tgoop.com/booksanuta/2345
Last Update:
принаймні поки, хоча я не йму віри, що щось зміниться
мене дратує в цій книзі все: від антуражу до персонажів, від описів до діалогів; і це зовсім не той випадок, коли це похвала автору, бо саме такі емоції і очікувались; ні, це той випадок, коли тобі хочеться поговорити з цим самим автором і зрозуміти, який сенс написаного і для чого (а потім можна і із суддями Букера за життя перетерти)
невеликий відступ: я давно хотіла ознайомитись з цією історією, часто зустрічала добрі відгуки та вигуки, що це «найкраща книга в житті»; часом були і негативні рецензії - в цілому, вони і стримували мене від яких-небудь очікувань
та проблема в іншому: це не є розчарування історією; це є велике і щире р-о-з-д-р-а-т-у-в-а-н-н-я історією
з перших сторінок, коли авторка лише почала описувати становище головних героїв, я відчула, що пахне керосином; потім коли авторка почала давати не сильно впливаючі на сюжет описи по дві сторінки, як моя «кохана» Донна Тарт, я почула, як хтось запалив сірник; а коли авторка почала розписувати характер Джуда - як засмерділо смаженим
як виявилось: то палала моя психіка, мигаючи табличкою «SOS»
ні, серйозно, бажання закрити книгу через травмованність та дитячу поведінку певного персонажа переслідує мене так і з сторінки 80; продати книгу - із 170, коли авторка почала розписувати дитинство, що дає нам зрозуміти, що психологічні травми там куди більші, ніж здається спочатку
але ладно, це не гріх: багато історій будуються на ментальних проблемах, серед них є ті, що подобаються мені; і також, можливо, або, скоріш за все, є люди з таким тяжким життєвим шляхом; та, зважаючи на людський досвід, такі обставини повинні або зробити із людини психопата з манією вбивства, або борця із сильним стержнем всередині, що готовий міняти світ; але аж ніяк не тюхтія і підлітка в тридцятирічному тілі, що не реагує на поради та турботу оточуючих, але коли нарешті ці самі оточуючі не ставлять його на перше місце в своєму житті, виявляється, що йому всі винні.
я не вірю, просто не вірю; і мене дратує те, як авторка намагається маніпулятивно витягнути із мене сльозу та змушує проникнутися симпатією
це виглядає штучно і тільки більше підіймає градус роздратування
також масла в цю ватру підкидають описи страждань минулого, теперішнього та майбутнього, які б якщо зменшити на половину або зовсім прибрати, то нічого не зміниться; хоча є страждання і зумисні, яких можна було б уникнути, якби головний герой хоча трішки зважав на турботу та поради друзів - але, будемо чесні, хто так взагалі робить?)
знаєте, тільки що зловила себе на думці, що це «садизм заради трагізму», чесне слово
коротше, я на 220 сторінці і ніяким захватом і не пахне; навіть на горизонті не видно
тому дайте знак, далі стане краще? і, взагалі, розкажіть свої враження від «маленького життя», будь ласка, - я готова вислухати всі точки зору
(а поки піду спробую другий том «Звіяних вітром» дочитати; якщо і він не піде - візьмусь за «Уявного друга»)
#проміжні_емоції