гучні сирени, центром міста
несеться валка молодих ворон
кричить на повне горло
репетує що є сил

за ними сунеться парад
кволий духовий оркестр
папуги у покритих клітках
мавпи-ревуни, ревучі леви
виючі вовки, собаки та гієни

однорічні дітлахи, скорбні матері
юродиві, провісники, пророки
налякані, сполохані, розгнівані

і так по двісті раз на день

довге життя
іржа на старому серпі
жовта сапка, копанка, ральце
коса у багряному штилі
минулого року ліс переміг
минуло те, що мало минути
земля стала тверда і суха
шкіра землі повільно згрубіла
несміливо стукає в двері
довге життя

якір підтопленого човна
стояча вода, насоси, канали
каркаси колгоспних обор
минулого року час переміг
зникло те, що не мало з'являтись
десь тут покришилось у пил
довге життя
коротке життя

досі не перепекли, не пересвербіли
покарання кропивою, падіння в кропиву
експедиції крізь ожинові нетрі
і смородини колючий дріт
лишайся неприступною, лініє лісу,
для покрапкованих гостей твоїх

поспішний стрибок у кип'яченість,
у мерзлоту несміливий порив
на битого скла ножі кишенькові,
на рваного льоду списи

і ось я лежу на асфальті
повітря забилось глибоко в живіт
листочок опускається
між подряпані пальці
я йому — останній товариш
червоне точиться із нас

Плач

Якби дати тобі силу обрубати гілки ще тоді, чи стало б мужності? Не важливо. Пощадѝ.

Пройти від зерняти яблука по тонкому стеблу порівно до сере‌дини і зламати. Пощади‌.

Затвердівши од вітру не однієї зими, кроною розділитись на три шляхи. І обирати теж пощади‌.

Якби дати тобі силу обрубати гілки ще тоді, чи стало б мужності? Не важливо. Пощади‌.

Маскуватися до останнього у листі наслідків, тікаючи від причин. Не сховаєшся, пощади‌.

В ім'я зерняти, і стебла, і плодів, отримавши силу бачити і ламати майбутнє своє, пощади‌.

2017

сходить у ринву простигле вино
ти знову плакала на світанку
обгортки карамельних цукерок
як крилатки одинокого клена
розкрутились між пальців твоїх

багато одягу, загустіле тепло
книги загублені в простирадлах

воскресає етюд у настінних коврах
виноградна лоза тече по зап'ястях
чудацькі істоти зібрались до танцю
у колі — і люди, і нестерпні думки
світанок, в осерді сонце і сльози

змилуйся, сонце, з'явися сьогодні
солодким листом, кленовим листком

на голові моїй двохтисячні
як завеликий капелюх
що впав на очі наївним нестайковим сном
двохтисячні схожі на зачіску
застарілий острівець несмаку,
моди забутої на потилиці
і світять двохтисячні як залисина
випадковий мазок перукарної машинки
двохтисячні, немов з голови підлітка,
розлетілись по світу
рештками відмерлої шкіри

опера міні за дві гривні
спогади наче засвітлені фото
клацання кнопкового телефону
змійка і тетріс, дурні смски
нічні переписки, вічне безсоння
безліміти на спільні мережі
мереживо невідправлених слів

по мені не лишиться кісток і плоті
не складеться застільних пісень
зникнуть прикраси, одяг, девайси
талісмани, документи й рослини
весь непотріб, зникне навіть сміття

і тільки відбиток брехливого коду
мерехтітиме глибоко в мережі

Я дебютую в двадцятих роках
маленькою книжкою віршів.
Двадцять шість коротких історій
поміж золотавих форзаців.
Бо двадцяті роки твердо стоять
на пустих сторінках антологій,
бо неминуча спрага для них
ці темні пробіли заповнити.

Чи товаришем, а чи зрадником
запишеться проміжком в змісті.
Зрештою, кимось таки запишеться.
Можливо, і першим, і другим.
Хтозна чи прийде тридцять другий
і скільки достигне до того.
Хтозна чи прийде сорок перший
і чи нитка достатньо довга.

