ЛЮТЬ

В радянській Україні на майже кордоні з росією, в мальовничому місці на березі Сіверського Донця, був радгосп. Радгосп, як відомо, взагалі не жарти - не якийсь тобі невеликий колгосп, а велика, потужна, шанована структура.

Лідія в 60-х опинилася там за розподіленням з тієї ж області, отримала "хлібну" посаду продавчині в місцевому магазині та швидко стала в селі "большім чєловєком". Лідія була руская, на всі свої роки ідентифікувала себе саме так, сумувала за сталіним, але в цілому її цікавили прості житєйські речі - танці, хлопці та як наживатися на магазині. Все це не завадило їй вийти заміж за українця, який тим же розподіленням опинився в радгоспі. Народилася улюблена дитина, будувався будинок, життя обіцяло бути щасливим, безхмарним та заможним.

Коли після розвалу СРСР зник радгосп, село занепало. Автобус з найближчого міста їздив раз на тиждень по нещасній дорозі, в якій окрім ям та калюж, самої дороги майже не лишилося. Великий продовольчий склад перетворився на маленьку крамницю, роботи не було практично повністю та місцеві щороку покидали село.

Син Лідії вже давно був дорослий, створив свою сім'ю, виховував двох маленьких синів, будував вже свій будинок. Їм певною мірою пощастило - він був браконьєром, полював в дикому лісі, а це і м'ясо, і гроші.

Згодом отримав посаду, життя більш менш ставало кращим. Проте сини не радували - старший після армії не міг нікуди приткнутися. Займався нелегальним розбором залишків радгоспу, служив в поліції, служив прикордонником, але всюди його звільняли за крадіжки та пияцтво. Молодший - ніби не настільки пропащий. Вчився в училищі, пив менше, був спокійнішим, рано одружився та планував сім'ю.

Коли в 2014-му році росія вперше напала на Україну, тоді гібридно, багатьом треба було робити вибір. Лідія не спеціально, але опинилася на підконтрольній Україні території, а вся її родина - на захопленій. Син її зробив вибір одразу - пішов на співпрацю з росіянами, став колаборантом. А більше того - село на прямісінькому кордоні, які тільки стежки не міг там знати досвідчений браконьєр.

Старший пішов в "ополчєнці". Здавалося, вперше ця загублена пуста людина нарешті віднайшла своє призначення. Тепер він герой, має мету та місію - вбивати та руйнувати без зрозумілої цілі. Був поранений, але ніби доля завжди рятувала безпечного алкоголіка від смерті.

Сталіністка до кінця життя Лідія померла, до останніх хвилин мріючи побачити рідних. Її син та онуки не приїхали на похорон, бо це треба було пожертвувати своєю свободою - в списках СБУ вся родина була вже з першого дня. Згодом раптово вмирає молодший син - як так? Подавав надії, був улюбленим синочном, але, виявляється, передозування наркотиками.

Велика війна 22-го багато змінила в житті цієї сім'ї. Старший все далі воював, отримував нові поранення, підірвався на міні в Сіверськодонецьку, але доля вперто тримала цю людську подобу живою. Здавалося, нарешті настала росія - тепер буде і процвітання, і благополуччя. Старший зустрів в командировках жінку, народилася дитина, ще одна нещасна душа, що продовжить цей рід.

І тут, так дивно, в такій процвітаючий росії, захворіла матір. Алкоголічка все життя, і вона, і її родина раптом усвідомлює, що в захопленому лнр немає медицини. Що лікарів немає, а якщо є - тільки для вояк. Що ліків нема, що "державі" на неї плювати та розтерти. Смерть настала відносно швидко після загострення, і ось їх тепер тільки двоє - батя та син.

Невже 2024 стане ще більш жорстоким, забравши дружину, з якою прожив 40 років? Хто б міг подумати, що доля здасться - син зі статусом "зниклий безвісти". Російською мовою це означає дуже просте - смерть. Смерть, але так, щоб не виплачувати гробові. Смерть, але так, щоб командири не мали поганої статистики.

В мальовничому селі на самісінькому кордоні, на березі річки Сівесрький Донець, тепер пусте занедбане село. В цьому селі за проміжок в 10 років війни загинула вся родина. І загинула сама, від своїх рішень, від тих виборів, які вони зробили. Залишився він один, п'є від горя та скоро, вірогідно, відправиться за своїми.

www.tgoop.com/angryangrier/20575

636 viewsedited  Dec 24 at 08:45

В радянській Україні на майже кордоні з росією, в мальовничому місці на березі Сіверського Донця, був радгосп. Радгосп, як відомо, взагалі не жарти - не якийсь тобі невеликий колгосп, а велика, потужна, шанована структура.

