tgoop.com/booksanuta/2648
Last Update:
Дочитую "Мрію про Антарктиду" Прохаська, і хочу сказати, що мене ніколи так не розчулювала репортажка/нонфік.
Всьому виною розділ "Як "Фарадей" став "Вернадським", в якому йдеться про придбання станції та проблеми, що це супроводжували. В школі нам розповідали, що станція перепала нам в добавок якомусь договору в ціну "один фунт стерлінгів", і я ніколи не думала поставити це під сумнів. Точніше ніколи в цілому не задумувалась про цей факт. Насправді все виявляється куди заплутаніше та важче.
По-перше, тодішній уряд Кравчука навіть і не розглядав думки про придбання станції. Тут потрібно дякувати пану Сергію Комісаренку, біохіміку, директору Інституту біохімії, академіку НАНУ, який у 90-х через брак дипломатів був послом в Великій Британії. Саме він, на думку Ігоря Дикого, переконав британців, що вклад українців у вивчення Антарктиди в радянських експедиціях - величезний і що в нас чудово кваліфіковані спеціалісти. Також він написав листа до МЗС України та президенту, опісля чого вони вже почали вивчати це питання. До речі, допомагав з документами, перемовинами та консультував щодо питань науки - онук Івана Франка, Роланд Франко.
Найголовнішим нашим конкурентом, який претендував на станцію, була Південна Корея, яка могла без проблем придбати станцію (зараз уже свої збудувала). Пан Комісаренко проробив велику роботу в перемовинах, аби станція та певне обладнання дістались нам безплатно.
Взагалі ВБ були дуже лояльними до нас і підтримали наш вступ до організації Антарктичного договору (здогадайтесь шо? русня його блокувала нам🥰). Але була проблема з внеском: наша експедиція мала поїхати на навчання до Британської антарктичної служби і для цього потрібні були десятки тисяч доларів (і це у 90-ті). Науковці самі ходили по меценатах і шукали гроші. Допоміг їм фонд "Відродження", і вони буквально в останній день оплатили, бо завтра було б вже пізно.
Через брак фінансування, аби відправити першу українську експедицію на Антарктиду припасами/потрібними речами/спорядженнями скидувались всією Україною. Деякі банки із-під кави досі зберігаються на фабриках з маркуванням періоду, який вони пробули на шостому континенту.
І ось ці моменти справді розчулюють: людська єдність, віра, наполегливість та готовність йти до останнього, не здаватися. А ще підтримка та авантюризм. Певні речі ти сприймаєш як данину, але коли заглиблюєшся в історію, відчуваєш цей невидимий зв'язок посеред народу і не можеш перестати захоплюватись зусиллями, які доклали не тільки дипломати і науковці, але і прості люди, аби наша держава мала свою частинку і на холодному березі.
Це вражаюче і чуттєво. І це неймовірна книга.
#проміжні_емоції
BY книжкова дегустаторка🍷📚
Share with your friend now:
tgoop.com/booksanuta/2648