Коли я повернувся додому, до нас зайшли в гості мої падчерки зі своїм цуценям, якого вони завели декілька місяців тому. Собаку навчили виконувати сім основних команд — звичайно, лише російською. Потім я ввімкнув телевізор, щоб послухати про те, що загрожує російськомовному населенню в Україні, якщо російську не буде оголошено державною мовою нарівні з українською — в країні, де навіть із собаками доводиться говорити російською. Але по телевізору йшов кліп Джорджа Майкла “Я вб’ю собаку”. На щастя для тварини, яку дівчата назвали “Good Puppy Brad”, пістолета в мене ніколи не було”.

такий текст хороший.. читаю, мені дуже подобається. думаю, чи заплаче середньостатичний український лівий лівак, коли дізнається, як довго нас тримали в аб'юзивних стосунках.. заплаче? чи він почне плакати за росіян, яким "довелося" виїхати з країни, щоб не піддаватися гніту самообраної ним влади. звідки ж таке нездорове співчуття в наших середньостатичних українських лівих ліваків до того, хто їх по мордой ногами б'є.

я розумію всю красу і простоту суржика, він мені дуже подобається десь там, проте прийшла до висновку, що потрібно повертатися в свій 7-8 клас, коли я вирішила спілкуватися більш чистою, більш літературною мовою. не тому що я десь краща, гарніша, розумніша, дупа в мене приваблива чи може очі, а просто тому що мені дуже сумно від думки, що якась маленька, але дуже важлива частина української культури, нині вмирає разом з нами..