Дещо про ідеології.

В своїй праці «Ідеологія та утопія» Карл Маннгайм стверджує, що кожен клас (в соціологічному, а не в марксистському розумінні) має власну пізнавальну перспективу, детерміновану як його положенням в суспільстві так і власним досвідом. Тобто виступає як фіксація часткової реальності, що не є тотожною «об'єктивній істини».

Тобто ми тут підходимо до тлумачення «ідеології», як про заміну складного та багатовимірного світу ідей його схематичною проекцією, прагнення суспільством, на певному етапі відрефлексувати сукупність найбільш важливих ідейних настанов та систем, які активно впливають на функціонування цього суспільства.

Якщо стисло.

Ідеологія - це явище Нового часу і означає раціоналізовану, штучно збудовану систему поглядів, методів історичного аналізу, сформульованих суспільних цілей.

Вона почалася складатися людьми і поширюється для реалізації конкретних соціально-політичних цілей у період, коли значення релігійного чинника у суспільстві зменшилося. І відповідно з’явилася можливість оперувати елементами філософських систем, висуваючи свої власні ідеї, спираючись на раціональні докази, класові чи станові інтереси, наукові дані чи просто особистісні уявлення.

Вперше термін «ідеологія» вжив на початку ХІХ століття французький філософ Дестют де Трасі.

У широкий ужиток він був запроваджений Марксом та Енгельсом.
З їхньої точки зору, «ідеологія» є виразом політекономічних та соціальних інтересів суспільних класів.

Суспільству Модерну, (коли більшість людей прагнула отримати найзагальніші відомості про науки та технології) було характерне захоплення ідеологіями.

Все ХХ століття пройшло під знаком ідеологій та боротьби між ними.

В ХХІ столітті інтерес до того, як побудовані ідеології, помітно зменшився.
Але ідеології нікуди не зникли, - вони просто перейшли на інший рівень...

‼️ “Велична” втеча путіна з Сирії ― росіяни виводять кораблі з бази у Тартусі та перекидають залишки озброєння літаками з Хмейміма
 
👥 Стрімкий процес повалення режиму Башара Асада в Сирії позначився ганебною втечею російського контингенту з території арабської республіки.
 
📍 У столиці Сирії Дамаску під контролем опозиційних до Асада сил перебуває резиденція диктатора, урядові будівлі та центральний офіс національного телебачення.
 
❗️ Після втрати контролю над Дамаском на тлі продовження  наступальної операції опозиційних сил у провінціях Латакія, Хама та Тартус російська армія вивела свої бойові кораблі з військово-морської бази у Тартусі, яку Асад раніше віддав у користування москві як плату за свою безпеку.
 
👉 8 грудня 2024 року з Тартуса у Середземне море вийшли фрегат “адмірал григорович” чорноморського флоту рф та вантажне судно “інженєр трубін” північного флоту рф.
 
⚡️ Також росіяни перекидають із Сирії залишки своїх озброєнь та військової техніки військовими бортами із авіабази у Хмемімі.
 
❗️ Після взяття Дамаска опозиційні до Асада сили рухаються до узбережжя ― ймовірна втрата росією військових баз у Тартусі та Хмеймімі фіналізує поразку кремля на Близькому Сході.

ГУР в інших соціальних мережах:
🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber
🔹Instagram 🔹Twitter 🔹 Threads
🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot
🔹 TikTok

ЯКІ ІДЕОЛОГІЇ ЛЕЖАТЬ В ОСНОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Дійсно, партійно-державна монополія на ідеологію в СССР викликала відразу до неї, як до інституції. Але причина не в самому марксизмі-ленінізмі, а в політиці влади, яка фізичним і психологічним примусом зробила партійну ідеологію обов’язковою для всього суспільства. З ослабленням репресивного режиму суспільство, відповідно, відкинуло й комуністичну ідеологію.

Крайнім проявом цього стало заперечення доцільності будь-якої ідеології як для суспільства, так і для його політичних сил. Ідеологічний нігілізм став повсякденним явищем. Тому в статті 15 Конституції України так і зазначено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова».
В той же час правова система донедавна не мала (а в деяких випадках і досі не має) актів державного визнання цінностей націоналістичної ідеології (історичне право української нації) чи консервативної (родина як основа суспільства, її прокреативна місія та патернальна функція).

Про що це говорить?
Про кінець усвідомленого інтересу суспільства до ідеологій в ХХІ столітті. Але ж самі ідеології (чи світоглядні системи) нікуди не зникли, вони просто перейшли на інший, глибший, менш помітний рівень запрограмованості людської свідомості та підсвідомості. Так виникає «Матриця» - постсуспільство кероване програмами та імпульсами, про які воно не здогадується, які воно не обирало та в які воно виявилося завантаженим.

Тому давайте розглянемо, що таке ідеологія.
Ідеологія – це (якщо говорити простими та зрозумілими словами), комплекс поглядів, ідей та переконань, які поєднують якусь групу людей. Вона проявляється у багатьох сферах життя і допомагає зрозуміти, як ми бачимо світ і нашу роль у ньому. Це своєрідна "карта світу", яку ми використовуємо для навігації у складному просторі суспільних відносин.

Детальніше читайте у викладі резидента "Кабінету експертів" Сергія Чаплигіна.

Тільки з друкарні.

Роджер Скрутон "Як бути консерватором"

Видавництво Наш Формат дякую.

Обов'язково напишу рецензію.

Також планується презентація.

Друзі! Читайте інтелектуальну літературу.

Адже, як казав сер Роджер:

"Людина є людиною, тоді коли віддзеркалює у собі Всесвіт, а не новий гаджет чи бургер".

✨ Запрошуємо на відкриту лекцію Сергія Чаплигіна: "На захисті нашої ідентичності!" ✨

❗Про що говоритимемо?

✨"Смерть Бога": Як філософська концепція Ніцше відображає сучасну кризу цінностей і смислів?

💁‍♂️Ліберальна свобода: Як ідея "звільнення від" привела до розриву колективних ідентичностей?

👪Гендер і ідентичність: Чому боротьба за толерантність може стати загрозою для самої сутності людини?

🗣Майбутнє ідентичності: Як зберегти людяність у світі, який прагне позбавити нас нашої природи?

🖌❗Особливий контекст:
УІКДІ надає майданчик для виступу Сергія Чаплигіна, чиї погляди викликали суперечливу реакцію. На відміну від Києво-Могилянської академії, яка заборонила його лекцію, ми вважаємо, що його позиція життєво важлива для успішного майбутнього українського суспільства.

📅 Дата: 18 грудня, 🕕 Час: 18:30
📍 Місце: Conservative Hall

Реєстрація за посиланням - https://forms.gle/a6rHBWXJgSUJps2y8

#філософія #ідентичність #постгуманізм #духовність #УІКДІ #консерватизм #УкраїнськийКонсерватизм

Про фрейдо-марксизм або як поєднали фрейдистський психоаналіз із ідеями Маркса.

У Маркса в його «Економічно-філософських рукописах» 1844 року є таке міркування про відчуження робітника при капіталізмі: «у своїй праці він не стверджує себе, а заперечує, почувається нещасливим, а нещасним, не розвиває вільно свою фізичну та духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу та руйнує свій дух».

Відповідно Франкфуртською школою на цій підставі були сформовані методи цілком відмінні від «традиційних» економічних теорій марксизму - т. зв. неомарксистський підхід: «критична теорія» де замість чистого матеріалізму, «репресивність» була знайдена в «проблемі» європейської цивілізації - мові, літературі, сім'ї, церкві - скрізь, де можна побачити найменші ознаки соціальних ролей та відмінностей між людьми.

Одним з найвідоміших фрейдо-марксистських теоретиків є Герберт Маркузе.

Головна тема його праць – протест та відмова від норм сучасної цивілізації.

В своїй книзі «Одновимірна людина» (One-Dimensional Man) Маркузе пише про те, що в суспільстві всі є жертвами та зомбованими.
З власної волі не діє ніхто - людина одновимірна, оскільки нею маніпулюють.
А відповідно суспільство є одномірним – це неототалітарна система, яку підтримує гіпноз мас-медіа.

І саме вони впроваджують у людську свідомість хибні потреби та культ споживання.

Революціонери у такому суспільстві можливі лише серед маргіналів, різних меншин та представників контркультури.
І єдине, що людина може протиставити Системі - це «Велику Відмову» (Great Refusal), - тотальне неприйняття її цінностей.

Іншою важливою темою у Маркузе є людське задоволення. Його книга "Ерос і цивілізація" - одна з провідних праць часів початку «сексуальної революції».

Про що мова.

Два головних людських інстинкти, «Ерос» та «Танатос» (секс та потяг до смерті) трансформуються в індустріальному суспільстві, оскільки не можуть бути повністю реалізовані.
«Ерос» сублімується в мистецтво, «Танатос» проявляється в праці, яка руйнує природу.

Відповідно цивілізація пригнічує людину, робить її нещасною. Людина добровільно придушує потяг до задоволення і займається важкою працею в обмін на безпечне стабільне існування і відкладене, але гарантоване задоволення.

Тому Маркузе пропонує перебудувати суспільство, уникнувши репресивної цивілізації до нерепресивної.
І для цього є можливості - високий рівень розвитку науки і техніки, автоматизація людської праці, які скасовують необхідність виснажливої трудової діяльності.

На зміну Прометею (символу продуктивності) мають прийти Нарцис (символ задоволення), які гармонізують відносини людини та природи.

Отже людина має уникнути суспільної одновимірності, стати «вільною» від надуманих соціальних норм, і прагнути не успіхів в продуктивній праці, а радості життя.

Ось це і є справжня лівацька революція за розумінням Маркузе.

P.S. Запрошую на лекцію, всупереч забороні "Могилянці", яка відбудеться 18 грудня.
Реєстрація

Згадаймо саму сутність визначення ліберальної свободи (Д. С. Міль) - «свобода від», або «негативна свобода» - (І. Берлін), яка зараз дана нам за цим визначенням, як беззаперечний факт.

Але таке розуміння «негативної свободи» стало домінувати у суспільній свідомості відносно нещодавно (приблизно десь 300–400 років тому) разом із появою «Левіафана» та безумовним делегуванням йому, батьками-засновниками лібералізму, правоохоронних функцій.

Коли було відкинуте саме розуміння «свободи для» - самостійно творити закон для себе та всередині своєї спільноти.

На перший погляд, абсолютно невинна підміна «позитивної свободи» на «негативну» ніби нічого не змінює.
Але варто більш глибше розглянути різницю між цими двома розуміннями свободи і ми бачимо, що визначаючи людину, як істоту, яка керується інстинктом самозбереження, ліберали з метою безпеки віддають її в заручники держави.

Сьогодні ця уявна турбота про безпеку допускає вже запровадження стеження у громадських місцях, паспортів вакцинації, інтернет-цензуру, словники "небажаної" лексики, ґендерні експерименти над людьми та ін. І все це під гучні оплески прогресивної публіки.

В що це перетвориться - ми можемо прочитати у Орвелла в його романі «1984».

Сьогоднішній порядок денний вимагає - тотальності ліберального дискурсу протиставити ідеал свободи, який ґрунтується на простій республіканський юридичній формулі - «до добровільного вступу у правовідносини з іншими у вас немає ані прав, ані обов'язків перед ними».

Друзі! Політична реальність виникає у той момент, коли ви даєте явно виражену особисту згоду стати її частиною - увійти до загального правового простору.

Тобто, свобода не виникає з повітря, а є наслідком визнання за вами прав та обов’язків з боку інших членів спільноти.

Взаємне визнання людьми договороспроможності одне одного проявляється у комунікації і наділяє кожного учасника спілкування рівними правами.

