Warning: Undefined array key 0 in /var/www/tgoop/function.php on line 65

Warning: Trying to access array offset on value of type null in /var/www/tgoop/function.php on line 65
- Telegram Web
Telegram Web
заради кожної жінки, яку змусили мовчати
заради кожного разу, коли тобі було некомфортно


У цю п'ятницю ми вшановуємо жінок, які власними вчинками, ідеями та діями бажали впевнитись, що ми сьогодні не будемо жити так, як вони.

🪖 Знову наголосимо на героїнях, які виборюють нашу свободу прямо зараз. Зовсім не тендітно, не тихо, не по-домашньому, не м'яко.

Подякуємо кожній і не забудемо, що досі маємо купу справ попереду
Зав'яжемо волосся і вимагатимемо, щоб нас слухали.
Бо ми заслуговуємо.

8 березня о 18:30
у Манівці (проспект Науки, 56)

ми почуємо голоса прекрасних:
🫶 Асі Шевцової
Дар'ї Зоріної
🎶 Мар'ї Терції
🌷 Марії Квітми
🎹 Кароліни Кудріної

🚪 вхід: від 100 гривень
(30% на ЗСУ)
🪟 вихід: безкоштовно

Найкращий спосіб підтримати сучасних мисткинь - це прийти до них і слухати, що вони мають сказати.
Адже вони того вартують🫂
Forwarded from ТВОРЧЕ НЕЖИТЬ в Telegram (🟢 Магран)
Чекаємо на вас в суботу!
Подробиці та пост в інсті https://www.instagram.com/p/C4KuEm-tA5H/?igsh=MW1oYXd5Nm56bWUxdQ==
могли б сідати удвох за парту десь так із шостого по дев'ятий:
біситись з запахів його змінки; щоліта недопереростати;
на баскетболі кидати в скроню (не доведуть, мов, – по голові);
що він раніше здає листочок; що п'є (невміло і пубертатно);
Джей Сі – а потім він перевівся, вступив, отримав, — переповів.

а сталось інше: обом пробито дзвінким залізом вогкі долоні;
хрипи, син мами, зведений брате, — ти станеш небом, вогнем, каноном;
а ти, розбійнику, менший болю, — не скажуть люди, так і не жив;
міг оминати легіонерів, міг бути хатнім, похмільним, сонним.
а він взаправду всіх порятує — з підвалів, мурів і бліндажів;

за три дні вийде — вже по цивілу, тверезий, всміхнений, незарослий;
тепер всі вільні — вставайте, лохи, хоч з Тель-Авіва, хоч з-під Авдоса;
між руйновища ростуть кульбабки; весна, Великдень і чудеса.
а ти зіщулишся і обм'якнеш, — не трісне хрест, не затягнуть госпел;
про мертвих — правду і тільки правду: сідай, Варавво — ти не списав.

29 березня 2024 р.
час оминає усе це: підбляклі фіранки, метеликів попід склом, чавунки, кожухи, "кохінори";
ліжка, в яких спиш не довше за півня, собаку чи дзвоник;
образок ніколая в серванті чи на підвіконні.
сад, найбільше потрібний для довгих читань і чекань, прориває тюльпанно червоним
(підрізаєш пагілля — в цвіту сновигають хрущі) — сад ніхто не рубає власноруч.

повертання домів — до гіркавих городніх димів, цибулевих пір'їн, до мов, що не містять апостроф.
темно-зелена броня гуркотить — але чи не дива ж.
тут нічого не втримує — ані вивіска "шиномонтаж",
ані піцерія, що гуртує довкіл вояків, ані скель білий кряж.
вікна, іще не фанерні, впізнають тебе так, як бабуся, котрій вже за рік дев'яносто.

дощ піджовує ранню кульбабкову жовть; тельбухата хмарина зважніло шукає логво.
їх ніколи не люблять – ці прифронтові міста.
саме тут підгрібають невчасність і самота;
нагода прощання: вокзалом кульгає пес, за крайнебом бубнить арта.
дизель стоїть, ніби складносурядне речення, — не таке вже і довге.

