Ditz - Never Exhale

«людина - бог, людина - звір..» (с)

По умовному нойзу, архетипній панкусі, імпульсивній бравурності IDLES, яких Ditz розігрівали, поезії хардкору і лайтових дисонансах, - другий лонгплей британців задає нову планку якості для банди. В слем, викричатися, вибіситися. Бракує. Дуже.

Стрімінги

#панкрок #ditz #нойзрок

The Backfires - This Is Not An Exit

На бадьорому, юному).. Британці The Backfires з ньюйоркською пропискою і дебютною роботою, яка то денсить з фузованими гітарами, то бавиться в стерильний звуком гаражний рок, то безцеремонно черпає зі спадщини The Strokes, Catfish & Bottlemen і ранніх Arctic Monkeys.

Зайшло. Люблю коли робиш це - і пофіг, що з оманливим - відчуттям першопрохідця.

Стрімінги

#thebackfires #альтрок

Джессі Айзенберг зняв частково автобіографічну драму про двох братів, які незадовго після смерті бабусі, що вижила під час Голокосту, вирушають з Нью-Йорка до Польщі, навідати місця, де колись жила старенька…

Так, це одна з кращих ролей Кірана Калкіна (після «спадкоємців»). Так, фільм в цікавій тональності говорить про складні речі - від історичних катаклізмів та родової памʼяті до ментального здоровʼя.

Так, Айзенберг набирає обертів як режисер і візіонер, але для фільму, який оглядачі називають одним із найсильнішим у 2024-му, цього особисто для мене виявилося мало.

Десь із задвірків памʼяті виринали трагікомічні вайби з «Все освітлено» Шрайбера з Вудом та Гудзем, але історії дуже різні, аби порівнювати їх.

Можливо, «справжній біль» вимагає певного налаштування, а можливо з болем ми стали трохи ближчими ніж раніше… Хз. Протирічні відчуття, які поки не складаються в слова. А ви подивіться за нагоди.

#кіно #драма

Tokyo Tea Room - No Rush

Вечірнє. З приємних відкриттів на старті року - британські чіллвейвери Tokyo Tea Room та їхній дебютний лонгплей.

Помірна дрімотність, базована на мінімал грувах, трохи неочевидної блюзовості, Men I Trust, Youmi Zuma, Night Tapes і десь між тим.

Тихої ночі.

Стрімінги

#tokyotearoom #дрімпоп

Ten Fé - Still In Love

Третій альбом нових для мене британців Ten Fé - по ностальгійному медчестеру з 80-их, The Verve, Ra Ra Riot, вінтажних синтах, The War on Drugs, The Boxer Rebellion, рутсових гітарах і вайбу мимольотної всобізагубленості.

Якщо упіймати спільну з Still In Love хвилю, можна щиро кайфанути. Тихої ночі.

Стрімінги

#індіпоп #бритпоп

Заворожуючий лайв Юссефа Дейса на фоні гори Фудзі + трошки його подорожі Японією.

Чекаю. Хтось вже слухає 🤓

Flipturn - Burnout Days

Гітарна індюшатина з Флориди від квартету Flipturn, який епізодично скидається то на антипатетичну версію The Killers, то на розсип гуртів в діапазоні між The Backseat Lovers та Palace. З автобіографічною лірикою про залежності, віднайдення ідентичності і травми.

Загалом, перші місяці року поки тішать. Новими іменами, зокрема.

Стрімінги

#flipturn #альтрок

Дебютному фільму Анни Бурячкової, як мінімум, можна закинути слабкий сценарій, поверхневість персонажів, обіжність зачеплених тем, зважаючи на їхню серйозність і невідповідність віку героїв способу їхнього життя…

Можна, і мабуть треба, якщо ми говоримо про розвиток українського авторського кіно.

Але - візуальна естетика, сміливість, натуралізм, деталі, тактильність юнацького максималізму на екрані, операторське бачення, незатертий каст (Артур Алієв, зокрема), здебільшого жива мова… - з цим у «назавжди-назавжди» все ок.

По факту ж, маємо ще одну спробу розповісти про наші похмурі 90-ті в форматі міської драми-дорослішання зразка 98-го. З тодішніми хітами «океанів», «тартака» і «ляпісів» на фоні.

Пацанські двіжі, перші любові, насильство, тотальний дискомунікос із батьками, помилки з наслідками, драми з любовним трикутникам (найслабший момент фільму), себенерозуміння…

Періодично згадувалися «Пацики» Анатолія Дністрового, але на відміну від книги, фільму відчутно бракнуло випуклості персонажів з їхніми внутрішніми світами і травмами.

Цікаво буде поспостерігати за роботами пані Бурячкової далі. Подивіться за нагоди.

#кіно #драма