tgoop.com/LitDep_UOC/133
Last Update:
До вчорашніх дискусій високопревелебних архімандритів щодо Евхологіона святителя Петра II Київського, а превелебних ігуменів — про конкретну вказівку із нього щодо варіння і освячення мѷра.
_________________________________
Так, святитель Петро Могила, перераховуючи необхідні речі для Таїнств Хрещення і Мѷропомазáння, звісно, говорить і про мѷро, яке щороку варить самостійно кожен єпископ для своєї єпархії і освячує його у Великий Четвер. Парафіяльному священнику необхідно тільки мати піклування, аби у його храмі мѷро не застаріло, оновлюючи його і спалюючи на камені залишки старого [Евлологіон, с. 16].
Як відомо, в римо-католицькій традиції є практика, що кожен єпископ має право власноруч для своєї дієцезії варити, а по факту — міксувати, мѷро і то не є великою таємницею. І у Київській Церкві це не стало римською новинкою, а скоріше карфагенською «стариною», позаяк самостійне виготовлення мѷра кожним єпископом реґламентує VI правило Карфагенського Собору 419 р.
Слід зазначити, що після Хрещення Київської Русі і аж десь до середини XV ст. Київська Митрополія послуговувалася мѷром, що прибувало із КПля — коли чистим, а коли і розбавленим, про що свідчить Софійський рукопис «Возслѣдовáніє надъ растворéніємъ і освящéніємъ святóго велúкого Мѷра» [Києво-Соф. бібл. № 647, л. 255; № 76, л. 12; № 77]. Можна вважати, що самостійне мѷроваріння на теренах Київської Церкви активніше почалося через логістичні проблеми після горезвісного 29 травня 1453 р. Московська ж Митрополія почала робити це декількома роками раніше, де кожен єпископ мѷровáрив аж до 1675 р., коли постановою тамтешнього Собору це було заборонено, закріпивши це як обов’язок (привілей влади?) лише Патріарха, який мав його безкоштовно роздавати єпископам Московської Церкви, а ті, так само безкоштовно, єпархіальному духовенству.
Київ же продовжував поперемінно (у КПЛ та Софійському соборі) звершувати варіння аж до 1913 р. і варив не тільки для себе, але подекуди ділився і з іншими православними територіями, як це було, до прикладу, із Молдовалахією. У 1916 р. Мѷроваріння в Києві не відбулося через обставини Першої світової війни (цю причину офіційно озвучував тодішній Київський Митрополит священномученик Володимир Богоявленський, на підставі попереднього прохання отримавши від Москви для Києва 5 відер мѷра). Втім, це не стало причиною ануляції древньої київської практики, що бачимо через два роки на Всеросійському Помісному Соборі, на якому було визначено, що Патріарх Московський «озабочивается своевременнымъ изготовленіемъ и освященіемъ св. мѵра для потребностей Россійской Церкви», але при цьому «за Кіевскимъ Митрополитомъ сохраняется древнее право освященія св. мѵра».
Ось це «древнее право освященія св. мѵра» згладилося вже у радянський період історії Київської Церкви і відновилося тільки у 2023 р., згідно із попереднім рішенням за рік 2022-й. Хоча я знаю від старого духовенства, що Екзарх України, за погодженням із Патріархом Пименом, планував відновити Київське Мѷроваріння до 1000-ліття Хрещення Київської Русі, але цей задум не втілився у життя через певну проблематику. Сподіваюся, дотичні до того задуму особи колись таки опублікують з приводу цього відповідні мемуари.
До чого це все? А до того, що Митрополит Київський, Галицький і всієї Рóсії Петро Могила ніколи не робив сенсації, а просто зафіксував у своєму Евхологіоні століттями до того вживану практику Київської Митрополії, яка здавна варила мѷро і вважала це цілком природнім для себе явищем, яке в минулому столітті «було поставлено на павзу» не через заборону чи відібрання цього права, а тому, що особи в шкіряних куртках заважали здійснювати цей процес персоналіям у гаптованих сакосах.
BY Синодальна літургічна комісія УПЦ
Share with your friend now:
tgoop.com/LitDep_UOC/133