tgoop.com/balticnoir/31
Last Update:
Мені дуже сподобалось, як у нещодавньому дописі Марина охарактеризувала те, що дають молодіжні романи – «змушують думати підліткові думки, в яких всі страшно загадкові, а ти — головна героїня ВСЬОГО». Зізнаюся, мені такого завжди не вистачало. В мої тінейджерські роки в дідівській бібліотеці можна було знайти тільки радянський янґ адалт на кшталт «молодої гвардії» чи в кращому випадку повісті з журналів «Юність» чи «Парус». Пізніше були сучасні російські детективи, артхауси й фентезі, типу акуніна, пєлєвіна, ватаненко. Усі романтичні вампірські саги зʼявились уже тоді, коли я вважала себе задорослою для такого і читала лише (як мені ввижалось) високоінтелектуальну літературу.
Тож «Поклик» Валерії В. Растет став для мене ностальгією по тим юним рокам, яких у мене не було – з дівочим фентезі, де можна досліджувати свою ще незнайому сексуальність, свою субʼєктність, свою цінність. У книгах, на яких дорослішала я, жінки були обʼєктами – красивими нагородами героїчним героям чи гвинтикинями системи. Вони не мали права спитати себе: чи приємно мені, коли мене торкаються отак? Чи готова я лишитися наодинці з незнайомцем? Що я відчуваю? Не дивно, що скілл саморефлексії прокачувала вже в 30+.
Я отримала тонну насолоду від цієї книги, від її в дечому наївності, але щирої і захопленої, так однокурсник із вогнем в очах розповідає про всесвіт улюбленого коміксу чи новий сеттинг для днд, коли слухаєш і розумієш: він там живе, він розповідає про свою планету. І ця планета може тобі подобатись, може дивувати, може дратувати, але вона існує. І жодна твоя реакція не змінить цього простого факту.
«Поклик» – це Лицар Жезлів із системи Таро: він горить, він несеться вперед, він запалює.
А я чекаю на продовження 👀
BY балтік нуар
Share with your friend now:
tgoop.com/balticnoir/31