Про життя Ксенії Дудич читайте у матеріалі → https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/9b40517f-7f5a-4ba1-8222-e787131cbb9b 

“Для мене воля може бути - це тільки незалежна Україна… Ми повинні самі собі вибороти Україну, бо ніхто нам її не дасть”, говорила під час інтерв’ю 2014 року Ганна Попович – незламна повстанка, яка кілька разів потрапляла в руки ворогів, зустріла і втратила в підпіллі кохання та єдину дитину і до кінця протистояла радянській тоталітарні системі.

Сьогодні минає 100 років від її дня народження!

Навіть на початку 1950-х років, коли великі формування УПА були розбиті, жінка продовжувала боротьбу та переховувалась у підземних криївках в Карпатах. Історія Ганни водночас цікаві і трагічна, настільки що у 2016 році про неї було знято художній фільм "Жива".

Про зв’язкову ОУН, яка таки дочекалася своєї незалежної України читайте у матеріалі → https://bit.ly/4jr9QXA

У книжці "Світло і пломінь. Річ Посполита, 1733–1795" британський історик реконструював останні десятиліття існування Речі Посполитої — європейської багатонаціональної держави, яку тривалий час вважали слабкою та хворою.

Після першого поділу між сусідами вона намагалася вийти з-під російського впливу та продемонструвала здатність до політичного оновлення і подолання соціальних та релігійних обмежень. Проте правильні, хоч і запізнілі прагнення Речі Посполитої до модернізації та відновлення суверенітету суперечили інтересам Російської імперії, Пруссії та Австрії, які врешті-решт розшматували її.
Після анексії найродючіших земель і нового спалаху опору Катерина II наказала остаточно ліквідувати державу, заявивши, що імперія лише "повертає собі російську спадщину".

Книжка розповідає про малознаний з української перспективи період нашої історії — від міжкоролів’я 1733-го до третього поділу Речі Посполитої 1795 року, який часто залишається у тіні Гетьманщини та націєтворення ХІХ століття. Особливу увагу автор приділяє Правобережній Україні, яка у XVIII столітті стала ареною реформ, демографічного зростання та соціальних і релігійних трансформацій.

Публікуємо пролог із книжки "Світло і пломінь. Річ Посполита, 1733–1795" Річарда Баттервіка, яка у червні вийде друком у нашому видавництві ↓

https://localhistory.org.ua/rubrics/book/svitlo-i-plomin-rich-pospolita-17331795/ 

Книжку "Світло і пломінь" Річарда Баттервіка можна придбати в онлайн-крамниці видавництва → https://bit.ly/4ky15vw

Днями в книгарні-кавʼярні Старого Лева у Львові відбулася презентація випуску журналу “Локальна історія” присвяченому темі “Тустань”!

Учасники зустрічі представили концепцію тематичного номера. Говорили про ідею проєкту, його зародження та пошук нового погляду на знайомі теми📖.

Згадали, як ще в ХІХ столітті Тустань привертала увагу туристів, а в міжвоєнний період українська інтелігенція організовувала сюди “прогульки” — мандрівки, що поєднували відпочинок і пізнання. Особливу увагу приділили постаті Михайла Рожка — дослідника, який у 1971 році фактично “заново відкрив” Тустань і розпочав її системне дослідження. Саме він зумів об’єднати навколо пам’ятки ціле коло ентузіастів, серед яких чимало сьогодні добре знаних імен.

Йшлося й про те, як вдалося по-новому подати знайомі теми й відкрити маловідомі сюжети. Зокрема, детективну історію про нацистського злочинця Пітера Ментона, який діяв в Уричі та його околицях, феномен підпільної радіостанції “Афродіта” 1940-х років, історію нафтового промислу, що пережив як розквіт, так і занепад, а також проєкт перевезення до Тустані бойківської хати з села Плав’я.

Багато говорили про перспективи заповідника, методи залучення ширшої аудиторії. Окремо відзначили, що у 2024 році Урич увійшов до мережі найкращих туристичних сіл світу за версією Всесвітньої туристичної організації ООН Туризм.