Лідія в 60-х опинилася там за розподіленням з тієї ж області, отримала "хлібну" посаду продавчині в місцевому магазині та швидко стала в селі "большім чєловєком". Лідія була руская, на всі свої роки ідентифікувала себе саме так, сумувала за сталіним, але в цілому її цікавили прості житєйські речі - танці, хлопці та як наживатися на магазині. Все це не завадило їй вийти заміж за українця, який тим же розподіленням опинився в радгоспі. Народилася улюблена дитина, будувався будинок, життя обіцяло бути щасливим, безхмарним та заможним.

Коли після розвалу СРСР зник радгосп, село занепало. Автобус з найближчого міста їздив раз на тиждень по нещасній дорозі, в якій окрім ям та калюж, самої дороги майже не лишилося. Великий продовольчий склад перетворився на маленьку крамницю, роботи не було практично повністю та місцеві щороку покидали село.

Син Лідії вже давно був дорослий, створив свою сім'ю, виховував двох маленьких синів, будував вже свій будинок. Їм певною мірою пощастило - він був браконьєром, полював в дикому лісі, а це і м'ясо, і гроші.

Згодом отримав посаду, життя більш менш ставало кращим. Проте сини не радували - старший після армії не міг нікуди приткнутися. Займався нелегальним розбором залишків радгоспу, служив в поліції, служив прикордонником, але всюди його звільняли за крадіжки та пияцтво. Молодший - ніби не настільки пропащий. Вчився в училищі, пив менше, був спокійнішим, рано одружився та планував сім'ю.

Коли в 2014-му році росія вперше напала на Україну, тоді гібридно, багатьом треба було робити вибір. Лідія не спеціально, але опинилася на підконтрольній Україні території, а вся її родина - на захопленій. Син її зробив вибір одразу - пішов на співпрацю з росіянами, став колаборантом. А більше того - село на прямісінькому кордоні, які тільки стежки не міг там знати досвідчений браконьєр.

Старший пішов в "ополчєнці". Здавалося, вперше ця загублена пуста людина нарешті віднайшла своє призначення. Тепер він герой, має мету та місію - вбивати та руйнувати без зрозумілої цілі. Був поранений, але ніби доля завжди рятувала безпечного алкоголіка від смерті.

Сталіністка до кінця життя Лідія померла, до останніх хвилин мріючи побачити рідних. Її син та онуки не приїхали на похорон, бо це треба було пожертвувати своєю свободою - в списках СБУ вся родина була вже з першого дня. Згодом раптово вмирає молодший син - як так? Подавав надії, був улюбленим синочном, але, виявляється, передозування наркотиками.

Велика війна 22-го багато змінила в житті цієї сім'ї. Старший все далі воював, отримував нові поранення, підірвався на міні в Сіверськодонецьку, але доля вперто тримала цю людську подобу живою. Здавалося, нарешті настала росія - тепер буде і процвітання, і благополуччя. Старший зустрів в командировках жінку, народилася дитина, ще одна нещасна душа, що продовжить цей рід.

І тут, так дивно, в такій процвітаючий росії, захворіла матір. Алкоголічка все життя, і вона, і її родина раптом усвідомлює, що в захопленому лнр немає медицини. Що лікарів немає, а якщо є - тільки для вояк. Що ліків нема, що "державі" на неї плювати та розтерти. Смерть настала відносно швидко після загострення, і ось їх тепер тільки двоє - батя та син.

Невже 2024 стане ще більш жорстоким, забравши дружину, з якою прожив 40 років? Хто б міг подумати, що доля здасться - син зі статусом "зниклий безвісти". Російською мовою це означає дуже просте - смерть. Смерть, але так, щоб не виплачувати гробові. Смерть, але так, щоб командири не мали поганої статистики.

В мальовничому селі на самісінькому кордоні, на березі річки Сівесрький Донець, тепер пусте занедбане село. В цьому селі за проміжок в 10 років війни загинула вся родина. І загинула сама, від своїх рішень, від тих виборів, які вони зробили. Залишився він один, п'є від горя та скоро, вірогідно, відправиться за своїми.

BY ЛЮТЬ