Пруст, Джойс, корки.
Такий маньяцький читач, як я, що знає різноманітні факти з життя Джойса, знаходить паралелі з Прустом на кожному кроці.
От наприклад, ви знаєте, що в оселях обох геніїв чільну роль займали вироби з коркового дерева? В Пруста це були коркові панелі, якими була обшита кімната для звукоізоляції. Джойс мав картину пейзажу міста Корк зроблену з коркового дерева - все задля каламбуру "Корк з корка", який він часто проробляв із відвідувачами. Не вірите?
Наведу цитати.
"Він мусив перейти до життя самітника у кімнаті, оббитій корковим деревом. До речі, ця кімната із корковими стінами тривалий час обігрувалася радянськими критиками в їхній «боротьбі з модернізмом». Під їхнім пером вона перетворилася на промовисту емблему герметичности модернізму, його безнадійної ізольованосте від життя, його голосів та вимог. Насправді ж це була сувора життєва необхідність, трагедія приреченого письменника, і те, що в такому стані він створив один з найзначніших творів літератури XX ст., є його справжнім мистецьким подвигом.
Та слід зауважити, що цей новий modus vivendi Пруста пояснюється не лише станом його здоров'я, а й його творчою одержимістю. Він знав, що дні його лічені, й розумів, що для реалізації головного твору йому необхідно вмерти для світу й самого себе і цілковито зосередитися на творчості. За якийсь час йому довелося залишити розкішні батьківські апартаменти на бульварі Осман і поселитися в огидній мебльованій квартирі. Він живе усамітнено, майже нікого не приймає, уриваються його зв'язки зі світським середовищем, де тепер його вважають за дивака. Працюючи над романом, він п'є каву, щоб писати, і приймає дози вероналу, аби перепочити уві сні й писати далі."
Дмитро Наливайко «СУБ'ЄКТИВНА ЕПОПЕЯ» МАРСЕЛЯ ПРУСТА
Френк О’Коннор якось відвідав Джеймса Джойса в Парижі і запитав його про картину, яка висіла в коридорі.
Джойс сказав, що це Корк (it was Сork).
О’Коннор відповів, що впізнав своє рідне місто, і що його цікавить матеріал з якого зроблено картину.
Джойс сказав, що це корок (it was cork).
#Hosebr_Proust
Такий маньяцький читач, як я, що знає різноманітні факти з життя Джойса, знаходить паралелі з Прустом на кожному кроці.
От наприклад, ви знаєте, що в оселях обох геніїв чільну роль займали вироби з коркового дерева? В Пруста це були коркові панелі, якими була обшита кімната для звукоізоляції. Джойс мав картину пейзажу міста Корк зроблену з коркового дерева - все задля каламбуру "Корк з корка", який він часто проробляв із відвідувачами. Не вірите?
Наведу цитати.
"Він мусив перейти до життя самітника у кімнаті, оббитій корковим деревом. До речі, ця кімната із корковими стінами тривалий час обігрувалася радянськими критиками в їхній «боротьбі з модернізмом». Під їхнім пером вона перетворилася на промовисту емблему герметичности модернізму, його безнадійної ізольованосте від життя, його голосів та вимог. Насправді ж це була сувора життєва необхідність, трагедія приреченого письменника, і те, що в такому стані він створив один з найзначніших творів літератури XX ст., є його справжнім мистецьким подвигом.
Та слід зауважити, що цей новий modus vivendi Пруста пояснюється не лише станом його здоров'я, а й його творчою одержимістю. Він знав, що дні його лічені, й розумів, що для реалізації головного твору йому необхідно вмерти для світу й самого себе і цілковито зосередитися на творчості. За якийсь час йому довелося залишити розкішні батьківські апартаменти на бульварі Осман і поселитися в огидній мебльованій квартирі. Він живе усамітнено, майже нікого не приймає, уриваються його зв'язки зі світським середовищем, де тепер його вважають за дивака. Працюючи над романом, він п'є каву, щоб писати, і приймає дози вероналу, аби перепочити уві сні й писати далі."
