📒Стартував передпродаж книги «Історії українських митців. Олександра Екстер».

Популяризувала народне мистецтво, ламала шаблони класичного живопису, експериментувала з театральною сценою, ніжно любила Київ. Усе це про українську авангардну художницю Олександру Екстер.

Про неї — наша перша книга у межах серії.

Авторкою є Анна Лодигіна, журналістка, дослідниця та засновниця проєкту «Back to the Roots». Вона спробувала розповісти про художницю як про звичайну людину, зі всіма сумнівами, виборами й змінами.

Олександра Екстер жила в непростий час. Перша половина XX століття позначена війнами та масштабними суспільними змінами (так, історичні паралелі очевидні). Тож як вона реалізувала себе, про що переймалася та з ким дружила? Відкривайте світ Олександри Екстер та досліджуйте історії українського мистецтва.

Передпродаж доступний за посиланням.

Ідея проєкту «Історії українських митців» народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation та Фундацією ЗМІН.

Хто як і я хоче продовжити розбиратись із анти/де/пост-колоніальністями, дуже запрошую на зустріч із людиною, що напряму цим займається у західній академічній спільноті

​#cowoанонси
⋆⋆ Епістемологічне насильство: Політика продукування знань стосовно України та регіону загалом.
Запрошуємо на лекцію з Ольгою Бурлюк!

💐 У лекції ми поговоримо про те, як працює система продукування знань, як вона розвивається та чи може змінюватись, які є інструменти впливу тепер та на майбутнє та як інтегрувати україністику в європейський контекст та інфраструктуру.

😼 Лекція стосуватиметься політики продукування знань (the politics of knowledge production) світовою (читай: західною, але не тільки) наукою стосовно України та загалом стосовно країн центральної та східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. Наукова, навколонаукова та позанаукова дискусії щодо війни Росії проти України, зокрема повномасштабного вторгнення з лютого 2022 року, викрили та підсвітили багато системних проблем, які окремо та в сукупності дають один результат: знецінення та замовчування позиції, досвіду та голосу України та українців.

⋆˙⟡ Лекторка: Ольга Бурлюк - PhD, доцент політології (зовнішня політика ЄС), кафедра політології, Університет Амстердама.

‹𝟹 Коли: 5 грудня (чт), 16:00-18:00
‹𝟹 Формат: онлайн (Zoom)
‹𝟹 Мова: українська
‹𝟹 Вартість: 300 грн

🇺🇦 Для тих, хто зараз веде військове протистояння, участь безкоштовна!

Аби СПЛАТИТИ ЛЕКЦІЮ, напишіть, будь ласка, модератору:
Андрій (@andrii_cowo)

Як підготовка до зустрічі, можете почитати тексти Ольги Бурлюк про політику продукування знань, епістемічне насильство та епістемічний імперіалізм (створені у співавторстві).

Різдво як винайдена традиція.

Слухаю чудову розмову з Остапом Українцем та з самого початку, коли хост описує ідилічну картину святкування Різдва, я відчуваю, що нічого не відчуваю.

Бо я з Харкова. У нас Різдво було незрозумілим святом, яке зокрема у моїй сімʼї та оточенні обмежувалось вихідним, необовʼязковим візитом до хрещеного із кутею та звичайним застіллям там. Ну й звичайно, колядування, яке у місті було не менш незрозумілим, до того ж розмите ще одним колядуванням на Старий Новий Рік. Ну всі хто у містах ріс памʼятають як це незручно коли заходять, щось співають просте, а ти суєш їм зазвичай гроші. Єдине що було цікаво — як розсипали зерно, і як батьки знали, що його не треба прибирати — має полежати.  

Коротше, це ніяк неможливо було порівняти із гайпом Нового Року. Пізніше я дізнався, що акцент з Різдва переносився свідомо. І мені це сподобалось, бо розмах та істерія всіх цих радянських традицій мене дратувала, тож це дало підстави уникати їх. До того ж книга «Винайдення традиції» довела мої підозри: те, що ми називаємо «традиціями» — дуже часто є продуктом свідомої інженерії. Або вони щонайменше видозмінюються. Наприклад, на Вікіпедії зазначають, що традиція вертепа вийшла з європейських практик Києво-Могилянської академії у барокові часи та пішла в народ, де збереглась. У мене це викликало не стільки знецінення традиції, скільки цікавість від її створення, чи перестворення. Так шістдесятники та майбутні дисиденти робили вертеп 1972 року як протест та спроба підключитись до традиції. Це був акт непокори, а не виконання ритуалу.

