже мразь; я не бажатиму Кайлу і йому подібним пережити першу громадянську TikTok-війну. Але раптом вони її все-таки отримають — нехай покажуть, як треба переживати автентично.
Нє: те, що у когось на фоні видалення улюбленої пісні зі стримінгу стається криза ідентичності — це валідна тема для есеїв, але…
Десь на половині почало здаватися, що це бздить дуже знайомим типажем твіттерських американців, і я просто з цікавості зайшла на його акаунт. І чуйка не підвела: в березні 2022-го, поки ви переживали весь той жах і невідання, Кайл написав статтю про те, що «війна в Україні — це перша TikTok-війна», і що ми замість «автентичного» документування її жахів створюємо «естетичний клікбейт» для західної аудиторії. Знаєте, я не така вже мразь; я не бажатиму Кайлу і йому подібним пережити першу громадянську TikTok-війну. Але раптом вони її все-таки отримають — нехай покажуть, як треба переживати автентично.
Ці книжки виглядають, як фейкові артефакти проєкту Scarfolk (чи як черговий кринжовий жарт про нідерландську мову і інсульт), але вони реальні. Ось тут історія про те, як деякі молодші класи в Британії 60-х вчилися читати за допомогою експериментальної абетки, а потім дітей без пояснень переводили на нормальну систему. Артур Мекен на мінімалках: уявіть, в шість років до вас приходить учителька, яка показує вам спеціальні літери Акло, але подорослішавши, ви усвідомлюєте, що більше ніхто про таке не чув; всі сміються і думають, що ви це вигадали. (А ще у вас тепер на все життя проблеми з правописом, але то вже таке!)