Дмитро Наливайко «СУБ'ЄКТИВНА ЕПОПЕЯ» МАРСЕЛЯ ПРУСТА
Френк О’Коннор якось відвідав Джеймса Джойса в Парижі і запитав його про картину, яка висіла в коридорі.
Джойс сказав, що це Корк (it was Сork).
О’Коннор відповів, що впізнав своє рідне місто, і що його цікавить матеріал з якого зроблено картину.
Джойс сказав, що це корок (it was cork).
#Hosebr_Proust
Нові книжкові поповнення.
Дякуючи Володимирові Єшкілєву тепер маю в колекції ультра-рідкісне видання третього випуску "Плероми" -"МУЕАЛ" (Мала українська енциклопедія актуальної літератури) Проект "Повернення деміургів" з автографом автора (ще рідкісніший перший-другий теж маю)! Цю феноменальну і кульову книжку Єшкілєв робив разом з Андруховичем! І мушу сказати, що тут довершено все - суперовий дизайн, статті і дуже круті фото молодих авторів ззаду (теж саме можна сказати про інших письменників чиї фото вміщені в книзі). Вже зараз це дуже рідкісна і дорогоцінна річ, а з часом цінність тільки зросте. Лишається тільки взяти ще автограф Андруховича і буду мати артефакт!
Великоформатна книжка "Історія чаклунства і забобонів" теж дісталась мені з бібліотеки Єшкілєвих, поки ще книгу не читав, але тема і оформлення як мінімум цікаві.
Також поповнив колекцію базовою працею Жака Ле Ґоффа "Народження чистилища", вона логічно лягає в мій ланцюжок читання книг по гностицизму та ранньому християнству. Стараюсь не публікувати фото з книгами російською і взагалі не читати цією мовою, але для цього видання зробив виключення, бо як не крути, а Ле Ґофф це світило медієвістики, а це одна з головних його праць, яка на жаль не перекладена українською (на сьогодні є тільки "Середньовічна уява").
З новинок вперше за багато років зайшов у книгарню КСД і купив собі максимально хайпову і бестселерну книгу "Каїнова щелепа" Повіса Мезерса, яка вважається найскладнішою літературною головоломкою століття! Ну і обкладинка чудова.
А на завершення, ще минулого року заглядався на книгу Джона Селларса про філософію Епікура. Аж раптом - її перекладають українською, ще й в "Апріорі"! Такий скарб я мушу мати в бібліотеці, але біда в тому, що в жодній з книгарень її не зміг знайти поки не зайшов у рідний "Букініст". І що ви думаєте - саме там книжка і чекала на мене! Загалом, дякуючи цій крамниці, я придбав сотні рідкісних книжок, а тепер маю ще і цю новинку.
А завершити хочу рідкісним віршем Василя Махна, який поміщений в "Плеромі":
До Марка Аврелія
(На мотив Збіґнєва Герберта)
Добраніч, Марку, світло погаси,
прикривши книжку. Вже над головою
ядерних звізд посріблений ясир
і темний знак незримого сувою,
і варварського крику й звірини,
яких не вивчить – обмине латина,
це переляк, що хтось колись зронив
в прозорім тілі. Віра їх дитинна
у переможне. Чути шум, прибій –
вода надходить. Літер зморшки, пише
нестримний нурт природи – і тобі
в стіні із світла чорний зойкіт миші
на вітрі мідний, у соломі – тьма,
і бабратись в золі, і хухати в долоні,
і шестикрильця змовчазнілий змах –
і вже бредуть полеглі і комонні.
Отож, що ліпше, Марку, й що по чім,
твоя присутність і часи невтішні,
дрижать не змисли – руки не мечі
і утла ліра, і слова колишні.
І зрадить світ, астроном і зірки,
лічбу яких закинь в траву, і камінь
твоїх садів, і тепла тінь ріки,
і виплачся, прикривши тінь руками.
