Завжди вважала шахтарів представниками найхтонічнішої професії. В уявленнях багатьох народів саме під землею зазвичай знаходилось потойбіччя, царство мертвих, прихисток небачених страхітливих істот. Шахтарі спускаються туди, де люди не мали б бути, роблять важку роботу – про це розповідав мій дід (його батько, мій прадід, все життя гарував на шахті в Донецьку) і мій старий приятель Рома, який теж мав досвід підземної роботи. І я потайки мріяла про таку книгу – де простий тяжкий побут шахтарів поєднувався б із жахіттями з колективного несвідомого. І така книга зʼявилась.
І написав її саме Рома, якого знаю вже майже 20 років, як знайомого музиканта з Луганську, як колегу по містично/серіальній writing room, як чоловіка близької подруги Насті, як бійця ЗСУ… а тепер і як письменника.
Роман Буданов – «Стахановський рух»
Ще зі сценарних часів памʼятаю, наскільки круто Рома працював з історичними джерелами, знаходячи в реальних фактах місце для надприродного. На цих майже 500 сторінках йому нарешті вдалось розгулятися по-справжньому, без обмежень у вигляді 45 хвилин ефіру та умовних 1000 євро бюджету. І це кайф. Мені дуже хочеться безсоромно спойлерити, з шаленими очима (як у чувака з мему Pepe Silvia), розповідаючи, що тут можна побачити відсилки і до не-Андрія Стаханова, і до обʼєкту «Кліваж», і до масонських лож, і ще багато до чого. Багато поп-культури, багато іронії, і головне – багато Донбасу, описаного так щемко, з великою любовʼю, але відверто й без прикрас. Так само, як і відносини головного героя (колишнього військовослужбовця, що під час поранення отримав містичний дар) з батьком (колишнім шахтарем, який заливає порожнечу самогоном та російськими новинами). Зізнаюсь, я плакала, коли читала їхню фінальну сцену. Не думаю, що маю право на аж такий пафос, оскільки сама в Донецьку не росла і вперше побувала там уже в справах, коли нікого з родичів там не залишилось (ополченців з моїм прізвищем я такими не вважаю), але ця історія своєрідного внутрішнього примирення героя з окупованою та отруєною малою батьківщиною стала і для мене дуже болісним і дуже терапевтичним досвідом.
Також не можу не відмітити, як Роман показав тут цілком вірогідний і гм, стримано оптимістичний сценарій розвитку стосунків з пришелепуватим сусідом. За це, і за те, як саме фігурує тут війна, я теж вдячна автору.
Ну, як ви знаєте, I couldn’t care less щодо сюжету, бо книги читаю геть не заради нього, але сюжет тут well-paced, динамічний і бадьорий, 500 сторінок читаються на одному диханні. Сподіваюсь, Роман напише продовження (натяк на це є…), і там ми більше дізнаємось про Соню та що в них із Лео… ☺️
Якби я ставила книгам оцінки, то це було б 10 шахтарських тортів із 10. Того самого, який ми з Настею купували в Луганську в 2006-му.
Завжди вважала шахтарів представниками найхтонічнішої професії. В уявленнях багатьох народів саме під землею зазвичай знаходилось потойбіччя, царство мертвих, прихисток небачених страхітливих істот. Шахтарі спускаються туди, де люди не мали б бути, роблять важку роботу – про це розповідав мій дід (його батько, мій прадід, все життя гарував на шахті в Донецьку) і мій старий приятель Рома, який теж мав досвід підземної роботи. І я потайки мріяла про таку книгу – де простий тяжкий побут шахтарів поєднувався б із жахіттями з колективного несвідомого. І така книга зʼявилась.
І написав її саме Рома, якого знаю вже майже 20 років, як знайомого музиканта з Луганську, як колегу по містично/серіальній writing room, як чоловіка близької подруги Насті, як бійця ЗСУ… а тепер і як письменника.
Роман Буданов – «Стахановський рух»
Ще зі сценарних часів памʼятаю, наскільки круто Рома працював з історичними джерелами, знаходячи в реальних фактах місце для надприродного. На цих майже 500 сторінках йому нарешті вдалось розгулятися по-справжньому, без обмежень у вигляді 45 хвилин ефіру та умовних 1000 євро бюджету. І це кайф. Мені дуже хочеться безсоромно спойлерити, з шаленими очима (як у чувака з мему Pepe Silvia), розповідаючи, що тут можна побачити відсилки і до не-Андрія Стаханова, і до обʼєкту «Кліваж», і до масонських лож, і ще багато до чого. Багато поп-культури, багато іронії, і головне – багато Донбасу, описаного так щемко, з великою любовʼю, але відверто й без прикрас. Так само, як і відносини головного героя (колишнього військовослужбовця, що під час поранення отримав містичний дар) з батьком (колишнім шахтарем, який заливає порожнечу самогоном та російськими новинами). Зізнаюсь, я плакала, коли читала їхню фінальну сцену. Не думаю, що маю право на аж такий пафос, оскільки сама в Донецьку не росла і вперше побувала там уже в справах, коли нікого з родичів там не залишилось (ополченців з моїм прізвищем я такими не вважаю), але ця історія своєрідного внутрішнього примирення героя з окупованою та отруєною малою батьківщиною стала і для мене дуже болісним і дуже терапевтичним досвідом.
Також не можу не відмітити, як Роман показав тут цілком вірогідний і гм, стримано оптимістичний сценарій розвитку стосунків з пришелепуватим сусідом. За це, і за те, як саме фігурує тут війна, я теж вдячна автору.
Ну, як ви знаєте, I couldn’t care less щодо сюжету, бо книги читаю геть не заради нього, але сюжет тут well-paced, динамічний і бадьорий, 500 сторінок читаються на одному диханні. Сподіваюсь, Роман напише продовження (натяк на це є…), і там ми більше дізнаємось про Соню та що в них із Лео… ☺️
Якби я ставила книгам оцінки, то це було б 10 шахтарських тортів із 10. Того самого, який ми з Настею купували в Луганську в 2006-му.
6How to manage your Telegram channel? Telegram desktop app: In the upper left corner, click the Menu icon (the one with three lines). Select “New Channel” from the drop-down menu. Co-founder of NFT renting protocol Rentable World emiliano.eth shared the group Tuesday morning on Twitter, calling out the "degenerate" community, or crypto obsessives that engage in high-risk trading. On Tuesday, some local media outlets included Sing Tao Daily cited sources as saying the Hong Kong government was considering restricting access to Telegram. Privacy Commissioner for Personal Data Ada Chung told to the Legislative Council on Monday that government officials, police and lawmakers remain the targets of “doxxing” despite a privacy law amendment last year that criminalised the malicious disclosure of personal information. As of Thursday, the SUCK Channel had 34,146 subscribers, with only one message dated August 28, 2020. It was an announcement stating that police had removed all posts on the channel because its content “contravenes the laws of Hong Kong.”
from us