Найбільш чітке визначення цього нам дав Цицерон, який охарактеризував це як res publica - «спільну річ», «спільну справу» чи «справу народу», - де «народ є не будь-яким поєднанням людей, зібраних разом будь-яким чином, а поєднанням багатьох людей, пов'язаних між собою згодою у питаннях права та спільністю інтересів» .

Тоді стає зрозумілим, що всупереч ліберальним профанаціям з підручників політології, «республіка» - це не форма правління та спосіб передачі влади «народним представникам» (адже тоді яка різниця між Швейцарією та Північною Кореєю?).

Жити в республіці означає підкорятися тільки визнаній тобою владі, тобто насправді підкорятися тільки самому собі.

Тому ліберальна демократія, яка відтворює корупційні патроно-клієнтські відносини не є прикладом для наслідування в ХХІ столітті, оскільки позбавлена будь-якої логіки людських чеснот.

І тут ми приходимо до висновку, що сутність формування владних інститутів не має значення, коли їх єдиною метою є лише збільшення ренти, яка збирається з підвладного населення.

Як ми бачимо, республіка не є рівнозначною ліберальній демократії і не зводиться до поділу влад чи ефективно організованих інституційних рамок.

Адже свобода може зберігатися не в тому спотвореному вигляді, про який говорить один із батьків-засновників лібералізму - Томас Гоббс, для якого вищезгаданий «Левіафан» кращий за саморегульовану громаду з високими вимогами до індивіда.

Тому сьогодні важливо не лише визначити факт спотворення природного порядку речей, а й запропонувати альтернативний погляд на світ і людину в ньому, яка здатна відповісти на посягання на її свободу.

Адже свобода це:
- невід'ємний атрибут громадянина, який відрізняється від раба своєю участю у політиці;
- можливість брати участь у ухваленні законів, які добровільно покладаються на себе суспільством;
- культура обов'язку та відповідальності.

Людський світ не зводиться лише до питань ефективності, зручності чи комфорту.
Люди ще мають визначати систему координат відповідно до своїх переконань про спільне благо.
Бо тільки така свобода вибору, яка спрямована на творення політичної дружби, досягнення справедливості, може повною мірою вважатися самоствердженням людини.

А однодумці, які готові нести на собі тяжкий тягар захисту республіки, завжди знайдуться.

Запрошую на лекцію, всупереч забороні "Могилянці", яка відбудеться 18 грудня.
Реєстрація

Сьогодні Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про множинне громадянство.
“За” проголосували “слуги народу” та ОПЗЖ - 247 голосів.
Друзі. Не забуваймо, що «громадянство» є поняттям політичним.
Можна бути громадянином певної громади чи політичного співтовариства, але не абстрактного світу.
Адже бажати бути скрізь означає бажати бути ніде.
Політичне життя не може розгортатися інакше як на певній території, а ця територія має на увазі існування кордону.
І якщо хтось хоче отримати для себе права як громадянин, то він має бути готовий виконувати й обов'язки, як громадянин.
Тому постають питання.
Головне - це питання, що наше суспільство не обговорювало та не визначилося з ним.
Інші. (Це мабуть більше до правознавців):
1. Як буде регулюватися для "біпатридів" питання військової служби, сплати податків, забезпечення дипломатичного захисту, користування системою охорони здоров'я, сплати внесків до фонду соціального страхування, кримінального чи іншого судочинства, врешті-решт лояльності по відношенню до держав їх громадянства?
2. Як буде врегульовано питання щодо права займати державні посади та приймати участь у виборах іноземним громадянам, які отримали громадянство України?
3. Який буде перелік держав, громадяни яких набувають громадянство України у спрощеному порядку та який Кабмін має розробити - тобто той від якого буде залежати як втрата громадянства, так і спрощений порядок набуття?
Історична довідка щодо запровадження множинного громадянства в Україні. Дивіться дати.
Згідно зі статтею 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство.
26 лютого 2021 року Рада національної безпеки та оборони доручила Кабінету міністрів розробити законопроєкт щодо осіб з подвійним громадянством.
22 вересня 2021 року Зеленський запропонував надати подвійне громадянство українцям, які проживають за кордоном.
На початку грудня 2021 року президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт № 6368 про множинне громадянство, але документ так і не встигли розглянути.