Молодість вимальовує кола
і прошиває століття наскрізь.
Так записано сто років тому,
так перепишеться наново зараз.
Страшно чути гомін святковий,
пам'ятаючи обпечені пальці.
Страшно радісно розуміти:
я на собі відчую двадцяті.

2017

темні ночі

місцевим бог — далекий родич
місцевий бог — старий дідуган
святкувати його ювілеї,
щороку справляти вечерю
співати святкових пісень
пісень занадто щасливих,
теплих і кольорових
для таких темних ночей

2017

покладу у горщик і присиплю землею
серце святого аскета

за вікном сходить сонце
його батько вигнав із дому
досить сидіти на шиї,
почни заробляти на себе

горщик куняє на підвіконні
вбирає сонця тяжку роботу

він був сином тіні борової
він дав обітницю несвободи
і вірив у духа святого так,
що любив свою несвободу

тепер його серце — кімнатна рослина
за ним доглядає моя совість

ламкий і спокійний цвіт орхідеї
приймає обітницю сонця
по святості лишається серце
святість нікуди не зникне

◘ ◘ ◘ ◘

Засік для картоплі
який я так добре знав
виявився з наріжного кута підпертим
іржавим стволом нарізної рушниці
цікаво
як вродить цьогоріч
метафор?

viii.20. — 31.iii.21

Рушниця в брата не стріляє — клинить
і нікуди не втечеш
тихим зойком сходить іній
на моїх дітей і їх дітей
Рушниця в брата не стріляє — клинить
пручається як сива давнина
записана у поля за плечима
Перед тобою все моє життя
минуле і майбутнє разом
Рушниця в брата не стріляє — клинить
Отже, ти мені не брат

Запис вчорашнього етеру! Безмежна подяка всім хто слухав і поширював мою трансляцію. Чекаю вас наступного разу! https://youtu.be/wVYTDYET8kk

Валер'ян поліщук, 1923

я онук рибалки
мій дід зловив в'юна
цей в'юн такий живучий
такий живучий як і я

я син грибниці
вона знайшла гриба
цей гриб червивий
такий червивий як і я

я онук поштарки
вона знайшла листа
цей лист останній
такий останній як і я

Пасмо волосся і плаття чернече
тримаєш в руках.
Тікай не тікай — тепла павоть
проникла у пори, у лінії на руках.
Злякається всяка комашка,
всяка людинка,
але найбільше відлюдник в тобі.
По сльозах лишались сліди
на сорочці,
чорні колючі cліди павуків.
Пасмо світла проникло в кімнату:
молись не молись — не втечеш.

Останній день Хвильового

Останнього ранку свого життя, Хвильовий зустрів світанок
і вийшов з кабінету до загальної кімнати
погладив по голові мисливського пса
собака крутнувся, ніжно заскавучав
вони так любили полювати разом
вони так любили полювати разом

Останнього вечора свого життя, Хвильовий думав про сонце
про теплий і соняшний завтрашній ранок
собака зустрів його на порозі квартири
ніщо не зрівняється з відчуттям свободи
від полювання з добрим мисливським псом
від полювання з добрим мисливським псом

жінка, чоловік і бог
це і є трійця

Побачити хмару знизу і згори
було давньою мрією
безмежної глупости моєї
скупатись в ній
як у заплаві крейдяній
вибіливши душу і думки
і тілом написавши
поверх чорнозему
Я бачив хмару знизу і згори
життя того не варте

Запах вареної кукурудзи
холодна вечірня роса
кінечність і безкінечність
найпершої дружби
спи, а то люди ніч розберуть
завтра побачиш його

євангеліст Лука ходитиме
полем з маленьким кошиком
його анекдоти, дивні історії
як найперша варена кукурудза
солодкуваті і приторні

кінечність і безкінечність
літнього вечора