Водночас всі ми знаємо людей з частин України, де це свято має зовсім інше значення, повʼязане із відчуттям світла та сімейного затишку та відповідними спогадами. Яких у мене та великої кількості людей регіонів, що були захоплені росією до 1939 року просто немає. Ніц. Нуль.

І виходить таке. Для частини людей Різдво — родинне свято, яке має для них сакральне значення (навіть для атеїстів). Для частини — нове свято, яке вони мають створювати без прикладів з дитинства. А штучно, з наявної інформації. Оскільки свято сімейне, на нього не запрошують чужинців, які щиро хотіли б відчути той дух Різдва. Бо це порушення традиції. А якщо цього не зробити, нові люди не стануть частиною цієї традиції.

І виходить як із мовою — для частини це природна практика з дитинства, для інших — свідома і подекуди важка перебудова своїх звичок та спогадів, відмова від теплих спогадів новорічних святкувань і дєдів морозів. Це потребує великої мотивації та енергії, якої у людей інколи немає чи закінчується.

А чи готові ви подарувати дух Різдва людям поза вашим сімейним колом?

Шановні пані та панове, це нарешті відбудеться!

Одеська Поетична Груповуха (The OPG) запрошує на панкфутуристичний концерт "Old Intelligentsia".

Коли? 13 грудня о 18:00.
Де? Галерея "Творче Нежить".
Адрес: Гончарівський бульвар 10/2.
Дрескод: стиль будинку для літніх людей.
Вхід: 150 грн.

Подія присвячена ДР Радченка (30 рочків) приходьте!

До зустрічі на концерті! 🖤

Давно треба було зробити цю лекцію, і ось, нарешті, роблю.
Логіка музики Валентина Сильвестрова. Як технічно Сильвестров робить свій музичний світ?
В основному будемо говорити на прикладах його класичного періоду (1970х-1990х), але зачепимо і більш ранні і більш пізні роботи.
Коли? 15 грудня неділя о 12:00
Де? Кіно42
Квитки
———
✍️якщо ви не зможете бути чисто географічно, пишіть мені в особисті @LyoshaShmurak, і, якщо вас набереться достатня кількість, — зроблю онлайн-версію

Доносити, доносити і ще раз доносити на недобитків старого режиму.

Дуже боляче слухати це від Віри та Вахтанга

Роман Григорів випустив альбом «Irrenaissance», музика якого зіграна на каркасі касетного снаряду РСЗВ «Ураган».

Реліз уже доступний на платформах Spotify, YouTube Music, Amazon Music.

Український композитор Роман Григорів випустив альбом «Irrenaissance», музика якого зіграна на каркасі касетного снаряду РСЗВ «Ураган». Реліз уже доступний на стримінгових платформах.

«Головна мета альбому — вкотре нагадати світові, що в Україні досі триває розв’язана Росією геноцидна війна», — каже композитор.

Читайте про ідею альбому та її звукове втілення у матеріалі Тетяни Новицької:

👉https://theclaquers.com/posts/14135

Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці Наукового товариства імені Шевченка в Америці.

Погляд на реальність у культурі Ігора Цимбровського нагадує Павла Макова. Я про те, що і як він говорить і думає про українську культуру. Як на мене, тверезо, критично, та досить конструктивно. Дуже класна розмова, послухайте.

Він говорить про сьогоднішній гайп навколо радянської українськоі поп-музики (вусатий фанк, Яремчук тощо). Нагадує, що Хрущов та інші партійні діячі бігали у вишитих сорочках, бо радянський український псевдофольклорний продукт толерувався та вітався. Культура республік мала бути народницькою, екзотичною, тубільською. Все інше належало тільки московитам. А от популярна музика без цієї мішури або невідома або відсутня. Тільки наприкінці 80-х потроху почались процеси в андеграунді, які у 90-і мали можливість реалізуватись. Але, звичайно, без успіху. Чиста творча реалізація та майже одночасне забуття.

Він наводить приклад поляків, що також мали у комуністичні часи схожу псевдофольк сцену, проте пізніше виділяли саме модерну музику, відкидаючи карикатурні соцреалістичні приклади.

Фокусує, що лейбл Koka, створений українцями у Польщі у 80-х, випускав або шедеври андеграунду, або чисту (не радянську) етнографію типу колективу Древо. Завдяки ним нам є на що спиратись у 80-х та 90-х. Ті ж Цимбровський, Світлана Няньо, Оселедець, Фоа Хока.

Підкреслює, що золотих часів розквіту української музики взагалі не було. Були вузькі кола андеграунду та ентузіясти, і вкрай мало слухачів, тому хвилі стихали швидко і часто без слідів.

Наголошує, що конче необхідно підтримувати сучасну музику, щоб було що аналізувати та на що спиратись у майбутньому.