Пекло.

​​​​​​Люди, яких я знаю особисто, збирають кошти на дрони для оперативно-тактичної розвідки 80-ї ДШБ. Багатьом із нас зараз фінансово важко, а ті, хто мають змогу, і так донатять ВСУ. Але рібята, дрон! Погляньте на нього! Кому б не хотілось такий мати? (Красівоє!) А він дійсно буде для всіх нас, хіба що керуватимуть професіонали.

Реквізити:
Чемерис Олег Михайлович

Валютний рахунок:
UA143510050000026201809517644

Гривневий рахунок:
UA023510050000026202806319930

ІПН:
3214 812 798
УкрСибБанк

Картка:
5351 2901 0163 2462
«На потреби ЗСУ»

Багато хто в ці дні мені писав, що мої відоси допомагають відволіктися. Нажаль, хоч я зараз і у відносній безпеці, робити нові у мене немає можливості; навіть відповідати всім на повідомлення не завжди можу. Але я можу принаймні розшарити старі відео, які робилися для Patreon:

Про фільм Arrebato:
https://youtu.be/glAZs9lA-ak
Про візантійських євнухів:
https://youtu.be/hR6FTLBZByk
Про полонену зозулю:
https://youtu.be/MW7lG_PpF_M

Думаю, багатьом із вас меми допомагають не поїхати кукухою в останні два тижні. Якось так співпало, що за кілька днів до нападу РФ я почала читати книгу про те, як в окупованій Норвегії гумор допомагав місцевим жителям вивозити те, що відбувалося. (І паралельно дочитала книгу про мудака, який через своє ущємльонне его підірвав школу разом із дітьми – от хто б міг подумати, що дві ці теми так зрезонують?) Отже: оскільки робити відео я більше технічно не можу, то зроблю хоча б добірку духопідйомних норвезьких кеків. Наші, на відміну від норвегів, країну не здадуть, але паралелі з тим, який наці скам досі жалюгідний, вражають.

​​Folklore fights the Nazis: humor in occupied Norway

Про добрива
Норвежця, підозрюваного в антинімецькій діяльності, допитують у Гестапо. Чи правда, що він працює на англійців? «Що ви, — відповідає він. — Краще я буду працювати для десяти тисяч німців, ніж для одного англійця!» Почувши це, задоволені нацисти одразу пропонують йому роботу. Чоловіче, хто ти за фахом? «Я гробокоп», — відповідає він.
🪗
Про бабусь
Бабуся з паличкою проходить повз німецького офіцера, спотикається, падає і зачіпає палицею німця, який падає слідом за нею. Перехожі кидаються піднімати жінку і запитують, чи вона не забилася. «Ні, — відповідає та, — але це вже шостий, тож на сьогодні, напевно, вистачить».
🪗
Про німецький військовий корабель
Чому Гітлер купив костюм для підводного плавання? Він інспектуватиме свої кораблі!
🪗
Про бомбардування своїх
Райхскомісар Тербофен скаржиться місцевому стариганю на те, як англійці знищують цю прекрасну країну. «Так, а ще ці англійці жахливі брехуни, — погоджується старий. — Намалюють свастики на крилах і давай нас бомбити».
🪗
Про бліцкрінж
Німці в окупованій Норвегії постійно хвалилися тим, що ось-ось захоплять Англію, та мали звичку марширувати з піснею Wir fahren gegen Engeland («Ми вирушаємо до Англії»). Один локальний анекдот розповідає про хлопчика, повз якого промчала німецька машина і зірвалася зі скелі в море. Хлопчик продовжує стояти і колупатися в носі. Німці виринають і кричать: малий, ти чого не кличеш на допомогу? «Ой, — відповідає пацан. — Я думав, ви вирушили до Англії».
🪗
Тригерне
Одна дівчинка каже іншій: у твоєї кішки скоро народяться кошенята. Мала зі сльозами біжить до мами: мамо, німці добралися і до нашої кішки!
🪗
Ще про кошенят
Німець бачить, як маленький хлопчик на узбіччі грає з кошенятами. «Які милі кошенята», — каже він. «Це не кошенята, а нацисти», — відказує хлопчик. Минає час, німець знову зустрічає того ж хлопчика. «Все ще граєш зі своїми нацистами?» — питає він. «Вони більше не нацисти. Бачиш, у них розплющилися очі!»
🪗
Про заборонені кольори
Одним із символів опору в Норвегії став nisselue: традиційний червоний капелюх (як у гномів). Спочатку німці забороняли норвежцям його носити; а взимку, коли ті масово відмовилися від капелюхів, нацисти вирішили, що тепер їх тролять відсутністю головного убору. Людину, що носить заборонений червоний колір, називали nisse: це означає, власне, гнома, або може бути евфемізмом для tisse («пісяти»). Були поширені варіації історії, в якій величезна статна дама в капелюсі, така собі леді Димитреску, їде в трамваї поруч із кволим малолітнім «хірдом» (членом норвезької фашистської партії). Тільки на виході з трамваю пацан наважується прошипіти в її бік: nisse! «Що, так сильно закортіло, малюк?» — голосно провождає його висока жінка.
🪗
Про неймовірну народну підтримку
Квіслінг інспектує божевільню. Всім пацієнтам наказано вишикуватися і піднімати руки у нацистському вітанні. Колаборант доходить до останньго чоловіка в шерензі: той єдиний не кричить «зіг хайль». Квіслінг запитує, чому він мовчить. «А я не психічно хворий, — відповідає чоловік, — я сторож».
🪗
Про камікадзе
Чому британські льотчики витрачають удвічі більше пального, ніж німецькі? Тому що британські не лише вилітають, а й повертаються.
🪗
Про імперію-розвалюху
Німець розмірковує вголос: «Коли скінчиться війна, я вирушу в подорож великою німецькою імперією на своєму велосипеді!» Норвежець перепитує: «А у другій половині дня чим займатимешся?»
🪗
Про спасіння пригноблених
Норвежець намагається зламати двері зачиненого магазину з бухлом. У нього нічого не виходить, і він просить німця підсобити. Той відмовляється, і норвежець обурюється: як це так! Ви ж казали, що прийшли нас рятувати!
🪗
Про відсутність втрат
Сто німців потрапляють на небеса. Виходить святий Петро і питає, звідки стільки народу. «Ми з Норвегії», — відповідають вони. Петро заглядає в свої папери і каже: «Згідно з офіційними німецькими даними, в регіоні загинуло тільки два німці. Так що ви двоє проходьте, а решта — пиздуйте звідси нахуй!»

​​​​У 2000-х я, як і багато хто, дивилася і передивлялася «Кримінальну росію», а саме — випуски про серійних убивць. Спесивцев. Слівко. Головкін. І тоді я думала, що для такої великої (і депресивної) країни їх не так вже й багато — реально відморожених маніяків, чиї імена б стали прозивними. Тепер я розумію, що їх у росії — мільйони; просто «перевертні» з передачі самі давали собі дозвіл на катування і ґвалтування, а ці — чекають, поки їх покличе «родіна». Єдине, на що я сподіваюся — що світ буде знати і їх імена, всі до останнього.

PS Нічого не писала стільки часу, бо назва каналу поряд із кадрами поховань на дитячих майданчиках здавалася мені знущанням. Не писати я не можу, тому у каналу більше немає назви.

​​​​Уночі перед тим, як почали з’являтися фото з Бучі, я прокинулася і не могла зрозуміти, де знаходжуся. Це була не кількасекундна дезорієнтація, а хвилин десять повного нерозуміння: дійшло до того, що я відкрила мапу на телефоні і відшукала назву міста: ще хвилину я безпомічно згадувала, за яких обставин я опинилася в цій країні і в цій квартирі. В будь-який інший час мене б це налякало, але теперь здається навіть логічним.

Думаю, та частина мене, яка у такий спосіб тимчасово загубилася, уникала не відповіді на питання «де я?» (в чужій країні, бо у тебе знову немає дому), а питання «чому я?» — чому я в безпеці? Зараз я знову собі його задаю. Чому жінка, чий дім був у тридцяти кілометрах від мого, лежить страчена при дорозі? Коли люди з рф питають, як у мене справи, ще відчувається як ляпас; не тому, що люди, яким там дійсно не похуй — це статистична похибка, а тому, що мої справи відійшли на десятий, сотий план поряд із Ірпенем і Маріуполем. Але комусь все одно вдається мене здивувати, попри цю фугу: наприклад, підписникам, які мають нахабство перед’явити мені «за Донбасс» (мені — донеччанці, яка в 2014 році жила і Луганську і змушена була його покинути через російських проксі).

Є одна річ, про яку я не забуваю ані на секунду — те, як я їх ненавиджу.

Написала багато постів із суцільним гейтом і видалила. І хоча представники «дружественньіх каналов», які зараз запхали язика в дупу або езопівською мовою щось там распатякують про «блукання в пустелі», викликають у мене не менше ненависті і огиди, ніж ваньки-мародери, зайвий раз згадувати про цю плісняву я вважаю контрпродуктивним. Замість цього тут буде мастер-пост із реквізитами волонтерів, за яких я особисто можу поручитися.

Кому ви можете фінансово допомогти прямо зараз
(пост оновлюється)

Олег. У мирному житті він був людиною, яка могла розтлумачити отой пасаж Делеза, який ніхто, крім Ґваттарі, не міг зрозуміти, а тепер Олег закуповує нашим військовим дрони — і звітує за кожну копійчину.
РЕКВІЗИТИ

Ще один Олег! Адмін спільноти Зоокоти — притулку, який знаходиться в Київському зоопарку — зі зброєю в руках захищає наше місто. Давайте допоможемо його підопічним: їм регулярно потрібні ліки, їжа і перетримка.
РЕКВІЗИТИ

Світлана вивчала релігієзнавство, а зараз забезпечує сили тероборони тепловізорами. Я б хотіла тут додати влучну біблійську цитату, але давайте вже після перемоги!
РЕКВІЗИТИ

Андрій — лікар-ветеринар. Він мав власний притулок під Гостомелем. Росіяни знищили притулок, убили одного з працівників, травмували самого Андрія. І після всього він просить не для себе, а знову для тварин. Ось його історія і
РЕКВІЗИТИ

Білкіс — це фем-ініціатива, чудові засновниці якої надають гуманітарну допомогу потребуючим у Харкові. Бо права люди — це не теорія, а практика.
РЕКВІЗИТИ

Юрій збирає братові і його побратимам на «волонтерські машини, які використовуються не для цивільних завдань» (іф ю ноу вот ай мін).
РЕКВІЗИТИ

Аліса працює в ґеймдеві, але встигає допомагати біженцям, медикам і воїнам. Наразі збирає гроші на балістичні шоломи.
РЕКВІЗИТИ

Кличко каже, що можна повертатися в Київ, а я думаю повернутися до створення подкастів. Це буде єдиний допис, для якого я, мабуть, відкрию коменти, тому що я вагаюся і деякі питання для себе ще не вирішила. Типу:

- кому всралися подкасти, коли люди сидять у бомбосховищах, VS розважальний і освітній контент наразі так само потрібні;

- робити українською те, що і раніше, тобто створити аналог «Радіо Морґіана», VS радикально все оновити, починаючи з концепції;

- будь-який контент про горор буде тепер триґерним, VS горор був і є політичним і потребує обговорення;

etc. Сама я схиляюся до 1) та мабуть комусь таки всралися! 2) зробити, так би мовити, ребрендінг, тим більше завдяки ерефії я лишилася не тільки без техніки, але і без заготовок і чернеток, 3) ???

Мені відшибло генератор ідей, але бажання створювати щось хоч у мізерному ступеню значуще (хоча б назло ворогам) перевішує невпевненість у собі, тому навіть якщо це буде подкаст без імені про всю серію романів Вірджинії Ендрюс, ТО Я ГОТОВА.

​​...ось іще дивний момент: абсолютно зникло споживацьке ставлення до музики і творчості в цілому. Колись два релізи поспіль від знайомих музикантів були чимось рутинним; тепер їхня праця сприймається як подарунок, як загадкові вироби з алхімічного ефіру (з доставкою додому), змушує відчути себе тією первісною людиною, яка в стоковому попаданському сюжеті вперше знаходить плеєр, лякається і усвідомлює, що можна танцювати всередині себе.

Дівуар (Zwyntar) випустив під монікером SALMIAC трек These Parties Are Cursed Indeed (як виявляється, моє старе відео згодилося для назви!) Я завжди жалілася на те, що не здатна бачити картинки в голові, але якщо заплющити очі під цю музику, можна навіть при тотальній афантазії побачити стробоскоп у підпільному диско.
Spotify: shorturl.at/epFZ9
Bandcamp: shorturl.at/iFT06
Apple Music: shorturl.at/cfhBD
YouTube Music: shorturl.at/alvK8

Влад (Vlad Suppish) жив у Бучі і робив баллардіанський модулярний ембіент. Повернувшись у місто, яке ніколи не буде таким, як раніше, він створив щось нове для себе, тому що, цитую: while we are still alive we can make life meaningful through art, a celebration of existence in music.
Spotify: shorturl.at/dqKS1
Bandcamp: shorturl.at/jmyVY
Apple Music: shorturl.at/cgAFP
YouTube Music: shorturl.at/eoCKY

support youl local magicians
❤️‍🩹

На патреоні: вже. Тут — soon.

​​Ну що, починаємо?

Отже, це подкаст про письменниць – сучасних, олдових, знаменитих, забутих. І про їхні твори – скандальні, суперечливі, шалені, сміливі.

Патронам я докладніше розповіла про концепцію і свої творчі поневіряння, відкинуті варінти назви etc., а тут просто зауважу, що я вирішила остаточно зануритися у свою улюблену естетику старих журналів, діафільмів і провінційних бібліотек. Джингл у стилі Українського радіо, як завжди, написав Олексій (The House of the Hidden Light). Окремо дякую військовим, які в чатіку і пп дали мені картбланш на те, щоб займатися фігнею під час війни, бо чесно? я дуже вагалася.

У мене багато цікавих кандидаток на episode 2, проте стартуємо з попси. Але якої!