"Розчерком мого пера в перший день ми зупинимо трансгендерне божевілля. І я підпишу розпорядження про припинення статевого каліцтва дітей..."

- Дональд Трамп

Про це він заявив на заході Turning Point Action.

Для довідки. Turning Point Action ( TPAction ) - це американська політична адвокація консервативних цінностей, заснована Чарльзом Кірком.

Перша перемога Департаменту ефективності уряду США.
Минулого тижня американські законодавці намагалися кілька разів прийняти новий бюджет. Спочатку вони планували продовжити чинний закон про бюджет і додати до нього нові витрати.
Критика бюджету з боку створеного Трампом Департаменту ефективності уряду (Department of Government Efficiency; DOGE ) за надмірні витрати, які призведуть до зростання податків та подальшого зростання вартості життя майже призвела до зупинки роботи уряду.
Все, що зробили DOGE - спочатку прочитали закон, розповіли про його спірні моменти, скоротили його та допомогли прийняти.
Так що шатдауну не буде.
На першій світлині запропоновані 1547 сторінок бюджету, на другій - прийняті 118 сторінок.

«Тиха ніч, свята ніч ...».

24 грудня 1818 року, якраз напередодні Різдва Христового вікарій церкви св. Ніколауса та поет Йозеф Мор звернувся до шкільного вчителя, композитора і органіста Франца Грубера з пропозицією написати мелодію на вірш, який він написав двома роками до цього.

І вже ввечері в австрійському селі Оберндорф-бай-Зальцбург
на урочистій різдвяній месі зазвучали слова: «Stille Nacht! Heilige Nacht! - Тиха ніч, свята ніч ...».
https://www.youtube.com/watch?v=H9f3WXbDqeg

“Хай ангел торкнеться вас ніжним крилом...”
Друзі. Ми живемо в епоху безпрецедентних інтелектуальних складнощів..
Але все те, що сьогодні здається нам складнощами, є всього-на-всього лише потоком інформації - алгоритмом Big Data.
Чудово, що Людина ДИВО СВІТ працює над тим аби знайти для людини (в цьому потоці метушливого світу) те цінне та необхідне, що знадобиться для її всебічного і гармонійного розвитку.
Адже сьогодні мало хто з нас вміє працювати з інформацією.
Я маю на увазі саме не про безладне чи фрагментарне її споживання, а про мистецтво відокремлювати тонке - від грубого, важливе - від другорядного...
Оскільки без розуміння культури неможливо досягти того, що Аристотель назвав φρόνησις - «формою залученості до культури».
Те, що має протистояти сьогоднішньому лівацько-ліберальному дизайн-мисленню - дрібному, поверховому, якому бракує ретельності аналізу (навіть коли воно береться за серйозні питання).
Дякую за цю працю керівника цього чудового проєкту - Інессу Кравченко

Христос рождається!

Лярошфуко всім зранку.

«Чи може людина з упевненістю сказати, чого вона захоче в майбутньому, якщо вона не здатна зрозуміти, чого їй хочеться зараз».

Франсуа VI герцог де Лярошфуко принц де Марсільяк (фр. François de La Rochefoucauld, 1613-1680 рр.) - видатний французький письменник-мораліст, учасник Фронди.
Він прославився насамперед двома своїми роботами - «Мемуарами» та збіркою афоризмів «Максими».

Популярний формат афоризмів зародився у жартівливій грі аристократів і переріс у структуровані «Максими», які Лярошфуко доповнював протягом свого життя.

Нарівні з Паскалем Лярошфуко популяризував афоризм як форму, яку пізніше використовував і Ніцше (який, до речі, високо цінував Лярошфуко).

Моральні ж судження Лярошфуко в «Максимах» сьогодні справляють те саме враження, що й у ХVII столітті - точні за змістом і вишукані за формою.