21 квітня 2024 р.
добре бути переодягненою принцесою

сусіди не знають
чому не сказала добридень чому не вийшла надвір білити дерева чому не взяла до супу цвітну капусту
ач як цаца побігла на свій автобус
ніби в баюру вронила б свою діадему

навіть коханці мені розстібаючи ліфчик
бачать усе що завгодно окрім геральдичних лілій
часом до них відправляю свою служницю
перед світанком у неї зеленшають очі
на простирадлах вона залишає руді шерстини

добре бути переодягненою принцесою
навіть серед потрощеного на пил бетону
мене не знайдуть у дурному халаті в жаскі жоржини
я встигну прожогом в луску і струмкову воду
шукайте деінде тепер вогняну саламадру

а щойно мені написав якийсь там пройдисвіт
що ви мов нешлюбна донька короля парагваю
що його величність три дні як безчасно сконали
що є заповіт на кревну єдину дитину
що ось вам динари і мушлі ебен й порцеляна
тільки віддайте за це хоча б клаптик мусліну

батечко мій тьху тьху живий і здоровий
вчора дзвонив чекає дочку на вечерю
нині сезон антилоп і рожевих груздів
а за шахрайство у нас в королівстві карають
перетворенням на черепаху або єхидну

ах коли там вже північ коли вже та клята північ
в шафі в блакитній сукні мишаче кубло
десь поза обрієм плавиться олово війська
час застигає як вистиглий кровообіг

25 травня 2024 р.
Зоріна, з тобою все ясно
щоразу як я сідаю чогось поїсти я дивлюся на глобус що прикрашає обідній стіл севілья сон апельсинів дзвінкі підбори жінка стоїть на мосту сміється що їй те сонце а головне там немає русні прикиньте белфаст у пабах хміль самота та сутінь матросів розхитують…
Цей текст став для Ірини Пасько натхненням і епіграфом для матеріалу з порадами шкільним вчителям щодо креативних уроків географії. https://nus.org.ua/articles/na-atoli-voronyezh-vyrosla-persha-palma-ideyi-dlya-urokiv-geografiyi-na-temu-yakby-na-mistsi-rosiyi-buv-okean/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2oobVJRT6GmgIySGCkpmUkrMK0nAdlhA1opTFI8MJDKtP2g7SarPb-uoc_aem_ZmFrZWR1bW15MTZieXRlcw
У суботу 8 червня о 17.00 почитаю віршиків у Харкові.
Костюринський провулок 2, вхід — донат від 50 грн
поговорила з жінкою — з тих, хто змушують яблука тріскати навпіл іменем елохіма:

— яку книгу мусила б прочитати кожна людина на цій планеті?

— підручник з фізики для шостого класу
(хоча кому я пизжу, з фізики в мене сім по дванадцятибальній —
та й ті лиш за те, що не називала предметника лисим лохом)

— хіба там написано, як було створено всесвіт?

— в дуже загальних рисах: великий, знаєте, вибух, — досі робоча теорія

— а хто, хто його спричинив?

— дід піхто, як казали у шостому класі.
боженька-терорист — ідея мавпи з гранатою,
бо вийшло дещо неакуратно, а квантові фізики кажуть — просрали прорву ресурсів

— ну гаразд, а як щодо біорізноманіття?
от квіти — чому варіюються барви пелюсток і форми листя? хіба не тому, що красиво?

— бджолина держава в зогнилій грудині лева — найвища форма краси,
в цьому докінз погодиться із самсоном.
здохни сам або здохни з усім видовим геномом: вибору має не бути.
природа — лише перебір варіантів стійких мутацій:
від крил до шизофренії.
морально-етична оцінка доречна, якщо йдеться про виживання роду чи індивіду:
вчора ви не доїли чікен мак нагетс,
сьогодні дізналися, що динозаврів вкривало пір'я,
(*ви знаходитесь тут)
завтра вам виріжуть те, що приймали за аденому,
а післязавтра, як каже прогноз ISW, йобне — ну, йобне то й йобне

— а вам хотілося б вірити, що ви і ваші близькі ніколи не помрете
у вогні всепланетної ядерної війни?

— гіспаді біже, ми всі помремо раніше,
врешті — навколо харків, тривога вже восьму годину, а ми тут біля промзони в північній частині міста

— і ви нічого не зробите?

— ні, звісно

— це ж страшно

— адонай обирає красу

21 червня 2024 р.
Руїни. Неронові профілі. Рвань і ріння.
Іграшки та божки: з-під ніг — у хрусткий підручник.
Кістяки абрикос — відстріляні гільзи липня.
Гар. Стерня. Цвіркуни. Опівденно, спечно, тріскуче.

