12 зірок

Еммануель Макрон не підвів нас! Стратегічний кульбіт в дії. Ситуація критична: три роки до виборів і ультраправі мають шанс дійти до них в ролі головної опозиційної сили – що робити? Правильно! Дати їм влади, але трошки і не зовсім влади.

Франція є президентською республікою тому парламент лише символізує, що інтереси всього населення представлені, однак без можливості останнього слова – воно за президентом.

Консерватори-голлісти (республіканці) переживають кризу – очільник партії, оголосив про союз з Ле Пен. Однопартійці не оцінили такий рух і провели засідання на якому його відсторонили, але прийшлося робити це не в штабі бо він там забарикадувався і оголосив що він все ще легітимний. На знак протесту проти його дій декілька сенаторів з цієї партії залишили її. Не найкращі часи для колись могутньої партії Де Голля-Ширака-Саркозі. Спостерігають з подивом і созники республіканців з ЄНП – німецька ХДС заявила що буде піднімати питання про виключення республіканців з ЄНП у разі їх блокування на виборах з Ле Пен. Давно пора – республіканці відмовилися підтримати Урсулу фон дер Ляєн як кандидата від ЄНП на пост президента ЄК. Це істотно підважує їх позиції всередині ЄНП і робить не дуже визначеною їх роль в ЄП загалом.

Водночас, Макрон заготовив деякі стилістичні ходи, які мають посприяти йому у президентській та, можливо, парламентській кампаніях. Ле Пен, яка буде його основним опонентом на президентських виборах це для Макрона не стільки загроза, скільки можливість. По-перше, в нього уже давно проглядається потяг до інструменталізації образу Шарля Де Голля (і себе як його реінкарнації). Подібно Де Голлю, Макрон може оголосити «хрестовий похід проти фашизму» – і мобілізувати на цю справу передусім не тих, хто любить Макрона, а тих, хто не любить ультраправих. Макрон провів навіть не дуже помітні нам, але знакові для Франції зміни: на герб Франції додали Лотаринзький хрест (символ руху «la France combattante» Шарля Де Голля) і змінив колір синього на прапорі на більш-темний (власне, який і був у голлістські часи – до 1976 року).

У цій ситуації Макрону не досить зручно займати конкретну ідеологічну нішу, в якій існує його партія – ліберальну. Позбавлення від чіткої ідеологічності робить його ближчим до ролі «Де Голля» над партійною битвою. У цьому проглядається і сенс оголошення перевиборів до парламенту на тлі успіхів ультраправих: у гонці Макрон хотів би остаточно зібрати навколо себе увесь електорат що виступає проти приходу Ле Пен до влади, а для цього треба відсунути вбік партії-конкуренти – лівоцентристів та правоцентристів, або ж змусити підтримати його кандидатуру. Тому – «ризикнути» новими парламентськими виборами виглядає не тільки можливістю для ультраправих, але і можливостями для Макрона, помноженими на проблеми для інших політсил.

Але не тільки ультраправі а й ліві становлять велику загрозу для Макрона – коаліція комуністів-соціалістів та зелених – Народний фронт (відсилка до коаліції 1936го року яка створювалася для протистояння фашистам, правда проіснувала всього декілька років – Макрона влаштовує) оголосили про спільний похід на вибори.

Де Голль Макрон проти фашистів та комуністів!

Чи доживе ліберальний блок Макрона до кінця?
Значний зсув праворуч – мімікрія під Де Голля, може спричинити незворотні рухи всередині правлячого альянсу Макрона, який є достатньо строкатим. Найбільший партнер чинного президента – Демократичний рух (МоДем) – який є нащадком Жискар д'Естена (єдиного президента не від голлістів/соціалістів) буде не в захваті бо він створювався щоб протистояти голлістам. Хоча і був в опозиції з часів відходу Жискар д'Естена від влади і аж до приходу до влади Макрона. Апелювання Макроном до мейнстрімного виборця може не дати своїх плодів. І тоді центр буде зруйновано.

На сьогодні опитування демонструють наступну тенденцію – Ле Пен посідає перше місце з майже 30% підтримки, на декілька відсотків менше отримує Народний фронт і лише на третьому місці з 18% – блок Макрона, четверті – республіканці (6%).

🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

www.tgoop.com/XIIsterne/262

9.7K viewsJun 13 at 15:00

Еммануель Макрон не підвів нас! Стратегічний кульбіт в дії. Ситуація критична: три роки до виборів і ультраправі мають шанс дійти до них в ролі головної опозиційної сили – що робити? Правильно! Дати їм влади, але трошки і не зовсім влади.

Франція є президентською республікою тому парламент лише символізує, що інтереси всього населення представлені, однак без можливості останнього слова – воно за президентом.

Консерватори-голлісти (республіканці) переживають кризу – очільник партії, оголосив про союз з Ле Пен. Однопартійці не оцінили такий рух і провели засідання на якому його відсторонили, але прийшлося робити це не в штабі бо він там забарикадувався і оголосив що він все ще легітимний. На знак протесту проти його дій декілька сенаторів з цієї партії залишили її. Не найкращі часи для колись могутньої партії Де Голля-Ширака-Саркозі. Спостерігають з подивом і созники республіканців з ЄНП – німецька ХДС заявила що буде піднімати питання про виключення республіканців з ЄНП у разі їх блокування на виборах з Ле Пен. Давно пора – республіканці відмовилися підтримати Урсулу фон дер Ляєн як кандидата від ЄНП на пост президента ЄК. Це істотно підважує їх позиції всередині ЄНП і робить не дуже визначеною їх роль в ЄП загалом.

Водночас, Макрон заготовив деякі стилістичні ходи, які мають посприяти йому у президентській та, можливо, парламентській кампаніях. Ле Пен, яка буде його основним опонентом на президентських виборах це для Макрона не стільки загроза, скільки можливість. По-перше, в нього уже давно проглядається потяг до інструменталізації образу Шарля Де Голля (і себе як його реінкарнації). Подібно Де Голлю, Макрон може оголосити «хрестовий похід проти фашизму» – і мобілізувати на цю справу передусім не тих, хто любить Макрона, а тих, хто не любить ультраправих. Макрон провів навіть не дуже помітні нам, але знакові для Франції зміни: на герб Франції додали Лотаринзький хрест (символ руху «la France combattante» Шарля Де Голля) і змінив колір синього на прапорі на більш-темний (власне, який і був у голлістські часи – до 1976 року).

У цій ситуації Макрону не досить зручно займати конкретну ідеологічну нішу, в якій існує його партія – ліберальну. Позбавлення від чіткої ідеологічності робить його ближчим до ролі «Де Голля» над партійною битвою. У цьому проглядається і сенс оголошення перевиборів до парламенту на тлі успіхів ультраправих: у гонці Макрон хотів би остаточно зібрати навколо себе увесь електорат що виступає проти приходу Ле Пен до влади, а для цього треба відсунути вбік партії-конкуренти – лівоцентристів та правоцентристів, або ж змусити підтримати його кандидатуру. Тому – «ризикнути» новими парламентськими виборами виглядає не тільки можливістю для ультраправих, але і можливостями для Макрона, помноженими на проблеми для інших політсил.

Але не тільки ультраправі а й ліві становлять велику загрозу для Макрона – коаліція комуністів-соціалістів та зелених – Народний фронт (відсилка до коаліції 1936го року яка створювалася для протистояння фашистам, правда проіснувала всього декілька років – Макрона влаштовує) оголосили про спільний похід на вибори.

Де Голль Макрон проти фашистів та комуністів!

Чи доживе ліберальний блок Макрона до кінця?
Значний зсув праворуч – мімікрія під Де Голля, може спричинити незворотні рухи всередині правлячого альянсу Макрона, який є достатньо строкатим. Найбільший партнер чинного президента – Демократичний рух (МоДем) – який є нащадком Жискар д'Естена (єдиного президента не від голлістів/соціалістів) буде не в захваті бо він створювався щоб протистояти голлістам. Хоча і був в опозиції з часів відходу Жискар д'Естена від влади і аж до приходу до влади Макрона. Апелювання Макроном до мейнстрімного виборця може не дати своїх плодів. І тоді центр буде зруйновано.

На сьогодні опитування демонструють наступну тенденцію – Ле Пен посідає перше місце з майже 30% підтримки, на декілька відсотків менше отримує Народний фронт і лише на третьому місці з 18% – блок Макрона, четверті – республіканці (6%).

🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

BY 12 зірок