Але чомусь сьогодні незаслужено призабуті.
Хто пам'ятає - давайте пригадажмо.

Що таке «воукізм» та як з ним боротися.

Woke (політика «пробудження») - американський політичний термін, який стосується всіх лівацьких елементів, як то фемінізм, ґендерна ідеологія, ЛГБТ-активізм, культура відміни, історичний ревізіонізм, дискримінація незгідних тощо.

Книги про те як протистояти одній з найбільших екзистенційних загроз, з якими будь-коли стикалися Сполучені Штати.

- сенатора Теда Круза “Непробуджені: Як перемогти культурний марксизм в Америці”

- Чарлі Кірка (засновника Turning Point USA) "Революція правого крила: як подолати пробудження і врятувати Захід."

Мірча Еліаде досліджуючи традиційні суспільства, прийшов до висновку, що наше сучасне суспільство є матеріалістичним лише на поверхні.

Десь, там в самій глибині людської психіки лежать найдавніші архетипи та записаний той незмінний "код душі", який в процесі історичного розвитку набуває рис тієї чи іншої релігії або традиції.

Тому Еліаде, як і Юнґ, пропонує розглядати всі сучасні соціально-культурні явища в світлі міфологічного, духовного та магічного виміру – через архаїчні пласти душі...

Так і зі святкуванням Нового року!

Ніби-то умовна дата – закінчується один рік, починається інший.
Але якою би не була раціональною сьогоднішня людина, відлуння сакрального, давніх міфів дають їй про себе знати.
Це несвідоме проявлення того періоду, коли час для людини відчувався не лінійно, а циклічно.

Тінь космогонічного міфу несе у собі надію на майбутнє відродження. Кінець знаменує новий початок. А початок завжди радісний. І незалежно коли він святкується – взимку, весною чи восени.

У цьому і полягає глибинний сенс святкування Нового року - оновлення, яким знаменується кінець старого і початок нового.
Яке вся ця міфологія має відношення до нас?!

Пригадайте архетипи Юнґа - стійкі образи колективного несвідомого, сформовані у давнину та які зберігаються протягом тисячоліть. І саме ними визначається багато що в нашому житті.

Ось святкування Нового року, уявлення про нього як про початок нового життя – і є такий архетип.

Отже, Новий рік – це входження у нове життя, щоразу нове народження, переродження, духовне становлення, дорослішання. А вони у сакральній свідомості завжди пов'язані з ініціацією, як переходом в нове життя, набуття нового статусу.

З прийдешнім 2025 Новим роком!

Чудеса в житті трапляються!
І відбуваються вони не за допомогою якоїсь магії.
Люди самі роблять їх. Наприклад, для тих, кого люблять...

(Відображення церкви святого Андрія у новорічній вітрині).

Сьогодні день народження Джона Р. Р. Толкіна - англійського письменника, поета, філолога, професора, класика світової літератури XX століття та одного із фундаторів жанрового різновиду фантастики - високого (епічного) фентезі.
Найбільш відомі його романи «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори», «Володар перснів» та збірка «Сильмариліон».
Його книги зробили маргінальний жанр фентезі одним із найпопулярніших, пробудили неослабний інтерес до романтики битв та мандрів, чарівних казок та раннього Середньовіччя та спонукали кілька поколінь читачів битися на мечах і називатися вигаданими іменами...
Але одна з причин популярності толкінівських книг (як на мене) - їх зовсім особлива реальність, а саме - мовна.

В римському правi є термін - Vindecare in libertatem.

Це, коли поручитель (vindex) заміняє вiдповiдача (nexus) перед судом, та оголошує себе готовим, взяти особисто на себе, всi наслiдки процесу.

В полiтику таке положення, щодо особистої відповідальності за отриману владу, ввів Октавiан Авґуст.

Цікаво, а хто з сьогоднішнiх полiтикiв готовий застосувати це право особистої відповідальності на собі?
Чи тi, з виборцiв, хто голосував за того чи iншого полiтика?