Дякуючи Володимирові Єшкілєву тепер маю в колекції ультра-рідкісне видання третього випуску "Плероми" -"МУЕАЛ" (Мала українська енциклопедія актуальної літератури) Проект "Повернення деміургів" з автографом автора (ще рідкісніший перший-другий теж маю)! Цю феноменальну і кульову книжку Єшкілєв робив разом з Андруховичем! І мушу сказати, що тут довершено все - суперовий дизайн, статті і дуже круті фото молодих авторів ззаду (теж саме можна сказати про інших письменників чиї фото вміщені в книзі). Вже зараз це дуже рідкісна і дорогоцінна річ, а з часом цінність тільки зросте. Лишається тільки взяти ще автограф Андруховича і буду мати артефакт!
Великоформатна книжка "Історія чаклунства і забобонів" теж дісталась мені з бібліотеки Єшкілєвих, поки ще книгу не читав, але тема і оформлення як мінімум цікаві.
Також поповнив колекцію базовою працею Жака Ле Ґоффа "Народження чистилища", вона логічно лягає в мій ланцюжок читання книг по гностицизму та ранньому християнству. Стараюсь не публікувати фото з книгами російською і взагалі не читати цією мовою, але для цього видання зробив виключення, бо як не крути, а Ле Ґофф це світило медієвістики, а це одна з головних його праць, яка на жаль не перекладена українською (на сьогодні є тільки "Середньовічна уява").
З новинок вперше за багато років зайшов у книгарню КСД і купив собі максимально хайпову і бестселерну книгу "Каїнова щелепа" Повіса Мезерса, яка вважається найскладнішою літературною головоломкою століття! Ну і обкладинка чудова.
А на завершення, ще минулого року заглядався на книгу Джона Селларса про філософію Епікура. Аж раптом - її перекладають українською, ще й в "Апріорі"! Такий скарб я мушу мати в бібліотеці, але біда в тому, що в жодній з книгарень її не зміг знайти поки не зайшов у рідний "Букініст". І що ви думаєте - саме там книжка і чекала на мене! Загалом, дякуючи цій крамниці, я придбав сотні рідкісних книжок, а тепер маю ще і цю новинку.
А завершити хочу рідкісним віршем Василя Махна, який поміщений в "Плеромі":
До Марка Аврелія
(На мотив Збіґнєва Герберта)
Добраніч, Марку, світло погаси,
прикривши книжку. Вже над головою
ядерних звізд посріблений ясир
і темний знак незримого сувою,
і варварського крику й звірини,
яких не вивчить – обмине латина,
це переляк, що хтось колись зронив
в прозорім тілі. Віра їх дитинна
у переможне. Чути шум, прибій –
вода надходить. Літер зморшки, пише
нестримний нурт природи – і тобі
в стіні із світла чорний зойкіт миші
на вітрі мідний, у соломі – тьма,
і бабратись в золі, і хухати в долоні,
і шестикрильця змовчазнілий змах –
і вже бредуть полеглі і комонні.
Отож, що ліпше, Марку, й що по чім,
твоя присутність і часи невтішні,
дрижать не змисли – руки не мечі
і утла ліра, і слова колишні.
І зрадить світ, астроном і зірки,
лічбу яких закинь в траву, і камінь
твоїх садів, і тепла тінь ріки,
і виплачся, прикривши тінь руками.
Про живопис у Пруста. Картини, ґравюри та інші твори мистецтва Пруст згадує часто. Це перш за усе пов'язано з колекціонером Сванном, але й сам головний герой вже в дитячому віці мислить живописом, порівнюючи свого батька з Авраамом з ґравюри Беноццо Ґоццолі:
"Батько блимнув на мене вражено й гнівно, але коли мама, затинаючись, пояснила йому, в чому річ, мовив:
— Ну то піди до нього, сама ж казала, що спати не хочеться, посидь з ним трошки, я не потребую нічого.
— Але ж, мій друже, — заперечила несміливо мама, — хочу я чи не хочу спати, це не міняє справи, не можна привчати дитину...
— Та ніхто й не привчає, — відказав батько, знизуючи плечима. — Ти ж бачиш, у хлопця якась гризота, вигляд пригнічений, ми що з тобою — кати? А бува він через тебе занедужає? В його спальні два ліжка, скажи Франсуазі, щоб послала тобі велике ліжко, поспи цю ніч там. Ну, на добраніч! Я не такий нервовий, як ви, ляжу сам.
Подякувати батькові я не міг: слинявість, як він казав, його дратувала. Я приріс до підлоги; він і досі стояв перед нами, високий, у білому нічному шлафроку й кашеміровій фіолетово-рожевій картатій хустці, якою запинав голову, відколи в нього виникли невралгічні болі. Й постава в батька була, як в Авраама на подарованій мені Сванном гравюрі фрески Беноццо Ґоццолі, де Авраам велить Саррі попрощатися з Ісаком.
Чимало збігло літ відтоді. Сходів і стіни, на якій я побачив був рухливий відблиск батькової свічки, давно вже не існує. В мені самому теж знищено багато чого з того, що тоді здавалося вічним, і багато чого нового постало, породивши нові болещі й нові радощі, які я тоді ще не міг передбачити, хоча й тодішні мені тепер важко зрозуміти. Давно вже батько перестав говорити мамі: «Піди з хлопцем». Таким хвилинам більше не воскреснути. Але віднедавна, тільки-но напружу слух, я добре вловлюю ридання, які зумів стримати при батькові і якими зайшовсь, опинившись наодинці з мамою. Власне, ридання ніколи не вщухали, і саме тому, що життя круг мене німіє все більше, я чую їх знову нині, — так монастирські дзвони настільки забивають міський гомін, що ввижається, наче вони вмовкли, ба ні, дзвони знову бамкають у вечоровій тиші."
Марсель Пруст "На Сваннову сторону"
Переклад Анатоля Перепаді
"Батько блимнув на мене вражено й гнівно, але коли мама, затинаючись, пояснила йому, в чому річ, мовив:
— Ну то піди до нього, сама ж казала, що спати не хочеться, посидь з ним трошки, я не потребую нічого.
— Але ж, мій друже, — заперечила несміливо мама, — хочу я чи не хочу спати, це не міняє справи, не можна привчати дитину...
— Та ніхто й не привчає, — відказав батько, знизуючи плечима. — Ти ж бачиш, у хлопця якась гризота, вигляд пригнічений, ми що з тобою — кати? А бува він через тебе занедужає? В його спальні два ліжка, скажи Франсуазі, щоб послала тобі велике ліжко, поспи цю ніч там. Ну, на добраніч! Я не такий нервовий, як ви, ляжу сам.
Подякувати батькові я не міг: слинявість, як він казав, його дратувала. Я приріс до підлоги; він і досі стояв перед нами, високий, у білому нічному шлафроку й кашеміровій фіолетово-рожевій картатій хустці, якою запинав голову, відколи в нього виникли невралгічні болі. Й постава в батька була, як в Авраама на подарованій мені Сванном гравюрі фрески Беноццо Ґоццолі, де Авраам велить Саррі попрощатися з Ісаком.
Чимало збігло літ відтоді. Сходів і стіни, на якій я побачив був рухливий відблиск батькової свічки, давно вже не існує. В мені самому теж знищено багато чого з того, що тоді здавалося вічним, і багато чого нового постало, породивши нові болещі й нові радощі, які я тоді ще не міг передбачити, хоча й тодішні мені тепер важко зрозуміти. Давно вже батько перестав говорити мамі: «Піди з хлопцем». Таким хвилинам більше не воскреснути. Але віднедавна, тільки-но напружу слух, я добре вловлюю ридання, які зумів стримати при батькові і якими зайшовсь, опинившись наодинці з мамою. Власне, ридання ніколи не вщухали, і саме тому, що життя круг мене німіє все більше, я чую їх знову нині, — так монастирські дзвони настільки забивають міський гомін, що ввижається, наче вони вмовкли, ба ні, дзвони знову бамкають у вечоровій тиші."
Марсель Пруст "На Сваннову сторону"
Переклад Анатоля Перепаді
Бронзовий бюст Деметри – 350 р. до н.е. – знайдено в Галікарнасському морі (Бодрум) – Археологічний музей Ізміра, Ізмір, Туреччина