До обговорення приєдналися:

👉 Юрій Пуківський, історик, етнолог, заступник головного редактора журналу “Локальна історія”.

👉 Андрій Котлярчук, архітектор-реставратор, директор заповідника “Тустань”.

👉 Роман Миська, археолог, заступник директора з наукової роботи заповідника “Тустань”.

Дискусію модерував Андрій Шиманський історик, заступник директора Регіонального науково-освітнього центру “Голодомор, Голокост: міжнаціональний діалог” при Національному університеті “Львівська політехніка””.

Дякуємо всім, хто був з нами цього вечора. Продовжуємо разом відкривати й переосмислювати минуле!

[ Номер створено у співпраці з Державним історико-культурним заповідником ”Тустань” ]

Придбати журнал можна в онлайн-крамниці видавництва →
https://publishing.localhistory.org.ua/product/tustan-2-2025/

Друзі, ми будемо на Coffee, Book & Vintage Festival у Львові! Забігайте на наш стенд, який працює з 12.00. Ми беремо з собою найкращі видання, свіженький мерч і приємні сюрпризи.

А також запрошуємо на дві події від видавництва “Локальна історія”:

📌 Яким має бути видавництво історичної літератури? Розмова головного редактора “Локальної історії” Віталія Ляски та літературознавця, директора музею “Дім Франка” Богдана Тихолоза. 31 травня о 13:00.

📌 “Карпати. Коротка історія мандрів”: розмова з авторкою книжки Іриною Пустинніковою про те, як зароджувався туризм в українських горах. Учасники – Ірина Пустиннікова, авторка, краєзнавиця; Денис Мандзюк, випусковий редактор “Локальної історії”, письменник. 1 червня о 15:00.

Для тих, хто не зможе відвідати Coffee, Book & Vintage Festival або Книжковий Арсенал, де теж будуть представлені наші видання, ми вирішили зробити приємний подарунок: знижки до 20% на книги та журнали (окрім електронних і передзамовлень)!📚

▶️ Замовляйте онлайн в нашій крамниці → https://publishing.localhistory.org.ua/

Акція діє з 31.05 до 01.06. Не пропустіть!

"Моя мрія, навіть моя молитва, щиро вам кажу, — щоб я був Людиною. Доброю, нормальною Людиною", — казав Блаженніший Любомир Гузар, патріарх Української Греко-Католицької Церкви, який для багатьох став моральним авторитетом.

8 років тому владика відійшов у засвіти, маючи 84 роки.

Йому вдалося якнайкраще стати Людиною. Це підтвердить чи не кожен, хто мав приємність працювати з ним і пізнавати його глибоко людські риси. Вміння слухати, чути, зауважити людину як Боже творіння. "Кожен відчував цю автентичну духовність, яка буквально з нього випромінювала. Тиха, ненав’язлива, але водночас дуже природна і потягаюча", — зауважує Олег Турій.

Проживши майже пів століття в еміграції, після відновлення незалежности України Любомир Гузар повернувся на Батьківщину. Тут нарешті почувався вдома. У 2001 році став главою УГКЦ і очолював її аж до відставки у 2011 році. Відданістю і працею владика засвідчив, що, навіть живучи в різних країнах та середовищах, ніколи не був поза українським контекстом. І всім серцем любив свій народ.

Зі смертю Блаженнішого ми не втратили його глибокої присутности. Сьогодні є чимало текстів про Патріарха, його інтервʼю, виступів. За 24 роки життя в Україні він провів чимало особистих зустрічей із церковними діячами, політиками, вірянами, журналістами, науковцями... Спадщина Любомира Гузара чи не найбільша серед українських церковних постатей.

Вивчати її — означає не боятися відкривати нашу автентичну Церкву й українську ідентичність.

Про життя і цінності глави УГКЦ на основі спогадів владики читайте у матеріалі на нашому сайті → https://bit.ly/3Hi8YqQ