Поночі — червоніє. Піч чека на потраву, на пал, на хліб.
Оленяча повня: що не рогач — черевань.
Руїни — це завше печера. Ватра. Словесність. Міт.
Мармур і стріхи. Вістря. Іржа. Трава.

Торг. М'язи, бронза. Рецина. Зап'ястки і ланцюги.
Оси в сандаліях. Зброя. Глина, смарагди, скло.
Лезо в гортані — мова. Камені й береги.
Ось ценькає струнно — де шпорталось і гуло.

В черепах вже вчаїлися човники зрячих гнізд.
В чорнодимлених глеках вчуваються вар і чад.
Підмурівки руїн набрякають паростю міст.
Вовчі сосці знов вгодовують дитинчат.

23 липня 2024 р.
співчуваю будь-кому, хто пересувається кожним зі способів, з будь-якою метою.
співчуваю усім, кого трусить трамваєм на сихів,
і пасажирам маршруток, що йшли на бердянську косу від автовокзалу.
співчуваю подорожуючим в справах і мандрівникам у пошуках лотосових плантацій.
співчуваю тим, хто вивозить собаку у волонтерському бусику,
і тим, хто сідає до літака з аеропорту рідного міста.
співчуваю власникам й власницям гарних рожевих валіз,
а також власникам й власницям піксельних рюкзаків з пристібними баулами.
співчуваю тим, хто їде зі своїми дітьми, і тим, біля кого їдуть чужі невгамовні діти.
співчуваю сплячим на рівненському вокзалі та покупцям кави без молока на станції ромодан.
співчуваю тим, хто чекає на митний контроль в пункті рава-руська,
і тим, кого розбудили провідники у купе дорохуськ-дніпро.
співчуваю пікапам із літніми масксітками на трасі з покровську
і пікапам usaid в червоній кенійській глині.
співчуваю утомленій тропосфері, що кубометрами газів тримає ударні міг-и і гелікоптери мед евакуації.
співчуваю морській воді, що загойдує трансатлантичні танкери, ніби личинок із труйним загуслим секретом.
співчуваю асфальту у ранньому серпні і грунтівці пізнім листопадом.
кожній дорозі.
кожному подорожньому.

29 серпня 2024 р.
йшли подавати заяву в центральному рагсі
а замість того потрапили у природничий музей

наскрізна й дотепна історія
все як ми любимо

у рагсі скупчення білі вельони тримаються на булавках
літній піксель доволі вдало ще мімікрує під листяний покрив пізнього серпня
попарно пишуть свої папірці
бо попереду грудень міграція бронь чи броня зграя і зброя
треба встигнути
доки не вистигли
вісті та вістря

щоб не чекати на чергу пішли по трінклера
— природничий!
— закрито
— давай зазирнемо
— молоді люди
війна
ми не працюємо
ви не місцеві?
— двадцять років тут не були
— ладно заходьте подивитесь

перший зал безхребетні
— вам сюди
половинки розкритих мушель білі жовтаві рожеві
молюск що робив їх живими давно зогнив
та чи ж в ньому краса

спиртовмісні рідини у склі
в них щось клубочиться хижо і зморшкувато
риби глибинного формаліну
— вони виглядають ніби частини рандомних створінь
зшиті докупи схибленим таксидермістом
— режисерам вже не знайти якихось нових чудовиськ
дизайнерів досі обмежують форми фактури і деталізація
сценаристам дано лише чотири сюжети
вічно німе яйце вічно голодна личинка вічно осліплий кокон
смертна доросла істота

— а це пташиний базар
(молоді люди я представляю кп щасливе місто
якщо вам треба весілля за день це коштує шість з половиною тисяч
військовослужбовцям авжеж безкоштовно але тільки в черзі
запишіть телефончик
ща-сли-ве-мі-сто)

найбільшим з усіх експонатів був китовий скелет
— здається якісь племена робили з цих ребер доми
— взимку в них мабуть що зовсім немає опалення
з милим рай навіть тут
іоно

31 серпня 2024 р.
Зима відболіла загостренням виразки
(Про вжите і випите — ліпше ні пари з вуст);
Десь на Ботанічному шкіряться вивіски:
"Аптека", "Ломбард", "Адвокат" і "Нотаріус".
Й крізь звичність зимової сірошкірості
Бачиш проліску раптом — синю до божевілля!
І дивишся — з захватом і недовірою,
Ніби підліток — перший свій порнофільм.
І малюється світ чорно-білою мангою;
І будинки стоять — ніби зуби без пломб;
І тріпочуть брудні целофанові янголи
На розп'яттях обглоданих льодом гілок.

