Сучасний дискурс свободи реалізується через подолання кордонів та обмежень, які для людини створює матеріальне буття: від суспільних очікувань до тілесної даності. Методологія постмодернізму дозволяє звести будь-які об'єктивні риси до ознак утисків та дискримінації, утверджуючи звільнення єдиним правильним шляхом буття людини у світі. Таким чином, об'єктивні обставини, перебування в яких не залежить від людини, подається не як об'єктивна даність, з якою ти маєш рахуватися, а як вигадані конструкти, що мають на меті обмежити твою особистість.
Однак, це пастка. Що таке звільнення? Це вихід за рамки певних меж. Якщо ми говоримо про соціальну, психологічну, політичну та будь-яку іншу емансипацію, то маємо усвідомлювати, що потреба у ній виникає лише за таких умов: по-перше, ми відчуваємо і приймаємо існування певних меж, в яких ми існуємо; по-друге, ми погоджуємось, що в даний момент ці межі не відповідають нашим потребам і мають бути подолані. Звільнення завжди є реакційним, воно є інструментом для покращення нашого існування. Однак за нормальних умов, коли прийняті межі гарантують людям простір для певної свободи, ця проблема не виникає.
А що ж пропонує нам сучасний ліволіберальний дискурс? Звільнення не як інструмент, а як як головна ціль існування. А оскільки звільнення завжди вимагає наявності меж, для підтримки цього концепту конструюються нові уявлення про людину та суспільство, в яких індивід завжди є жертвою тієї чи іншої даності. Людина нібито отримує свободу і право бути суб'єктом у цьому світі, нескінченно долаючи обмежувальні фактори. Але я бачу тут протилежне.
Суб'єктність це про означення себе як окремішності і, як наслідок, отримання свободи/прав та відповідальності/обов'язків, які визначають межі впливу суб'єкту на світ та ступінь його підпорядкування. Суб'єкт визначає свої кордони, тобто визначає свою обмеженість, яка, однак, є цінністю, а тому яку суб'єкт і захищає посередництвом прав та ідеї свободи. Звільнення для суб'єкта має значення лише тоді, коли його окремішності загрожує конкретний утиск.
Постмодернізм же проголошує, що суб'єкт мертвий, а тому й ідея емансипації втратила прив'язку до об'єктивних обмежень. Людина, яка прагне звільнення як цілі, не є суб'єктом. Вона перетворюється на матерію, яка є максимально піддатливою до зовнішніх впливів. Це аморфна маса, яка наповнюватиме ту форму, яку для неї визначать як "свободу". І це ідеальні умови для політики ідентичності, адже саме остання слугує цією формою.
Сучасна ідея ідентичності це штучний конструкт, завдяки якому формуються все нові і нові ознаки утисків, які треба подолати. Це конструкт, який заганяє людину у служіння ідеї звільнення без мети. Людина перетворюється на інструмент звільнення, замість того, аби використовувати його для себе і, таким чином, виходить з об'єктивного буття і відкидає його виклики, нівелює через створення симуляції та симулякрів, що перетворює її саму на їх відображення. Людина перестає бути суб'єктом.
Сучасний дискурс свободи реалізується через подолання кордонів та обмежень, які для людини створює матеріальне буття: від суспільних очікувань до тілесної даності. Методологія постмодернізму дозволяє звести будь-які об'єктивні риси до ознак утисків та дискримінації, утверджуючи звільнення єдиним правильним шляхом буття людини у світі. Таким чином, об'єктивні обставини, перебування в яких не залежить від людини, подається не як об'єктивна даність, з якою ти маєш рахуватися, а як вигадані конструкти, що мають на меті обмежити твою особистість.
Однак, це пастка. Що таке звільнення? Це вихід за рамки певних меж. Якщо ми говоримо про соціальну, психологічну, політичну та будь-яку іншу емансипацію, то маємо усвідомлювати, що потреба у ній виникає лише за таких умов: по-перше, ми відчуваємо і приймаємо існування певних меж, в яких ми існуємо; по-друге, ми погоджуємось, що в даний момент ці межі не відповідають нашим потребам і мають бути подолані. Звільнення завжди є реакційним, воно є інструментом для покращення нашого існування. Однак за нормальних умов, коли прийняті межі гарантують людям простір для певної свободи, ця проблема не виникає.
А що ж пропонує нам сучасний ліволіберальний дискурс? Звільнення не як інструмент, а як як головна ціль існування. А оскільки звільнення завжди вимагає наявності меж, для підтримки цього концепту конструюються нові уявлення про людину та суспільство, в яких індивід завжди є жертвою тієї чи іншої даності. Людина нібито отримує свободу і право бути суб'єктом у цьому світі, нескінченно долаючи обмежувальні фактори. Але я бачу тут протилежне.
Суб'єктність це про означення себе як окремішності і, як наслідок, отримання свободи/прав та відповідальності/обов'язків, які визначають межі впливу суб'єкту на світ та ступінь його підпорядкування. Суб'єкт визначає свої кордони, тобто визначає свою обмеженість, яка, однак, є цінністю, а тому яку суб'єкт і захищає посередництвом прав та ідеї свободи. Звільнення для суб'єкта має значення лише тоді, коли його окремішності загрожує конкретний утиск.
Постмодернізм же проголошує, що суб'єкт мертвий, а тому й ідея емансипації втратила прив'язку до об'єктивних обмежень. Людина, яка прагне звільнення як цілі, не є суб'єктом. Вона перетворюється на матерію, яка є максимально піддатливою до зовнішніх впливів. Це аморфна маса, яка наповнюватиме ту форму, яку для неї визначать як "свободу". І це ідеальні умови для політики ідентичності, адже саме остання слугує цією формою.
Сучасна ідея ідентичності це штучний конструкт, завдяки якому формуються все нові і нові ознаки утисків, які треба подолати. Це конструкт, який заганяє людину у служіння ідеї звільнення без мети. Людина перетворюється на інструмент звільнення, замість того, аби використовувати його для себе і, таким чином, виходить з об'єктивного буття і відкидає його виклики, нівелює через створення симуляції та симулякрів, що перетворює її саму на їх відображення. Людина перестає бути суб'єктом.
It’s easy to create a Telegram channel via desktop app or mobile app (for Android and iOS): Select “New Channel” Ng Man-ho, a 27-year-old computer technician, was convicted last month of seven counts of incitement charges after he made use of the 100,000-member Chinese-language channel that he runs and manages to post "seditious messages," which had been shut down since August 2020. Polls In 2018, Telegram’s audience reached 200 million people, with 500,000 new users joining the messenger every day. It was launched for iOS on 14 August 2013 and Android on 20 October 2013.
from us
