tgoop.com/chernetky/66
Last Update:
…A Valparaíso // …Вальпараїсо // 1963
Вальпараїсо – невеличке портове місто на узбережжі Чилі в акваторії Тихого океану. Дослідженню цього поселення й присвятив свою короткометражну роботу голландський режисер Йоріс Івенс.
Тут треба зробити відступ і звернутись до мого тексту про фільм «Бідність у Боринажі» (1934). В ньому я активно нахвалюю режисера стрічки Анрі Сторка. Зокрема, я наголосив на тому, що його робота з ручною камерою є передвісником режисерського методу Жана Руша, який вже безпосередньо мав вплив на французьку нову хвилю з її «живою» камерою. Виявилось, що я недогледів: співрежисером «Бідності у Боринажі» також є Йоріс Івенс. І це скоріше йому слід приписати заслугу, яку я описав вище. Адже ще у своїй другій короткометражній спробі «Дощ» (1929), Івенс робить перші спроби опанувати ручну камеру. Ось що сам режисер казав щодо свого досвіду роботи з однією з перших ручних кінокамер «Кінамо»:
«Тримаючи в своїй руці камеру, дивовижну Kinamo професора Голдберга, я звільнявся від огрубілості, я міг зняти рух там, де раніше виходило зробити лише кілька фіксованих кадрів, і це в кращому разі. Нічого не знаючи про гнучкість кінематографа, за допомогою цієї камери я досяг плавності та нерозривності. Того дня я усвідомив, що камера подібна до ока, і я сказав собі: «Якщо це погляд, то він має бути живим»
Поява у творчому житті Йоріс Івенса ручної камери визначила його подальший режисерський стиль: жива картинка, документальність, закутки соціального життя та етнографія. З допомогою легкої камери Івенсу вдалось наблизиться до людини, не бути «над», а встати поруч. Це було у «Бідності у Боринажі», і це є у «Вальпараїсо». Івенс занурюється у життя міста, буквально заходить у його найпотаємніші куточки. Він досліджує кожен аспект і кожен камінчик міста. У результаті виходить концентрований 26-ти хвилинний портрет Вальпараїсо. І це прекрасно, що фільм не став розлогою симфонією. Щодо ретельності роботи Івенса можна не сумніватись: наприклад, то й же п’ятнадцяти хвилинний «Дощ» режисер фільмував цілий місяць, шукаючи ті кадри та ракурси, які найкраще б відображали предмет дослідження.
Якщо перші короткометражні роботи Йоріса Івенса «Міст» та «Дощ» відзначались відстороненістю, то у «Вальпараїсо» вже є певне життя: сентиментальність до бідних людей, або навпаки – ненависть до заможної буржуазії. Якщо Івенс щось критикує, то у цьому він безжальний та різкий. Також стрічці додає життя закадровий поетичний коментар. Якщо вище я писав про вплив Івенса на Жана Руша, то тепер навпаки ¬ Руш, етнографічні роботи якого наповнені закадровим текстом, надихнув на аналогічний трюк Івенса. Але на цьому зв’язки з французькою новою хвилею у творчості Івенса не закінчуються. Адже, власне, сам текст для закадрового коментаря «Вальпараїсо» написав французький режисер Кріс Маркер, який є одним з головних представників nouvelle vague.
Вальпараїсо хоч і невелике місто, зате з великою історією, на чому й фіксує увагу глядача Йоріс Івенс. Місто нараховує безліч цікавих культурних пам’яток, адже з року заснування у 1536 році, Вальпараїсо встиг побувати під впливом декількох європейських країн: місто було колонізоване у різні часи Іспанією, Англією та Голландією. Тож, у Вальпараїсо відбулося взаємопроникнення культур. Власне, таким самим калейдоскопом культур є і творчість Йоріса Івенса, який народився і виріс у Голландії; який навчався в США; який взаємовпливав та співпрацював з французькими кінорежисерами (кіноальманах «Far from Vietnam»); який знімав документальне кіно по всьому світу (Бельгія, Китай, Індонезія і т.д.); який захоплювався радянським авангардним кіно (зокрема, українськими фільмами Дзиги Вертова); який помер у 90 років у Парижі.
#чернетка
BY кіночернетки
Share with your friend now:
tgoop.com/chernetky/66