21 лютого 2019 р.
листопадна твань, а ще той особливий бруд,
що лишає по собі військо. старий обдивляється — печі іще височіють:
задавнілий вже гар, волога щоденних дощів, равлики на цеглинах.
єдине, що мало сенс — повертатись; підбирає розм'яклу грушку —
серцевина стікає білавим, жбурляє далі,
руку не обтирає (той самий сорт!); тут можуть бути уламки й протипіхотні —
іде повільно, навіть собак не ганяючи; "ти мене дочекалась, моя ітако".

жодного свята — подекуди бачно тіла, вже кілька літ спориші пнуться крізь обладунки,
не варто й вкладати їх горілиць — імена відлунали, під броніком множаться миші,
якщо це свої — добре, що не жаліли набоїв;
добре, що залишились поміж своїми.

жодного свята — "тут немає тебе, пенелопо: море краще за тисячу тисяч коханців;
краще за наше рипуче іржаве ліжко — ось воно, пенелопо, — чудова гадюча зимівля;
кохана, я повернувся, — на що мені твій надгробок"

затягує мжичкою; колотий мармур ясніє у напівсмерку — онде пили, скло пляшок все ще ладне врізатися у берці;
"я знаю, мій сину, якщо ти і пив, то не з ними, — втім,
було би утішно, якщо б саме ти підпалив виноградник" — а схил досі чорний,
ані лозини від кореню не пробилось, "не буде чужинцям вин від моєї крові"

жодного свята — сліпа порожнеча дому.
"ти впізнала мене, ітако"

1 листопада 2024 р.
Forwarded from Гавкіт Келпі
Строкаті відьми!!!!

Поконечій осені слід набратися тепла та сил для зимування. Тому запрошуємо на магічний захід для жінок і про жінок.

Хто як не ми знаємо про могутню приховану силу, можливо саме зараз час зарядитись?
Літературно-магічно-відьомсько-сестринський вечір з прекрасними
☆Юлітою Ран
☆Дарʼєю Зоріною
☆сольний виступ North Karoline
Та звісно тобою! На Відкритому мікрофоні.
Адже в цей вечір ти не почуєш і слова засудження, тільки підтримка жіноцтва та повне прийняття.

Тепле світло, крамничка, розіграш, підтримка,гарячий чай, пахощі та ти в гармонії себе та світу, що може бути краще в теперішні часи?

🧿Коли: Субота 30 листопада о 17:00
🧿Де: Костюринська 2 (кінологічна зала dog.factor)
🧿Скільки: донат від 100

Гроші із заходу підуть на збір на евак для 43 бригади на Куп'янський напрямок

Строкаті чекають на вас ❤️‍🔥🎨🐾
Поетичні читання в СловоДрук від LitSlamUA вже цього тижня.

Коли: 21 грудня 2024 року о 17:00

Де: Харків, бульвар Гончарівський, 10/2

Хто виступатиме: переможці осінньої прем'єр-ліги, яка відбулася 27 вересня 2024 року:

Микита Кант
Таня Хоронжук
Олексій Костенко
Дар'я Зоріна
Дисонанта
Лі-Холодна
Спеціальний гість —
Роман Єрмілов.

Поетичні читання відбудуться в межах офіційного відкриття «Мистецького Укриття» у КГЦ DRUK.

Вхід безкоштовний.
Побут у грудні — архаїка: пряжа, коренеплоди.
Жар у чавунних ребрах — снять батарей отари.
Шашіль ворушить крупи, светри, горіхи, хмари.
Сутінки і сніданки. Зерна і бутерброди.

Супрематизм двору: биті руді квадрати.
В кришеві вінегретів родиться бог квасолі.
Трусять вологі хутра, торби і антресолі:
сушать кістляве й пісне, джинсове і картате.

Згрудитись на порозі; скалку знайти в порізі;
зрання порфірну зірку визорити в вазоні;
з льоху занести слоїк (приторне чи солоне):
приводи доторкнутись (пальцями чи залізом).

Ніч хилитає грушу. Вікна здіймають взори.
Кухня: ножі і жили. Ліжко: підзори й коци.
Зайвість і самотина. Сітка судинок в оці.
Грудень: сварки і звістки. Грудень: коти і зорі.

30 грудня 2024 р.
2025/01/07 15:36:11
Back to Top
HTML Embed Code: